Чому підтримка України – це найкраща інвестиція з усіх можливих: дайджест пропаганди за 7 листопада 2024
- Росію не влаштовує «план Трампа» щодо України
- Не ту республіку Захарова назвала «банановою»
- Підтримка України обходиться ФРН набагато дешевше, ніж її припинення
- «Епохальна» порожнеча на Валдаї
Росію не влаштовує «план Трампа» від WSJ
Під час передвиборчої кампанії Дональд Трамп неодноразово заявляв, що до 20 січня, тобто до дня інавгурації, зупинить війну в Україні. Втім йому доведеться обирати між кількома варіантами реалізації цієї обіцянки, які пропонують йому радники, пише видання The Wall Street Journal.
А поки у західних медіа обмірковують можливі варіанти дій Трампа, їх критикують на Z-ресурсах. Головний висновок російської пропаганди полягає в тому, що всі «вони аж ніяк не враховують інтереси Росії». Z-коментатори твердять, що «це повторення мінських угод, які були використані як пауза для накачування ЗСУ озброєнням та технікою», і що «…Запоріжжя, Херсон – це юридично міста Росії. Ця проблема взагалі проігнорована планом [Трампа]».
НАСПРАВДІ, навіжену Z-публіку не влаштує будь-який сценарій майбутнього, окрім повної та беззастережної капітуляції України. Зрозуміло, що такий спосіб припинення війни не розглядає жодна адміністрація США. Усвідомлюючи це, Кремль не надто радіє перемозі Трампа.
Що ж стосується міст, які рашисти вперто оголошують «своїми», то внаслідок останнього російського удару по Запоріжжю загинули й дістали поранення понад три десятки осіб. Саме так, на думку Z-навіженців, виглядають «захист» і «визволення».
Втім, на російських пропагандистських ток-шоу вже починають замислюватись над тим, а скільки українців насправді підтримують Росію? Враховуючи те, що лише протягом минулого тижня РФ скинула на Україну 900 бомб, випустила близько 30 ракет і 500 «шахедів», – відповідь очевидна.
А що стосується сценаріїв закінчення війни, опублікованих WSJ, їх вже прокоментував Офіс Президента України. «Справжні плани президентів навряд чи анонсуються в газетах. А російських вкидів у газетах завжди багато», – заявив радник президента Дмитро Литвин.
Не ту республіку Захарова назвала «банановою»
А тимчасом Російське МЗС продовжує дрейф від дипломатії до пропаганди. Так, Марія Захарова несподівано назвала Німеччину «банановою країною». А все – через урядову кризу в ФРН, яка може призвести до дострокових виборів до Бундестагу.
НАСПРАВДІ, подібні заяви вчергове підкреслюють, що Росія навіть лексично не готова не те що до переговорів, а до будь-якого нормального діалогу взагалі. А поки офіційні особи РФ (Медведєв, Захарова, Лавров, Володін тощо) вигадують нові образливі епітети на адресу України та Заходу, варто пригадати, що термін «бананова республіка» вигадав американський письменник О. Генрі, використавши його у повісті «Королі і капуста» ще 120 років тому.
Згідно О. Генрі, ознаками «бананової республіки» є значна нерівність у розподілі національного продукту; відсталі інфраструктура, освіта та економіка; сильна залежність від іноземного капіталу; висока інфляція і дефіцит бюджету, а також диктатура і корупція. Не варто пояснювати, наскільки погано цей термін пасує до Німеччини, і наскільки добре – до самої Росії.
Підтримка України обходиться ФРН набагато дешевше, ніж її припинення
А приводом урядової кризи в Німеччині стала відставка міністра фінансів Крістіана Лінднера. Як зазначає видання Berliner Zeitung, однією з причин стало те, що, коли канцлер Олаф Шольц висунув вимогу надати Україні 3 млрд євро, Лінднер «відмовив, вказавши на складну фінансову ситуацію» і натомість запропонував надати Києву крилаті ракети Taurus.
