Марина Воротинцева, старший експерт NATO StratCom COE

З 2014 року в Ризі працює Центр передового досвіду в галузі стратегічних комунікацій НАТО (NATO StratCom COE). Місцем для його розміщення латвійська столиця була обрана не випадково. Латвія пів століття перебувала під радянською окупацією і після повернення незалежності є об’єктом постійної уваги та операцій впливу з боку імперської Москви.

Ризький Стратком інтенсивно працює також і в контакті з Україною. При цьому важливо зазначити, що торік тут з’явився й працює на постійній основі представник України, точніше – представниця, відома дослідниця Марина Воротинцева. Укрінформ поспілкувався з нею напередодні її від’їзду з Риги згідно з ротацією. Говорили про співпрацю України й Альянсу в комунікаційній сфері, про ворожу роботу російських проксі-медіа та про цілі №1 роспропу в Україні – мобілізацію і можливі переговори про мир.

УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ Є ДУЖЕ ЗАТРЕБУВАНИМ У СОЮЗНИКІВ

- Розкажіть, будь ласка, як ви, українська дослідниця, опинилася в Ризі, у NATO StratCom COE?

- Центр передового досвіду стратегічних комунікацій НАТО був створений 2014 року. Невдовзі між ним та Радою національної безпеки і оборони України був підписаний меморандум про взаєморозуміння та співпрацю. У COE існує програма партнерства з Україною у сфері стратегічних комунікацій, яка є елементом програми співпраці НАТО й України. У лютому 2022-го я приєдналася до команди Центру протидії дезінформації РНБО (ЦПД), а в жовтні того ж року приїхала до Риги виступити на щорічній конференції «Emerging Trends in Social Media» («Нові тенденції у соціальних медіа», - з англійської). З того й почалося – ЦПД запропонували делегувати представника на тимчасову посаду в СОЕ. Це перший випадок у комунікаційній сфері України, коли українська інституція делегувала свого представника. Я почала працювати у Ризі у червні 2023-го і тепер, за півтора року, повертаюсь у Київ. Офіційна програма співпраці між ЦПД та Центром передового досвіду стратегічних комунікацій НАТО набула практичних рис.

- Які ключові задачі ви ставили перед собою, коли збиралися сюди?

- Перше – visibility, тобто те, щоб Україна була видимою для партнерів на рівні комунікаційників. Українські дипломати докладають багато зусиль у такому напрямі, але рівень їхньої роботи інший – вони працюють із першими особами, високопосадовцями. При цьому в комунікаційному середовищі існує величезний запит саме на український досвід. Особливо у військових, які займаються питаннями інформаційної безпеки, виявленням ворожих інформаційних операцій та інформатак, розбудовою системи. Як я побачила, колегам, спеціалістам зі стратегічних комунікацій найбільш цікаво, як Україна виконує конкретні задачі: який рівень освіти та підготовки мають співробітники підрозділів стратегічних комунікацій, як організована система оцінки, як проводяться тренінги тощо.

- Які причини такої зацікавленості?

- Український досвід стратегічних комунікацій та, зокрема, протидії російській дезінформації, який є найпрогресивнішим та максимально релевантним, відрізняється тим, що всі ці задачі виконуються прямо зараз, це не здобутки минулих років. Водночас російські пропагандистські та дезінформаційні кампанії також спрямовані на Європу, тому український досвід тут дуже корисний і затребуваний.

- Із цим зрозуміло. А яка була ваша друга мета?

- Розвивати співпрацю СОЕ з відповідними інституціями в Україні. Українські професіонали отримали доступ до тренінгів, а також до можливостей презентації свого досвіду та обміну напрацюваннями. Крім того, українські експерти й інституції оборони та безпеки долучаються до різних дослідницьких проєктів, написання спільних звітів. От одна з недавніх публікацій цього року – про російські проксі-медіа в Україні у 2017-2023 роки.

