Данило Зубко міг би стати прямо таки плакатною ілюстрацією того, як в армії працює «військово-соціальний» ліфт. Він належить до безстрашного покоління тридцятирічних офіцерів, які починали солдатами, потім командували взводами, а тепер – ротами і батальйонами.
Ми вперше побачилися з Данилом після Слобожанського наступу вересня 2022-го, наша група кілька годин провела в селі, де відновлювалися військові, відведені з передової. Тоді я й побачила, з якою повагою ставляться до нього підлеглі, деякі з них були в півтора раза старші за командира.
Стояли гарні сонячні дні та й настрій після успішного наступу був гарний. Ми попрощалися, але домовитися тримати зв’язок. Цей час стежила за соцмережами Данила – глибокими та пронизливими замітками про війну...
Цього разу ми сидимо в Укрінформі під час його відпустки та обговорюємо наш непростий час, армію, фронт, саме цю мить війни…
ВІЙНУ СЛІД РОЗГЛЯДАТИ ЯК ШАХИ
- Данило, як змінився настрій суспільства, я відчуваю. А як змінився настрій армії? Адже було багато всього – та ж Авдіївка – що не сприяє бойовому духу…
- Давайте з вами зрозуміємо таку штуку. Фронт та армія – то інше життя. Люди у своєму підрозділі воюють і часто й не знають, що відбувається в цивільному житті. Десь фронт просів, десь відновили положення, нічого екстраординарного не відбувається. Бахмут та Авдіївка – це було прогнозовано. Фронт, поки воюємо, не буде стояти на місці. Не можна на Олімпіаді взяти всі золоті медалі. Хтось візьме срібло, хтось – бронзу, а хтось нічого не візьме. Точно так і на фронті: десь буде сильний підрозділ то й фронт стоятиме як забетонований, а десь слабкіший підрозділ, там буде просідати. Де у нас слабкіший підрозділ, росіяни намагаються намацати. Намацують – продавлюють – ставлять «під темп», користуючись шаховою термінологією: перекидають туди сильніші підрозділи. У результаті вирівнюють лінію, стабілізують її, як Авдіївку чи Бахмут.
- Стабілізують... Данило, давайте називати речі своїми іменами. Віддали ж їх…
- Віддали з великими втратами для ворога. У Бахмуті понад 100 тисяч поклали росіян. Авдіївку 2 роки давили, там теж не менше. Мар’їнка також з великими втратами для ворога.
- А як підрозділ проживає всі ці важкі бої?
- У мене підрозділ елітний. Стали на цю ділянку фронту і сконцентрували увагу, сили, засоби, щоб ворог нас не продавив. Байдуже, що відбувається там за 150 км. Так, є варіант, що нас туди можуть перекинути, тоді сконцентруємося на іншій ділянці. Нас перекинули під Кремінну, ми стали в оборону, росіяни хотіли Лиман захопити. Ми знищили їхню 20-ту армію під нуль, потім Путін зняв командувача 20-ї армії. Основну роль відіграла наша бригада, були ще суміжні підрозділи – «Азов», 60-та бригада. Так, бувають важкі у нас періоди, ми зазнаємо втрат. Але це війна.
- Ще раз поясни, що таке «стати під темп»?
- Повторюю: війна як шахи. От у мене вибудувана лінія оборони. А з тої сторони точно такий командир роти вибудовує свою лінію для атаки. Це як шахова партія, тільки з великими ставками. Так саме грають командири батальйонів, бригад. Коли ти нав’язуєш швидкість чи інтенсивність бойових дій, а вони мають менше часу на хід у відповідь. Це називається темп.
Якщо вдалося поставити «під темп», то людина, яка грає на протилежній стороні, починає робити помилки. Підрозділи росіян, які стоять напроти, викладають свої відео в Інтернеті. Я дивлюсь, який підрозділ стоїть навпроти мене, аналізую..
- Тобто вони знають, що ти дивишся їхній ТікТок, а вони дивляться наш?
- Можна подивитися ТікТок і не зробити висновків. У них висновки роблять великі анаталітцентри, а у нас командири рот і взводів. Ми, коли воювали під Кремінною, в кремінському лісі, то напроти нас стояли івановські десантники. І вони по Ютуб-каналу показували, як нас «знищують». Я сиджу собі і думаю: навішуйте, навішуйте лапші... Били по площинах, а потім рапортують: мовляв, знищили офігенну кількість одиниць техніки. Влупили вони УРами (самохідна реактивна машина розмінування) по наших окопах. Потім пишуть: там ціла рота укрів лягла. А у мене там навіть 300-х не було...
- Як за два роки змінилася стратегія і тактика росіян?
- Вони швидко у нас вчаться. Наприклад, штурми малими групами перейняли. Нам, щоб їх перемогти, треба знову і знову щось вигадувати, хитрити.
У НАС У БРИГАДІ ТОЛКОВІ СТАЮТЬ НА ПОСАДУ
- Коли я тебе вперше побачила, ти був взводний. А тепер уже командир роти. Подальші кар'єрні плани є?
- Я не знаю, як в інших бригадах, а у нас толкові люди стають на посаду. Хто на початку війни командував взводами та ротами – зараз комбати. От мій у 2022 році командир батальйону зараз у КДШВ (командування десантно-штурмових військ). Начальник штабу у нас теж був командиром роти.
- А опонувати начальству в армії вже можна, не завадить кар’єрі?