НАСПРАВДІ, попри розпад коаліції Німеччина продовжить допомогу Україні й у 2025 році, адже відповідні кошти є окремим асигнуванням незалежно від прийнятого бюджету, – пише Reuters. Та й взагалі, гіпотетичне припинення підтримки України не призведе до зменшення навантаження на бюджет ФРН, а строго навпаки.
За останніми даними Кільського Інституту світової економіки, з лютого 2022 року до серпня цього року Україні було надано допомогу на загальну суму в 10,6 млрд євро, що відповідає близько 0,1% ВВП Німеччини.
Гіпотетична перемога Росії призвела б до значного зростання військових витрат ФРН, додаткового припливу біженців, а також втрати торгівлі з Україною та інвестицій. І тоді, щоб впоратись з цими проблемами, Німеччині б довелося витрачати у 10-20 разів більше, ніж їй обходиться підтримка Києва.
Щодо загальноєвропейських витрат, то британський економіст Тімоті Еш задається цілком слушним питанням «Що станеться, якщо фінансування України з боку США у 2025 році різко скоротиться? Чи готові інші західні союзники в такому випадку втрутитися, щоб не тільки покрити нинішню нестачу плюс дефіцит фінансування з боку США, а й вийти за рамки цього, надати додаткові $50 млрд, щоб довести фінансування до позначки в $150 млрд?». За висновками Еша, це малоймовірно.
Однак, при цьому Еш наголошує, що витрати на підтримку України треба порівнювати з вартістю відмови від неї. Якщо виміряти це у цифрах, то європейські члени НАТО мають досягти цільового показника у 2% ВВП на оборону у 2024-му, що становитиме $380 млрд сукупних видатків вже у цьому році. Підвищення до 3% додасть ще $190 млрд. Цифра подвоїться, якщо США приєднаються до неї у збільшенні своїх витрат ще на 1% ВВП (аби врахувати додаткову загрозу від Росії).
«Тому щорічна допомога Україні в розмірі $150 млрд протягом кількох років, яка потенційно заощадить $400 млрд (плюс додаткові витрати), має вигляд дуже хорошої інвестиції Заходу саме у власну безпеку», – підсумовує Еш.
«Епохальна» порожнеча на Валдаї
І наостанок про чергову «епохальну» (як анонсували у РФ) промову Путіна на засіданні Валдайського клубу. Втім, нічого епохального насправді не сталося, адже диктатор котре повторив основні наративи про боротьбу за «справедливий світопорядок» і «західний гегемонізм», нагадав своє трактування причин війни в Україні, звинувативши в ній НАТО, яке він назвав «відвертим анахронізмом». Але свою «готовність до розмови про мир» задекларував кілька разів, хоча й заявив, що «тиснути на Росію марно, з нею потрібно домовлятися».
НАСПРАВДІ, нічого нового Путін сказати й не міг – просто за відсутністю якихось оригінальних ідей в арсеналі Кремля.
Наприклад, він каже, що:
– «Росія не сприймає західну цивілізацію як ворога». І це в той час, коли Кисельов ще 30 вересня осипав Лондон ядерним попелом, Медведєв це робить ледь не щоранку, а Караганов взагалі тупцює під «сходами ядерної ескалації».
– «Використання інтернету має бути засноване на суверенних алгоритмах». Але при цьому зізнається, що користується мережею «дуже примітивно – натискаю кілька кнопок».
– «Створення платіжної системи «Мир» – безумовний успіх». І водночас визнає, що «вона не може повноцінно розвиватися через санкції Заходу та інші штучні перешкоди».
– «Модель однієї країни не повинна братися як універсальна і нав’язуватися іншим», але потім переконує, що «конфлікт Росії та України дозволив США домогтися зміцнення своєї провідної ролі для країн Європи».
Подібну взаємосуперечливу маячню Путін ніс протягом усього свого виступу. І це лише вчергове підкреслює, що його світовий біполярний розлад, про який всі дізналися у Мюнхені у 2007-му, за цей час лише посилився. Питання лише в тому, коли міжнародна спільнота нарешті візьметься за «лікування» цього недугу, адже його наслідки вже зачіпають декілька континентів світу.
Матеріал підготовлено Головною редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу
