Як Україні бути з Білоруссю?

Рік тому, 24.02.22, через режим самопроголошеного лукашенка, Україна та Білорусь опинились по різні боки фронту розв’язаної кремлем війни. З північного сусіда Республіка Білорусь перетворилась не просто на джерело загроз для України, а стала плацдармом, з якого російська воєнна машина – війська та ракети – здійснили напад на нашу державу. Це стало для українців травмою на роки, після якої відносини між народами доведеться відбудовувати фактично з нуля. Раніше чи пізніше. Зрештою, до цього підштовхує і спільний білорусько-український кордон завдовжки 1 000 кілометрів, цією роботою нам доведеться займатися. Інше питання – як, в якому форматі, а головне – з ким, враховуючи те, що на сьогодні білоруська опозиція практично не має узгодженої спільної позиції. Тобто, дещо перефразовуючи відому фразу, скільки білоруських опозиціонерів, стільки й точок зору. Не менш важливо – яку політику повинен мати офіційний Київ відносно Мінська, якими мають бути кроки громадян обох країн? А ще – яке місце України в питанні майбутньої деокупації й дедиктатуризації Білорусі, поверненні її на рейки демократії? З цього приводу існують різні думки. Наприклад, хтось вважає, що незалежність Білорусі – виключно справа білорусів. Але чи так це?

Як бачимо – питань багато. Знайти повну відповідь на кожне – доволі не просте завдання. Втім, робота в цьому напрямку вже розпочалася. Ще у перших числах лютого в «Укрінформі» пройшов круглий стіл на тему «Білоруська Платформа: публічна розмова про майбутнє». Учасники – відомі українські та білоруські політологи, експерти, громадські діячі, аналітики, історики, а також білоруські волонтери, добровольці та представники штабу Полку Кастуся Каліновського.

Їхню розмову ми структурували в чотири блоки.

Блок №1. Про першочергове завдання України та причину збереження дипвідносин з Білоруссю

Першочерговим завданням України у короткостроковій перспективі є недопущення прямої участі Білорусі у війні. Таку думку висловив білоруський аналітик, експерт Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич.

«У стані війни Україна може думати про майбутнє, але має вирішувати нагальні питання. Нагальний інтерес тут і сьогодні – щоб Білорусь не вступала у війну, тому що це відволікає певну частину сил та засобів на боротьбу біля кордону, і друга частина – це, по можливості, створення точок непорозуміння між офіційним Мінськом і офіційною москвою», - сказав Тишкевич.

На його думку, Білорусь не вступила повною мірою у війну проти України через настрої населення і страх лукашенка втратити владу в країні. «Бо якщо ми маємо фрагментоване населення і загальну соціологію 80% проти війни, це означає, що частина «проти» буде і серед електоральної вибірки лукашенка», - пояснив експерт.

Наразі Україні треба впливати на білоруське суспільство, щоб ці антивоєнні настрої залишалися, і надалі наганяти страху на лукашенка наслідками його прямої участі у війні.

Політолог Ігор Рейтерович каже, що в України є чітка позиція: лукашенка ніхто не визнає легітимним президентом.

«І навіть попри те, що між нашими країнами все ще зберігається певний рівень дипломатичних відносин, але він більше залишається в якості такої “прямої гарячої лінії” на випадок якоїсь ескалації або чергових обстрілів чи заходу російських військ з території Білорусі тощо», - розповідає експерт.

Останні кілька місяців, принаймні, існує неформальний пакт, що ніякі ракети з території рб не летять, війська рф не заходять, кажуть експерти. Відповідно Україна, своєю чергою, не піднімає ряд питань, як от, наприклад, не вимагає від ЄС накладення додаткових санкцій на Білорусь.

«З жовтня минулого року ракети з території рб не летять. Я припускаю, що Україна чітко донесла до лукашенка: якщо пуски продовжуватимуться – ми не будемо терпіти, а завдамо удар у відповідь. Чи почув це лукашенко? Сподіваємося, що так. Зрештою, багато хто в Україні не розуміє, чому наша держава досі не розірвала дипломатичні відносини з Білоруссю. Але цьому є пояснення», - наголошує директор Інституту світової політики Євген Магда.

