Через рік після «маршу Пригожина» почалась війна в Дагестані: дайджест пропаганди за 21-23 червня
- Путін попрощався зі своєю черговою «опорою»
- Кого бомбили росіяни 22 червня
- У РФ знову хочуть «перемоги на четвертий рік війни»
- У Дагестані вже воюють з православними і поліцією
Путін попрощався зі своєю черговою «опорою»
21 червня Путін у Кремлі зустрівся з випускниками військових вишів. Торік була подібна зустріч, і вже тоді багатьох цікавила відповідь на питання: скільки проживуть в Україні нові путінські офіцери? У 2023-му вождю навіть читали вірші і обіцяли «За Росію, за свободу, до кінця». Цього разу Путін так само висловив впевненість, що «все, що заплановано – буде виконано до кінця».
НАСПРАВДІ, на відміну від попереднього року, привертає увагу велика дистанція між трибуною диктатора і першим рядом слухачів, яким він заявив: «ви – наша опора». А лише пару днів тому Путін не боявся обійматися з Кім Чен Ином. Якось, навіть, соромно було за таку демонстрацію недовіри до «опори». Яку він посилає на смерть, прощаючись з ними з келихом в руці.
«Опора» все це відчуває. Адже добре знає (навіть, зі своїх вишів), на що послав їхніх попередників вождь, і скільки з них вже не повернулися у гробах з війни проти «послідовників нацистської ідеології» (як висловився міністр оборони РФ Бєлоусов).
Наприклад, лише 2023-го загинуло п’ять лейтенантів повітряно-десантних військ ЗС Росії, які менше як півтора року до цього випустилися з профільного Рязанського військового училища. Щороку воно випускає близько 500 нових офіцерів. Статистика свідчить, що найбільше загинуло випускників 2018 року — 56 осіб (вік — близько 27-28 років). 2022 рік — 5 осіб; 2021 — 22; 2020 — 19; 2019 — 14.
Сумарно на той час загинули 116 російських лейтенантів та старших лейтенантів. Зараз, звісно, більше.
А попередній міністр оборони РФ Шойгу рік тому офіційно принижував залишки російського десанту на його професійне свято. «Опора» це не забула і також зробить висновки.
Кого бомбили росіяни 22 червня
Росіяни відзначили 22 червня (день нападу Гітлера на СРСР) черговим масованим ударом по Харкову («наближатись до якого ми не збираємось», як запевняв Путін). Був негайно зліплений фейк, ніби по Харкову вдарили ЗСУ. Як доказ підсунули відео будівлі, стіну якої зруйновано із західного боку.
НАСПРАВДІ, є візуально задокументований доказ того, як російська авіабомба летіла і буквально встромилася в дорогу на харківському проспекті Гагаріна.
Але фейкороби приховали картою нижню частину відеозапису, де видно вирву від КАБ, яка потрапила не в саму будівлю, а поряд із нею. І від потужної вибухової хвилі обвалилася цегляна стіна. Пропагандистам було поставлено завдання якнайшвидше приховати це. Ось вони й приховали цю стіну за картою.
Проте, їм не приховати того документального факту, що лише з початку поточного місяця росіяни випустили по Україні понад 2400 КАБів, 700 з них — саме на Харківську область. Окупанти заявляють, що метою їхнього удару по Харкову був шпиталь МВС України. Тобто, відверто зізнаються у прямому порушенні Женевської конвенції, яка декларує: «Шпиталі і медичний персонал у зонах воєнних дій мають бути захищені від нападів».
Хоча після авіаудару по Маріупольському пологовому будинку 9 березня 2022 року та загалом знищених (станом на лютий 2024 року) 1525 обʼєктів медзакладів та ще 197 зруйнованих повністю, дивуватись цинізму вже не доводиться.
22 червня користується особливою увагою окупантів. Цього дня 2022 року вони, наприклад, обстріляли Часів Яр на Донеччині, де поранили шість дітей і завдали ракетного удару по Миколаєву. А 22 червня 2023 року випустили 415 снарядів із мінометів, артилерії, «Градів», БПЛА та авіації по Херсонській області (внаслідок чого поранення дістали сім мирних жителів). Того ж дня росіяни атакували Україну ракетами Х-22, Х-47 «Кинджал» та ударними дронами «Shahed».
У РФ знову хочуть «перемоги на четвертий рік війни»
Тема з «послідовниками нацистської ідеології», звісно, спливла 22 червня, адже цей день в Росії вважається початком «Великої вітчизняної війни». Цікаво, що акцентується увага саме на чотирьох роках, які знадобились, щоб «знищити фашистського звіра, який знову повзе до нас з України».
НАСПРАВДІ, не виключено, що саме з ритуально-символічних міркувань, Москва останнім часом навмисно акцентує увагу, що у 2025-му (тобто на четвертий рік повномасштабного вторгнення) нібито все має завершитися. Саме тому Кремль педалює переговори, «реалії на землі» та апелює до «нелегітимності президента Зеленського, якого влітку наступного року мають замінити США».
У 2025-му в Росії відзначатимуть 80-річний ювілей перемоги і, звісно, з особливою помпою. І до цієї дати Путіну теж хочеться і СВОї прапори кинути на Червону площу (як це було 24 червня 1945-го).
