Продуктові картки в Україні: повернення в минуле, чи крок у майбутнє?
Новина про можливе запровадження продуктових карток в Україні викликала жваве обговорення в суспільстві. Люди почали вбачати в цьому повернення до карткової системи радянського періоду, коли харчі та речі першої необхідності можна було придбати лише за картками. І навіть ті, хто найбільше ностальгує за роками своєї молодості, напружилися, вбачаючи в картках ознаки економічної неспроможності державі. Однак, спробуємо розібратися, про що йдеться в нинішній ініціативі влади, та чим запропонована система продуктових карток відрізняється від карткової системи СРСР, повернення до якої так налякало українців.
Доходи українців не встигають за інфляцією. Як вижити нужденним?
Про намір запровадити продуктові картки наприкінці минулого року повідомив радник президента України з економічних питань Олег Устенко. Він зазначив, що Офіс президента України вивчає можливість переходу частини громадян на механізми адресної продуктової допомоги через подорожчання продуктів харчування.
Так, за даними Держстату ціни на продукти харчування в грудні 2021 року зросли на 13,3% у порівнянні із груднем 2020 року. Найбільше подорожчали у 2021 році соняшникова олія (на 38,8%), цукор (28,3%), яйця (19%) та хліб (18,7%). Наприклад, хліб "Український" на початку року коштував 24 гривні, а під кінець – подекуди усі 30 гривень. У Національному банку зазначають, що в середньому ціна реалізації сільськогосподарської продукції у 2021 році зросла на 40%, в той час як реальні доходи населення зросли лише на 3%, а заощадження громадян скоротилися на 88 млрд. грн. І хоча офіційно рівень бідності в Україні вважається досить низьким, але за різними оцінками наразі близько 40-50% населення живе за межею бідності, або близько до неї.
«2022 рік стане роком серйозних інфляційних викликів для всього світу та для України, зокрема», – заявляв тоді радник президента з економічних питань. Він зазначив, що світове зростання ціни у продовольчій групі невідворотнє. Інфляція в сировинній продовольчій групі товарів у 2022 році може становити від 10% до 20%, що призведе до інфляційного стрибка до 8-10%. З огляду на те, що продовольча група в українському споживчому кошику більш ніж вагома – майже 50%, таке збільшення цін може стати серйозним інфляційним шоком і, своєю чергою, потребуватиме антикризових заходів, особливо в частині захисту малозабезпечених громадян», – припускає Олег Устенко. Одним з можливих інструментів, за його словами, якраз і розглядаються так звані продуктові картки.
"В Офісі президента позиція більше ніж чітка: передусім мають отримати підтримку найбільш вразливі та незахищені верстви населення. Як саме – варіанти ще розглядаються. Це можуть бути і додаткові виплати для компенсації зростання цін, і запровадження food stamp у системі "Дія" – так званих "продуктових чеків", як це практикується в США. Але це крайні антикризові заходи, які можуть упроваджуватися в разі необхідності", – запевнив Устенко.
Радянська карткова система – наслідок дефіциту та інструмент тоталітарного тиску
Коротко нагадаємо подібні кейси з історії. Як відомо, карткові системи у світі запроваджувалися доволі давно, коли треба було годувати велику кількість людей, які тимчасово не виробляли ніяких матеріальних благ. Зокрема, у Першу світову війну, щоб прогодувати численні армії нужденних, в Європі було знайдено вихід – продуктові картки людям, які не могли собі купити їжу самі. Біднякам видавали спеціальні посвідчення, а до них талончики на отримання основних продуктів ― хліб, цукор, масло, олію, м’ясо тощо. Коли війна скінчилася, система припинила існування. В Радянському Союзі система розподілу матеріальних благ за картками існувала з невеликими перервами практично всю історію країни. І з часом перетворилася із тимчасового інструменту вирішення продовольчого дефіциту на механізм політичного впливу та розподілу суспільства на класи. У першу чергу вводили картки на хліб і використовували цю систему як каральний механізм. Найбільш знакові періоди запровадження карткової системи у СРСР збігалися в часі з періодами голоду: у 1921-му, 1928-1935-му та 1941-47-му роках. Зокрема, введення карток у 1928 році на тлі колективізації села призвело до катастрофи 1932-33 року. Коли карткову систему скасували у 1935-му році, село було упокорене після Голодомору і все вже було під контролем.
Радянська система продуктових карток була побудована на тотальному дефіциті найнеобхідніших товарів, відсутності продуктів в магазинах в принципі – тобто людина, яка прийшла з картками в магазин могла хоча б сподіватися, що зазначені продукти будуть в наявності і вона зможе їх купити. На початку 1990-х, в період переходу від радянської планової системи до ринкової економіки, спустошені магазини зустрічали покупців порожніми полицями, тому карткова система часто буквально рятувала пострадянських людей від голоду.