ЧЕРЕЗ РОСІЙСЬКІ СОЦМЕРЕЖІ ВІДБУВАЛОСЯ НЕ ТІЛЬКИ ПОШИРЕННЯ «ДЕЗИ», А Й ТАРГЕТУВАННЯ АУДИТОРІЇ

- Наскільки пам’ятаю, це робота колективу українських авторів під вашим головуванням. Можете розповісти про це трохи докладніше? Зокрема, чому був обраний такий часовий діапазон, з 2017 року?

- Там описується практика та політика розбудови проксі-медіа на тимчасово окупованих територіях України (Крим, частини Луганської та Донецької областей з 2014 року, частини Херсонської та Запорізької областей із 2022-го), а також розбудована система проксі-медіа на вільній території України (медіапул Медведчука, мережі телеграм-каналів, інше) у контексті російської агресії. Проксі-медіа є інструментами такої агресії, але підходи до їх формування та управління на ТОТ і на вільній території України були трохи різними. Й основна деталізація дослідження дійсно починається з 2017-го. Чому таким важливим є цей момент? То був рік, коли в Україні заблокували російські соціальні мережі.

- «ВКонтакте», «Одноклассники»…

- Так. До того Росія активно використовувала їх для поширення дезінформації. Та, що не менш важливо, – для збору персональних даних громадян України. Це дозволяло таргетувати наступні кампанії дезінформації, інформаційні вкиди. Коли такі можливості були перекриті, російські спецслужби, що мали впливати на українську громадську думку, переорієнтувалися. Вони почали будувати систему впливу в Телеграмі, де активно будували мережі телеграм-каналів, які видавали себе за українські. І другий фактор: 2018 року Медведчук почав скуповувати телеканали. Так почали вибудовувати системи російського впливу.

- Яка мета була поставлена перед ними країною-агресоркою?

- Підготуватися до президентських, парламентських і місцевих виборів в Україні та впливати на результати цих виборів. Нагадаю, що президентські вибори пройшли навесні 2019 року, парламентські були заплановані на 2020 рік. Але новообраний Президент Зеленський тоді оголосив дострокові вибори до Верховної Ради, котрі відбулися теж у 2019-му. Ну й місцеві вибори, що дійсно пройшли у 2020 році. Останні цього разу були дуже важливими, оскільки в країні відбулася децентралізація. Нова влада на місцях отримала набагато більше повноважень, аніж мала до того… Але головною метою ворожих зусиль було підготуватися до наступних президентських виборів, просувати на них Медведчука. Це була політично-пропагандистська модель, яка мала на меті привести Медведчука або іншого афілійованого з Росією політика до влади без застосування танків та літаків, через маніпуляцію громадською думкою на виборах. Але це не вдалося – проксі-телеканали були вимкнені у лютому 2021 року.

- А який медіа-ландшафт на тимчасово окупованих територіях?

- В окупованому Криму медіа-простір із самого початку був централізованим і цензурованим відповідно до російської державної політики.

У захоплених частинах Луганської та Донецької областей ситуація була інша, вони пройшли певний цикл «гібридної війни». У 2014-2016 роках окуповані території представляли собою бандитські анклави. Спочатку там виникали окремі банди, які Росія озброювала та підтримувала. Пізніше, 2015-2016-го, російські спецслужби фактично утилізували польових командирів – ватажків цих банд. Потім був убитий Захарченко, так званий «лідер ДНР», а так званий «керівник ЛНР» Плотницький втік до Росії, і російські куратори передали владу іншій «вертикалі». Відповідно з 2017-2018 років на окупованих територіях Луганської та Донецької областей була введена централізована система управління, у тому числі управління локальними медіа. З 2014 року з Росії туди приїхала значна кількість людей, разом із представниками спецслужб, – розбудовувати систему місцевих пропагандистських медіа. Ці спеціалісти частково деанонімізовані та відомі суспільству, їх викривали як українські журналісти, так і не українські. Всі дані по них наведені у нашому звіті.

НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ АГРЕСОР СТВОРЮЄ СТАНДАРТИЗОВАНУ СИСТЕМУ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ

- Що показав порівняльний аналіз наративів, які поширювалися ворогом на територіях окупованих і на контрольованих українською владою?

