Дорослий урок Олега Сенцова
...1 вересня цього року в кожному класі в усіх школах українські діти мають розпочати навчання з перегляду відео з останнім словом Олега Сенцова, сказаним у неправедному рашистському суді.
Без цього жодне навчання неможливе. Діти з першого класу мають знати, хто їх герої. І хто їх ворог. І яку мужність потрібно мати, щоб просто бути у цьому світі українцем.
Своїм маленьким серцем вони мають відчути, що ось є людина, і не солдат навіть, а кінорежисер, який знімав фільми про підлітків, і росіянин від народження, який вчинив так, як мав вчинити справжній українець. І що за це окупант забрав у нього свободу на такий довгий час, що першокласнику, який живе на землі всього сім років, навіть уявити неможливо. І що за ці немислимі двадцять років чужої неволі він, першокласник, тут, на волі, встигне закінчити школу, а якщо вийде, то і університет, відслужити в армії, освоїти професію, завести сім'ю і почати виховувати власних дітей.
І весь цей час перед ним стоятиме питання: а чи варта гра Сенцова свічок? Чи є такі принципи, за які можна переживати такі страждання? І чи героїзм це? Чи воля випадку, коли, як у будь-якому тоталітарному суспільстві, покарання ніколи не відповідає рівню провини?
І школяр, дорослішаючи, має вміти знайти правильні відповіді на ці питання.
Страх сестри Сенцова, що його з часом забудуть, не повинен утілитися в життя. Про нього і його вчинок мають знати не лише ми, але й наші діти і, можливо, онуки. Незалежно від того, як швидко він поверне собі свободу. Тому що цю свою свободу він поставив на кін, щоб наші діти і онуки не жили в країні рабів.
Чи потрібне таке важке знання незміцнілій дитячій психіці?
До короткого поста про «урок Сенцова», викладеного у ФБ, були й такі коментарі: «А чи незанадто - дітей тягнути в політику? Чи недостатньо нам павликів та інших героїв? Чи історія все-таки не вчить?». А ось ще: «Діти мають бути дітьми. Нехай вони ними й будуть, і не лише 1 вересня». І, нарешті: «...І знову совок.... «урок миру», «ленінські зошити», «моральний кодекс ПРАВИЛЬНОГО громадянина». І звичайно школа, як інструмент вирівнювання усіх в одну лінійку і одягання в одну вишиванку. Але вишиванка не зігріє і не нагодує».
Яка тут політика? Олег Сенцов - не політичний лідер. Він художник, який знімав правдиві фільми. І слова його в суді про те, що «боягузтво - найголовніший, найстрашніший гріх на землі» і «потрібно навчитися не боятися» - хіба вони не важливі для кожної людини, яка починає свій життєвий шлях? В якості морального імперативу, незалежно від того, в якого бога вірять його батьки?
Читайте також: Круглі терміни кривосуддя.
Для незміцнілої дитячої психіки наш світ з самого початку не пристосований. Це так. І тим більше, її треба зміцнювати. І чим, як не прикладами з життя? Тим більше, у світі, де ми живемо зараз: на краю війни. Він і дорослих ламає.
...Мешкає в Горлівці одна вчителька, яка викладає у школі історію. Колись це була історія України, тепер - ДНР. Ось якими вона ділиться новинами в ФБ: «Рекомендовано провести 1 вересня 1-й урок по темі «Люблю тебе, рідний Донбас!». У змісті першого уроку необхідно відобразити ключові ідеї: немає «малої батьківщини», немає великої Батьківщини, Батьківщина тільки одна - та частина Всесвіту, де ти народився, а найвірніше - де ти провів дитинство, де ти виріс і змужнів, куди приходиш з відчуттям власного дому...».
...Тобто, немає ніякої Батьківщини під назвою Україна, батьківщина це усього лише мала частина Донбасу...
А ще 24 серпня прийшло нашій горлівській вчительці СМС-привітання від одного з українських мобільних операторів: «З Днем Незалежності України! В єдності здобудемо мир. Слава Україні!». «Прочитала, пише вона. - Прислухалася до себе. Не відчула жодних емоцій. Фраза про поняття «Єдина Батьківщина» (з ДНРівських рекомендацій - ред.) вразила мене, а СМСка - не викликала нічого».
Нічого...
Всього лише рік минув, а вона вже не може читати українською мовою: «Буквально цієї весни я узяла книгу з роботи, з історії і стала читати - і не можу зрозуміти, що з нею не так. Пішла взяла окуляри - не те, світло включила... Не допомагає. Знаєш, що було з книгою не так? Не від того, що погано бачиш, а від того, що не зовсім легко розумієш. Раніше я літературу з предмету принципово тільки українською брала і ЗНО умовляла українською здавати...».
У рабства свої перші уроки. І вони жорстокі.
Той, хто проти «уроку Сенцова» - він просто боїться патріотизму. Боїться, тому, що з ним пов'язане подолання того самого боягузтва, про яке говорив Олег, тому, що він закликає до жертовності. За нього можеш розплатитися усім своїм життям. Патріотизм - це біль, але це і радість. Любов до Батьківщини - батьківщини не лише своєї особистої, але і своєї нації - це невимовної сили почуття. Воно надає нам сили у важкі часи. І жодна турбота про власний («малий») город з цим не зрівняється.
Тільки неук може сказати, що вишиванка «не зігріє». Трапляються холоди, в які тільки вишиванка і може зігріти.
Тому не будемо соромитися, запропонуємо панові міністрові провести в школах «уроки Сенцова» і «уроки Савченко», Небесної сотні та інші уроки дорослішання.
Без зайвої скромності скажемо: нехай обличчя наших сучасних героїв прикрашають обкладинки підручників, нехай учителі не бояться ламати затверджені МОН програми, відсунуть убік (на якийсь час) історію Стародавнього світу і розкажуть історію світу Сьогоднішнього. Не за програмою. І нехай не бояться створити легенду.
Діти не можуть без героїв. Зачитуються їх подвигами, і задивляються у фільмах. Їм сподобаються такі уроки. І нехай вони повірять, що поняття «кіборги» народилося там, у Донецькому аеропорту, і лише потім американці придумали про них серіали. У цьому немає нічого поганого. Нехай вони повірять, що те високе почуття, яке не залишає нас у найважчі часи, воно назване «надія» тому, що так звати нашу відважну льотчицю, і ми сподіваємося, що вона переможе.
Діти - це наша жива пам'ять. Недосяжна для тисяч томів бібліотек, і мільйонів гігабайт всесвітньої павутини.
...Ви знаєте, як заспокоюють нас російські симпатики України? «Мине якихось 10 років, і усе забудеться, ми знову станемо братами». Ні, не забудеться. Не можна, щоб забулося: ні підлість, ні мужність. Ми повинні подбати про це.
А тому, узявши в руки Буквар, Людинка, яка починає пізнання світу, має прочитати на першій же сторінці перші ж слова: «Майдан, Донбас, Крим - українські». І запам'ятати їх до кінця життя.
Євген Якунов, Віктор Мішковський. Київ.
