Зіньківська вишиванка: зберегти сині квіти на білому тлі

Хмельниччина, що є частиною Поділля, вирізняється з-поміж інших етнографічних регіонів техніками, орнаментами та кольорами вишиванок. У межах області кожен район і навіть село мають свої неповторні маркери, за якими вишиванку можна ідентифікувати.

У День вишиванки Укрінформ знайомить читачів із традиціями хмельницького Поділля та унікальною вишиванкою села Зіньків. Вона вражає своїм кроєм та оздобленням, однак майстринь, які вміють так вишивати, майже немає. Тож нині краєзнавці та історики занепокоєні, що цей елемент культури може зникнути, а зіньківські вишиванки залишаться окрасою хіба що приватних колекцій та музеїв.

НИЗЬ І ХРЕСТИК

Кандидат історичних наук, докторант Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, дослідниця традиційного подільського вбрання Лілія Іваневич розповідає, що вишивка Центрального Поділля, до якого входить частина Хмельниччини (інша – до Волині, - авт.), дуже різнобарвна, адже вона перебирала характерні особливості сусідніх регіонів Західного, Буковинського, Східного Поділля та Волині, а місцеві майстрині ділилися своїми традиціями.

«Якщо на території України зафіксовано понад 150 видів технік, то практично половина з них була відома на Поділлі. З цієї половини лише декілька видів не використовувалися на території Центрального Поділля. До переважаючих (використовувалися понад 60% населення регіону – авт.) тут належали низинка або низь, низзя і косий або звичайний хрестик. Низь – це давня вишивка, яка була поширена з XVIII і до початку ХХ ст. Хрестик натомість почав поширюватися наприкінці ХІХ ст. Низинка – дуже естетична, але складна техніка, тому хрестик швидше перебрав естафету першості», - зазначає Іваневич.

До побутуючих технік (використовували від 10 до 60% населення – авт.) належать виколювання, вирізування, занизування, ланцюжок, горизонтальні стібки, стебнівка, штапівка, по брижах, різні види мережок, ретязь, затяганка, збиранка та інші. Натомість серед рідкісних (побутують менш ніж серед 10% людей – авт.) – у прикріп, гаптування, зерновий вивід, лиштва, низинний шнурок, півхрестик, розчохи (розщохи), солов’їні вічка, стебловий шов, численний шов, вишивка бісером.

За словами дослідниці, в одній вишиванці майстрині зазвичай поєднували кілька технік, декоруючи ними різні її елементи.

Лілія Іваневич додає, що, оздоблюючи вишиванку, майстрині Центрального Поділля використовували архаїчні форми орнаментації, найпоширеніші з яких - дерево життя і зображення жіночої фігури з розширеним до низу трикутним одягом та піднятими вгору руками й головою, а також мотиви української народної орнаментики – геометричні, зооморфні та антропоморфні.

Кольорова гама хмельницьких вишиванок має свої особливості. Як пояснює дослідниця, для північно-центральних районів області (південь Старокостянтинівського, Старосинявського, Красилівського районів) більш характерні червоно-чорні кольори із незначним вкрапленням інших барв усередині орнаменту. Для вишивки центральних районів (Віньковецький, Волочиський, Городоцький, Деражнянський, Летичівський, Хмельницький, Чемеровецький, Ярмолинецький) характерні ті ж червоно-чорні кольори, до яких додають жовтий, зелений, синій, вишневий. У південних районах (Новоушицький та Кам’янець-Подільський) трапляється поєднання світлих кольорів – молочного, жовтого, фіолетового, рожевого. При цьому вишивка білим по білому була характерна для всього Центрального Поділля.

Традиційні вишиванки Центрального Поділля

Лілія Іваневич наголошує, що прикладом майже чистого хрестика є зіньківська вишивка. Основну орнаментику пазухи, плечових уставок і передпліччя жіночих сорочок у Зінькові вишивали хрестиком, а додатковими техніками оздоблювали манжети, горловину, пазушний розріз.

«Оскільки хрестик був поширений в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., то можна говорити, що зіньківська вишивка виникла на початку ХХ ст., але найбільшого розвитку й поширення набула у 1920-х роках», - додає Іваневич.

СИНІЙ КВІТКОВИЙ ВІНОК НА БІЛІЙ СОРОЧЦІ-МОРЩИНЦІ

Про цю вишиванку відомого на Хмельниччині села розповіли сестри Валентина Когут та Галина Бернацька, які заснували клуб «Хранителі історії Зінькова» та ініціювали створення музею при Зіньківському ліцеї.

