Олексій Гарань: Україна без паніки й рожевих окулярів та, що важливо, - без чехословацького сценарію 1938 року
Територіальні поступки агресору, відсутність гарантій безпеки – це навіть не корейський, а чехословацький сценарії 1938 року – Олексій Гарань
Ми продовжуємо перебувати у невіданні, якою буде конкретна політика Трампа. Звичайно, нам треба дочекатися формування його кабінету. Однак треба розуміти, що все одно все залежатиме від самого Трампа – як він сприйматиме поради від своїх радників. Тобто є можливість, що Трамп ударить по руках Путіна. Та зараз ми чуємо тривожні дзвіночки. От, скажімо про те, що говорили Трамп і Путін, з посиланням на Washington Post – джерело дуже впливове. Але звідки вони знають це напевно? Важко дуже отримати інформацію, що ж там реально було.
Тому ми маємо розуміти, що вже йде величезна кампанія з боку Росії, що «все пропало» для України. І ми не маємо цьому піддаватися. Але, як я сказав, тривожні дзвіночки є. Це те відео, що його перепостив син президента Трампа, Дональд Трамп-молодший. Знову ж таки, він не є офіційною особою, але відображає певне мислення навколо Трампа. Далі, якщо ми говоримо про майбутній кабінет Трампа, то ми, звичайно, сподівалися, що в цьому кабінеті будуть Нікі Гейлі і Майк Помпео, які послідовно підтримують Україну. Їх не буде. Питання в тому, хто буде. Тобто, очевидно, що є величезні небезпеки. Ну що ж, нам із цим жити.
Із тих повідомлень, які читаємо впродовж останніх днів, є ймовірність, що коли не повністю, то частково Трамп дозволить здійснитися проєкту Стамбульських домовленостей. Ми не маємо відкидати такої можливості. Знову ж таки, нам не треба жити в рожевих окулярах, але, з іншого боку, не треба і піддаватися паніці. До речі, в 2018 році (за президентства Трампа) була ухвалена так звана Кримська декларація. І в цій декларації чітко написано, що Сполучені Штати ніколи не визнають окупацію Криму. Більше того, потім в коментарях були порівняння цієї декларації із Декларацією Веллеса 1940 року, коли країни Балтії були окуповані Радянським Союзом. Тобто США ніколи не визнали цієї окупації. Тобто мені цікаво, якщо там хтось у Трампа (може і сам Трамп) захоче розміняти Крим на щось іще, то як це буде узгоджуватися з тою самою Кримською декларацією, ухваленою командою Трампа, коли він перший раз був президентом. Тобто це створює певні незручності для Трампа. Але ми знаємо, що якщо політики хочуть щось обійти, то вони це обійдуть. Нам це знову ж таки дає певні аргументи для того, щоб нагадувати про цю декларацію команді Трампа і самому Трампу.
Ми у фонді «Демократичні ініціативи» робили серпневе опитування – що має робити українська влада, якщо військова допомога з боку західних країн зменшиться чи припиниться. Знову ж таки, 20% кажуть, що українське керівництво має продовжувати війну попри все. Хоча ми розуміємо, що це дуже складно. 23% каже, що в такому разі можлива заморозка конфлікту, але без того, щоб формально приймати вимоги Росії. І ще 35% казали, що тоді треба розпочинати переговори з Росією про припинення війни.
Але, знову ж таки, часто дуже спекулюють на цих цифрах, мовляв, 50% українців хочуть переговорів, але ж не дивляться далі, бо далі йде розбивка – а на яких умовах? І, скажімо, 20% кажуть, що давайте розпочнемо переговори одразу зараз, а інші кажуть, ні, тільки якщо ми готові до переговорів, але тільки якщо Росія виведе війська з нашої території. Або, так, ми за переговори, але заради обміну полонених і заради обговорення гуманітарних питань. Тобто, насправді, все-таки більшість українців не готові на переговори просто заради переговорів.
Мене запитують про найгірший сценарій: якщо кількість прихильників за переговори з Росією зростатиме, чи не вбачаю я ризиків того, що може бути протистояння всередині країни. Це абсолютно справедливе питання, і я думаю, що Росія якраз на це розраховує. Бо, вкидаючи тему переговорів, вона уже намагається дестабілізувати українське суспільство. А якщо влада піде на такі переговори, ну, знову ж таки, – про що? Одна річ – про обмін полоненими, зерновий коридор, не бомбувати енергооб'єкти один одного. Але переговори на умовах Росії, що, теоретично, можуть бути підтримані Трампом, то, звісно, це викличе дестабілізацію у суспільстві. Навіть якщо українська влада змушена буде на це піти. Ми ж не можемо виключати таку ситуацію, що змушена буде. Але це одразу дестабілізує ситуацію в країні. І, безумовно, в цьому і полягає план агресора також. Навіть оці розмови або потенційні підозри щодо влади, яка десь там веде переговори, все це дестабілізація, безумовно.
Про ідею нейтралітету України. Якщо говорити з точки зору американських інтересів у цілому, то це, безумовно, неправильно. І, взагалі, всі ці розмови, що «ми залишимо Росії частину української території», – це не корейський сценарій, це чехословацький сценарій 1938 року. Тому що ми агресору залишаємо частину своєї території. Про це домовилися західні країни з Гітлером. У 1938 році вони віддали частину Чехословаччини Німеччині, а потім Гітлер окупував усю Чехословаччину. Так що, розумієте, це категорично неправильно.
Я вже не кажу, що з точки зору міжнародного права, це само собою зрозуміло. Але це покаже слабкість Америки, слабкість Заходу в цілому. І це буде сигнал для того самого Китаю, для тієї самої КНДР або Ірану, що – ми можемо робити і нам за це нічого не буде. Тому це, безумовно, не в національних інтересах США. А що там в голові у Трампа – невідомо. Бо є так звані реалісти, які кажуть, що ми змушені на це йти і ми на це йдемо.
Я зараз висловлю непопулярну тезу: якби Росія відступила з окупованих територій, або бодай повернулася на лінію розмежування 2022 року, то теоретично тоді можна було б говорити про нейтралітет на певний час. Тобто за умов, що ми продовжуємо отримувати серйозну західну допомогу. І, до речі, в усіх цих опитуваннях, коли людей запитуєш про якісь поступки, переговори і так далі, частина каже, що ми готові в принципі, але дайте нам гарантії безпеки. Якщо це не гарантії безпеки з боку НАТО, то які це? Двосторонні угоди. Або без формальних гарантій, але перетворення України на озброєну до зубів фортецю.
Тобто про це ми можемо говорити теоретично, але безумовно – так просто, мовляв, що ви віддаєте території, ви погоджуєтесь на те, що ви не будете в НАТО – це чехословацький сценарій 1938 року. Більше того, тоді, що цікаво, у Чехословаччині були гарантії з боку західних країн, зокрема з боку Франції, але їх не дотрималися.
Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор кафедри політології НаУКМА, науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва
Оригінал – NV