Про песика Гуфі, «пластикові» острови і правила порятунку від сміття
У Хмельницькому відкрили просвітницький центр, де вчать грамотно поводитися з непотребом
Для багатьох людей уже стало нормою, що сміття слід сортувати, викинувши в різні контейнери. Та якщо для скла і пластику є окремі контейнери, а батарейки приймають на утилізацію в найближчому супермаркеті, то не всі знають, скажімо, що робити з ліками, в яких закінчився термін придатності. Куди діти старий телевізор у ще робочому стані чи яку загрозу на сміттєзвалищах несуть залишки їжі.
«Гуфі-центр», який минулого року створили в Хмельницькому – одна з останніх екологічних ініціатив міста. Тут навчають розумному поводженню з відходами та демонструють практичні приклади, як сміття, яке ми щодня продукуємо, можна перетворити на ресурс.
Навчальний центр поводження з відходами «Гуфі-центр» став першим таким закладом в Україні. За 5 місяців у ньому побували понад 4,5 тис. відвідувачів із різних міст та навіть з-за кордону. Символ центру – пес Гуфі, який свого часу жив на міському сміттєзвалищі.
«СМІТТЯ В ДОВКІЛЛІ ПОЧИНАЄТЬСЯ ЗІ СМІТТЯ В ГОЛОВІ»
«Гуфі-центр» – це сучасний простір, що навчає дітей і дорослих правильно поводитися з відходами. Екологічна освіта там розпочинається зі сходів, на яких написано: «Сміття в довкіллі починається зі сміття в голові». Трохи вище увагу на стіні привертає кількаметрова інсталяція «Метаформози», яку створила майстриня Оксана Мазур із вторинної сировини. Така собі абстрактна композиція, яку кожен відвідувач трактує по-своєму.
«Гуфі-центр» – це ініціатива офісу «Розумне довкілля. Хмельницький», який займається поводженням із відходами, екологічною освітою та просвітою. Завдяки офісу в місті вже запровадили сортування сміття в садочках і школах, спроєктували сміттєпереробний комплекс з механіко-біологічною обробкою відходів), запустили «Екобус» (збирає по місту небезпечні відходи), створили центр управління відходами. Тепер «Гуфі-центр» має донести до людей, що сміття – не те, що ви винесли і забули. Воно створює проблеми, які торкаються кожного з нас. Для багатьох відвідувачів «Гуфі-центру» такі речі є відкриттям», – розповідає еколог офісу «Розумне довкілля. Хмельницький» Єлизавета Хитрук.
ЗАЛ СМІТТЄВОГО ЖАХІТТЯ
Навчальний центр назвали на честь песика Гуфі, який свого часу жив на міському сміттєзвалищі, а потім знайшов нову сім’ю. Символічний Гуфі проводить екскурсії центром разом із гідами. «Гуфі-центр» – це 5 залів, понад 30 інтерактивних експонатів. Відвідування – безкоштовне. На екскурсії сюди часто приходять вихователі, групи із дитсадків, шкільні класи, сім’ї.
Екскурсію центром мені проводить гід Надія Дячок. Вона розпочинається у медійному залі з перегляду короткого фільму «Історія сміття». Йдеться про те, що первісні люди продукували мало сміття, а залишки їх посуду, зброї, прикрас нині є музейними артефактами. Саме тоді планета зовсім не відчувала негативного впливу людської діяльності. Суттєво побільшало сміття на вулицях європейських міст у Середньовіччі. З новою швидкістю відходи почали заповнювати планету в другій половині ХІХ ст., що обумовила промислова революція, коли купити нову річ стало простіше, аніж полагодити стару. Активні виробництво і споживання призвели до того, що нині в океан щодня потрапляють 2,5 млн шматків пластику, в результаті чого там вже утворилося 5 сміттєвих островів. Найбільший із них плаває між Каліфорнією, Гавайями та Аляскою. Його площа 1,6 млн кв. км (що втричі перевищує площу України), а вага – 87 тис. тонн. Водночас із шаленою швидкістю росте кількість непотрібної побутової техніки та гаджетів. Щогодини в світі викидають до 4 млн тонн таких відходів. А телефон, між іншим, на сміттєзвалищі перетворюється на отруйну бомбу, виділяючи кадмій, свинець, хром, ртуть, діоксини.
Лише в Україні щороку викидають близько 15 млн тонн сміття. Воно зайняло б 14 тис. футбольних полів, на яких непотріб утворив би 500 «пірамід Хеопса». Кожен українець у середньому продукує 300 кг відходів у рік. Такі цифри невтішні та змушують задуматися глядача. Але чим далі, тим більше вражень.
Після фільму йдемо з гідом у залу сміттєвого жаху. Там – сміттєпровід та весь асортимент відходів, які викидають люди. Можна відчути запахи сміттєзвалища: їжі песика Гуфі на п’ятий день, палаючого листя, зіпсованого обіду, шкільної піци зі скошеною травою, запліснявілого сніданку з шампуневою пінкою. Відчуття після палітри таких «ароматів» – не найкращі.
«У цьому залі ми розповідаємо про негативний вплив сміття на довкілля, здоров’я людей і тварин. На повітря, яким ми дихаємо, ґрунт, воду. Ми в Україні продукуємо порівняно невелику кількість відходів (у країнах Західної Європи – 300-700 кг у рік на людину). Але в країнах Європи в середньому лиш 26% їх потрапляє на сміттєзвалища, а решта переробляється», – говорить Надія Дячок. А в Україні на полігони їдуть чи не всі 300 кг…
ЯК НЕПОТРІБ ПЕРЕТВОРИТИ НА РЕСУРС
Гід підводить до дверей із написом «Обережно. У цій шафі живе найбільший забруднювач планети». Здогадалися, хто там захований? За дверима – дзеркало, де кожен відвідувач «Гуфі-центру» бачить себе. Адже саме людина продукує відходи, які засмічують довкілля і розкладаються десятиліттями та тисячоліттями. Праворуч у шафі сидить символічна людина зі сміття.
