Вода в Крим: вихід з гуманітарної катастрофи чи занурення в полон окупації?

Проблема нестачі води на окупованому півострові сьогодні в топі новин про Крим - її піднімають як в російських, так і в українських ЗМІ. Все частіше вона стає темою заяв і виступів і наших політиків, і можновладців держави-окупанта. Зрозуміло, чим при цьому керуються спікери сусідньої держави. Твердженнями про «гуманитарную катастрофу» та «угрозу чрезвычайной ситуации в Крыму» Росія намагається перекласти відповідальність за ситуацію в Криму на Україну.

І треба сказати, за стогонами про найбільш посушливе літо і пересихаючі водосховища на півострові з тривогою спостерігають з материка і українці, і росіяни, які наділяють Україну невтішними епітетами через перекриття Північно-Кримського каналу.

І практично всі, включно з кримчанами, як проросійськи налаштованими, так і тими, хто мріє про повернення на півострів України, в цій емоційно зарядженій війні, яку Росія має намір виграти без танків і ракет, починають думати про причетність України до водної катастрофи на півострові.

Чи так це насправді, пропонує розібратися Укрінформ, поділившись думкою експертів, громадських діячів і політиків.

ТЕМА КРИМСЬКОЇ ВОДИ ДЛЯ ВНУТРІШНІХ І ЗОВНІШНІХ СПОЖИВАЧІВ РФ

Отже, щодня ми читаємо в Інтернеті статті з помітними заголовками приблизно такого змісту: «В Крыму пересохло еще одно водохранилище», «Воды в Крыму осталось на полтора месяца», «В Севастополе воды хватит на 81 день», «В Крыму пересох знаменитый водопад Учан-Сув», «В Керчи из кранов течет коричневая (голубая, желтая, зеленая) вода», «В Белогорске вслед за Симферополем и Бахчисараем ввели жесткий график подачи воды».

Але водночас у кримських ЗМІ зустрічається і таке: «Не прикоснемся к воде Киева – Константинов», «Разговоры о днепровской воде в Крым – пустые дискуссии», «Вода из Днепра для крымчан будет отравлена», «Справимся и без Северо-Крымского канала».

І ті, і інші інформаційні посили звучать на нарадах, брифінгах і пресконференціях з вуст «представителей крымской власти» різного рівня і підхоплюються ЗМІ, розлітаючись потім по всьому світу.

В результаті складається строката мозаїка з гучних заяв, які часом суперечать одна одній і не мають загальної логічної концепції. Немов пазли з різних картинок, вони не складаються в одне ціле, бо картинки призначені для різних споживачів – внутрішніх і зовнішніх. Чітка і зрозуміла позиція РФ, яка пояснює, чому їй потрібна дніпровська вода, і бажано безкоштовно, ніде особливо не звучить.

Єдиний раз тему води в Криму «громко» озвучив глава МЗС РФ Лавров, коли у жовтні зустрічався з генсеком Ради Європи Марією Пейчинович-Бурич. За версією ТАСС, Лавров скромно розповів на зустрічі з першою особою Ради Європи про «неприемлемую ситуацию вокруг водной блокады в нарушение всех мыслимых конвенций». Якогось подальшого розвитку ситуації або дискусії з цього питання не спостерігалося.

Раніше, у вересні, Наталія Поклонська - колишній «прокурор» Криму, а згодом незаконно обраний від Криму депутат Держдуми РФ - звернулася з посланням в Управління Верховного комісара ООН, в якому описала «коварства» України, яка припинила постачання води в Крим через побудований нею Північно-Кримський канал.

Оскільки в ООН існує чіткий механізм роботи з усіма зверненнями, міжнародна організація відреагувала на лист Поклонської. Остання сприйняла відповідь з міжнародної організації не як можливість і спосіб вирішення болючої кримської проблеми, а як комплімент на свою адресу, як визнання її «представителем крымчан в Госдуме».

На фоні цього несподіваного свята стали неактуальними для неї і сама водна проблема Криму, і суть відповіді міжнародної організації, яка просила забезпечити доступ в окупований Крим для моніторингової місії з прав людини ООН в Україні. Не цікавою для Поклонської була і та частина відповіді ООН, в якій ще раз нагадувалося про необхідність неухильного виконання резолюцій Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України і статус Криму.

У РОСІЇ НЕМАЄ ЮРИДИЧНИХ ПІДСТАВ ДЛЯ ЗВИНУВАЧЕННЯ УКРАЇНИ В «ГУМАНІТАРНІЙ КАТАСТРОФІ В КРИМУ»

Втім, офіційне листування фейкового депутата з міжнародною організацією ніде опубліковане не було. Заздалегідь просимо вибачення за настільки часте згадування прізвища Поклонської, але окрім неї в Росії з темою води для Криму в міжнародні інстанції ніхто більше «не выходил».

Тому що виходити на серйозні майданчики з темою води для Криму Росії немає з чим.

Про це та інші юридичні аспекти цієї теми на круглому столі «Гуманітарні виклики в окупованому Криму», який відбувся в Укрінформі, детально розповів кандидат юридичних наук, експерт Асоціації реінтеграції Криму Олексій Плотніков.

"Насправді ми позиції Російської Федерації щодо води як такої не знаємо. Що нам відомо? Нам відомо, що колишній прокурор Поклонська заявила, не показуючи жодних документів, тобто, з її слів, що вона звернулася до Верховного комісара з прав людини ООН з питанням постачання води до Криму, вважаючи, що це порушення прав людини. Нам також відомо, що Поклонська начебто отримала відповідь від Верховного комісара, який нібито уповноважив Поклонську збирати інформацію про ситуацію в Криму. Хоча, наскільки мені відомо, у Верховного комісара відхрестилися від такого тлумачення відповіді. Самої відповіді ми не бачили", - розповів Плотніков.

Однак, за його словами, якась громадська структура, що не входить в жоден з органів влади РФ, з дуже довгою і важко вимовною назвою, у вересні 2020 року опублікувала на своєму сайті і сам лист, і відповідь на нього.

Просто тому, що жодних інших джерел немає, а неспроможність позиції Росії вимагає доказів, кандидат юридичних наук все-таки проаналізував документ, опублікований, як він ще раз підкреслив, структурою, «статус якої відповідає якійсь неурядовій організації в сфері прав людини, якщо такі ще залишилися в Росії».

"Ще раз підкреслюю, ми не знаємо - чи була в реальності направлена, чи ні, ця заява Верховному комісару з прав людини ООН, є просто текст, опублікований на сайті громадської організації, в якому є дві позиції з точки зору юридичних питань постачання води в Крим. Перша позиція - припинення постачання води до Криму порушує права людей, зокрема, право людини на воду. Друга позиція - відсутність постачання води до Криму порушує міжнародне право, зокрема Конвенцію ООН про міжнародні транскордонні водотоки, а також Берлінське право про транскордонні водотоки 2000 року. Це все", - повідомив Плотніков, продовживши доводити необґрунтованість цих позицій.

Що стосується першої позиції, то, за словами юриста, у міжнародному праві, якщо поставити собі за мету, в принципі можна знайти теоретичне тлумачення права на воду, «хоча воно прямо не закріплено в жодному міжнародному документі».

"Але зараз я кажу не про право забезпечення людей якимись мінімальними потребами для виживання, які передбачаються міжнародним гуманітарним правом. І я не кажу про право війни і право окупації (до речі, у випадку окупації повну відповідальність за забезпечення території несе держава-окупант, і РФ нічого пред'явити Україні не може). Я кажу про ситуацію, коли відсутність водопостачання теоретично може призвести до порушення права людини на воду і санітарію".

У цьому випадку, вважає експерт, у юристів-міжнародників відразу ж виникає питання: Як підтвердити інформацію про порушення цих прав?

"Як нам перевірити це твердження Російської Федерації? Відповідь – ніяк, тому що Російська Федерація не допускає в Крим представників Верховного комісара з прав людини, до якого Російська Федерація або особи, яких пов'язують з РФ, заявляють про порушення прав людини в Криму", - пояснює Плотніков.

Ще один аргумент, який, на думку юриста, не дозволяє Росії пред'явити претензії Україні в рамках міжнародного права – початкове невизнання РФ юрисдикції Криму як української території.

Як підкреслив експерт, механізм вирішення спорів, у яких посилаються на вищезгадану конвенцію, цілком конкретний - це арбітражний суд, куди Росія і може звернутися з позовом проти України.

"Однак в арбітражі першим питанням буде - чий Крим. І жоден арбітражний суд не погодиться, що Крим – це Росія. Тому звернення Росії до арбітражного суду можливе, але результати цього звернення Росії сильно не сподобаються, починаючи з питання юрисдикції Криму", - вважає Плотніков.

Якщо ж говорити про так зване Берлінське право, повідомив юрист, то воно «взагалі не стосується каналів». Теоретично ситуація з Північно-Кримським каналом може вписатися в Конвенцію про транскордонні водотоки, «але тут виникне питання - а де у нас транскордонний водотік»?

Як вважає юрист, між материковою Україною та окупованим Кримом немає державного кордону, визнаного кимось, окрім самої РФ і таких «суб'єктів міжнародного права», як ЛНР/ДНР.

"Тому немає транскордонного водотоку. Є лінія розмежування між окупованою і не окупованою територіями. Як ми можемо тут використовувати Конвенцію про транскордонні водотоки, якщо вона стосується лише кордонів між державами", – резюмує Плотніков.

Але навіть якщо Конвенція у якийсь спосіб і буде застосована щодо Північно-Кримського каналу, то в пріоритеті стоятимуть питання «міжнародного забруднення».

"Там питання не в тому, що ми перекриваємо воду, а в тому, щоб ми в воду нічого не зливали такого, що потрапить в іншу країну", – пояснив експерт.

Таким чином, підсумовує він, з юридичної точки зору у Російської Федерації немає «позиції, яка б дозволяла їй заявляти про порушення заборони постачання води до Криму в рамках міжнародного права».

ДИСКУСІЇ ЧИ МОНІТОРИНГ СИТУАЦІЇ?

Попри все це, на тому ж круглому столі в Укрінформі, присвяченому гуманітарним викликам у Криму, кандидат юридичних наук Віталій Власюк оприлюднив свою думку про те, що "Україна не може допустити появи серйозних проблем з водою в Криму".

За його словами, питання постачання дніпровської води до Криму має широко обговорюватися в Україні і розглядати його треба як «виключно гуманітарну проблему».

"Дуже часто звучить розумна теза про те, що постачання води повинно залишатися виключно гуманітарною проблемою. Воно не повинно сприяти мілітаризації, не повинно забезпечувати водою військові об'єкти, можливо, і економічні об'єкти", - вважає Власюк.

Юрист зазначив, що теза про те, що вода в Крим може потрапити лише після звільнення півострова і повернення його в Україну, «політично звучить цікаво», але розглядати треба й «іншу крайність», а саме – «появу серйозних проблем з водою, які неможливо вирішити – ні питанням будівництва водоводу, ні шляхом буріння свердловин».

Як підкреслив Власюк, водну проблему в Криму не можна ставити в один ряд з такими, як порушення прав людини окупаційною владою і насильницька паспортизація громадян України.

На противагу його думці експертка Кримськотатарського ресурсного центру Людмила Коротких не просто заявила, що води в Криму для потреб населення достатньо, а розповіла, що докладний звіт про це був направлений їх організацією в офіс Верховного комісара ООН з прав людини.

Як вважає представниця громадської організації, Україна повинна ретельно відстежувати ситуацію, пов'язану з водною проблемою в Криму, та екологічні катаклізми, які виникають внаслідок цього. З цією метою, зазначила вона, Кримськотатарський ресурсний центр реалізує проєкт з моніторингу ситуації щодо впливу діяльності окупаційної влади в Криму на навколишнє середовище. До участі в цій роботі активісти планують залучити і "профільні державні установи".

Як з'ясувалося, у міністерствах і відомствах немає інформації про екологічну ситуацію останніх років в Криму. Але вона вкрай необхідна хоча б для того, щоб використовувати її як зброю проти Росії на міжнародних майданчиках і як вагомий аргумент у міжнародних судових інстанціях. Можливо, саме така інформація дозволить Україні розмовляти на цю тему з Росією з позиції сили, вважають у Кримськотатарському ресурсному центрі.

ВІЙСЬКОВІ ЕКСПЕРТИ ТА ГРОМАДСЬКІ ДІЯЧІ - ПРО РИЗИКИ ДЛЯ ВОДНОГО БАЛАНСУ

А тим часом, поки в Україні тривають дискусії про ступінь її причетності до водної проблеми Криму, Росія нарощує військовий контингент в Криму, що тільки посилює в тому числі і водну проблему півострова.

Про це говорили на міжнародній конференції «Проблемні питання водопостачання та використання водних ресурсів на території Криму в умовах російської окупації», яка проходила у Херсоні.

Приміром, про те, що активна мілітаризація Криму – ще одна причина, через яку водна інфраструктура Криму відчуває серйозне навантаження, розповів керівник Південного регіонального офісу громадської організації «КримЅОЅ» Олексій Тильненко.

За його словами, головною причиною нестачі питної води у Криму стало збільшення чисельності населення окупованого півострова.

Як повідомив Тильненко, із майже 1 мільярда кубометрів води, теоретично доступних на території Криму, лише 2-3 мільйони використовуються в інтересах населення. Решта спрямовується на утримання військово-промислового комплексу в Криму.