Жінки кажуть, що в місцевому музеї зберігається традиційна для села святкова вишита сорочка, якій близько 200 років, тому вважають, що техніка цієї вишивки виникла раніше, ніж на межі ХІХ-ХХ ст. Світлини татмтешніх вишиванок вражають своїм фасоном і декором.

«Синій колір із квітами – це традиційна зіньківська вишивка. Якщо одягнути таку сорочку, то орнамент на ній складається у візерунок у вигляді вінка чи гірлянди. Орнаменти симетрично розташовувалися, як на передній, так задній стінці сорочки», - говорить Галина Бернацька.

У музейних фондах і приватних колекціях трапляються й зіньківські сорочки, вишиті чорними нитками з додаванням синіх, а також синіми із зеленими та блакитними кольорами.

Валентина Когут додає, що спочатку у Зінькові сорочки вишивали лише вручну, а коли у селі в 1928 році з’явилася перша швейна машинка Singer, виникає і машинна вишивка. Паралельно із тим продовжували вишивати руками, свідченням чого є вбрання 1950-х років.

Співрозмовниці пояснюють, що традиційна зіньківська сорочка була з підтичкою (пришита нижня частина сорочки – авт.) і виглядала з-під спідниці. Її низ оздоблювали так званими «качалочками», що схожі до техніки «рішельє» (ажурна вишивка – авт.).

«Зіньківська вишиванка була уставкового типу, тобто уставки вшивали і збирали їх складочками та закріплювали оздоблювальним швом у вигляді пухлика, завдяки чому створювалася пишнота широкого рукава. Обов’язково були пришивні широкі манжети. Це сорочки-морщинки, тобто зібрані пазуха та горловина у дрібні складочки і обов’язково з коміром-стієчкою. Для такого вбрання використовувався характерний для Поділля тип крою і геометрично-рослинний орнамент. Щодо вишивки на спині, яку ми бачимо на зіньківських сорочках, це теж подільська особливість», - акцентує Лілія Іваневич.

Чому в Зінькові для сорочок обрали саме синій колір, невідомо. Щоправда, на жодній вишиванці не зустрічаються однакові квіти. Хоча віночок на зіньківських сорочках трапляється не завжди. Дослідниця каже, що це може бути один із різновидів місцевої вишиванки або своєрідна інтерпретація майстрині.

Валентина Когут і Галина Бернацька розповідають і про традиційний зіньківський стрій. До нього разом із вишитою сорочкою входили спідниця з оксамитовим поясом і такою ж вставкою знизу, хустка і чоботи або черевики.  

Зіньківський стрій

Про чоловічу зіньківську вишиванку відомо вкрай мало. Вцілілого такого вбрання не збереглося, але з місцевих переказів відомо, що у чоловіків сорочки зав’язували біля шиї збоку.

ЗБЕРЕГТИ НЕМОЖЛИВО ВТРАТИТИ

Попри свою оригінальність традиція зіньківської вишивки нині під загрозою зникнення.

Як зазначила завідувачка відділу науково-методичної роботи та народної творчості Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтва Олена Сосніна, наразі розглядають питання про внесення зіньківської вишивки в обласний список елементів нематеріальної культурної спадщини, в якому вже є 9 позицій.

«Мабуть, зіньківську сорочку ми будемо вносити у список, як елемент, що потребує негайної охорони. Майстринь, які відшивають сорочки за старовинними зразками, стає все менше, і є загроза, що такі сорочки залишаться лише окрасою приватних колекцій та музейними експонатами. Зараз є лише одна така майстриня», - каже Сосніна.

Вона додає, що дещо в іншій кольоровій гамі та оздобленні схожі сорочки зустрічаються в сусідніх селах - Адамівці та Станіславівці.

Збереження місцевої вишивки допоможе не лише відродити традицію, а й популяризувати Зіньків серед туристів. Мальовниче село зацікавить мандрівників руїнами замку, дерев’яною церквою Святого Михаїла Архангела, костелом Пресвятої Трійці. Крім того, гурмани знайдуть там відому зіньківську чорну ковбасу та зіньківський бездріжджовий хліб.

Ірина Чириця, Житомир

Фото Валентини Когут та Лілії Іваневич