Перший український банк їжі на «маршруті добра»
8 волонтерських команд і «тарілкомобіль» щодня збирають десятки продуктових наборів для потребуючих
У Львові три місяці тому відкрили перший в Україні продовольчий банк «Тарілка». Проєкт рятує з магазинів і закладів харчування їжу на межі терміну придатності та передає її людям у скрутному становищі. Таким чином ініціатори закривають одразу дві глобальні проблеми в світі: екологічну (адже Україна входить в 10-ку країн, де виробляють найбільшу кількість органічних відходів) та соціальну, щоденно годуючи десятки потребуючих, для яких ця їжа, яка могла опинитися на смітнику, – чи не єдина можливість поїсти.
У низці країн світу банки їжі – це звична річ, а для України ідея стала новинкою. У світі діють три найбільші мережі продовольчих банків: Global Food Banking Network (GFN) у Канаді, Австралії, країнах Південної Америки, Південної Африки та Азії; Feeding America у США і Європейська федерація продовольчих банків у 24 країнах Європи. Щороку вони розподіляють тисячі тонн їжі між мільйонами людей, які її потребують. FAO (Продовольча та сільськогосподарська організація ООН) повідомляє, що українці щорічно продукують близько 7 млн тонн органічних відходів. А за даними Держстату, 53% населення України проживають за межею бідності. Схоже, банк їжі – саме те, що треба. Як же він працює?
РЯТУЄМО ЇЖУ І ГОДУЄМО БІДНИХ
Чи часто ми задумуємося, скільки їжі викидаємо в смітник за тиждень, місяць, рік? А скільки людей потерпають від недоїдання? І я зараз не говорю про голодуючих дітей Африки, а про наших земляків. Людей, з якими щодня зустрічаємося на вулиці, які живуть у сусідніх будинках, які рахують копійки, щоб вистачило на хліб. А виявляється, допомогти ситуації можна, і досить просто.
У Львові до створення «Тарілки» йшли два роки. Ініціатором став Ростислав Косюра, він народився у Львові, але в шестирічному віці переїхав з батьками в Німеччину, де прожив понад 20 років. А коли повернувся в Україну, побачив, скільки марнотратства їжі в нас відбувається в той час, як багато людей знаходяться за межею бідності.
«Кілька років тому Ростислав зайшов у Львові в кафе і запитав офіціантку, що вони роблять з їжею і продуктами, які лишаються? Та не задумуючись відповіла, що викидають. Це настільки його вразило, що він вирішив перенести європейський досвід продовольчих банків до нас, – розповідає засновник і керівник «Тарілки» Іван Павліш, давній знайомий Ростислава. – Він запропонував мені долучитися до розробки концепції». І вже в 2019 році партнери почали формувати команду.
Найважливішим для ініціаторів з самого початку було зрозуміти, чи може існувати продовольчий банк в Україні взагалі: на той час тут не було жодної практики, жодних попередників, які б могли проконсультувати і мати якісь напрацювання. Команда активно вивчала європейський досвід, зокрема німецької мережі продовольчих банків Die Tafeln. Почали переговори з бізнесом та міською владою. Як зізнається Павліш, багато хто не вірив у таку можливість, але вирішили не зупинятися і втілити ідею в життя.
«Провели перші переговори з нашими локальними мережами «Рукавичка» і «Близенько», отримали перші домовленості й гарантії. І вже з того часу перейшли до практичної реалізації проєкту», – пригадує він. У 2019 році міська рада виділила «Тарілці» приміщення на першому поверсі багатоповерхівки у житловій частині Львова, на Кульпарківській, 158. Вже тут завершили ремонти і відкрили банк їжі – епіцентр, куди нині ведуть усі дороги.
33-річний Іван Павліш має юридичну та економічну освіти, він учасник бойових дій і вже кілька років фермер-підприємець. Запитую у нього, як він потрапив у проєкт, чому зацікавився такою ініціативою. І він чесно зізнається, що на початку сам не до кінця розумів концепцію продовольчого банку, не міг повірити, що бізнес піде на поступки, щоб підтримати такі соціальні й екологічні ініціативи. Адже ці продукти, які передають у банк, ще могли б 2-3 дні продаватися на полицях магазинів.
