Кіно просто неба: як зробити велике свято для села
Цього літа Україною їздить пересувний диво-кінозал – вже 40 000 глядачів на безкоштовному кіно побували
На календарі – останні вихідні літа, і весь Іванів, що на Вінниччині, полишивши домашні клопоти, зібрався на сільський майдан. Село велике, центр громади. Колись це було унікальне містечко Янів, що раніше за Київ здобуло Магдебурзьке право, мало свій палац і ратушу.
Досі тут збереглась будівля старовинного костелу непорочного зачаття Діви Марії та монастиря бернардинців. Саме тут, біля його стін, люди залишають свої автівки, мотоцикли і безліч велосипедів, - увесь Іванів на двоколісних пересувається. Старі й малі, усі йдуть «на кіно» - тут безкоштовно показуватимуть українські фільми в межах національного туру «Кіно просто неба» від Благодійного фонду «МХП - Громаді».
НА СІЛЬСЬКІ КІНОПОСИДЕНЬКИ
Першими з'являються всюдисущі хлопчаки, їх зацікавила кіноустановка.
«Дивися, який екран здоровецький! Тато казав, щоб я не спішив, бо поки не смеркне показувати нічого не будуть», - каже один.
«Нє, дивися, це в них такий телевізор. Ну, може сонце трохи й засвітить, а так буде видно все», - заперечує другий. А третій хвалиться обізнаністю: «Все буде видно, я в дядька питався, того що на машині все це привіз. Бачиш, в них там дроти з буди тягнуться, - там генератор. Навіть якщо світло виключать, кіно покажуть. Казали, що через півгодини вони все складуть і почнуть. Мультики будуть показувати».
Неподалік на велосипед сперся літній чоловік, теж роздивляється зацікавлено, але ближче соромиться підійти.
Знайомимося. Захару Гаврищуку 78 років. Каже, ноги болять, але все одно приїхав.
«Дивлюся і згадую, як колись «кінопередвіжки» приїжджали до нас. З Гущинець (сусіднє село - авт.) до нас приїжджала машина. В нас клуб був старенький, то там показували кіно, - розповідає Захар Трохимович. - Я сам кіномеханік, на півночі працював. Але це вже дуже давно було. Ще як робив, тоді в кіно останній раз був». Та й то був проєктор простий, в клубі. А щоб надворі показувати – то треба було ночі чекати, пригадує колишній кіномеханік. «А тут техніка – то шо нада, білий день, а все як у хаті в телевізорі видно! Перший раз бачу таке, - схвалює обладнання. - Шкода, я вже старий, з такою вже не попрацюю ніколи. Спасибі, що нам зробили такий празник».
А тим часом сходяться люди. Спекотно. Пахне пилом і соломою, – невеличкими тюками вмостили увесь майдан, це імпровізовані крісла в кінозалі просто неба. Одними із перших на них вмостилися сусідки Меланія Ростецька і Марія Риндюк. Помітно, що вдяглися жінки святково. Сидять, розмовляють і чекають, коли ж те кіно почнеться.
Новому співрозмовнику раді, враженнями діляться охоче.
«Я тут близесенько живу, то вже кілька разів за день виходила, заглядала, - вже є люди, чи ще немає? - зізнається Меланія Назарівна. - Хочеться подивитися, що це воно таке. Сидіти в хаті такою порою, в таку хорошу погоду, – гріх, ми вже в карантин вдома висиділись». Розповідає, що вже 11 років відвідує фольклорний колектив, оце й на День Незалежності буде виступати, бо сумно вдома. «А тут, бачте, люди зустрічаються, говорять одне з одним», - радіє заходу вона.
А для Марії Адамівни цей похід у кіно виявися подвійним святом.
«Я вже навіть не можу згадати, коли востаннє в кіно була, тільки по телевізору дивилася. А мені це дуже цікаво і якось душу гріє», - розчулюється. Покійний чоловік, каже, теж був кіномеханіком, то в хаті про кіно завжди мова була. Тепер – не те… «У мене сьогодні день народження, 78 років. От я й захотіла так відсвяткувати, поміж людей, кіно подивитися, такий буде душевний спогад», - ділиться жінка.
