Відродити «Пирогів»: як осучаснюється унікальний музей

Музейники запроваджують усе більше інтерактивних заходів, реставрують експонати і радіють туристам з Саудівської Аравії

Музеї під відкритим небом – це ніби два в одному: і гуляєш на природі, й культурно збагачуєшся. У київському скансені «Пирогів» – що-що, а погуляти є де, та й помилуватися є чим. Без перебільшень – тут унікальне зібрання пам’яток старовинної архітектури. Шкода, самою лиш науковою цінністю відвідувачів нині не привабиш і грошей на музей не заробиш. Та українські скансени не поступаються винахідливістю від закордонних і збагачують, так би мовити, програму, освоюють новітні прийоми, щоб і для шкільних груп, і для іноземців тут було все зрозуміло й цікаво. А щоб підтримувати дорогоцінні експонати, невпинно шукають способи заробітку і щедрих меценатів.

ЩОБ МУЗЕЙ БУВ «ЖИВИМ»

Наш “Пирогів” – найбільший скансен у Європі (за територією). Гордість України: лани широкополі, млинки, видолинки, тинки в мальвах… На одному клаптику київської землі – й Полісся, і Слобожанщина з Полтавщиною, і Карпати з Наддніпрянщиною, Поділля з Півднем. На території скансену – близько 300 пам'яток народного будівництва XVI-XX століть. Хатки, комори, кринички – усі як є атрибути давнього українського села. Усього 90 тисяч експонатів! Зокрема, тут можна знайти найстаріший дерев'яний будинок, так звану “курну хату”, яку датують 1587 роком. Це хата з Самари, яка зберегла в собі первісні конструкції зрубу, стелі, даху. Двері архаїчні на бігуні, а на фронтонах – вітрові дошки, які закінчуються фігурними виразами у формі “коників”. Ця пам'ятка є унікальною, бо ж є зразком традиційного поліського життя, найдавнішим з-поміж існуючих не лише в Україні, а й за її межами. У скансені ще можна побачити крупорушку, яка наразі єдина відома в Україні споруда цього виду. Ще давно наші предки використовували її для обробки гречки і виготовлення крупи. Розташована тут і хата з батьківщини Тараса Григоровича Шевченка, у якій жив онук Тарасового брата Микити. В такій хаті виріс Тарас Григорович, слухаючи розповіді дідуся Івана, який був учасником ”Коліївщини”, про героїчні часи гайдамаків та козацтва.

А ще на території музею є шість церков, які збереглися до наших днів. Більше того – в церквах щонеділі відбувається служба.

Такі об'єкти до вподоби не тільки відвідувачам музею, а й українським режисерам, які обирають місця скансену для зйомок серіалів та фільмів. У “Пирогові” проходили зйомки серіалу "Кріпосна" про життя кріпачки Катерини у ХІХ столітті, телесеріалу студії «Квартал-95», “Одного разу під Полтавою”, а також українського фентезі "Казка старого мельника", історичного фільму "Захар Беркут", комедії “Скажене весілля” та купи інших стрічок.

Вранці у будень відвідувачів негусто, ми ніби потрапили у таке собі село, де вирує спокійне життя. У цьому й особливість таких музеїв – проводиш певний час серед вуличок-хатинок і в якусь мить забуваєш, що в них ніхто не живе. Може, не варто й у двір заглядати, бо у нього є свої господарі? Де-не-де проходять іноземні туристи, міряли жовті гарбузики й плетені тини зацікавленими поглядами. Мабуть, спеціально прийшли зранку, щоб встигнути усе побачити. Бо ж тут можна пропасти на цілий день, навіть загубитися. А потрібно ж ще не забути зробити купу фотографій…

Архітектура без людей – то нудно. Та музеї просто неба ще називають «живими» музеями, бо тут експонати на відкритому просторі, й часто в них працюють актори, відтворюючи побут давно минулих часів. До сучасного відвідувача ще треба достукатися, і для цього музейники використовують купу прийомів. «Пирогів» запровадив цілу серію інтерактивних екскурсій: «Справи жіночі», «Батьківська хата», «Мої рідні Карпати», «Там, де русалки на гіллях», «Дитячий світ Тараса Шевченка»… Тут регулярно влаштовують фестивалі, ярмарки, святкування, приурочені до великих свят. Та й взагалі за останні роки музей повністю змінив свою політику та намагається іти в ногу з часом: розвиває свої соціальні мережі, сортує сміття та обмінюється досвідом з подібними музеями з різних країн. А раніше музей проводив одну стандартну екскурсію, де відвідувачі слухали сухі факти про той чи інший експонат, каже директорка музею Оксана Старак-Повякель. “Серед усіх моїх подружок найбільшою популярністю користується екскурсія “Жіночі справи”. Це коли розкішні дами, з ніг до голови забрендовані, на лабутенах, під час екскурсії товчуть гречку в ступі, пробують витягувати хліб із печі, рогачем ловлять глечика з печі, вив'язують хустки», – розповідає вона. Навіть школярі, каже, на цілу годину забувають про свої телефони, занурюючись у побут гуцулів чи заново знайомлячись з історією Кобзаря. А цього й вчителям не завжди вдається добитися.