«Зараз я бачу в нашій справі величезний потенціал. Уявіть собі, ми кожного дня створюємо 25 безкоштовних наборів для людей, які просто не мають за що купити собі їжі, – розповідає Павліш. – А що, якби у Львові функціонувало 3-4 «Тарілки», якби в кожному обласному центрі було по декілька таких банків? Скільки безкоштовних продуктових наборів ми могли б організувати для наших громадян, органічних відходів врятувати від потрапляння на смітник?» Проєкт має колосальний потенціал, впевнені сьогодні його засновники, й активно працюють над розвитком мережі.
БАНК ЇЖІ ТА ЙОГО «БАНКІРИ»
Продовольчий банк працює всі дні, окрім неділі. Робота тут відбувається на волонтерських засадах, єдина оплачувана посада – це водій, який збирає та привозить продукти на «тарілкомобілі» в центр. Ідея творити добро для нужденних та зберегти природу об’єднала небайдужних різного віку й соціального статусу. Зараз у «Тарілці» працює 8 окремих команд, кожна з яких займається своїм напрямком. Керівник кожної команди входить у групу правління, яка приймає всі стратегічні рішення, займається плануванням тощо. І в кожній команді працюють по 3-4 учасники, які допомагають вирішувати питання, що стосуються їх команди. Окрім того, є база волонтерів, їх понад 100, які допомагають з організацією роботи. Вони працюють теж у різних напрямках, є ті, що допомагають із завершенням ремонту, є такі, що працюють на приміщенні, в колл-центрі, збирають продукти разом з водієм на «маршруті добра».
«Є багато волонтерів з навчальних закладів, зокрема з Українського католицького університету й Української академії лідерства. Ці навчальні заклади пропагують волонтерство серед студентів, а «Тарілка» – ідеальне місце, щоб поволонтерити, і дуже багато людей запалюються нашими ідеями і залишаються навіть після навчання в закладах», – розповідає Павліш.
Наразі «Тарілка» опікується вже 1300 зареєстрованими потребуючими людьми. На жаль, ресурси дозволяють покривати лише 25 продуктових наборів у день. І виходить, що кожна людина лише раз у два місяці зможе отримати свій набір. «Тому ми пропонуємо людям, які є нашими відвідувачами, долучатися до роботи в банку, а в кінці дня видаємо їм певну плату у вигляді продуктового набору, – пояснює пан Іван. – Таким чином ми організували роботу нашого колл-центру: зараз працюють дві багатодітні мами». 5-6 волонтерів-жінок – пенсійного віку, допомагають організувати сортування їжі, прийом і видачу.
Ми приїхали в продовольчий банк на початку 18-ї, якраз водій привіз продукти з магазинів (у цей день їх було не дуже багато, але вистачило всім), а волонтери почали перебирати їжу та формувати пакунки. На стіні – пам’ятка для працівників, як правильно відбирати харчі, й основний принцип сортування «Запитай себе, чи хотілось би мені це з’їсти?».
«Ми завжди оглядаємо продукти, які зібрали в магазині, й якщо є протермінована їжа, ми її викидаємо в смітниковий контейнер для органіки. Іноді працівник магазину може недогледіти, бувають фрукти чи овочі в «печальному» стані, є таке, що дата нормальна, але упаковка зіпсована і це вплинуло вже на якість харчів, то теж викидаємо», – розповідає багатодітна мама Христина-Марта Регуш, яка спершу прийшла, як потребуюча, а з часом стала волонтеркою банку їжі.
Далі їжу волонтери рівномірно розподіляють у паперові пакунки. Марта розповідає, що в кожен продуктовий набір обов’язково входять багет, булка чи хліб, молочна продукція – молоко, йогурт, кефір, ряжанка, айран, сметана. Зазвичай є й сосиски, ковбаса, шпондер, нарізки, твердий сир.