По-перше, на території Білорусі проживає значна кількість українців.

«Наприклад, з початку повномасштабного вторгнення рф у Білорусь виїхали понад 25 тисяч громадян України», - каже політолог.

По-друге, на білоруській території проходять обміни полоненими.

По-третє, через Білорусь повертаються наші громадяни, яких вивезли росіяни.

«Але вони змогли вирватися й повертаються додому. Український посол в рб Ігор Кизим говорив, що на сьогодні є певна домовленість з білоруською стороною відносно того, що громадяни України можуть повертатися в Україну через територію Білорусі фактично з будь-яким документом», - звертає увагу Євген Магда.

Блок №2. Про звичайних білорусів: це не росіяни, але репарації все одно платитимуть

За словами Ігоря Рейтеровича, після нашої перемоги буде набагато простіше організувати подальше співіснування з рб. Коли в Білорусі буде повалений режим лукашенка, то за всі дії, які вчинялися з території цієї країни по відношенню до України, відповідатиме відносно невелика група людей.

«Це лукашенко, його найближче оточення, представники військового командування. Тобто масштаб, якщо порівнювати з росією, буде набагато менший, відповідальність буде персоналізована, - каже політолог. - Тим не менш, я вважаю, що Україна в майбутньому повинна говорити про компенсації. Очевидно, це питання зачіпає, воно є болючим для деяких білоруських опозиціонерів, які починають розказувати у ЗМІ, що ніякі репарації Білорусь Україні не платитиме. Ну, це вирішуватиме наша держава разом зі світовим співтовариством».

Адже крім лише кримінальних покарань особам, які віддавали накази, були ще конкретні економічні збитки у вигляді підірваних мостів, це стосується й ситуації на ЧАЕС, й так далі. Тож хочуть вони чи ні, але, на думку пана Рейтеровича, платити за збитки білорусам доведеться.

«Зрештою, що стосується білорусів… В цьому сенсі дещо простіше. Нам не потрібно буде проводити в публічному просторі денацифікацію білоруського суспільства, ми розуміємо, що воно не бере такої активної участі в нинішніх процесах так, як це відбувається на росії. Білоруси налаштовані нейтрально, їм головне, щоб до них не прийшла війна і щоб нікого не відправили на фронт», - каже пан Рейтерович.

Він упевнений, що на рівні простих людей політика добросусідства нікуди не поділася. Так, українці зараз мають злість на білорусів через те, що вони нічого не роблять, а просто ховають голову в пісок. Проте, вважає експерт, що після неминучої перемоги України рівень нашої злості щодо білорусів поступово спадатиме.

«До білорусів у нас буде таке ставлення: ви багато чого могли, але ви слабкодухі, добре, що хоч не брали до рук зброю і не стріляли нам у спину. Так, ми не будемо сприймати білорусів на рівні з поляками, але й також не будемо до них ставитися настільки вороже, як до росіян», - наголошує Ігор Рейтерович.

За словами Євгена Магди, гіпотетичне вторгнення білоруських військ принесло б додаткові жертви серед громадян України. І саме тому цьому треба максимально протидіяти.

«Бо коли станеться так, що кров сусіда буде на руках іншого сусіда – їм дуже складно буде між собою домовлятися. Те, що були ракетні удари та інше – це теж серйозний фактор. Сприйняття білорусів зараз погане в Україні. Але треба крок за кроком шукати… Якщо ми вже торкнулися дна, то від нього слід відштовхуватися, а не намагатися ногами застрягнути в мулі. На жаль, ми, українців, сьогодні є жертвами того, що до 2014 року заглядали в рот спершу Єльцину, а потім путіну. А після — дивилися на Вашингтон, на Брюссель. Але щодо сусідів не мали чіткої політики», - каже політолог.