А поки диктатор мріє про своє 24 червня, варто навести дві цитати. Перша – зі звернення Адольфа Гітлера до німецького народу у зв’язку з початком війни проти СРСР 22 червня 1941 року: «Націонал-соціалісти! Ви всі, звичайно, відчували, що цей крок був для мене гірким та важким. Ніколи німецький народ не відчував ворожих почуттів до народів Росії. Лише протягом двох останніх десятиліть єврейсько-більшовицькі правителі Москви намагалися підпалити не лише Німеччину, а й усю Європу. Не Німеччина намагалася перенести свій націоналістичний світогляд у Росію, а єврейсько-більшовицькі правителі в Москві неухильно робили спроби нав’язати нашому та іншим європейським народам своє панування, до того ж не лише духовне, а насамперед військове».
Друга цитата – зі звернення Путіна 24 лютого 2022 року: «Провідні країни НАТО підтримують в Україні крайніх націоналістів, які ніколи не вибачать кримчанам їхнього вільного вибору. Вони полізуть і до Криму з війною, щоби вбивати, як пособники Гітлера під час війни. Весь перебіг подій показує: зіткнення Росії із цими силами неминуче. Вони просто чекають зручної години… Росія не може відчувати себе у безпеці під загрозою із сучасної України. Обставини вимагають рішучих дій».
Чим завершилася гітлерівська кривава авантюра – відомо. Чим завершиться путінська – за великим рахунком також.
У Дагестані вже воюють з православними і поліцією
І наостанок про річницю ще однієї авантюри – заколоту Пригожина. 23 червня 2023 року вагнерівська прес-служба публікує «першу частину великого інтерв’ю» з ним. Але другій частині не судилося бути опублікованою.
У тій першій Пригожин каменя на камені не лишає від офіційної версії, буцімто Україна багато років обстрілювала мирний Донбас: «Ми били по них, вони били по нас. І це відбувалося всі ці довгі 8 років з 2014 по 2022 рік… На 24 лютого нічого надособливого не було. Нині вже міноборони намагається обдурити громадськість і президента та розповісти історію, що з боку України була шалена агресія, і вони збиралися зі всім блоком НАТО на нас напасти. Спецоперація, так звана, була почата зовсім з інших причин…».
Але 23 червня 2023 року увійшло в історію не цим, а тим, що перше російське обласне місто Ростов-на-Дону було захоплено бойовиками пригожинського «Вагнера».
НАСПРАВДІ, тоді, спочатку все дійсно нагадувало чергову пригожинську смуту у стилі «кота Шрьодінгера»: чи є вона, чи немає? Коли ж стало зрозуміло, що це всерйоз – у Росії почалася справжня паніка. Вагнерівську «спецоперацію з дешойгузації Росії» було переведено в ранг «заколоту проти особисто Путіна». Тоді це вперше продемонструвало всю крихкість путінського режиму. І довело, що саме Росія (а не Україна, як у цьому намагається переконати Путін) і є failed state.
Нагадаємо лише один приклад. Вже о сьомій ранку 24 лютого 2022 року (попри масовані ракетні удари по Києву, загрозу десантування в урядовий квартал і «ударів по центрах прийняття рішень»), Верховна Рада зібралася на екстрене засідання і конституційною більшістю проголосувала за впровадження воєнного стану.
Рівно через 16 місяців, 24 червня 2023 року, на другий день фактичного захоплення російського обласного центру з мільйонним населенням, «безпосереднього центру ухвалення рішень» у вигляді штабу Південного військового округу ЗС РФ нелегальним збройним формуванням, і практично безперешкодним маршем на Москву, Держдума РФ навіть не ворохнулася.
Мовчали всі: починаючи від Путіна і закінчуючи його пропагандистами. Зрештою було прийнято рішення вдавати, що цю «західну операцію», яка призвела до чергового «русского бунта бессмысленного и беспощадного», вдалося вгамувати по-західному – через переговори. І навіть, нібито, залучити до них відомого «дипломата» Лукашенка.
Зрештою замість того, щоб (як і обіцяв), дійти до Москви, Пригожин зупинився на півдорозі, постріляв путінські літаки з власних ЗРК та склав зброю. Загинув він у влаштованій Путіним авіатрощі. Сталось це рівно за два місяці після заколоту, який запам’ятався танком у ростовському цирку, і рівно за 7 місяців після того, як Центр стратегічних комунікацій прогнозував, що Пригожин повторить долю Распутіна і бен Ладена – 23 серпня 2023 року.
Але справа його живе. І не стільки в залишках його формувань (потрощених в Україні), які продовжують ЦАРювати в Африці. Не в загонах «Шторм Z» та інших зеківських, але вже суто мініобороновських, угрупованнях, а в тому, що й зараз, через рік після тих подій, пригожинський заколот продовжує доводити всю крихкість путінського режиму. Вона
- в тому, що танк «Вагнера» у цирку Ростова перетворився на ІДІЛ у СІЗО та у теракт ІДІЛовців в «Крокусі»;
- в тому, що на пляжах окупованого Севастополя (сповідуючи «все йде за планом СВО») принципово не вмикають сирену повітряної тривоги;
- в продовженні дагестанських антисемітських погромів та захопленні православних храмів із вбивством поліцейських, протоієреїв РПЦ. І це, зазначимо, в день Святої Трійці, який (за словами Захарової) «київський режим навмисно вибрав для удару по Севастополю». Сліди дагестанського теракту (що має всі ознаки справжньої війни), як вже заявив депутат Держдуми Абдулхакім Гаджієвв, «ведуть до спецслужб Києва та країн НАТО… Тому що ми розвиваємо успіх на СВО на всіх фронтах, а отже, ситуацію треба розкачати всередині нашої країни».
Пояснення цьому самознищенню Росії просте: рівно за рік після заколоту Пригожина, Путін продовжує перебувати у повному «дербенті». Але проблема в тому, що він тягне за собою не тільки Росію, а й весь світ.
Матеріал підготовлено Головною редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