«Стараємося приблизно однаково наповнювати продуктові набори, в один може потрапити молоко, а в інший – йогурт. Партнери «Нестле» і «Ярич» систематично передають продукцію, яка має тривалий термін зберігання – печиво, солодощі, соуси, – розповідають волонтери. – Завдяки їм маємо можливість сформувати основу пакунка». Зізнаються, що люди часто запитують про олію чи яйця, але поки що такі продукти не потрапляли до банку. Є цукор, борошно, макарони, крупи… Бувають випадки, що мережі передають навіть дитяче харчування. Трапляються й рідкісні продукти: екзотичні фрукти чи овочі, червона риба, хамон. Одного разу магазин передав 5 наборів суші-ролів, то їх розподілили між волонтерами-бабусями, в яких це був чи не єдиний шанс спробувати японську їжу.
«Часом передають і авокадо – деякі люди його взагалі вперше бачать. Були мікси салатів в упаковках, і одна бабуся довго стояла й дивувалася, що це таке, – каже Марта Регуш. – Буває, приходять такі люди, що йогуртів ніколи не купували і не пробували, то навіть вони для них – уже незвичні харчі». Проєкт дуже потрібний, впевнена вона, бо є відвідувачі, які дійсно дуже потребують і дуже вдячні. «Одного разу прийшла дуже бідно вдягнена жінка в чоловічих босоніжках і плакала, що має родичів з інвалідністю вдома, яких важко прогодувати. Такі історії просто не дають спокою, так шкода таких людей, аж у самої сльози на очі навертаються», – розповідає волонтерка.
Серед волонтерів у цей день працює пані Надія. Жінка вже давно на пенсії та живе сама, хоч повністю забезпечена і не має браку в продуктах. Вона понад дві години добирається до приміщення «Тарілки» з двома пересадками з іншого району Львова, але тішиться, що може бути корисною та й сама має велику радість, перебуваючи серед людей.
«Шукала таке заняття просто, щоб вийти з хати, бути зайнятою, бути корисною комусь. Знайшла на сайті «Тарілку», де підбирали волонтерів, і прийшла до них, – пояснює вона. – Діти, які живуть окремо, були дуже здивовані, казали: «Мамо, а чого ви туди йдете?». А я йду, бо люблю спілкування, людей, таку дружню атмосферу добра та благодійності. Це для мене як інший світ». Або навіть як обов’язок, навіть борг перед людьми, зізнається літня пані. Прибутки у багатьох – за комунальні послуги заплатили і вже нема за що купити їсти, міркує вона. «А цей банк їжі – це так вчасно і так мудро зроблено. Я з широко розплющеними очима на це все дивлюся і не можу повірити, бо ніколи не мала з таким справи і не думала, що таке буває, що є такі люди потребуючі, що жах – і голодні, й холодні», – розповідає пенсіонерка. «Тарілка» зібрала у себе, як-то кажуть, і малих, і старих: біля пані Наді формує пакунки дев’ятикласниця Аріна Яценко. Дівчинка розповідає, що приходить сюди допомагати чи не щодня. Одразу після школи робить уроки і біжить сюди, або допомагає мамі, яка волонтерить в колл-центрі, обдзвонює потребуючих.
75% СЕРЕД ПОТРЕБУЮЧИХ ЇЖІ – ПЕНСІОНЕРИ
Коли всі пакунки сформовані, овочі та фрукти викладені на окремому столі, щоб потребуючі самі могли обрати, – волонтери відкривають двері в банк їжі. Тут уже зібралася чимала черга, проте, згідно з карантинними обмеженнями, до приміщення впускають лише по дві людини. Вхід у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, без маски – заборонено. На вході у приміщення необхідно пройти безконтактне вимірювання температури, помити та продезінфікувати руки. Після цього відвідувач має показати волонтеру посвідчення та відмітитися в списку. З-поміж відвідувачів банку приємно дивують ввічливість і терпіння. Всі отримають бажані продукти згідно з живою чергою, фрукти та овочі беруть з розрахунком, щоб іншим вистачило.
Марія Євстахіївна Мелешко вже вдруге отримує продовольчий пакунок. Бабуся дізналася про «Тарілку» по радіо і зареєструвалася, а також порадила це зробити своїй сусідці, бо не так переживає за себе, як за 62-річну Галину.