- Передусім смислову ідентичність, спорідненість, координованість і наявність місцевого компоненту. Наприклад, меседжі «Україна – фейл-стейт» або «залежна від західних країн, США» були присутні й там, і там. Але на окупованих територіях вони транслювався дуже прямолінійно, без зайвої «ввічливості». На телеканалах Медведчука й у контрольованих мережах телеграм-каналів вони також використовувалися, але були сформульовані по-іншому, аби не порушувати чинні на той момент закони. Якщо ж наративи пропагандистських заяв в обох випадках скорочувати до суті, то вони майже ідентичні. Що свідчить про координацію з єдиного центру.

- Що стало характерним після розширення зони окупації з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році?

- Переїзди медіа-спеціалістів, у тому числі колаборантів, з одного окупованого регіону в інший задля вибудовування там проксі-медіа. Це не хаотичний процес, він керований. Наприклад, люди, які були залучені у Донецькій області, Маріуполі, працюють ще й на Херсонщині та Запоріжжі. У результаті системи російських проксі-медіа на окупованих територіях дуже близькі одна до одної. Схожі бренди, схожа структуризація, схожа модель репрезентації на місцевому рівні, аж до районних центрів. Це також показує, що система є контрольованою, керованою.

Ну й зрозуміло, що окуповані території у цілому відрізані від нашого інформпростору. Вони не мають доступу до українських інтернет-джерел, здебільшого не мають доступу до світових медіа. Є лише стабільний доступ до російських джерел та до місцевих акаунтів.

Наша доповідь доволі велика, 110 сторінок. Працювала команда українських експертів. Хочу підкреслити особливу цінність інформації з місцевою медіа-експертизою з окупованих територій. Люди, які це писали, добре знають місцевих акторів, медіа-ландшафт. Дехто сам перебував в окупації, мав відповідний безпосередній досвід, знає усе «з перших рук», як-то кажуть.

- Так, цікава та насичена робота. Немає планів перекласти її українською?

- Цільовою аудиторією цієї доповіді були наші партнери, які займаються цим напрямом у Європі, США. Деякі журналістські розслідування, зроблені українськими колегами, були частково перекладені англійською, щоб стати доступними світовому читачеві (ці роботи подані нами у посиланнях). На прикладі цього конкретного дослідження наші партнери можуть побачити інструменти та практики, які Росія використовує для здійснення операцій інформаційного впливу, та зробити для себе висновки, дослідити досвід України у протидії таким операціям.

Щодо української аудиторії… Для тих, хто слідкує за ситуацією у цій сфері, в нашій роботі буде мало чого нового. Хоча певна новизна та цінність є і для українського читача, оскільки у нашому звіті все систематизоване та підведене під єдиний знаменник.

ОСНОВНА ЦІЛЬ РОСІЙСЬКИХ ІНФОРМАТАК ЗА ОСТАННІ ПІВТОРА РОКУ – ЗРИВ МОБІЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

- Ще прошу розповісти про ваш матеріал, в якому проаналізовані спроби Росії підірвати українську мобілізацію.

- Цей текст був написаний для The International Centre for Defence and Security (ICDS, Міжнародний центр оборони та безпеки, - з англійської). Йдеться про те, що однією з ключових цілей російської дезінформації протягом останніх приблизно 18 місяців був і є зрив української мобілізації. У тексті розглядаються система та практика розповсюдження наративів проти мобілізації в Україні, канали розповсюдження та інструменти.

Крім власне підриву мобілізації, для агресора дуже важливим є й підрив морального духу людей, які вже служать в армії.

Ця російська кампанія мала на меті бити в ключову точку української безпеки – адже якщо в Україні немає армії, то немає і самої України.

- Яким чином роспроп намагається вирішити такі завдання?

