70 років ООН. Це не те, про що мріяли Рузвельт та Черчілль

23.10.2015 13:52

Укрінформ

Організація об'єднаних націй повинна була стати караючим мечем. А перетворилася на трибуну, за якою можна стукати черевиком

...Організація об'єднаних націй повинна була стати караючим мечем. А перетворилася лише на трибуну, за якою можна стукати черевиком...

ООН починалася далеко не як клуб миротворців.

Вона народжувалася як військовий блок за типом НАТО з єдиним призначенням: об'єднати сили в боротьбі проти нацистської Німеччини та її сателітів у Другій світовій, а після війни - не допустити приходу нового Гітлера. У витоках її лежала Атлантична хартія - договір про військовий союз США і Британії. Пізніше з ініціативи Рузвельта буденне словосполучення «держави-союзники» змінили на патетичне «Об'єднані нації». У 1942 році Рузвельт і Черчілль розвинули ідеї Атлантичної хартії і відобразили їх у Декларація об'єднаних націй, яку спочатку підписали півтора десятки країн, серед яких СРСР та Китай.

НАГЛЯДАЧ ПЕРЕКРОЄНОЇ ЄВРОПИ

Ближче до кінця війни «велика трійка» - Рузвельт, Черчілль і Сталін - перейнялася перекроюванням карти світу. На зустрічах за ланчем і коньяком вони спритно відривали шматки території в одних країн і дотачували ними інші. Баварію, наприклад, планували приєднати до Австрії та Угорщини. Пруссію розділити на 7частин. Східні області Польщі віддали СРСР, а Польщі збитки відшкодували землями переможеної Німеччини. Що ж, так часто буває після війни.

Черчілль розмріявся настільки, що передбачив появу Євросоюзу.

«Що стосується Європи, - писав він у своїх мемуарах,- то, як мені уявлялося, після війни вона, можливо, складатиметься приблизно з 12 штатів або конфедерацій, які і утворюють Європейську регіональну раду... щось на кшталт Сполучених Штатів Європи».

Аби новий світоустрій не розвалилася в міжусобиці, було вирішено створити орган, який наглядає над всепланетним миром. Декларація об'єднаних націй завойовувала популярність, тому батьки-засновники вирішили піти далі: створити нову міжнародну організацію. Замість спочилої в бозі Ліги націй.

ЧЕТВЕРО ПОЛІЦЕЙСЬКИХ

Ідеї з цього приводу були різними. У кожного вождя - своя. Рузвельт намалював схему з «чотирма поліцейськими», додавши до Сполучених Штатів, Великої Британії та СРСР ще й Китай. Сталін був проти. Він, як пише Черчілль, надумав розділити управління світом надвоє: створити «один комітет для Європи та другий для Далекого Сходу, причому європейський комітет мав би складатися з Англії, Росії, Сполучених Штатів і, можливо, ще однієї європейської країни». Про те, на чиє піклування Сталін пропонував віддати Далекий схід, Черчілль замовчує. Але навряд чи це був Китай, про який ніхто крім, Рузвельта, не згадував.

Схема Черчілля була схожою на сталінську, але з керуванням центру. «Я припускав створити асоціацію у складі Сполучених Штатів, Великої Британії та Росії... Вони разом з деякими іншими державами повинні утворити Верховну всесвітню раду. У підпорядкуванні цієї Верховної всесвітньої ради повинні перебувати три регіональні ради: одна для Європи, для Американської півкулі і одна для Тихого океану».

Цікаво, що радянські історики мовчать про «комітети Сталіна», проте Черчілля за схожу ідею звинуватили у спробі «створити форпости антирадянської політики».

Зрештою, перемогла схема Рузвельта щодо того, що орган повинен бути один і з рівноправною участю усіх зацікавлених країн. Правда, як домовилися Великі Боси, деякі з цих країн повинні бути «рівніші» від інших.

БЕЗ АРМІЇ МИРУ НЕ ДОЧЕКАЄШСЯ

А тепер найголовніше.

Новостворена ООН, щоб не повторити долю Ліги націй, повинна була мати власну армію.