«Живу сама, а вона – через дорогу. Приходить до мене, я їй варю їсти, бо вона дуже бідно живе, газу не має. І ми так здружилися, – розповідає Марія Євстахіївна. – А я пропрацювала 50 років у туберкульозній лікарні, й зараз ходжу, помагаю їй». Галина каже, з нетерпінням чекала, коли вже зателефонують з банку їжі знову. «В першому пакунку був кефір, батон, овочі й навіть ковбаска. Я дуже задоволена! Все з’їли. Особливо рада фруктам – апельсини, банани, ківі. Я таке ніколи не купую, бо дорого. Купую щось найдешевше – макарони, крупу і так виживаємо», – розповідає.
Директор «Тарілки» розповідає, що з понад 1300 зареєстрованих у базі людей 73-75% – це пенсіонери. Також допомагають людям з інвалідністю та ветеранам, багатодітним сім’ям, переселенцям, віднедавна – сиротам. «Не шукаємо людей – нам досить важко справлятися з таким напливом, який уже маємо зараз. Наступного дня після відкриття прийняли понад 500 дзвінків. Запит просто величезний», – каже Павліш.
Для отримання продуктового набору необхідно обов'язково та завчасно пройти реєстрацію, зателефонувавши за номером банку їжі. Для реєстрації потрібен паспорт, посвідчення пільгової категорії населення та номер телефону, за яким волонтери будуть контактувати з потребуючими. Отримати продуктовий набір можна у визначений день та час, про який волонтер повідомить завчасно. А також можна прийти з документами безпосередньо в «Тарілку».
Саме так зробив ветеран війни Василь Васильович Терешлівський. Йому 87 років, живе неподалік. У парку жінки-пенсіонерки розповіли, що відкрився продовольчий банк, де безкоштовно можна отримати продукти. Хоч чоловік уже ледве ходить і пересувається на милицях, таки прийшов: більша частина його пенсії йде на ліки.
«Жінка померла кілька років тому. То ж рідко, хіба на свята, купую якісь фрукти чи ковбасу, зараз усе таке дороге. Скромно живемо, на ліки йде вся пенсія. Дешевші уколи дають у поліклініці безплатно, а дорогі мушу купляти сам, щоб хоч трохи якось ходити. А 4 уколи – 7600 грн, треба вибирати: ліки купляти чи їсти», – каже Василь Васильович. І повісивши пакунки на рукоятки милиць, із двох сторін для противаги, помаленьку чимчикує додому готувати вечерю.
«Деякі розповідають, що вже по кілька днів не їли. Не буду обманювати, але й є такі, що скаржаться, що їм щось не сподобалося, або не те дали, не таке… – описує ситуацію Павліш. – Ми намагаємося пояснити: створюємо пакунки з того, що нам передають і стараємося видавати лише якісні продукти». А трапляється, людина, яка приходить по їжу, пізніше сама приносить з собою продукти. Так, якось жіночка цікавилася, чи приймуть від неї яблука, бо має багато.
«Принесла – і ми роздали потребуючим. Це дуже гарно з її боку. Чудово, що людина приходить не лише взяти, а й розуміє потребу інших і готова ділитися», – каже директор.
ПРОДОВОЛЬЧИЙ БАНК – ПЕРСПЕКТИВА ДЛЯ СОЦІАЛЬНО-ВІДПОВІДАЛЬНОГО БІЗНЕСУ
Мережі супермаркетів не завжди мають можливість вчасно продати їжу, а ресторани часто закуповують продуктів більше, ніж потрібно для приготування страв. Через проблеми з логістикою або людський фактор продукція у межах терміну придатності іноді взагалі не виїжджає за межі фабрики, заводу чи пекарні. А за законодавством, магазин уже не має права продати цю їжу. «Тарілка» забирає та роздає потребуючим продукти на межі терміну придатності.