- В українському інформпросторі розповсюджуються негативні матеріали. Загалом метою є залякування, наприклад, це відео з розстрілами полонених. Також максимально широко розповсюджуються відео про те, що російська пропаганда називає «насильницькою мобілізацією», «бусифікацією». Такі відео з конфліктними ситуаціями, інцидентами, пов’язаними з процесом мобілізації, частково справжні, частково фейкові, мають певні тренди щодо регіонального таргетування. Хочу звернути увагу на те, що їх було помітно більше з Харкова та Одеси. Схоже, що це штучно створений наголос, бо, кажучи об’єктивно, без упереджень, конфліктні інциденти не мають регіонального фактору, вони не пов’язані з конкретним містом.

- Такий акцент роспропу можна пояснити: міста-мільйонники з відчутним російським впливом.

- Можна сказати, що це наративи російської пропаганди, так звані «русскіє города». Можна також помітити, що під час розповсюдження таких відео завжди підкреслюється ось цей регіональний фактор. Загалом зазначу, що ця стаття також здебільшого орієнтована на західні експертні кола. Цікавим був і зворотний зв'язок від військових. Їх реакція була спокійна, адже коли країна захищається у війні та має мільйонну армію, існує військовий призов, є й відсоток тих, хто не хоче служити та вступає у конфлікти. Будь-який професійний військовий це розуміє, як і те, що означає «технологічне масштабування проблеми».

Тобто подібні проблеми виникають та існують природно, органічно. Чим більше людей залучені до чогось, тим більше виникає різноманітних ситуацій, у тому числі конфліктних. Це не означає, що «всі такі», але ворожа пропаганда подає саме так. І враховуючи чутливість питання та резонанс, який це мало в українському суспільстві, можна сказати, що якийсь час ця кампанія спрацьовувала. Зараз уже менше, але все одно наслідки є, оскільки будь-який токсичний вплив є тривалим. Як отруєння: якийсь час воно ще продовжується, навіть коли отрута вже не надходить.

ЗМІНА НАРАТИВУ №1 РОСПРОПУ: ТЕПЕР НЕ «МОБІЛІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ», А «ПЕРЕГОВОРИ ТА ПОСТУПКИ»

- Хочу уточнити, ви говорили про це із західними військовими?

- Так. Вони добре розуміють, що показане – ворожа кампанія, вони цікавились, як власне протидіяти цьому, як будувати комунікацію у подібних випадках. Я показувала український досвід, як ведеться промоція питань рекрутингу. Наприклад, корисно побачити досвід роботи Третьої штурмової бригади – як вона запрошує на службу, як презентує себе та пояснює, із чим рекрут може стикнутись, при цьому максимально використовуючи різні способи та канали донесення інформації. Приклади комунікації ГУР є також дуже успішними, комунікація сприймається так, як планувалося, тобто вона досягає мети. Можу навести приклад свого знайомого, який намагався вступити до лав бойового підрозділу ГУР, кілька разів намагався здати фізичні тести, саме тому, що хотів бути частиною, як він казав, найкращих, усвідомлюючи при цьому, що це й найнебезпечніша служба.

Саме так працює комунікаційний компонент, бренд, репутація. Військовим важливо говорити про подібні речі.

- У вас промайнуло, що тепер ця тема менше спрацьовує. Чому? Через вичерпаність теми чи протидію з нашої сторони?

- Будь-яка пропагандистська кампанія має певний цикл життя і потім у природний спосіб втрачає актуальність. Звісно, українська протидія таку її смерть пришвидшує. Але загалом російська пропаганда зараз переключається на іншу тематику. Всі бачать, як починається нова російська кампанія – розмови про те, що Україна має піти на поступки, і Захід тисне на Україну, щоб вона це зробила. Такі наративи були й раніше, але зараз вони стають більш потужними, враховуючи загальну політичну ситуацію, виходять на перший план. Якщо розкласти їх на окремі меседжі, можна подивитися, як Росія працює. Важливо бачити, як їх там структурують і як далі будуть «качати» цю тему.

- Це також можна зрозуміти. Робиться у зв’язку з перемогою Трампа, його попередніми обіцянками припинити війну і його скорою інавгурацією.

- До інавгурації ще півтора місяця.