«Для збереження миру, безсумнівно, потрібні збройні сили,- пише Черчілль.- Збройні сили кожної країни можуть бути розділені на два контингенти: один представлятиме національні збройні сили даної країни, а інший - контингент міжнародної поліції, яка буде знаходитися в розпорядженні регіональних рад під керівництвом Верховної всесвітньої ради».

Чисельність такої армії передбачалася чимала.

Сталін у промові з приводу 27-ї річниці жовтневого перевороту висловився обережніше, він запропонував дати в розпорядження керівного органу ООН «мінімально необхідну кількість збройних сил» та зобов'язати цю організацію у разі потреби застосувати їх без зволікання.

«Це не повинно бути повторенням сумної пам'яті Ліги націй, яка не мала ані прав, ані засобів для запобігання агресії», - заявив Сталін.

І, звичайно ж, головним на порядку денному постало питання: хто і як буде давати добро на використання цих збройних сил.

ВЕЛИКОЇ КРАЇНИ В КИТАЇ НЕ ПОБАЧИЛИ

Рузвельт запропонував міжсобойчик «чотирьох поліцейських» назвати Радою безпеки. Черчілль запропонував додати п'ятого члена - Францію. Сер Вінстон мав свої резони. «Необхідно було відновити сильну Францію, бо перспектива відсутності на карті сильної країни між Англією і Росією була непривабливою»,- пояснив він пізніше.

Поліцейські не дуже довіряли один одному.

Це було суперечливе рішення, тому що Франція сумнівно поводилася під час війни під керівництвом маршала Петена. Врешті-решт, дійшли компромісного рішення: Франція повинна приєднатися до четвірки «з часом».

Не все було просто і з Китаєм. Черчілль впритул не бачив у ньому велику державу. «Яке б велике значення ми надавали Китаю, його не можна порівняти з іншими трьома державами, на яких буде лежати справжня відповідальність за мир», писав він. І в цьому несподівано отримав союзника в особі Сталіна, який мав свої види на Далекий Схід і не бажав там ні з ким ділитися. Тим більше, що Китай тоді був не комуністичним, а гоміньданівським, лояльним до США. На думку кремлівського диктатора, «європейські країни не погодилися б на те, щоб Китай мав щодо них правом примусу». Перспектива опинитися в одному Радбезі з чотирма гравцями, що змовилися, сильно занепокоїла Сталіна, і він став просувати ідею про включення до складу РБ інших гравців, більш лояльних до СРСР.

ЗАХВАТ ПРОВІНЦІАЛА

Був знайдений компроміс, який влаштував усіх трьох: крім п'ятьох постійних членів РБ, в неї увійдуть і шість непостійних, що будуть змінюватися час від часу . Це виглядало дуже демократично, хоча, по суті, нічого не змінювало. Всі рішення РБ, за задумом Рузвельта, Черчілля і Сталіна, повинні були вирішуватися тільки консенсусом «великої п'ятірки».

Тому сьогодні, через 70 років, не будемо надмірно радіти факту нашого дуже непостійного членства в РБ, це приємна формальність, не більше.

Як писав автор знаменитого «Гіперіона»: «захват провінціала, який прийняв гардеробну за собор».

...Так чи інакше, але за домовленістю трьох вождів і виник той самий горезвісний пункт 3 статті 27 Статуту ООН, який зовсім недавно дозволив Путіну заблокувати резолюцію Радбезу щодо трибуналу по Боїнгу.

Спочатку, в проекті він мав такий вигляд: «Рішення Ради з питань, що належать до попередження або придушення агресії, приймаються більшістю голосів, за умови згоди всіх постійних представників у Раді».

А ЯКЩО «ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ» - ЗЛОДІЙ?

Однак Рузвельта і Черчілля непокоїло одне важливе питання: що робити, якщо один зі «світових поліцейських» сам виявиться грабіжником або, як мінімум, зацікавленою особою у міжнародному конфлікті? Кого вони мали на увазі, зрозуміло без підказок.