У нас тисяча кілометрів спільного кордону з Білоруссю, ми повинні шукати точки порозуміння.

«Без демократичної Білорусі нема безпечної Європи. Українці переконалися в цьому 24 лютого 2022 року та протягом подальшого розвитку широкомасштабної російської агресії. А без незалежної України - неможлива незалежна Білорусь. Це аксіома. Білоруська та українська політичні нації завершують процес свого становлення (можливо, одними з останніх у Європі). Наші шляхи не є подібними, вони нагадують залізничні рейки, відтак чим більше «шпал»-контактів поміж ними, тим більш успішними вони будуть. Давайте почнемо з інвентаризації претензій одне до одного – без усвідомлення рівня та номенклатури проблем нам не вдасться рухатися далі», - наголосив Євген Магда.

За його словами, Україна має вести діалог з усім білоруським середовищем, окрім лукашенка.

«Йому треба публічно видати «чорну мітку», максимально гучно», - наголосив політолог.

Блок №3. Про білоруську опозицію: говорити потрібно не лише з Тихановською

«Зараз усі говорять про Світлану Тихановську, але я не думаю, що вона може претендувати на статус людини, з якою Україна може вести якісь офіційні перемовини, про щось домовлятися. Хоча б в силу того, що Тихановська робила низку неоднозначних заяв стосовно нашої держави, наприклад, про Крим. А ще - її дивні фрази про те, що, мовляв, білоруси також знаходяться в окупації й страждають не менше, ніж українці. Або, що заслуга білоруських партизанів — колосальна, адже вони відбили наступ рф з півночі. Вибачте, але це заяви людини, яка неадекватна з точки зору розуміння реалій», - вважає Ігор Рейтерович.

На його думку, Тихановська просто намагається піаритися на темі війни, на темі успіхів України.

«Якби в Тихановської була якась чітка позиція, то вона б заявила, що я легітимно обраний президент, я готова вести розмови про покарання/видачу міжнародному правосуддю військових злочинців з числа білорусів, які мають відношення до агресії, я готова обговорити питання репарацій і так далі», - підкреслив політолог.

Тоді, якщо не з Тихановською, то з ким говорити?

Оптимальний варіант комунікації на офіційному рівні, за словами пана Рейтеровича, — це хлопці й дівчата, які воюють в полку Каліновського.

«На них треба дивитися не тільки з військового погляду, а й з погляду громадсько-політичного. Я знаю, що українські нардепи регулярно з ними зустрічаються, допомагають, спілкуються. Але цього мало, все це треба виводити в більш публічну площину. Думаю, що ці люди можуть бути легітимними представниками білоруського народу. Нам треба говорити з тими, хто зі зброєю в руках доводить свою відданість демократії в боротьбі з російським агресором та режимом лукашенка», - додав експерт.

Про те, що білоруська опозиція — це не лише Тихановська та її «перехідний кабінет», каже і Євген Магда.

«Я розумію той сантимент, який відчувають білоруси до цієї особи. Вони в серпні 2020 року за неї голосували і в них вкрали голоси. За моїми спостереженнями, офіційний Київ робить ставку на полк Каліновського. Бо ці люди справді воюють за Україну, - каже пан Магда. – Нам треба розуміти, що є не лише Тихановська. Більш того, є не лише полк Каліновського, якому Україна, звісно, дуже вдячна. А є ще полк Пагоня, є білоруський добровольчий корпус».

Зрештою, каже він, є ще Зенон Позняк, якого можна назвати символом біло-червоно-білого націонал-демократичного табору.

«Так, Позняка не дуже любить Тихановська, але він, на відміну від неї, приїжджав в Україну, зокрема в Бахмут. І цей його приїзд я особисто вважаю політичною подією. Чому? Бо не лише не кожен птах долетить до середини Дніпра, але й не кожен український політик, навіть першого ешалону, побував у Бахмуті», - звертає увагу політолог.

