Чому Донбас погнав «порожняк» або Як помирає вуглевидобування на окупованій території

Міжнародний досвід заморожених конфліктів демонструє, що невизнані території приречені на економічний занепад та кризу. Абхазія й Південна Осетія, Придністров'я перетворені на місця, де люди працюють мало не за "хлібні картки", а роль медицини зводиться до простого фіксування смертельних діагнозів. На жаль, Україна тепер має свій гіркий досвід таких територій. З численних акаунтів у соцмережах ми отримуємо картину, як у цих зернових краях занепадає сільське господарство, рослинництво, садівництво. Укрінформ зібрав інформацію про стан шахт Луганської області. Деякі з наших співрозмовників погодилися говорити на правах анонімності, звернулись ми також за коментарями до експертів з гірничої галузі.

Для довідки: вугільна промисловість Донбасу включає підприємство "Донбасантрацит", розташоване у м. Красний Луч на тимчасово окупованій території Луганської області. З липня 2014 року перебуває під контролем збройних формувань "ЛНР". 

До складу ДП "Донбасантрацит" входить 7 шахт та 2 збагачувальних заводи. На окупованій території Луганської області діє також 5 державних підприємств, до складу яких входять 19 шахт. Заборгованість із заробітної плати перед працівниками вугільної галузі на окупованій території Луганської області складає близько 389 млн російських рублів (приблизно 147,8 млн грн). Заборгованість виникла з моменту окупації частини Луганської області збройними формуваннями "ЛНР" і стала наслідком зменшення видобутку та реалізації вугілля з 18,1 млн тонн у 2014 році до 5,783 млн тонн у 2015 році. 

ЗАНЕПАД ОЧИМА ОЧЕВИДЦІВ

"Вугілля відвантажувати нема куди, тож його видобуток зупинено. Я інженер і фактично, працюючи за 30 відсотків зарплати, допомагаю відкачувати воду, проводжу дегазацію накопиченого в забоях метану. Це - мізерна платня. Але я це роблю не за зарплату. Через затоплення шахт або самовільну детонацію газу можливе просідання грунту біля шахтарських містечок. Тільки це веде мене на роботу, я не поїхав на велику Україну, бо не міг залишити літніх батьків, тож тепер дбаю і про них, і про всіх інших", - розповідає Олексій М., - Люди сподівалися, що будуть продавати вугілля в Росію, але з січня 2016 року Росія запровадила 20% мита на ввезення продукції до РФ, а також заборону на транзит товарів до Білорусі й Казахстану. Тобто, наші керівники мріяли, що буде, як Крим, а вони навіть наше вугілля не беруть.

"Шахтарям ще з радянських часів здавалося, що їх завжди обманюють, що вони всіх годують, - каже Андрій Т. з міста Красний Луч, - таке весь час повторював мій батько-шахтар - ми всіх годуємо, а нас всі обманюють. Можливо, так і було. Але до цієї окупації ми просто не знали, як можна красти. Всі запаси антрациту розкрадено, гірничошахтне обладнання продане на металобрухт. Люди виїжджають, сьогодні - якби провести чесний референдум, то мінімум 70% були б за повернення в Україну. Чому не робимо бунти, протести? Та бо тоді завтра пристрілять. Тут вам не демократія. Останній випадок, який сколихнув народ, було прийняття народною радою "ЛНР" закону, який вимагає сплачувати 200-500 рос. руб. за вивезення 1 тонни вугілля з окупованої території Луганської області (сума залежить від марки та фракції вугілля). Це все супроводжується скасуванням пільг із забезпечення вугіллям незахищених верств населення. Зараз вони створили таку собі робочу групу з представників т.зв. комітету податків та зборів "ЛНР", генеральної прокуратури "ЛНР" і МДБ "ЛНР". Знаю, що лише після однієї перевірки генпрокуратури "ЛНР" і МДБ "ЛНР" вони "націоналізували" близько 100 тис. тонн вугілля".