В контексті існування системи продуктових карток можна згадати також і соціалістичну Кубу. Там вже понад пів століття діє система розподілу продовольства, що здійснюється за допомогою так званої «книжки постачання» (Libreta de Abastecimiento). За продуктовими картками на Кубі можна купити у спеціалізованому магазині за субсидованою вартістю певні категорії товарів – рис, цукор, яйця, олію тощо. А також за картками там видають предмети першої необхідності. Кубинська система карткової торгівлі є яскравим прикладом наслідку тотального дефіциту та загальної бідності населення. Також карткова система існувала доволі довго у Венесуелі, але там все взагалі недобре скінчилося.
Саме ці приклади, вкорінені у народній пам'яті, і тривожать сучасних українців своїм нагадуванням про страшні часи.
Американська система продуктових карток, як символ протидії соціалістичним ідеям
Втім, система продуктових карток, як соціальна допомога малозабезпеченим громадянам діє і донині в багатьох розвинених країнах світу. Приміром, у США продовольчі талони вперше з'явилися під час Великої Депресії – глобальної кризи, яка призвела до масового падіння рівня життя. Перші талони на їжу, або ж food stamps випустили за ініціативи міністра праці в уряді Президента Рузвельта Френсіс Перкінс. Програма діяла до кінця Другої світової війни. Але вже у 1964 році президент Ліндон Джонсон оголосив програму "Війна з бідністю" – потрібно було продемонструвати соціальний захист та не дати розгорнутися «лівим» соціалістичним рухам, які щедро підбурювалися СРСР в Америці.
Тоді була побудована і за кілька десятиліть трансформована в сучасну американська система Food Stamp Program. До 90-х років допомогу згідно неї отримували малозабезпечені американці у вигляді купонів, які у торговельній мережі можна було обміняти на продукти. З початку 2000-х почали видавати пластикові картки із певною сумою допомоги на місяць. Наразі система називається Electronic Benefit Transfer. Донині системою користуються найбідніші громадяни, а з часів Президента Обами власники грінкарт та мігранти.
Для отримання food stamps діють досить жорсткі обмеження і вимоги – так валовий щомісячний дохід до вирахування податків, страховки має бути не більше 130% від межі бідності. Для сім'ї із трьох осіб це близько 2379 доларів на місяць. Є також вимоги до роботи із погодинною оплатою, витрат на житло тощо. Від циього розраховується розмір допомоги на харчування. Наприклад, у 2022 році максимальний розмір допомоги для сім'ї із трьох осіб в США становить 658 доларів. Ці кошти можна використати виключно для купівлі продуктів. Водночас деяким бюджетним ресторанам дозволено приймати пільги за цією програмою, але лише від деяких категорій громадян: літніх людей, людей з інвалідністю, безпритульних – в обмін на доступне харчування. На таку програму в Сполучених Штатах щорічно витрачають 80 млрд доларів.
Крім того у США є ще інші види продуктової підтримки, як Спеціальна програма додаткового харчування для жінок, немовлят та дітей. Діти з сімей з низьким доходом можуть отримувати безкоштовне харчування у школах та дитячих садках. Працюють програми безкоштовного харчування для літніх людей з низьким доходом. Втім у суспільстві ставленння до будь-яких талонів на харчування неоднозначне і подекуди є синонімом утриманця.
Також існують системи продуктової підтримки і в європейських країнах. Так у Великій Британії є програма безкоштовного шкільного харчування для дітей, чиї батьки отримують допомогу або мають низький дохід. Працює також програма, за якою вагітним жінкам, матерям дітей віком до чотирьох років, видають спеціальні ваучери на здорове харчування.
У більшості країн існують продовольчі банки, де малозабезпеченим громадянам роздають продукти, вони є у США, Канаді, Великій Британії, Чехії та інших країнах. У Німеччині благодійне товариство Tafel безкоштовно роздає продукти та організовує лавки із символічною ціною на їжу.
Українські продуктові картки, як кінець епохи бідності?
В Україні планується запровадити саме варіант допомоги нужденним на продукти харчування подібний до американського. Про це у коментарі Укрінформу сказав голова підкомітету з питань рентних платежів, екологічного податку та оподаткування АПК Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики Олексій Устенко. Він акцентував, що на тлі карантину та світової кризи ціни на продукти харчування в Україні зросли надто сильно, щоб влада цим нехтувала.
«Ціни в Україні зростали й раніше, але про підтримку малозабезпечених верств населення ми почали говорити вперше. Очевидно, що «продуктові картки» – це умовна назва. Мова йде про систему допомоги найбільш вразливим групам. Слід зазначити, що сьогодні проблема інфляції та подорожчання продуктів – це наслідок світової економічної кризи та зміни цін на енергоносії, а не виключна ситуація всередині країни, тому ініціатива має тимчасовий характер. Такі системи підтримки функціонують в багатьох країнах, в тому числі і в США, нещодавно таким інструментом скористався й Ізраїль», – пояснив голова підкомітету Ради.
