Олівер Лооде – фахівець-практик у галузі прав людини і розвитку, що спеціалізується на проблемах корінних народів та меншин. У 2014-2016 роках п. Лооде був членом Постійного форуму ООН з питань корінних народів. Він веде підкаст «Година корінних народів» (“Indigenous Hour”)
Журнал «Крим Інформ» розмовляє з п. Лооде про права людини в Україні й те, яким чином їх слід захищати, а також про проблеми, що постають у цій сфері внаслідок окупації Криму.
- Олівере, що вирізняє корінні народи поміж інших народів і як Україна їх захищає?
- Загальна чисельність корінних народів у світі становить 400 мільйонів. Після окупації Криму Росією в 2014 році Українська держава визнала свої корінні народи, а саме кримських татар, кримчаків та караїмів. Невдовзі після цього Україна приєдналась до Декларації ООН про права корінних народів, уперше прийняту 2007 року. Тоді Україна утрималась від її підтримання. Приєднавшись же до Декларації, вона зобов’язалась, як перед цілим світом, так і перед власними громадянами, її підтримати і втілити в життя. На мою думку, кожна країна, що має корінні народи, зобов’язана забезпечити дотримання їхніх прав, як і прав решти громадян. При цьому корінні народи вирізняє ще наявність в них колективних прав, яких не мають, наприклад, меншини. А ще одним важливим правом є право на самовизначення.
- Яка практика стосовно здійснення права на самовизначення склалась в інших країнах?
- Ідеального зразка тут не існує. Але у світі існує досвід, який Україна може і має перейняти. Я часто наводжу приклад Гренландії. Ще більш прийнятним для України є спосіб організації та розвитку саамами своїх інституцій у Фінляндії та Норвегії, а саме Саамські парламенти. Держави Фінляндія та Норвегія визнають саамів як корінний народ, підтримують їхні парламенти та працюють з ними, провадять діалог. Він не завжди проходить гладко й бездоганно, і між державою та корінним народом існують наболілі питання, але, принаймні, держава визнає саамів як корінний народ із відповідними правами.
Я вважаю, що тепер, коли Україна підтримала Декларацію ООН, дуже важливо, щоб вона втілила в життя її принцип та ідеї. Я розумію, що Україна опинилась у дуже складній ситуації, коли традиційні землі її корінних народів на сьогодні є окуповані, і вона має обмежені можливості реально забезпечити їхні права. Втім, вона все ж таки в змозі дещо зробити. І роблячи те, що в її силах, Україна тим самим надішле світові сигнал, про те, що вона серйозно ставиться до своїх обов’язків стосовно корінних народів.
- Не могли б ви детальніше зупинитися на питанні саамського народу? Чого вони досягли і що з цього досвіду може бути запроваджено в Україні?
- Усе це починається із визнання їхніх представницьких органів. У випадку з саамами – це Саамські парламенти. Вони фінансуються державою, але в своїх рішеннях та резолюціях є незалежні. Мандат Саамського парламенту в кожній із цих країн має свої відмінності. У Фінляндії Саамський парламент відповідає за культурну автономію та мовні питання, а в Норвегії – наділений більшими правами у вирішенні питань використання традиційно саамських земель та природних ресурсів. Вони, як правило, залучаються до прийняття рішень стосовно використання саамських земель. Наслідувати норвезький приклад Україні було б надзвичайно важко через те, що її земля знаходиться під іноземною окупацією. Але він є доречним з погляду ресурсів, що їх держава виділяє на роботу представницьких органів.
- У 2016 році було оголошено, що для кримських татар у Росії буде створено національно-культурну автономію. Якої ви думки про цю ініціативу?
- Те, що Росія дійсно робить, – протилежне забезпеченню прав. Забороною Меджлісу Росія позбавляє кримських татар права на власні представницькі інститути. Меджліс – це демократично обраний представницький орган корінного народу, що ідентифікував себе як такий і сприймається як такий майже в цілому світі. А представницькі органи корінних народів є інструментом реалізації ними своїх колективних прав. Інші підходи, що держава намагається залучити, створюючи якусь іншу структуру, відбираючи і призначаючи представників цієї певної структури, повністю суперечать духу Декларації ООН. Росія утрималась від голосування за цю Декларацію, так само, як це зробила Україна ще в 2007 році, але важлива різниця тут полягає в тому, що Україна змінила свою точку зору. Україна наближається до дотримання декларації ООН, тоді як Росія ніяк не позбавиться старих колоніальних та імперських звичок зневаги до прав етнічних груп, і корінних народів у тому числі.
- Як міжнародна спільнота може допомогти Україні, її корінному народові та Криму?
- Я вважаю, що схвалення Україною Декларації ООН про права корінних народів свідчить про той напрямок, що його Україна обрала, ще більше приєднавшись до глобального консенсусу щодо прав людини, включно із правами корінних народів. Україна може здобути з цього певну реальну користь. Одна з можливостей полягає у тіснішому залученні до трьох міжнародних механізмів у рамках ООН, пов’язаних із корінними народами. Це форум ООН з питань корінних народів, експертний механізм щодо прав корінних народів та спеціальний доповідач з питань прав корінних народів. До 2014 року Україна не приділяла практично жодної уваги цим механізмам ООН. Але відтоді її інтерес зростає. Україна має дуже гарну можливість найближчим часом запросити спеціального доповідача з питань прав корінних народів пані Вікторію Таулі-Корпус відвідати країну, щоб оцінити ситуацію в Україні з правами корінних народів. Можливо, під час її візиту його можна буде поєднати і з поїздкою до окупованого Криму. Я думаю, важливо привертати більше уваги міжнародної спільноти до становища його корінних народів, а особливо тих, що постраждали від окупації Криму.
Фото: Шамкін Данііл