В Україні на законодавчому рівні поки навіть не існує такого поняття, як «продовольчий банк», хоча в багатьох європейських країнах практика підтримується державою. Влада стимулює великий бізнес віддавати продукти в банки їжі, а в кінці року зменшує відсоток в оподаткуванні – вигідно всім. «Треба віддати належне власникам мереж – вони свідомо розуміли, що співпраця з «Тарілкою» для них буде мати певні економічні втрати: продукти ще день-три могли б продаватися. Але обрали доброчинність», – каже керівник. Хоча налагодити комунікацію з бізнесом було одним з найважчих завдань, наразі громадське об’єднання «Тарілка» має близько 20 партнерів. Це і великі всеукраїнські мережі, й місцеві бізнесмени. «Одним із пунктів у стратегії нашого розвитку є корпоративна соціальна відповідальність, яка включає в себе зменшення харчового марнотратства. І оскільки «Тарілка» – це фуд-банк і має аналогічні цілі, ми стали партнерами ще навіть до того, як у них з’явилося приміщення», – розповідає керуючий магазином «Ашан» Назар Капраль. Три магазини «Ашан» у Львові залучені до проєкту. За весь період співпраці, порахували в мережі, не викинули на смітник товарів приблизно на 250 тис. грн (якщо рахувати за закупівельними цінами).
«Ми ці товари не списали й викинули, а передали потребуючим людям – це і є соціальна відповідальність бізнесу, – пояснює Капраль. – Найбільше наші магазини передають товари бакалійної групи: іноді в них частково пошкоджена упаковка або відірвалася етикетка. Це не впливає на якість, та покупці вже такого не куплять». Крім «Ашану», до банку їжі долучилися такі торговельні мережі та підприємства, зокрема, як «Близенько», «Рукавичка», «Культ хліба», «Радимо», «Галіція», «Ярич», «Нестле», «Зерновита». Днями у Львові відкрили мікрофулфілмент центру «Glovo Express» – спеціальне приміщення для зберігання продуктів. Тут кур’єри забирають товар і розвозять замовлення за адресами замовників. Часом клієнти відмовляються від замовлення або термін придатності завершується. А асортимент – тисячі одиниць товарів. Бакалія, солодощі й снеки, молочні продукти, товари для дітей, свіже м’ясо та риба, овочі й фрукти… «Ми вже підписали контракт з «Тарілкою» і готові співпрацювати з такими банками їжі в інших містах України», – зазначив під час відкриття мікрофулфілмент центру генеральний менеджер компанії Glovo у Східній Європі та Центральній Азії Дмитро Расновський.
Аж дивує – як стількох людей змогла об’єднати одна ініціатива. І вона не зупиняється на досягнутому, розростається в різних напрямках – екологічному, соціальному, інформаційному… «Варіантів творити добро – багато, головне – бажання та наполегливість, а «люди підтягнуться»», – кажуть в «Тарілці». Унікальним проєктом вже зацікавилися чимало волонтерів з інших міст України. Розвивати таку ініціативу хочуть у Запоріжжі, Маріуполі, Луцьку, Рівному та Івано-Франківську. “Тарілка” повністю надає менторську підтримку і ділиться своїми напрацюваннями. В день наших відвідин банку тут допомагали волонтери з Херсона. Подружжя – Анастасія та Віталій Онищенки – приїхали навчитися організації роботи продовольчого банку в львів’ян. Ці представники ГО «Що зробив ти» з Херсону дізналися про «Тарілку» з соціальних мереж. «У нас були схожі проєкти – ми формували набори за рахунок волонтерів та аграріїв, які приносили харчі. Потім ці пакунки розвозили по домівках», – розповідає Анастасія Онищенко. Тепер хотіли б такий банк їжі організувати й у Херсоні, навіть мають для того безкоштовне приміщення на Центральному ринку – керівництво саме зв’язалося з ГО, дізнавшись про ініціативу. Є волонтери, є водії, які готові привозити продукцію, лиш поки що нема контактів з підприємствами та магазинами, які б могли надавати їжу. «Але ми віримо, що нам таки вдасться знайти партнерів, що в Херсоні також є соціально активні й відповідальні компанії» – переконана Анастасія.
Людмила Гринюк, Львів
Фото Маркіяна Лисейка