Депутат акцентував, що виділення коштів з державного бюджету для купівлі продуктів – це не просто допомога найбіднішим українцям, а й збереження купівельної спроможності та стимулювання рівня споживання, а це пряме вливання коштів в економіку країни. Таким чином можна буде підтримати власного товаровиробника продуктів сільського господарства – фермерів.
«У вигляді податків гроші знову потраплятимуть до державного бюджету, а підприємства продовжуватимуть працювати й зберігати робочі місця. Сьогодні завдання Кабміну – розробити найбільш зручну систему отримання коштів населенням, адже не всі будуть мати можливість скористатись мобільним додатком чи купувати продукти платіжною карткою в магазинах. Думаю, якщо будуть враховані всі необхідні умови, парламент реалізує ініціативу на законодавчому рівні найближчим часом», – запевнив Олексій Устенко.
Між тим, ініціатива щодо введення в України продуктових карток отримала переважно критичні оцінки від політичних та економічних експертів. Опоненти заявляють, що введення продуктових карток у країні, яка є світовим лідером з виробництва продуктів харчування свідчить про неправильну економічну політику влади. Також звертають увагу на те, що запровадження продуктових карток покладе додатковий фінансовий тягар на бізнес, який і так вже два роки потерпає від карантинних обмежень. А ще кажуть, що запровадження продуктової допомоги підтримає лише 1% населення країни, хоча для половини населення здорожчання продуктів буде суттєвим ударом по гаманцю. Тому критики своєю чергою пропонують провести індексацію доходів усіх громадян, відповідно до рівня інфляції. Втім, не заперечують і щодо запровадження адресної допомоги малоімущим.
Політичний експерт Валентин Гладких у коментарі «Слово і діло» наголосив, що у даному випадку не йдеться про продуктові картки, які запроваджуються через дефіцит товарів.
«Йдеться не про запровадження будь-яких «продуктових карток», тим більше на кшталт тих, що мали місце у «квітучому» СРСР чи Венесуелі, та які запроваджувалися для забезпечення населення мінімумом необхідних товарів та продуктів в умовах дефіциту, спричиненого або неефективною моделлю економіки, або війною, чи стихійними лихами. У разі капіталістичної моделі ринкової економіки дефіцит – це неприродний стан, що відбувається значно рідше, ніж надвиробництво. Втім, в умовах капіталізму навіть у дуже розвинених і багатих державах є певні люди, які через ті чи інші причини потребують додаткового соціального захисту. І практика адресної цільової допомоги є дуже поширеною в багатьох державах», – сказав Гладких.
Наразі невідомо, чи буде реалізована ідея із продуктовими картками в Україні. Уряд поки мовчить і досі невідомо, які механізми можуть бути використані в розробці цієї ініціативи та в які терміни. А також де візьмуть кошти на реалізацію цієї ідеї, адже за попередніми оцінками, для введення продуктових карток доведеться витратити близько 50 млрд гривень. Сума чималенька як для економіки з дефіцитом бюджету розміром у 188 мільярдів гривень.
Українці ж, почувши про продуктові картки, використали улюблений прийом подолання соціальної напруги – гумор. Адже відомо, що те, над чим посміялися не є таким вже й страшним. Так соціальні мережі на ініціативу влади про запровадження продуктових карток одразу вибухнули хвилею жартів, наввипередки вигадуючи меми. Приміром, вже розробили власний дизайн карток у додатку «Дія».
«... Якщо абстрагуватися від тонкої іронії та іскрометного гумору в соцмережах („Вчора кава у Відні, завтра хліб по талонах“, „Back to USSR“ etc.), ідея більш ніж здорова», – пише економічний експерт Євген Дубогриз.
На його думку, фіксувати ціни на продукти та компенсувати різницю виробникам та продавцям – це ризик і надмірних бюджетних витрат, і корупції, і високих витрат на контроль цін. У той же час, невтручання держави також не є виходом із ситуації. «Відпустити ціни, нехай все вирішує ринок? На цьому етапі взагалі не варіант: інфляційні ризики і без того високі. Оптимальний, на мій погляд, шлях тут і зараз – часткове адміністративне регулювання, адресні субсидії найбіднішим та обов’язкова комунікація, що це тимчасові та антикризові заходи. А то й звикнути можна. І так поки інфляція не вщухне», – пише він. У той же час, як зауважує експерт, запровадження продуктових карток викличе якийсь «психологічний, точніше, поведінковий момент»: субсидії змушують людей почуватися бідними – «навіть на їжу не вистачає», а високі ціни самі по собі провокують образу на державу: «чому, мовляв, не понизили».
Тому поки у найвищих кабінетах визначаються, як бути далі, Кабінет міністрів України ввів граничний рівень торговельної надбавки на деякі продукти. До кінця дії карантину роздрібні торговці не можуть встановлювати націнку вище 10%. Побачимо, як це спрацює.
Ольга Киргизова
У роботі над статтею було використано інтервью радіо «Культура» завідувача відділу Національного музею історії України Олександра Кучерука