- Якщо ти обґрунтував, чому ти цього не зробиш, нічого не буде. Солдат не лише побратим, як би це жорстоко не прозвучало, це ще людський ресурс, яким ти воюєш. І ти не можеш «розкидатися» своїми солдатами: фіть – нових давайте! Особовий склад – це скарб. І його треба навчити виживати, щоб він воював, «робив вітер». Я бачу в бою кожного солдата, керую в онлайн-режимі, можу сказати: «Треба робити так».
- Допомагає?
- Якщо людина хоче вижити, вона виживе. Якщо легковажить, ти її не навчиш. Я кожному говорю: хочеш вижити – вчись. Ти на війні. У мене дуже сильний сержантський склад. Деякі ще в АТО починали. Це люди, в яких за плечима не один десяток штурмів, не один рік в окопах. Такий сержант навчить солдата виживати.
- Я колись збирала цифри, які дають керівники штурмових підрозділів. Вони такі: Штурм може тривати від кількох годин до доби. Штурмовик може втратити до 15 кілограмів від нервової та фізичної напруги. Тренування відбувається щодня і триває до трьох годин. Я щось пропустила?
- Тренування не три, а в середньому вісім годин на день.
- Як за цей час змінився характер війни на «нулі»?
- Зараз майже немає таких інтенсивних штурмів, як було у 2022-му році. У нас такий був штурм, коли минулого року забирали Кліщіївку. Ми її брали з разом з суміжними підрозділами, але основну частину завдання виконав мій, 13-й, батальйон 95-ї бригади. Генерал Сирський особисто приїжджав, подякував. А зараз штурми локальні: сьогодні просунутися на 150 м. Потім працює артилерія, FPV-дрони, і на наступний день долаємо ще 150 м. А може, не наступний, а через три дні. Отак працюємо.
Взимку наші війська на Лиманському напрямку втратили деякі позиції. І навесні мій підрозділ відновлював положення, близько 300 м назад забрали, вирівняли фронт, стабілізували – все добре.
Зараз все прораховується – чи варто, наприклад, зараз рухатися вперед. Бо, наприклад, ми просунулися, а у нас одразу логістика сиплеться...
- Скільки часу треба, щоб навчити десантника?
- Десантник вчиться постійно. Якщо він каже, що я навчився всьому, це потенційний 200-й. Ти повинен постійно тренуватися. Якщо заліт (порушення) трапився, ти ж винуватця не будеш бити? То у нас тоді весь підрозділ займається фізичними вправами, всім – на користь. По-перше, злагодження підрозділу, по-друге – забезпечується витривалість.
У МЕНЕ ЗАВЖДИ БУЛА ЗБРОЯ, НАВІТЬ КОЛИ НЕ БУЛО АМЕРИКАНСЬКОЇ ДОПОМОГИ
- Як ви протрималися місяці без зброї, коли Конгрес США блокував допомогу?
- Якщо ти хочеш воювати, в тебе є засоби знайти, чим воювати. У мене в підрозділі ніколи проблем зі зброєю не було. Ніколи. Бо коли можна було накопичувати, не всі це робили. А ми – запасливі. Жартують, що коли в українця нема грошей, то він міняє долари. Тому і зброя є. І інше...
До мене приїжджають волонтери і дивуються: йогурти, ананаси, банани... У підрозділу, який виконує завдання, все це є. Все залежить від командирів на місцях. У нас штаб працює на солдата, а не солдат працює на штаб.
- Дивися, після нашої зустрічі ти йдеш на вечірку, де волонтери оголосили збір для твоєї роти. Тож потреби виникають. Які?
- Збройні сили України, держава забезпечує всім, що потрібно. Мавіки і зв’язок – це дуже дорога, але вкрай необхідна, річ. Але щось я купляю собі сам або волонтери допомагають, бо є витратники. Подовжувачі на антени, сама антена може прослужити один день. Подовжувач – 200 доларів, сама антена – 500. Приліт – і рація не працює. А міністерству оборони заявку робити – це час, якого в мене немає. По-іншому не воюється.
От проводили збір – 2,1 мільйона гривень для закупівлі 15 мавіків (13 ми вже придбали). Більшу частину закрили американці. Як: радіо. Я дав їм інтерв’ю – вони відкрили збір і зібрали. Українці втомилися трошечки, кажуть: немає грошей. Хоча тут у відпустці я бачив машини 23-го, 24-го року за 12 мільйонів штука. Військовий може купити квартиру, у нього вистачить коштів на якусь халупку, але машина за 12 мільйонів...
- Про командирське життя. Чого ти ніколи не робив до того, як став командиром? Що вимагаєш від підлеглих?
- Від кожного солдата я вимагаю не більше, ніж робив і роблю сам. Я точно так бігав – штурмував посадки, кожні три дні, копав для себе окоп, переносив по 700 мін з групою у п’ять людей, а одна ТМК – 9 кг важить. Чому цей солдатик не може цього зробити? А ще я знаю набагато більше про ситуацію. І солдати знають, що я бачу більше, і вони мені довіряють.
- Є така думка, що найкращі, найвмотивованіші бійці вже «закінчилися»?
- Мотивація це процес. У кожний підрозділ прибувають однакові люди. У всіх є схожі проблеми. Але в мене чомусь вони вмотивовані, а в якоїсь іншої бригади – не вмотивовані. То це проблеми командирів, які не вмотивували солдата. В мене всі розуміють, що, якщо він відійде з цієї позиції, ми будемо потім тримати лінію оборони десь під Львовом.
- Готуєтеся до контрнаступу?
- Я на нього сподіваюся. У мене підрозділ до всього готовий. Скажуть наступати, будемо наступати. Скажуть стати в оборону, станемо в оборону і будемо давати кацапам по зубах.
Ярослава Міщенко, Київ
Фото: Данило Зубко / Фейсбук, авторки публікації