Поміркувавши на дозвіллі, президент США запропонував розв'язувати конфлікт інтересів так: країна, що бере участь у конфлікті, не має права голосувати. Держсекретар США в адміністрації Рузвельта Хелл згадує: «У нас не було жодного сумніву стосовно того, що голосування постійних членів Ради у питаннях, які стосуються безпеки, повинно бути одностайним. Йшлося про так зване право вето. Ми були не менш рішучими прихильниками цього принципу, ніж росіяни, за виключенням нашої думки, що голос члена Ради Безпеки, який бере участь у суперечці, не повинен враховуватися»

Ось після цього все і закрутилося. У Кремлі одразу відчули, звідки вітер дме. У промовах сталінських представників лунали звинувачення: «запропоновані виключення», мовляв, «можуть призвести до ситуації, коли група держав змогла б диктувати свою волю одному з постійних членів Ради Безпеки».

Рузвельт переконував Сталіна: такі правові норми цивілізованих країн - голосування конфліктуючих сторін під час розгляду їхніх справ у колегіальних органах не допускається. І наводив як приклад досвід Америки. Андрій Громико, який представляв Сталіна, не вважав це правило таким вже справедливим. Позбавлення наддержави права голосу, говорив він, вдарить по її престижу. А сварки між «великими державами» сілд вирішувати за допомогою «особливої процедури», у міжсобойчику.

У Британії, навпаки, необмежене право вето постійних членів РБ сприйняли як дискримінаційне. Голова англійської делегації на переговорах А. Кадоган намагався довести Кремлю, що «навіть якщо Англія та Америка підтримають радянську позицію, то цього не зробить жоден інший уряд». Сталін наполягав на своєму. В одному з послань членам «великої трійки» він скаржився на «наявність певних безглуздих забобонів» щодо СРСР.

Суперечка виплеснувся у ЗМІ. «Виключення постійного члена з голосування з питання, що зачіпає його інтереси, явно неприйнятне для Радянського Союзу», грізно писали сталінські пропагандисти в журналі «Війна і робітничий клас». У відповідь журнал «Лайф» запропонував згорнути переговори з незговірливим Кремлем і почати готуватися до війни з СРСР «якомога швидше».

Доля Організації об'єднаних націй повисла на волосині.

ЯК ПОКАРАТИ МИРНИМИ ПЕРЕГОВОРАМИ

І Рузвельт, який не бажав розлучатися зі своїм дітищем, зробив крок назад. Запропоноване ним нове формулювання виглядало щонайменше дивним. «Згідно з ним, - пише Хелл - Рада Безпеки у випадку суперечки діяла би, не враховуючи голоси сторін, що перебувають у суперечці, навіть якщо ці сторони є постійними членами Ради, до того часу, поки засоби примусу не стануть необхідними. З іншого боку, розгляд і вирішення питання, щодо застосування засобів примусу будь-якого роду вимагає одностайної згоди всіх постійних членів Ради, незалежно від того, є хтось із них чи не є стороною у суперечки».

Якщо перекласти з дипломатичної на нормальну, це означає: якщо наддержава-агресор погодиться вирішити питання полюбовно, то її позбавляють права вето, а якщо продовжує війну, право вето залишається. Абсурд? Ні, це називається по-іншому - компроміс.

З прийняттям цієї поправки РБ ООН ставала надійним юридичним прикриттям для агресії, якщо цим агресором ставала одна з «великих країн».

СТАЛІН НЕ ЗНАВ, ЧИ В ЗМОЗІ ВІН ЗРОЗУМІТИ...

Але Сталін і до цього варіанту поставився з підозрою. Він скрізь бачив підступ. Черчілль описує довгі зустрічі трійки, на яких він удвох з Рузвельтом намагався мовити диктатора.

«Сталін,- пише Черчілль,- заявив, що вивчить пропозицію і подивиться, чи в змозі він зрозуміти її, але поки що вона не зовсім ясна. Припустимо, говорив він, що Китай як постійний член Ради Безпеки вимагав би повернення Гонконгу або що Єгипет зажадав би повернути Суецький канал. Він вважає, що в цьому випадку вони не були б самотні і мали б друзів, а можливо, і захисників в Асамблеї або в Раді...»