А тим часом на майдані стає гамірно. Люди йдуть родинами і дітлахи одразу мчать до безкоштовних надувних гірок та батутів, бігають, ховаючись, пищать у лабіринті з величезних тюків соломи, - не виженеш звідтіля! А чоловіки поглядають лівіше, - там-бо солом'яні рулони на столики, обв'язані жовтими і блакитним стрічками перетворилися. Принюхуються - звідкілясь смачно пахне.
Сміються: кіно про козаків, то, може, кулешу наварять і роздаватимуть?
Схоже, розчарованих не буде: Тетяна Горбатюк, представниця Благодійного фонду «МХП – громаді» у Вінницькому регіоні, каже, що подбали не тільки про видовища, а й про хліб.
«Показуємо два фільми, а вже вечір, то люди можуть і зголодніти. Тому пригощатимемо всіх безкоштовно юшкою та пловом», - обіцяє.
Для дітей і дорослих, окрім кіно, приготували ще й лотерею, де головний приз – молодий баранець. Окрім того, для дітлахів - безкоштовні розваги, аби не нудьгували, поки кіно почнеться.
Аж ось з екрану лунає: «Кінотеатр приїхав до вас, до вашої громади».
Люди всідаються, вітаються зі знайомими, який давно не бачили, гомонять. Але поступово всі очі звертаються на екран, - там «Пекельну хоругву» починають показувати.
Подивитися цей фільм прийшли і Валентин з Іриною із маленьким сином.
«В нас такі дійства нечасто відбуваються. Тим більше, що будуть наше, українське кіно показувати, - зізнається Валентин. - Я взагалі українське мистецтво поважаю». Чоловік досі зберігає старі касети Кузьми Скрябіна, записи тих часів, коли він тільки починав кар'єру, наприклад, альбом «Мова риб» тощо. «Хочемо «Пекельну хоругву» подивитися. І щоб малий звикав, що з екрана має бути українська мова, хоча поки що він не дуже й розуміє, куди потрапив», - пояснює голова родини. Кращої аргументації, як на мене, годі й вигадати.
ВЕЛИКИЙ ЕКРАН І ДОМОСІДА В ЛЮДИ ВИВЕДЕ
Кіно іде, можна й організаторів розпитати, як в них усе працює. Святослав Різоль, продюсер Асоціації сприяння розвитку кінематографу в Україні «Дивись українське», каже, що це вже передостанній кіновікенд національного туру «Кіно просто неба», останній буде на День Незалежності. А тим часом вітчизняне кіно на таких показах подивилися вже близько 40 тисяч жителів невеличких міст і сіл у дев'яти областях України, тільки на Вінниччині – більше 19 тисяч!
«Відвідали вже близько 50 сіл та невеликих міст. Показуємо винятково українське кіно. Ми громадам надавали плейлист і вони самі обирали», - пояснює продюсер. Наприклад, сьогодні у програмі два фільми - «Пекельна хоругва» і «Гуцулка Ксеня». «Пекельна хоругва» - це родинне козацьке фентезі, воно дуже гарно дітям «заходить». А «Гуцулка Ксеня» - класний і стильний мюзикл. «Під час локдауну люди скучили за спілкуванням, вже майже два роки, як люди разом не збиралися. А це чудовий привід побачитися, тим більше, що ми забезпечуємо дотримання карантинних норм, пропонуємо санітайзери і маски, якщо треба», - запевняє Різоль.
Зазвичай люди родинами приходять, але найперші глядачі – це діти, розповідає він. Та й організатори до дітей – не з пустими руками: для дитячої та юнацької аудиторії у програмі є анімаційні фільми «Слоуни» та «Історія України за 5 хвилин» від ТНМК.