Потрапляємо у залу розумного поводження з відходами. Не кожен пересічний споживач знає, що на сміттєзвалищі туалетний папір розкладається 24 дні, консервна банка – 50 років, а скляна пляшка, за різними даними, від тисячі до мільйона років. А піднявши «телефонну слухавку», з якої лунає звукозапис з історією про пакетик, батарейку, стаканчик, пластикову та скляну пляшки, дізнаєшся чимало. З розкладених планшетів є нагода прочитати, як поводяться з відходами у різних країнах світу. Так, є ціла міжнародна ієрархія управління відходами. На її найнижчій сходинці – вивезення на полігон (на ній зараз Україна). Вище – операції з відновлення відходів (зокрема, шляхом вироблення електроенергії). Третя сходинка – переробка відходів, яка неможлива без їх попереднього сортування.
У «Гуфі-центрі» радять уважно розглядати на упаковках товарів маркувальні позначки, які говорять, чи можна переробити придбану річ. Так, найбільш безпечним видом пластику є тара для йогуртів, сметани, кришечки, диски. Скло можна переробляти нескінченну кількість разів. Але не підлягають переробці магазинні чеки, штучна шкіра. Окремий вид – це небезпечні відходи, до яких належать лампочки, батарейки, ліки, термометри, миючі засоби, побутова хімія, фарби, лаки, розчинники. Їх потрібно здавати на утилізацію у спеціальні місця. У Хмельницькому такі речі приймає «Екобус», який рухається містом за графіком і щодня збирає відходи у різних його мікрорайонах (це звичайний білий мікроавтобус, але розписаний у «еко»-форматі та з незвичайною місією).
У «Гуфі-центрі» є лавка, виготовлена із кришечок, а також там показують, що зі старих тканин цілком можливо виготовити нову футболку, з харчового пластику – дитячу іграшку, а зі старої парасольки – бахіли. Закріпити знання про сортування відходів дітям там пропонують за допомогою гри «Баскетбол-прибирання» (суть – різні види сміття потрібно вкидати у правильні, промарковані кошики).
Четверта сходинка в ієрархії управління відходами – підготовка до повторного використання. Одні містяни приносять в центр управління відходами одяг, взуття, меблі, різну побутову техніку у хорошому стані, а інші можуть безкоштовно взяти їх для повторного використання. І непотрібні речі не викидають, а дають їм шанс на друге життя.
«Найвища сходинка, до якої ми всі маємо прагнути – це запобігання утворенню відходів, – каже гід. – Саме лише сортування не вирішує повністю проблему зі сміттям. Аби продукувати якомога менше відходів, потрібно свідомо купувати тільки ті речі, які дійсно потрібні й у необхідній кількості». Важливий крок – відмова від одноразових речей». Здавалося б – дрібниця, а якби кожен відмовився від пластикових трубочок для напоїв чи брав на пікнік металевий і скляний посуд, наскільки чистіше жилося б усім…
Ще один зал «Гуфі-центру» присвячений компостуванню. Тут демонструють кілька способів компостування. Зокрема, електричний компостер, в якому компост утворюється за кілька годин. Є також компостер з бокаші (мікроорганізми, які ферментують залишки їжі та утворюють добриво), вермікомпостер (переробка – «працею» спеціальних черв’ячків).
«Для компостування підходять залишки сирих овочів та фруктів, шкаралупки від яєць, кавова гуща, заварка від чаю, квіти, листя, – розповідає екскурсовод. – А от м’ясо, рибу, кістки, хліб, різні рідини, йогурти, жири, олії у компостери вкидати категорично не можна».
У «Гуфі-центрі» й самі займаються компостуванням. Отримане добриво використовують для підживлення кімнатних рослин.
ВСЯ НАДІЯ – НА ДІТЕЙ
Другокласниця Софійка Сорока з цікавістю оглядає експозицію. Дівчинка ділиться, що і вдома, і в школі її вчать сортувати сміття.
«Окремо збираємо метал, пластик, залишки їжі. У школі ще в першому класі нас теж навчили сортувати. Для цього є окремі контейнери. А ще я приношу з дому в школу кришечки, які там збирають», – хвалиться Софійка.
Чи вдасться перевиховати дорослих українців – хтозна. А от малі хапають інформацію, як повітря. Але не все втрачено – поки я знайомилася з «Гуфі-центром», на екскурсію прийшли працівники міського дитсадочка «Вербиченька». Своїх колег привела сюди вихователька Мар’яна Мартиш.
«Атестуюся по темі «Екологія». Дуже цікавлюся цією тематикою, підписана на всі пабліки, де розповідається, як потрібно поводитися з відходами. Сама вдома сортую відходи і відвожу в центр управління відходами, – пояснює вона. – Запропонувала побувати тут колегам-педагогам, аби потім ми могли те все показувати і розповідати дітям». Певні успіхи вже є: у садочку з минулого року стоять контейнери для сортування відходів, є контейнер для батарейок. Дітям пояснюють правила сортування відходів, грають з ними в тематичну гру, аби вони розуміли, який контейнер для чого призначений».
Для початку пані Мар’яна привела у «Гуфі-центр» 30 колег, а далі планує запросити вихованців своєї групи і навіть їхніх батьків. «Важливо, аби в сім’ї вчили правильно поводитися з відходами, а в садочку ми будемо це закріплювати», – каже вихователька.
Ірина Чириця
Фото автора та надані «Гуфі-центром»