Черчілль зрозумів, що Сталін натякає на Британію, і, не кліпнувши оком, відповів, що, звичайно ж, «повноваження міжнародної організації не можуть бути застосовані проти Англії, якщо вона не буде переконана і відмовиться погодитися».

Підозрілий Сталін перепитав, чи справді це так, і "я запевнив його, що це саме так".

Але вождя народів щось все-одно непокоїло. Пізніше стало зрозуміло, що саме. «Мої колеги в Москві, сказав Сталін, не можуть забути того, що відбулося у грудні 1939 року під час російсько-фінської війни, коли англійці й французи використали проти нас Лігу Націй і їм вдалося ізолювати Радянський Союз і вигнати його з Ліги, а пізніше вони ополчилися проти нас і говорили про хрестовий похід проти Росії. Чи можемо ми мати якісь гарантії того, що це не повториться?»

Круто! Сталін хотів нападати, але щоб за це йому нічого не було!

За мемуарами Черчілля видно, що спроби кремлівського старця виторгувати собі індульгенції на майбутній розбій почали дратувати британського прем'єра: «Так, сказав я, є небезпека розпалювання агітації проти однієї з великих держав, - скажімо, проти англійців. Але я не думаю, щоб президент почав і підтримав нападки на Англію. Я однаковою мірою впевнений у тому, що маршал Сталін також не здійснить нападки - агітаційні, звичайно, - на Британську імперію».

Рузвельт додав свої п'ять копійок: «У майбутньому між великими державами, звичайно, виникнуть розбіжності. Але якщо допустити їх обговорення в Раді, то це покаже, яку довіру ми маємо один до одного. Це зміцнить, а не ослабить нашу єдність».

Сталін обдумав ці слова і запитав: «Чи можемо ми створити ще більше перешкод (для можливого позбавлення агресора права голосу - ред)?» Приїхали, називається...

ООН В ОБМІН НА УКРАЇНУ...

Зрештою, після всіх спроб умовити Сталіна злощасний пункт 3 Статті 27 Статуту ООН набув вигляду, близького до сучасного... І, на жаль, помиляються ті, хто вважає: головне для нашої дипломатії сьогодні - довести причетність Росії до подій на Сході України. І після цього у Путіна відберуть можливість голосувати на РБ, а отже і право накладати вето. Не відберуть. Все, що Рада безпеки може, це порекомендувати Кремлю, - утриматися під час голосування за резолюцію, що закликає до мирного врегулювання. І ніякої військової допомоги, ніяких санкцій.

Сталін потурбувався про своїх спадкоємців.

До речі, це здається неймовірним, але саме Україна якоюсь мірою стала рятівним колом для самої ідеї ООН. Роздумуючи над тим, щоб ще виторгувати у союзничків за згоду на нову формулювання Рузвельта, Сталін згадав про свою давню мрію: пропхати до ООН на правах суверенних країн три радянські республіки. Колись йому відповіли відмовою. Але коли переговори щодо 27 Статті зайшли в глухий кут, змучені безплідними суперечками лідери США та Британії були раді піти на будь-які поступки.

Цікавий аргумент Кремля, який за дорученням Сталіна навів Молотов. Він порівняв Україну, Литву та Білорусію з Британськими домініонами - Канадою та Австралією. На зауваження Черчілля, що ці колишні колонії вже стали суверенними державами, Молотов, нібито, відповів, що домініони Британської Співдружності націй наближалися до незалежності поступово й терпляче. «Це було прикладом для Росії, і тому вони вирішили внести цю пропозицію».

Черчілль сприйняв ці слова буквально - як обіцянку державного суверенітету в майбутньому для радянських республік і з радістю прийняв умови (правда тільки щодо України і Білорусії).

Що це означає? А те, що майбутня незалежність України стала умовою існування ООН. Хіба не так? Путіну слід це знати.

