Як у Мелітополі викрадають українських журналістів, що продовжили працювати в окупації
9 квітня в Києві відбулася презентація кампанії «Журналісти мають значення», яку ініціювала Рада Європи. Кампанія має сприяти глибшому розумінню безпеки журналістів у суспільстві, а також приверненню уваги до їхнього захисту з боку політиків, правоохоронців та відповідальних органів.
Серед тих, хто виступав на заході, була журналістка сайту «РІА-Мелітополь» Світлана Залізецька. Вона розповіла про свою вимушену втечу з окупованого Мелітополя, а також про викрадення та ув’язнення її колег росіянами. Зокрема, про Анастасію Глуховську, яку окупанти вісім місяців утримують у полоні. Раніше ім’я цієї журналістки не повідомляли на прохання рідних, однак наразі всі спроби родичів знайти Анастасію виявилися марними. Нижче подаємо розповідь Світлани Залізецької.
Я гадки не мала, коли обирала професію журналіста, що вона буде настільки небезпечною для мене, моєї родини та моїх колег. Власне, полювання росіян на українських журналістів почалося ще задовго до повномасштабного вторгнення в Україну. Списки журналістів складалися ще до того, як вони захопили Мелітополь. У перші дні окупації ми це відчули на собі, коли нас почали по черзі викликати до окупаційних органів. Першими викликали керівників ЗМІ та активних журналістів, які продовжували працювати.
Попри те що з перших днів окупації наше медіа «РІА-Мелітополь» («РІА-Південь») зазнало DDoS-атаки, ми продовжили працювати. Ми й досі залишаємось українським голосом у тимчасово окупованому Мелітополі.
Але, чесно кажучи, я навіть сама не думала про те, яка небезпека чекає на мою сім’ю та моїх колег. Спочатку мене викликала на так звану співбесіду Галина Данильченко – колишня депутатка Мелітопольської міськради від Опоблоку, яку окупанти призначили виконувачкою обов’язків мера міста.
Вона мені повідомила, що я повинна працювати на Росію і що зі мною зустрічатиметься комендант міста, який розповість мені, як це все робити. Я одразу ж відмовилася, сказавши, що ні з ким не зустрічатимуся.
Того ж дня я дізналася, що комендант уже зустрічався з нашим мером Іваном Федоровим, якого тоді ж і затримали. Я зрозуміла, що моя зустріч з комендантом закінчиться тим, що мене теж ув’язнять. Тому я вирішила виїхати з міста. Але оскільки моє прізвище вже було в списках (списках проукраїнських журналістів та активістів, що склали окупанти, – ред.), я знала, що через 15 блокпостів проїхати не зможу. Тож я виїжджала як лікарка – у кареті швидкої допомоги та під чужим паспортом. Дякую народному депутатові України Сергію Міньку, який це організував і, власне, врятував мені життя.
Коли я вже була в Запоріжжі, я всім своїм колегам розповіла, що з Мелітополя потрібно виїжджати. Вже тоді стало зрозуміло, що перебувати в місті було небезпечно, особливо тим, хто далі чинив спротив. Тому деякі видання просто закрились і не повідомляли жодної інформації.
Через декілька днів після виїзду з окупованого міста мені зателефонували і сказали, що в моєму помешканні та редакції провели обшуки. Окупанти забрали всю техніку. Мого 75-річного батька, який перед повномасштабним вторгненням переніс інсульт, з мішком на голові вивезли в невідомому напрямку. Щоб дізнатися, де він, я звернулася до своїх знайомих. На моє прохання вони ходили по всіх катівнях, відділках поліції та комендатурах. Але скрізь їм відповідали, що такого не затримували.
Ввечері мені зателефонували й поставили таку умову: мого батька відпустять лише після того, як я повернуся до Мелітополя. Я сказала, що цього не зроблю. Через декілька днів мені знову зателефонували й висунули нову вимогу: я маю написати офіційну відмову про те, що не працюватиму на «РІА-Мелітополь». Лише після цього батька відпустили.
Але це ще не всі труднощі, які мені довелося пережити. У 2023 році почалося масштабне зачищення журналістів – як тих, хто працював, так і тих, хто відійшов від справ. У травні 2023 року затримали просто на вулиці Ірину Левченко, членкиню НСЖУ, яка вже перебувала на пенсії та мала невиліковну хворобу.
Свідки бачили, як її разом з чоловіком оточили військові з автоматами. Куди саме їх вивезли – досі невідомо. Усі наші намагання дізнатися, де перебуває Іра, були марними. Чи жива вона, чи ні, ми не знаємо.
Чорною датою для «РІА-Мелітополь» стало 20 вересня 2023 року. Цього дня ми дізналися про те, що вночі був викрадений наш журналіст, один з адміністраторів телеграм-каналу «РІА-Мелітополь» Георгій Левченко. Після його зникнення ми не змогли зайти в адмінку нашого телеграм-каналу. Потім на ньому з’явилося фото ведмедя з російським прапором і напис, що вони (росіяни, – ред.) нас перемогли. Тоді ми створили новий телеграм-канал та почали пошуки Георгія.
Через місяць росіяни показали на своїх телеграм-каналах і на російському телебаченні, що Георгій у в’язниці. На відео він сидів у камері Мелітопольського відділку поліції. Його допитував російський журналіст, який казав на камеру, що Георгію загрожує 12 років ув’язнення. Жодних пояснень, за що саме його затримали, не було.
Ми не знаємо, де перебуває Георгій, але 8 квітня 2024 року ми отримали від адвокатів звістку про те, що він дійсно у в’язниці. Його звинувачують за статтею 205 ч. 2 КК РФ («тероризм»). Тобто з журналіста зробили терориста.
Вночі 20 вересня 2023 року також викрали адміністраторів телеграм-чату «Мелітополь – це Україна». Цих молодих людей теж показували на російському телебаченні й називали «терористами».
Тільки через тиждень після того, як викрали Георгія, ми дізналися, що близько 6-ї ранку 20 вересня викрали ще одну нашу колегу. До повномасштабного вторгнення вона працювала журналісткою на сайті «РІА-Мелітополь». Раніше ми не могли назвати її ім’я та прізвище, оскільки родичі не дозволяли цього робити. Вони все ж сподівалися на те, що Анастасію Глуховську, саме так звуть цю журналістку, відпустять і що вона буде дома. Але вже минуло пів року, а її мати досі ходить по катівнях та тюрмах і запитує, де її дитина. А їй відповідають, що такої не забирали.
Через місяць після того, як викрали Настю, російське телебачення показало відео, на якому озброєні люди заходять до її квартири. Вони проводять обшук, а також дивляться її комп’ютер та ноутбук. Потім надягають на неї кайданки, виводять з квартири, саджають до машини та відвозять у невідомому напрямку. Її мати писала й далі пише звернення до так званих правоохоронних органів в окупації, щоб отримати офіційну інформацію про те, де перебуває її донька. У ФСБ їй відповіли, що таку вони не затримували, тому наразі ми не знаємо, де перебуває Анастасія.
Я дуже прошу вас і звертаюся до Ради Європи з проханням допомогти нам знайти та визволити з російського полону наших журналістів. Тому що прокидатися щоранку з думкою про те, що твої колеги в полоні, нестерпно боляче.
Світлана Залізецька, журналістка сайту «РІА-Мелітополь»
реклама