Легко сказати – повези кіно по селах, а як його там крутити? Спеціально під проєкт було створено унікальний кіномобіль, розповідає Святослав. «Минулого року ми зробили три тестових покази у Степанцях, Каневі і Миронівці. Але це був звичайний проекційний екран і ми могли показувати кіно тільки один сеанс десь близько дев'ятої вечора, - розповідає він. - Тому цього року запропонували: а давайте розробимо сучасну LED-установку, щоб демонструвати кіно можна було і вдень, і у будь-яку погоду?» Сказано - зроблено. Спеціально створена під ініціативу «МХП-Громаді» апаратура не боїться дощу і денного світла. Кіномобіль зі спеціальною інженерною конструкцією - це автономна мобільна автоплатформа з великим LED екраном, якісним звуком та всім необхідним обладнанням, якій немає перепон для відеопоказів. А глядачів в негоду забезпечують дощовиками.
«Проєкт розробляли у Луцьку. Створили креслення, затвердили, дещо переробляли. Удосконалили сцену, яка також трансформується, і звук. З аудіосистемою допомогли фахівці з Вінниці, - розповідає Різоль. - Не те, щоб це було ноу-хау, але дуже вдала розробка». Десь годинка – і маєте повністю розгорнутий кінотеатр. Кіномобіль ще й обладнаний дуже потужним дизельним генератором, який робить «Кіно просто неба» повністю автономним заходом, незалежним від джерел електроенергії.
Відчувається, що люди за таким скучили. «У Миколаївці, що на Дніпропетровщині, усього тисяча людей мешкає, але на показ прийшов кожний п'ятий. У Великому Митнику (Вінниччина) – 1008 глядачів (при чисельності населення – близько 1300 - ред)», - розповідає пан Святослав. У Іванові нарахували 2464 гостей – більше половини села.
«Ми хочемо довести, що це був наймасовіший захід в галузі культури. І для «Книги рекордів України» на кожному показі, нам допомагають волонтери, роздаємо глядачам браслети з номерами, щоб знати кількість глядачів на сеансах, - пояснює задум Різоль. - А потім надаємо відеозвіт і кількість браслетів, розданих під час туру».
Благодійний фонд «МХП-Громаді», за словами його очільниці Тетяни Волочай, працюючи в основному з мешканцями сільської місцевості, постійно вивчав їх потреби і проблеми. «Ми вже кілька років поспіль проводимо конкурс мікрогрантів для громад, і відзначили, що постійно лунали ідеї - чи то влаштувати літній кінотеатр, чи купити кінопроектор, переобладнати під кінозал шкільний клас, - розповідає, як з’явилося «Кіно просто неба», вона. – Зрозуміли, що є велика потреба в культурному дозвіллі, причому кіно люди хочуть дивитися не окремо по хатах, а гуртом». Так і з’явився план кінотрансляцій в глибинці, далекій від кінотеатрів. І коли торік пілот з трьох кінопоказів вдався на всі 100, вирішили провести повноцінний кінотур, що зачепив Львівщину, Івано-Франківщину, Черкащину, Київщину, Сумщину, Вінничину, Дніпропетровщину. Ще й з амбасадорами, що іноді долучаються до мандрів кіномобіля – Богданом Бенюком, Ірмою Вітовською, Ахтемом Сейтаблаєвим. Загалом – понад 40 кіносеансів, що завершаться на День Незалежності у Миронівці (Київщина) кінофестивалем з 5 показів. Але це – не кінець кіноісторії. «Однозначно буде продовження: ще коли тур не стартував, отримали 300 заявок різних громад на візит кіномобіля, - ділиться планами Тетяна Волочай. – Тому плануємо масштабувати кінотур наступного року на всю територію України».
На кіносеанс у Іванові нагодився й особисто голова Іванівської сільської громади Михайло Кулик. «Я вважаю, що «Кіно просто неба» для села – це величезний резонанс, бо такого в нас ще не було. Сьогодні прийшло багато людей, людям з сільської місцевості цікаво подивитися українське кіно у такому форматі», - міркує він. Каже, у селі є будинок культури, і там зрідка транслюються фільми, але багатьом кіно у клубі замінив інтернет.
Але на цей кінопоказ прийшли - втомилися від сільської буденності. Чому б, зрештою, не побувати десь поза домом, між людьми, поспілкуватися? І познайомитися із найкращим, чим може похвалитися українське кіно.
Антоніна Мніх, Іванів
Фото Олександра Лапіна