Білоруська опозиція сьогодні ширша, ніж ми собі уявляємо: «Тому нам треба створювати рамку відносин з білоруською спільнотою, з огляду на реальну ситуацію. А вона проста ‒ багато білорусів стають білоруськими громадянами лише, полишивши межі своєї держави. Бо всередині білорусі ‒ потужний поліцейських режим. Говорити там про симпатії до України просто небезпечно»

Експерт вважає, що українська влада повинна вести діалог і з білоруською діаспорою, яка може стати каталізатором діалогу, прискорити його.

«Сьогодні діалог українців може бути з білорусами, які живуть за кордоном. Вони, у свою чергу, спілкуються з рідними з Білорусі і можуть розповідати їм про наміри росії, яка окупувала Білорусь, знищує Україну. До білорусів у Білорусі потрібно доносити, що росія використовує їхню територію для своїх цілей», - додав Євген Магда.

На думку представника штабу Полка Кастуся Каліновського Андрія Шеучика, необхідно ухвалити стратегію відносин із Білоруссю в Україні.

«Поки ми воюємо, поки ми навчаємося, поки ми маємо певні сподівання, але не маємо жодної стратегії, не маємо жодного рядка, жодного слова про те, що робитиме Україна з Білоруссю. У нас мусить бути план у робочому варіанті. Коли цього плану немає, то про що говорити? Тобто, ми не можемо ні щось корегувати, ні висловлювати свою думку щодо цього», – сказав він.

Шеучик підкреслив, що стратегія має бути погоджена всіма політичними структурами, зокрема і президентом України. «Над цим треба працювати, тут мають долучитися всі: перш за все українська сторона і всі з білоруського боку – чи то полк, чи то вільні білоруси, чи то будь-яка людина, котра живе на Чернігівщині… таким чином можна напрацювати найбільш дієву стратегію щодо Білорусі. Це буде політична воля України, і ми, полк Кастуся Калиновського, матимемо з цим погодитися».

Блок №4. Про деокупацію Білорусі: лише білоруси можуть принести демократію на свою землю

Білоруський громадський діяч, керівник Благодійного Фонду «Вільна Білорусь» Олексій Францкевич розповідає: «Щоб Білорусь не була джерелом загроз комусь, потрібно щоб наша країна перестала бути домініоном російської імперії. І тут є лише два шляхи. По-перше, об'єднати наші зусилля, щоб допомогти Україні у боротьбі проти спільного ворога, а після завдання кремлю поразки - деокупувати Білорусь».

По-друге, організувати рух опору всередині Білорусі, спрямований на звільнення країни від російських окупантів та злочинного маріонеткового режиму лукашенка, який виконує функції тимчасової військової адміністрації.

«Тільки деокупація Білорусі та створення умов для демократичного розвитку нашої держави будуть тими умовами, які гарантують, що Республіка Білорусь більше не буде нікому загрозою, ставши країною з добросусідською політикою щодо сусідніх держав», - додав пан Францкевич.

Якщо говорити про перший сценарій, то, за його словами, рецепт для двох народів простий – докласти всіх зусиль для завдання військової поразки армії рф. Йти добровольцями до ЗСУ, волонтерити і донатити…

«Все це вже роблять українці та багато білорусів… З нашого боку ми, звичайно, могли б більше… Але тут, з одного боку, потрібна сприяння Україні для зняття арештів з рахунків, щоби більше донатити, спростити волонтерам рух країною та через кордон, бути готовими прийняти всіх охочих добровольців до ЗСУ. З іншого боку, білоруським діячам треба об'єднуватись навколо ідеї перемоги над спільним ворогом, а не намагатися боротися за лідерство у процесі... Це багатьох білорусів сьогодні демотивує. Але це загальнолюдська вада, яку кожен має бороти в собі… Упевнений, що й ми, білоруси це зможемо зробити…» - каже він.

З другим сценарієм – організацією руху опору всередині Білорусі – тут все складніше.

