Пам'яті художника, дослідника ОУН та сина повстанця Роберта Покотила (Друг «Сокира»)
Про смерть Роберта Покотила повідомили за кілька тижнів після того, як він загинув — тіло неможливо було евакуювати: його витягли та опізнали лише за деякий час, після звільнення ЗСУ кількох сіл на Бахмутському напрямку.
Про факт загибелі “потомственного националиста” повідомляла більшість ворожих пабліків — з неприхованою радістю. Із сумом писали про загибель Друга "Сокири" в Україні, обов'язково додаючи “Помстимося!”.
Роман був сином повстанця, члена ОУН з 1939 року, очільника збройного підпілля ОУН на Київщині у 1945-48 роках Володимира Покотила. Батько Друга "Сокири" створював боївки у Бищівському, Фастівському та Бородянському районах, а також облаштовував конспіративні квартири у Києві та передмісті для похідних груп ОУН. У 1948 році його схопили енкеведисти та відправили до таборів ГУЛАГу. Володимир брав участь у повстанні в Кенгірі, звільнився у 1961 році, повернувся в Україну. Помер у 2013 році.
Дід Друга "Сокири", Кіндрат Покотило, також був активним учасником Перших визвольних змагань.
Сам Роберт перебував у національно-визвольній боротьбі з кінця 1980-х років. Був бійцем УНСО, брав участь у всіх відомих на той час акціях націоналістів — таких, як "потяг дружби", штурм Лаври, похорон Патріарха та інших. Чоловік був активним членом Конгресу Українських Націоналістів, Київського Братства УПА, Борщагівського підрозділу КМО УНСО з часу заснування.
Його батько, вже будучи літньою людиною, не припиняв боротьбу за УССД (Українська соборна самостійна держава - ред.). За допомогою Роберта він видав автобіографічну вражаючу книгу "Лицарі золотого тризуба", де описує все своє життя з дитинства і шлях боротьби за Вільну Україну, на який став мало не з п'ятнадцяти років. Роберт активно допомагав батькові в роботі над книгою й у процесі видавництва. Саме він записував згадки батька на диктофон, а потім упорядковував книгу, влаштував її презентацію.
Іменем Володимира Покотила нині названа вулиця на столичній Борщагівці — саме та, де вони з Робертом мешкали.
Досліджуючі рух ОУН-УНСО, Роберт створив ютуб-канал, де збирав згадки інших учасників руху.
З перших днів повномасштабного вторгнення РФ Друг "Сокира" долучився до оборони Києва у складі добробату ОУН. Згодом, у лютому 2023 року, разом із побратимами вступив до новосформованого 415-го окремого стрілецького батальйону — саме у його лавах мужньо боронив нашу землю біля Бахмута.
Про Романа багато згадує командир, військовий, націоналіст, громадський діяч Микола Коханівський. Під їх спільним фото у Фейсбуці написано: “Вчора після виходу, з другом Сокирою, біля Бахмуту. Вихід був капець який карколомний, як власне і захід. Проте, з Божою поміччю, все буде Україна! Амінь!”
Микола каже, що воюючи поруч з Другом "Сокирою", дуже з ним подружився.
“Він був мегавідповідальний і жертовний, завжди готовий віддати останнє, якщо це потрібно для справи. Дуже боляче втрачати такого побратима! Важко, дуже важко це сприйняти! Але тішить те, що «Сокира» цього літа покаявся і прийняв Христа. Тому, друже Роберте, не прощаємося, до зустрічі! Герою слава!” - написав він на смерть побратима.
Вічна пам'ять Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Роберт Покотило, Новинарня
