Позачергові вибори в Німеччині: турборежим влаштовує всіх
Канцлер Шольц готовий почути від законодавців, довіряють вони йому чи ні, та розчистити шлях до позачергових виборів
Канцлер ФРН Олаф Шольц у середу, 11 грудня, не тільки взяв участь у 7-му Німецько-українському бізнес-форумі, де виступив з оптимістичною промовою, а й написав листа.
Лист адресований президентці Бундестагу і містить прохання поставити на голосування у понеділок, 16 грудня, питання про довіру канцлеру.
«Я хотів би розчистити шлях для дострокових федеральних виборів. Наступного понеділка я детально викладу причини свого запиту в німецькому Бундестазі», – заявив Шольц журналістам, повернувшись до свого офісу після зустрічі з українським прем’єром Денисом Шмигалем.
Навряд чи Шольц скаже у парламенті щось таке, чого ми ще не знаємо, адже після розпаду коаліції під його керівництвом уже стільки всього було заявлено. Хоч як би було, якщо депутати потім підуть шляхом, «який Шольц запропонував», канцлер запропонує федеральному президенту Франку-Вальтеру Штайнмаєру прямо у понеділок, не відкладаючи, розпустити Бундестаг. І якщо президент прислухається до цієї пропозиції, – сказав Шольц (хоча Штайнмаєр уже давно сказав, що зробить це), – виборці зможуть обрати новий Бундестаг 23 лютого.
«У демократії саме виборці визначають курс майбутньої політики. Ви вирішуєте, як ми відповімо на важливі запитання, які стоять перед нами… Усі ці важливі питання будуть поставлені на карту, коли громадяни поставлять свій хрестик на виборчому бюлетені», – урочисто заявив глава уряду. Він перелічив низку таких актуальних запитань, серед яких одне лунало так: «Чи наближаємося ми до справедливого миру в Україні без втягування Німеччини у війну?»…
Укрінформ уже писав, що Україна стала важливим фактором у виборчій кампанії, яка вже йде повним ходом. Але зараз не про це, а про вибори.
Дострокові вибори у Німеччині – явище надзвичайне. В історії країни вони траплялися чотири рази, з них у ФРН тричі: у 1972, 1983 та 2005 роках.
Зробимо короткий екскурс в історію.
1930-ТІ
На початку 1930-х у Німеччині спостерігалося справжнє виборче безладдя.
Перші дострокові парламентські вибори в історії Німеччини відбулися 31 липня 1932 року після розпуску Рейхстага на тлі економічної депресії, зростання безробіття та політичного розбрату. Саме тоді Націонал-соціалістична німецька робітнича партія вперше стала найчисельнішою фракцією, але абсолютної більшості не отримала. Разом із затятими ворогами, комуністами, нацисти контролювали більшість у парламенті, але сформувати коаліцію не вдалося, адже решта партій усі разом мали менше половини мандатів.
Відтак наступні вибори відбулися вже 6 листопада того ж року та стали останніми демократичними виборами до остаточного захоплення влади нацистами. За ці кілька місяців партія Адольфа Гітлера хоча й втратила кілька процентів, але попри це залишалася найбільшою політсилою в парламенті. При цьому посилили свої позиції комуністи під керівництвом Ернста Тельмана. Результат вийшов той самий, що й в улипні, – неможливість створити дієздатну коаліцію.
Втім, 30 січня 1933-го усе ж було сформовано коаліційний кабінет на чолі з Гітлером, який уже через два дні після приходу до влади розпустив Рейхстаг і призначив нові позачергові вибори, які відбулися 5 березня. Вони пройшли в атмосфері терору, адже їм передував підпал будівлі Рейхстагу ввечері 27 лютого, в якому були звинувачені комуністи. Попри це комуністи таки змогли пройти у парламент, щоправда через дуже нетривалий час депутати від КПН були позбавлені мандатів. Потрапили у парламент і депутати від Соціал-демократичної партії, хоча виконавчий комітет СДПН був вимушений емігрувати до Праги.
Що відбувалось у період між 1933 і 1945 роками, всім відомо.
1972
Цікавою була причина позачергових виборів у Бундестаг ФРН 19 листопада 1972 року. Вона полягала у тому, що коаліція Соціал-демократичної партії та Вільної демократичної партії втратила більшість. А сталося так тому, що кілька депутатів залишили обидві партії на знак незгоди зі «східною політикою» Віллі Брандта, який за рік до того саме за цю політику отримав Нобелівську премію миру.