Після 2014 року, зазначив експерт, населення Криму збільшилося не менше як на 500 000 осіб. В основному це військові, їхні сім'ї і люди, які мають відношення до оборонної промисловості. Як вважає представник громадської організації, колонізація Криму продовжиться, і приріст населення окупованого півострова може становити до 1 мільйона осіб.

Журналіст і переселенець з окупованого Криму Михайло Батрак підтвердив слова Тильненка, додавши, що крім військових – левову частку водного ресурсу сьогодні поглинають мільйони російських туристів.

"Більша частина такого обмеженого у Криму природного ресурсу, як вода, використовується для потреб військово-промислового комплексу і громадян РФ, які незаконно перебувають на території Криму", – заявив Батрак.

Крім того, зазначив він, "за даними окупаційної влади, цього року лише за час карантину Крим відвідали 5 мільйонів російських туристів".

Втікаючи від коронавірусу у Москві, вони не лише активно поширюють його на півострові, але і збільшують навантаження на водний баланс півострова.

Саме тому, вважає він, не Україна, а Росія винна у нестачі води в Криму, яку забирають у населення військові і російські туристи, що створює на півострові гуманітарну катастрофу.

За словами ще одного спікера конференції - українського військово-політичного експерта Олександра Коваленка, тенденція нарощування військового контингенту на окупованому півострові є дуже небезпечною, оскільки для утримання військових активно будують не лише житло, а й військово-промислову інфраструктуру, що і створює серйозні ризики для водного балансу Криму.

Як вважає експерт, «за найбільш скромними підрахунками, контингент російських військ з 2014 року зріс у Криму в 2,5 рази».

Ще одна думка, яка прозвучала на конференції, – у перспективі Росія ставить за мету створити в Криму військове угруповання, здатне на самостійні військові операції без перекидання сил з Росії.

Про це сказав головний консультант служби з питань реінтеграції та деокупації Представництва Президента України в АРК Антон Твердовський.

«На сьогодні військово-політичне керівництво РФ ставить за мету на тимчасово окупованій території доведення міжвидового угруповання військ до рівня самостійної ударної армії. Це військове угруповання, яке здатне самостійно забезпечувати будь-які наступальні операції без посилення за рахунок перекидання ресурсів з Південного військового округу РФ, приміром», – розповів Твердовський.

За його словами, в рамках підготовки та проведення маневрів «Кавказ-2020» Росія вже здійснювала активну мілітаризацію півострова. Саме тоді вона закрила кримські територіальні води для вільного мореплавства.

Загалом, вважають експерти, які виступили на конференції, тема води для Криму, яка піднімається Росією, - це надія на те, що у російської влади вийде здешевити утримання військової інфраструктури в Криму, але не вирішити нагальні проблеми кримчан.

З думкою військових експертів про те, що Крим розглядається Росією як військовий форпост у Чорноморському басейні, згоден і заступник міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ігор Яременко. На конференції у своєму онлайн-виступі він зазначив, що Крим спочатку потрібен був Росії виключно «як військова база, як авіаносець у Чорноморському басейні, у зв'язку з дуже зручним розташуванням Криму, що дозволяє використовувати різні компоненти збройних сил для загрози іншим країнам у цьому регіоні».

Виходячи з думки експертів, громадських діячів і політиків, робимо висновки про свої подальші дії. Включаємо логіку і направляємо ораторські здібності не стільки на суперечки та дискусії всередині країни, скільки на донесення своєї позиції міжнародному співтовариству. Уважно спостерігаємо ситуацію - моніторимо, як "опускаються горизонти" під час викачування води з артезіанських джерел. Слухаємо, як ллються фонтани ресторанів, які розважають російських туристів, як миються кримською водою машини і чоботи солдатів, які загрузли у багнюці військових навчань. Підраховуємо кожен літр випитої окупантами води. Ще раз студіюємо міжнародне право. І будьмо готові до збройної відсічі.

Нагадаємо, до 2014 року Україна забезпечувала 85% потреб Криму у прісній воді завдяки Північно-Кримському каналу, що з'єднує Дніпро з півостровом. Після окупації Криму Росією постачання води до Криму було припинено. Наразі запаси води на півострові поповнюються з водосховищ і підземних джерел. За заявою кримських екологів, регулярне використання підземних джерел веде до засолення кримського ґрунту.

Внаслідок посухи та обміління водойм з 24 серпня кілька районів Криму і Сімферополь почали отримувати воду за графіками.

Моніторингова місія ООН в Україні неодноразово заявляла про необхідність доступу її експертів на територію окупованого півострова, підкреслюючи, що Росія несе основну відповідальність за забезпечення водопостачання півострова.

Зера Аширова, Київ

Перше фото: Крим.Реалії