ПОРЯТУНОК «ПИРОГОВА»: ПОТРІБНІ ПАРКОВКА Й ОЧЕРЕТ

Територія величезна, а у великому господарстві й проблем завжди вистачає.

“Солома, якою перекрита хата, з часом загниває, розсипається, там і миші можуть бігати, – розповідає про будні музею пані Оксана. – Перекриття треба міняти – і це наша найбільша біда. Воно досить дороге». То колись у кожному селі жито жали серпом і завжди було чим перекрити хату. Зараз солома чи очерет – мало не дорогоцінні матеріали. «Вдалося перекрити усього десь 25 хат. Найбільша проблема – знайти матеріал, майстрів, які можуть це робити, та й дорого коштує”, – скаржиться директорка. Багато реставраційних робіт музей проводить власним коштом, але без допомоги меценатів сутужно. Свого часу в реставрацію експонатів вкладали і Philip Morris, і НАК «Нафтогаз України». "У нас більше половини будиночків продірявилися. А деякі взагалі знаходяться в жалюгідному стані: згнив фундамент, відволожилося дерево. На ремонт одного будинку треба 100-150 тисяч гривень", – розповідав ще 6 років тому виданню «Сегодня» тодішній генеральний директор музею Юрій Бойко. Тоді музей потребував близько 5 млн на відновлення будиночків, але ні у спонсорів, ні у держави духу на такі інвестиції не вистачало. Лише цього літа справи, здається, пішли на лад: у рамках президентської програми «Велика Реставрація» Мінкульт спільно з МХП вирішили відроджувати музей. Меморандум про співпрацю між музеєм та холдингом вже підписали. За задумом, на його кошти відновлюватимуть інфраструктуру, робитимуть музей більш сучасним та зручним для відвідувачів.

“Ще 50 років тому було задумано, що біля входу буде адміністративна будівля.

У нас був тимчасово збудований вхід, але за 50 років він геть струх. Лише зараз його збудують таким, яким має бути, відремонтують, зроблять його сучасним, привабливим, і це буде гарною візитною карткою музею”, – наводить приклад пані Оксана.

Далі планується реконструювати Співоче поле – там хочуть зробити постійну сцену, зробити гарний амфітеатр для глядачів. «Великих залів під відкритим небом в Україні взагалі немає, – пояснює заступник генерального директора музею “Пирогів” Артем Палієнко. – Також плануємо зробити зону, де проводять ярмарки, доступно й цікаво. Зробити театр просто неба, щоб проводити тут дійства усілякі, вистави, зробити такий собі арт-простір». Вже облаштовано парковку для автомобілів і наступного року її планують зробити платною – це стане додатковим джерелом заробітку для музею. Паркування завжди було слабким місцем музею – хто приїздив сюди на авто у великі свята, добре те пам’ятає. “Люди паркуються десь у полі або далеко від входу, а так буде змога лишити авто на території, і нам з того вигода, – розповідає Палієнко. – Думаю, всі будуть задоволені». Чимало проблем і з вітряками, які є візитною карткою музею “Пирогів”. Були б гроші, а що ремонтувати, знайдуть. Музей усілякими способами намагається залучати їх до свого бюджету. Зокрема, він став майданчиком, де проходить багато зйомок українських фільмів та серіалів. “Цього року кінозйомок було не так багато, як хотілось би. Українські історичні фільми, мабуть, відсотків на 70 зняті тут, – розповідає пан Артем. – А ще у нас тут дуже багато спортивних змагань проводиться. Цього року – Spartan Race, наприклад». Це така собі спартанська гонка, біг з перешкодами, міжнародні змагання, які проводяться в більш як 50 країнах світу. І в «Пирогові» цьогоріч бігли представники 17 країн. «А ми створюємо всі умови для таких заходів. Щоб учасники потім поверталися сюди з родинами”, – каже пан Артем. А загалом тут сподіваються й надалі знаходити меценатів, які готові будуть спільними зусиллями опікуватися народною спадщиною та зберігати її для майбутніх поколінь. Роботи вистачить.