- Мабуть, вважається, що готуватися треба завчасно.

- Щодо завчасності – можна пригадати, як паралельно з «антимобілізаційною кампанією» у 2023-2024-му російська пропаганда просувала наративи про те, що Зеленський має піти з посади навесні цього року, нібито він стає «нелегітимним». Та кампанія розгорталася довго, протягом 6-7 місяців, може, навіть трошки більше. В цілому вона не мала успіху, хоча ресурсів у неї було вкладено дуже багато.

У ПОЛЬЩІ ВВАЖАЮТЬ КОРИСНИМ ДОСЛІДЖЕННЯ РОСІЙСЬКИХ СПЕЦОПЕРАЦІЙ НА ДОНБАСІ

- Кілька років тому я читав вашу книгу, написану разом із Денисом Казанським, – «Як Україна втрачала Донбас». І от бачу новини, що вона тепер перекладається на інші мови – англійську, польську. Чому саме зараз?

- Так, книжка була видана українською у 2020-му. Минуло 4 роки, і я бачу, що її зміст не втрачає актуальності. У тому числі для закордонної аудиторії. Для неї важливий досвід України щодо Луганської та Донецької областей – як Росія здійснювала інтервенцію, у тому числі інформаційну та політичну, як вона залучала місцевих у свою орбіту впливу і до чого це врешті-решт привело…

Зі свіжих вражень: позаминулого тижня у великих містах – Варшаві, Кракові, Вроцлаві – відбулася презентація цієї книжки польською. І головні питання були: «Як виявляти російську агентуру? Як розрізняти і проводити межу між нею і тими, хто просто має свою думку, протестуючи проти чогось». Одразу зазначу, що це – протест – для демократичної країни є абсолютно нормальним явищем. Я можу не погоджуватися з людиною, яка протестує на площі – це моє право. Як і її право – з чимось не погоджуватися, відкрито заявляючи про це. Ключ у тому, що треба розрізняти випадки, коли у людей просто є якась думка, і коли люди роблять це за гроші під впливом іззовні. Європейські демократії побудовані на свободі слова – то як розрізняти «свободу слова» і «протидержавну діяльність» з урахуванням того, що кожна держава має захищатися? Доволі цікаві дискусії були на презентації, і вони свідчать про те, що аудиторія бачить загрози зовнішнього втручання та хоче знати, що з ними робити, як їм протидіяти.

- Яка ж відповідь на це запитання закладена у вашій із Казанським книзі?

- Демократія і свобода слова – це не тільки взяти участь у виборах раз на 4-5 років. Це щоденний процес, щоденна процедура. Наша книга не тільки показує, що таке російські наративи, а й те, як працюють громадські організації, чому їхня фінансова звітність має бути відкритою, чому спецслужби мають також слідкувати за фінансуванням політичних партій. Це не просто бюрократична тяганина та додаткова робота для когось. Нагадаю, що телеканали Медведчука заблокували на підставі того, що вони фінансувалися за рахунок бізнесу, який вівся на окупованій території, а не на підставі того, що там лунало. З одного боку, це показник, як Росія використовує свободу слова в Україні й інших країнах проти самих цих країн. А з іншого – показує, що питання фінансів, коли ми розбираємо ворожий вплив, є критичним. Будь-якій операції впливу потрібне фінансування. За нинішніх умов фінансової прозорості все це з’ясовується.

- Останнє запитання. Як вам працювалось у Ризі?

- Перше, що я помітила, коли приїхала сюди у 2022 році, а потім у 2023-му – велика кількість українських прапорів. Це дає мені відчуття безпеки. В Центрі передового досвіду в галузі стратегічних комунікацій НАТО я була першим представником України. А цей Центр вже має сильну корпоративну культуру, усталені внутрішні правила, свої традиції, свій підхід, дуже вагомий бренд. Мені дуже приємно було тут працювати, для мне це велика честь. Сподіваюся, що співпраця з Україною буде продовжуватись і надалі.

Олег Кудрін, Рига

Фото автора