Нагадаємо, політика була спрямована на пом'якшення напруги між країнами Східної та Західної Європи. У період з 1970 по 1973 роки канцлер Брандт підписав двосторонні договори із СРСР, Польщею, Чехословаччиною. А також із Німецькою Демократичною Республікою, чим він визнав, що Німеччина назавжди втратила свої східні землі, і гарантував, що вони ніколи не будуть повернені силою. Крім того, була укладена чотиристороння угода зі США, СРСР та Великою Британією і Францією про особливий статус Західного Берліна, за якою він перестав уважатися складовою частиною ФРН, хоча його жителі отримали можливість мати паспорти ФРН. Віллі Брандт декілька разів побував у СРСР, зокрема й у Криму.
Вибори 1972 року були позачерговими, проте СДПН не лише підтвердила на них свій результат найпопулярнішої на той момент партії, але й покращила його.
1983
Федеральні вибори до Бундестагу відбулися також 6 березня 1983 року. На них блок християнських партій ХДС/ХСС отримав більшість місць, а лідера ХДС Гельмута Коля було переобрано на посаду федерального канцлера.
Перед тим Коль став канцлером у досить нетрадиційний спосіб – у 1982 році, коли його партія навіть не входила у правлячу коаліцію. Після виборів 1980 року коаліція складалась із соціал-демократів і лібералів, але вона розпалася. Одним із найважливіших питань тоді стало питання озброєнь після ухвалення подвійного рішення НАТО. (Це система прийнятих лідерами США, Великої Британії, Франції та Федеративної Республіки Німеччина від 12 грудня 1979 року військово-стратегічних рішень у НАТО про застосування двох паралельних і взаємодоповнюючих підходів: зміцнення оборонних потужностей і сприяння переговорам щодо роззброєння та контролю за озброєнням). У есдеків тоді з’явились неочікувані опоненти – «Зелена» партія.
Отже, за Коля, коли постало питання у Бундестазі, проголосувала його фракція ХДС/ХСС і більшість членів ВДП, які згодом «перетекли» в новий уряд.
А «Зелені» вперше потрапили в парламент у тому самому 1983 році.
2005
У «найновітнішій» історії, після возз’єднання Німеччини, також знайшовся привід провести позачергові парламентські вибори. Правляча на той момент СДПН (яка – хто б міг подумати чверть віку тому – правила в коаліції із «Зеленими») програла місцеві вибори в ключовій землі Північний Рейн – Вестфалія у травні 2005 року, й федеральний канцлер, сумнозвісний сьогодні Герхард Шредер поставив у Бундестазі питання про довіру йому і в результаті абсолютно неочікувано для себе отримав вотум недовіри.
Вибори відбулися 18 вересня 2005 року, приблизно на рік раніше, ніж мали відбутися за планом. У результаті консервативний блок ХДС/ХСС та СДПН (але вже в ролі молодшого партнера) сформували коаліцію, і Німеччина отримала першу в історії жінку-канцлера – Ангелу Меркель, яка змогла протриматися на цій посаді довгих чотири строки.
Повертаючись у сьогодення, нагадаємо, що німецька конституція передбачає чіткі процедури та часові рамки для того, щоби справа дійшла до «позапланових» виборів. У нинішній ситуації всі причетні, схоже, вирішили діяти у максимально стислі строки. Наприклад, президент може розпустити парламент уже в день голосування по вотуму довіри, хоча має право на роздуми протягом 21 дня.
Усе це змушує проводити передвиборчі кампанії в турборежимі. І тут знову згадаємо Україну, яку несподівано відвідали протягом останніх днів обидва основних претенденти на канцлерство – Шольц і лідер ХДС Фрідріх Мерц.
А поки, аж до формування нової коаліції, федеральний уряд і Бундестаг залишатимуться повноцінно діючими органами.
«І це дуже вірно: життя завжди триває. Громадяни мають право на те, щоби Бундестаг і федеральний уряд, а також усі політичні сили виконували свою роботу і разом працювали на благо країни. Тому сьогодні я звертаюся до депутатів німецького Бундестагу: давайте діяти разом, в інтересах громадян! Коаліція демократичного центру у цих важливих питаннях була б сильним сигналом. Покажемо цей приклад разом!», – закликав Шольц у середу.
Глядачі займають місця у залі…
Ольга Танасійчук, Берлін
Перше фото: Getty Images