ОКУПАЦІЙНА ВЛАДА НЕ УСВІДОМЛЮЄ РІВНЯ ЗАГРОЗ

Ми попросили прокоментувати ці цифри Сергія Шахова, політика, уродженця Донбасу, екс-нардепа Луганської облради:

Я можу підтвердити абсолютно критичний стан шахт і повне пограбування окупованої частини Донецької та Луганської області. Навіть мізерна зарплата шахтарям затримується. Стара еліта в управлінні вугільної промисловості грабувала Донбас у часи Незалежності, а нинішні "адміністратори" натхненно добивають його. Я - син працівників шахти, батько працював у забої, мати - на вентиляторі шахтного ствола. Я пам'ятаю, як це робили депутати, яким вже по 80 років і які сидять у Опозиційному блоці. Цифра в 100 тисяч тонн здається мені заниженою, ви погано уявляєте обсяги продукції, які перебували на складах. Новою "елітою" було привласнено сотні тисяч тонн. Плотницький та вся банда терористів має приклад для наслідування. Все, що було на складах, все вкрадено. Копанки працюють, шахтарів скорочують, шахти затоплюють. Я гадаю, що це позиція Росії - затопити вугільний басейн Донбасу. 

Екологічна загроза - один із дуже серйозних викликів. Окупаційна влада не усвідомлює рівня загроз. Грунтові води на поверхні, вони всюди. А це -  наслідок непрацюючих шахт.

Триста тисяч шахтарів - стали заручниками окупаційної влади. Навіть там, де раніше  добували вугілля, тепер це неможливо. І я би, на вашому місці, не позиціонував їх як шахти навіть умовної, незаконної і ніким не визнаної держави - там менеджмент олігархів.

Вугільний басейн відродити можна, але це неможливо за окупації. На реконструкцію шахт потрібні мільярди доларів. Крім того, на окупованій території немає кадрів, здатних на модернізацію. 

І, нарешті, найголовніше: Росія ніколи фінансувати вугільний басейн Донбасу не буде. У них свого вугілля достатньо. У Стаханові була шахта "Миронівська глибока", 1000 метрів пробита, вугілля - експортна позиція, таких покладів вистачило би місту на 100 років. Ніхто її ані в радянський час не зробив, ані зараз. Негідники та мародери робити нічого не будуть.

Охорони праці на окупованій частині нема. Коли вони йдуть у лаву, знають, що це може бути назавжди. Всі пам'ятають, як минулого року стався вибух на шахті Засядько (на окупованій території), не пустили мобільні групи з великої України, і як загинули люди.  

Отже, Україні є сенс вкладати у шахтний басейн неокупованої частини.

НЕВИПЛАТА ЗАРПЛАТ - ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СЕПАРАТИСТСЬКИХ АНКЛАВІВ ТА ОЛІГАРХІВ  

Сергій Дяченко, експерт з енергетичних питань:

Вугільна енергетика Донбасу - це складне переплетіння взаємин олігархів, центральної влади та керівників сепаратистських анклавів. Я підозрюю, що олігархи, які або напряму володіють шахтами, або контролюють підприємства через менеджмент, виконують делікатну роль посередників, чи переговірників. Економічні зв'язки з цими територіями, хоч мінімальні, але здійснюватися будуть. Україні потрібні антрацити. У необхідних обсягах його імпортувати важко. Росії українське вугілля не потрібне абсолютно. Невиплата зарплат на шахтах Донбасу - це на совісті незаконної влади, яка взяла на себе відповідальність, та олігархів, які де-факто продовжують володіти шахтами.

Те, що говорять про екологічні загрози - це правда. Якщо шахта не працює, то все одно необхідно забезпечувати роботу систем та насосів. Без роботи насосів та водовідведення шахта затоплюється. А підтримка таких систем - це також гроші. Заводнення ж шахт тягне за собою просідання грунтів, а це загрози для цілих містечок. 

Взагалі, Україна у вигляді вугільної проблеми Донбасу отримала ще й непоганий урок, як не потрібно проводити приватизацію. Спочатку були приватизовані шахти, в одні руки фактично, під ТЕС (Ахметова) та створено майже вертикально-інтегровану кампанію. А сьогодні ми не можемо змусити господарів теплоелектростанцій переробити свої котли під інші марки вугілля. Навіть за нашими мірками, 20 млн гривень для такої модернізації - недорого. Але у господаря антрацитних шахт нема мотивації змінювати марку вугілля. Краше натиснути, домовитися, зробити інформаційний шум та закуповувати вугілля у сепаратистів. Він не вкладатиме коштів у модернізацію, а ми залежимо від вугілля, яке надходить з неконтрольованих територій.

Олена Мігачова, Київ