НЕПОЧУТИЙ КРИК ІМРЕ НАДЯ

Втім, ще задовго до проголошення ООН Черчілль втратив до неї інтерес. Історики згадують: одне з засідань уряду присвячене ООН, тривало не більш як півгодини. По його закінченні Черчілль недбало кинув: "Ну ось, за 25 хвилин ми залагодили питання про майбутнє всього світу. Тепер ніхто не зможе дорікнути нам у відсутності оперативності».

Він відчував: нова організація не виправдає очікувань. Не встигло висохнути чорнило на угоді про майбутнє світопорядку, як британський прем'єр з сумом пише новому президенту США Трумену про «зміну ставлення Росії до нас», постійні порушення угод, досягнутих в Ялті, про «стрімкий кидок з метою захоплення Данії», про посягання Австрії...

Чуття не підвело Черчілля. Вже наприкінці 50-х років ООН опинилася в ситуації повного абсурду: літаки одного з постійних членів РБ - Радянського Союзу - бомбили в Кореї контингент «блакитних касок», спрямований іншими членами Радбезу за мандатом ООН.

А потім був черевик Хрущова на трибуні Генеральної асамблеї, Карибська криза, якій ООН не змогло запобігти, залишився непочутим крик про допомогу до Ради безпеки угорського прем'єр-міністра Імре Надя в 1956-м з обложеного Радами Будапешта 1956-му (допомога тоді так і не прийшла, але було висловлено «глибоке занепокоєння», а Імре Надь повішений в катівнях КДБ).

Були Афганістан, Грузія, Крим, Донбас, збитий Боїнг, Сирія. Який мандат ООН? Заради Бога...

І якби тільки це! Ветуючи рішення про покарання міжнародного бандитизму, Великий Совок, по суті, став кримінальним дахом для всякої мерзоти.

На жаль, світ нещадний до тих, хто покладається на абстрактну справедливість.

ЧЕРЕВИК І МЕЧ

Коли історики трохи сварять предтечу нинішньої ООН - Лігу націй - за беззубість, то вони забувають: Ліга виникла як міжнародний орган, що наглядає за виконанням Версальського миру. І тільки. Коли обставини змінилися, Версальський мир з його Лігою націй став непотрібний, як прострочена мікстура.

Приблизно те ж саме відбувається зараз. П'ять «недоторканних» держав, постійних членів Радбезу ООН були обрані за чистою примхою трьох вождів.

А не тому, що, як зараз прийнято вважати, вони володіли ядерною зброєю. Наприкінці 1945-го року атомна бомба була лише у США та Британії.

Німеччина і Японія не отримали представництва у РБ як агресори, що розпочали Другу світову. Але потім було багато інших воєн та інших агресорів. Німеччина і Японія на сьогодні - оплоти миру, а спадкоємиця СРСР - РФ показала себе саме тим самим поліцейським-грабіжником, який, за Статутом ООН, тільки сам себе та може покарати...

Хтось із мудрих сказав, що розпочата в 1914 році світова війна, по суті, ніколи не закінчувалась. Вона триває і понині.

Тільки збудник цієї нескінченної епідемії мутує. Змінюються симптоми хвороби - то вона тотальна, то холодна, то гібридна. Але мета залишилася колишньою - переділ старих колоній і захоплення нових.

ООН, сімдесятиріччя якої ми сьогодні святкуємо, всього лише один з видів ліків. А коли вірус звикає до ліків, доводиться шукати новий засіб.

Компреси і примочки, що залишилися з другої світової війни у третьому тисячолітті, вже не допомагають. Щоб цивілізація вижила, необхідно щось міцніше.

... Черчілль якось згадав, що словосполучення «об'єднані нації» Рузвельт узяв у Байрона. Ось як звучать рядки «Чайльд Гарольда»: «Тут, де блищав об'єднаних націй меч, Мої співгромадяни були непримиренні. І це не забудеться повік».

Як гарно сказано: «Непримиренні! Меч!»

Меч, Карле, меч!

А не трибуна, за якою кожен новий російський хам норовить посовати черевиком.

Євген Якунов, Віктор Мишковський. Київ.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Актуально