ВИХОДИМО НА МІЖНАРОДНИЙ РІВЕНЬ

Щоб триматися в тренді, “Пирогів” постійно контактує з іншими музеями. “Створили асоціацію сканcенів України, куди увійшли ми, Переясляв-Хмельницький, Ужгородський, Чернівецький, Львівський і Давньої Галичини. Цього року підписали договір з польським музеєм, ведемо перемовини з музеями в Німеччині, також працюємо з Македонією, музеєм в Угорщині. Нам цікаво почути їх, а їм нас», – каже Оксана Старак-Повякель. У колег переймають досвід виживання скансенів, а вони у наших реставраторів майстерності вчаться. Наші ж реставратори також багато чому можуть навчити їхніх. «Насправді музейна справа в Україні – на дуже високому рівні. А в Європі є багато грантових програм, і щоб ми могли брати в них участь, треба об'єднуватися з профільними музеями”, – каже вона.

От із чим проблем поки немає – так це з відвідуваністю. Люди охоче бувають у Пирогові й у дощ, і в сніг. Пані Оксана радіє, що з кожним роком кількість відвідувачів зростає, і навіть у найтяжчі часи пандемії відвідуваність не впала. «Є подружжя, яке кожні вихідні гуляє музеєм. Якось я запитала – чому ходять щотижня? Виявилося, взяли собі за мету щоразу вивчати нову експозицію», – розповідає директорка. Воно й зрозуміло: щоб обійти, наприклад, саму лиш Наддніпрянщину, потрібно пів дня. Іноземців тут теж вистачає. Тому планують впровадити систему Q-кодів, щоби біля кожного архітектурного об’єкту можна було відсканувати – і прослухати українською чи англійською мовою аудіоекскурсію.

“Китайці ходять чемно, слухають дуже уважно. Туристи з Саудівської Аравії, яких уже було багатенько цього року, просто насолоджуються тим, що тут немає спеки, – розповідає пані Оксана. – У них така оглядова екскурсія. Дуже багато гостей зі США, Канади, Франції – здебільшого хочуть побачити той регіон, звідки родом їхні предки”.

СКАНСЕНИ УКРАЇНИ

Їх почали називати так завдяки музею «Скансен» на острові Юогоден у Стокгольмі (Швеція), який став першим у світі етнографічним музеєм під відкритим небом. В Україні – 14 великих скансенів. Серед них Музей народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького (Шевченківський гай) у Львові; Закарпатський музей народної архітектури та побуту в Ужгороді; Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття; Чернівецький обласний державний музей народної архітектури та побуту; Музей народної архітектури, побуту та дитячої творчості в селі Прелесне в Донецькій області та інші. Кожен – своєрідний. Чернівецький скансен дає уявлення про ландшафти географічних зон Буковини. Експозиція включає п’ять селянських садиб, громадські та господарські споруди (церква, дзвіниця, сільська управа, корчма, кузня). Тут можна навіть театралізовану реєстрацію шлюбу влаштувати. У львівському музеї просто неба відтворено понад 100 пам’яток народної архітектури, тут відвідувач потрапляє у своєрідні мікросела із садибами, господарсько-виробничими об’єктами (олійнею, тартаком, пасікою, сукновальнею та ін.), сакральними спорудами (церквами, каплицями). На кожному об’єкті відбуваються презентації давніх ремесел та майстер-класи. Соломоплетіння, ткацтво, витискання олії, ковальство, випікання хліба, гра на народних музичних інструментах – чим тільки не тішать тут народ.

Проблем з фінансуванням у кожного теж вистачає, і меценатів шукають де тільки можна. У Львові в Музеї народної архітектури і побуту 10 років тому, наприклад, хатину з с. Мшанець (ХІХ ст.) відновлювали представники норвезького скансену в Ліллехаммері, роботи фінансував уряд Норвегії – виділив на те близько 40 тисяч євро. А цьогоріч музей, що святкує своє 50-річчя, розпочав великий благодійний проєкт – "Об’єднуємо друзів Музею!", мета якого – збір коштів на реставрацію музейних об'єктів. Доводиться, адже спадщина – наш спільний клопіт.

Вікторія Шевченко, Київ