«Вважайте, що там, у Білорусі, зараз такі ж умови, як у Донецьку, Луганську чи Севастополі. Це окупована територія з усім тим, що з цього випливає. Підпільний рух можливий лише за умови підтримки ззовні. Але це ми можемо говорити лише про диверсії, дрібні бойові завдання. Деокупація можлива, якщо ті білоруси, які зараз у вимушеній еміграції, матимуть підтримку від союзників. Починаючи від підготовки та навчання, закінчуючи білоруським ленд-лізом», - вважає керівник Благодійного Фонду «Вільна Білорусь».

В умовах широкомасштабної війни в Україні це питання має обговорюватися з «офіційним Києвом». Без підтримки України другого сценарію ніхто в світі його не підтримає.

«2022 року білоруси почали обговорювати обидва сценарії. Від імені Благодійного Фонду «Вільна Білорусь», у перші місяці окрім допомоги у постачанні ЗСУ необхідним, я брав участь у багатьох заходах, де порушував це питання. Сам організовував у Жешуві «Конференцію вільних білорусів». Знаю також про багато інших подій, де намагплися/намагаються знайти шляхи деокупації Білорусі. Вільні білоруси готові до будь-якого із двох сценаріїв, але ефективність будь-якого з них залежить від політики у Києві. Тому тут м'яч на боці Офісу Президента Зеленського», - стверджує Олексій Францкевич.

Він упевнений, якщо буде готовність до офіційного діалогу з боку Києва, вся політична опозиція до лукашенка та громадські активісти з білоруського боку, незважаючи на конкуренцію між собою та різні проблеми особистих стосунків, будуть готові сісти за стіл та домовлятися про спільні цілі та зусилля, щоб здолати імперію та деокупувати Білорусь.

Ігор Рейтерович вважає, що Україна в цьому не повинна брати прямої участі.

«У тієї ж Тихановської є сподівання, що після того, як лукашенко прямо втрутиться у війну, українська армія звільнить усю територію Білорусі й передасть їй владу. Ні, такого не буде. Це не наша проблема. Втрачати своїх людей заради того, аби щось змінити в сусідній країні — це не наш варіант. Українці добре знають, що за свободу і незалежність потрібно платити високу ціну, а тому в Білорусі — не ми, а громадяни цієї країни повинні це робити. Незалежність Білорусі — це справа білорусів», - наголосив політолог.

Єдине, що Україна, звісно, може – це надавати усіляку підтримку й сприяння тим білорусам, які сьогодні воюють на нашому боці. За його словами, якщо в них виникне бажання піти в Білорусь і робити щось там, то їх ніхто не стримуватиме.

«Україна їм надасть усю технічну та фінансову допомогу. Оце буде правильно. Також Україна може підтримувати демократичні сили в Білорусі дипломатично, давати поради. Але найголовніша роль України в іншому: для білорусів ми своєрідний дороговказ, приклад того, як можна і як треба», - підкреслив пан Рейтерович.

Євген Магда теж наголошує на тому, що ми маємо раз і назавжди відмовитися від ідеї, що Україна залізною рукою принесе на білоруські терени демократію.

«Наполягати на виведенні російських військ з Білорусі після завершення російсько-української війни? Безумовно, на цьому ми повинні наполягати. Але… Ми не можемо принести демократію на землю Білорусі. Я в це не вірю. Ну, не можна зробити щось для людей, які самі для цього нічого не роблять. Зрештою зараз, а тим більше після нашої перемоги – матимемо вдосталь власних проблем, які необхідно буде вирішити. Тож незалежність Білорусі – справа білорусів. Військова поразка росії може спричинити ситуацію, за якої лукашенко опиниться в надскладній ситуацій. Його режим можна буде максимально послабити навіть економічними санкціями, просто перекривши кордон, як це зараз зробили поляки і литовці. В такий спосіб можна вирішити достатньо багато питань і білоруси повинні скористатися цією можливістю. Все у їхніх руках», - резюмував він.

Мирослав Ліскович. Київ