Добра Америка - це до війни. Уроки Карибської кризи
Був такий відомий радянський, а пізніше російський історик, академік Георгій Арбатов, уродженець Херсона, до речі. І ось він якось зазначив одну цікаву деталь в російсько-американських відносинах. Можна навіть сказати, закономірність. Виявилося, що більшість криз у цих відносинах, що загрожували перейти у світову термоядерну війну, припадали на правління у США президентів-демократів.
І це при тому, що саме республіканці, а не демократи вважаються в Росії «яструбами». Справа в тому, говорив в одному з інтерв'ю академік, що «республіканці завжди займають більш тверду зовнішньополітичну позицію: у них менше ліберальних сентиментів, ніякого "разом до прогресу і демократії", все прагматично і жорстко. І з таким візаві Росія (СРСР) поводиться обережніше...»
Скажи це хтось із наших вчених, не здивувало б. Ми-то знаємо, що Маккейн для України був би кращим президентом, ніж Обама. Але російський академік, який виріс в СРСР! Арбатов не дожив кілька років до російського нападу на Україну і шантажу Путіним Обами, але він добре знав історію Карибської кризи.
ГУМАНІТАРНИЙ КОНВОЙ ВІД ХРУЩОВА
...14 жовтня виповнюэться 53 роки з дня, який прийнято вважати початком однієї з найдраматичніших епопей в історії атомного століття. Саме 14 жовтня 1962 року американський літак-розвідник виявив на території комуністичної Куби радянські балістичні ракети, оснащені ядерними боєголовками. Таємно завезені Хрущевим під виглядом гуманітарної допомоги і націлені на Вашингтон, вони могли досягти кордонів США за лічені хвилини.
Білий дім був в шоці. У зовсім молодого і миролюбного президента Джона Кеннеді були амбітні плани реформ в американському суспільстві, і він зовсім не прагнув воювати. Але американський народ чекав від нього дій.
Про сумніви Кеннеді у той момент в біографічній та історичної документалістики розказано багато. Кремль усе заперечував: ні ракет, ні радянських військ на Кубі немає, фотографії - фальшивка, «погані» Штати просто шукають привід стерти вільну Кубу з лиця Землі. Острів оточили 200 американських військових кораблів, небо контролювали 180 літаків, кружляли стратегічні бомбардувальники з ядерними бомбами. У всіх американських військах була оголошена друга ступінь готовності. А Кеннеді думав.
Хрущову ж, як стверджують очевидці, рішення далося легко. На протести маршалів і генералів він відповів: «Так, це авантюра», але СРСР, мовляв, повинен показати американцям свою мыць. Країна рад теж стала готуватися до нападу. Скасували дембель у військах, відпустки на стратегічних заводах. Як і в Америці, стали розвозити по населених пунктах хімзахист і протигази. Дісталося і Європі: Хрущов оголосив, що у разі висадки американців на Кубу захопить Західний Берлін.
27 жовтня радянські зенітники на Кубі збили американський літак. Загинув пілот. Все йшло до неминукчої катастрофи. До Хрущова розвідканалами дійшла звістка: Кеннеді все-таки зважився, і призначені терміни вторгнення на Кубу. Пізніше в архівах його брата Роберта знайдуть листок з текстом звернення Кеннеді до нації, де пояснюється «чому він не міг вчинити по-іншому». Американський президент не блефував. Ветеран другої світової, він готовий був відповісти на виклики третьої.
КРЕМЛЬ: ЧИ БОМБИТИ АМЕРИКУ - ВИРІШУЙТЕ НА МІСЦІ
А ось Хрущов, стверджують очевидці, запанікував. Дровенят у вогонь підкинули повідомлення радянських підводників про те, що біля берегів Куби американські міноносці чи то використовують, чи то готуються застосувати ядерні торпеди з зарядом 15 кілотонн. Зв'язок Кремля з угрупованням на Кубі почали глушити, генштаб не міг зв'язатися з командирами на місцях. Від Хрущова надійшла панічна директива: приймати рішення щодо ядерного бомбардування США на місці, без особливого розпорядження. Потім радянський прем'єр терміново скасував це розпорядження. Накази з Кремля ставали дедалі суперечливішими.
Сьогодні ніхто не може однозначно сказати, хто першим запропонував мир. Прямого телефонного зв'язку між лідерами ядерних держав не було. Протягом усієї кризи вони писали один одному розлогі листи. І був ще якись загадковий зв'язок через довгий ланцюжок розвідників, яким нібито Хрущову і прийшла звістка від Кеннеді такого змісту: «На мене чиниться сильний тиск. Тож може початися війна».
Саме ця фраза, кажуть, і зупинила катастрофу. Хрущов швидко відповів пропозицією миру. Кеннеді виставив три пункти взаємних поступок - вивезення Совєтами ракет, зняття Америкою блокади і обіцянка тієї ж Америки не нападати на Кубу. Хрущов вимагав четвертої - виведення американських ракет із Туреччини. Кеннеді погодився. Кризу було подолано.
Що ж це за знак побачив Хрущов у словах, переданих від Кеннеді? Погрози в них немає, а, начебто, тільки вибачення. Хрущов злякався не Кеннеді, а людей, які стоять за ним, і, на думку Микити, людей, набагато більш рішучіших, ніж американський президент.
Був це з боку Хрущова шантаж або реальне прагнення вплутатися у війну без перемоги?
ДЕ ГОЛЛЮ ЗАПРОПОНУВАЛИ «ПОМЕРТИ ВСІМ РАЗОМ»
Справа в тім, що Карибська криза була не першою і не єдиною подібною у ХХ столітті.
Темна сила, яка прийшла до влади на одній шостій частині суші в 1917 році, була одержима манією: завоювати весь світ. Загострилася параноя у радянських вождів після другої світової, коли вони змогли вкрасти в американців секрет атомної бомби. Ось тоді кризи посипалися як з решета.
Почалося в 50-х на Корейському півострові. Атомна війна могла вибухнути вже тоді. Секретне листування між Сталіним і Мао Цзедуном, оприлюднене росіянами у роки перебудови, показує: Сталін пропонував голові Китаю Мао випробувати в справі атомну бомбу. Мао злякався, що буде у відповідь удар по Пекіну. І правильно злякався: така пропозиція від американських військових президенту надходила.
У 1956 році спалахнула так звана Суецька криза. У ній Хрущов став на бік Єгипту і пригрозив обстріляти ядерними ракетами Францію, Англію та Ізраїль. У такому разі світова війна була б неминучою. «І була ж справа Радянському Союзу до Суецького каналу, щоб погрожувати ядерним ударом! США відразу відповіли тими ж погрозами», - розповідав Арбатов.
1956-1968 роки ознаменувалися ще однією кризою - Тайванською. Про неї нам відомо мало, але вона теж наблизила ймовірність атомної війни. Бажаючи зіштовхнути лобами Китай та Америку, Хрущов передав Мао Цзедуну технології виробництва атомної зброї і направив для допомоги в Пекін близько півтори тисячі фахівців-атомників для постановки процесу на потік.
У 1961 році, за рік до Карибської, вибухнула Берлінська криза. До неї призвели плани СРСР бліцкригом захопити Західний Берлін, який Хрущов вважав невід'ємною частиною НДР. Американці посилили військове угруповання, що захищали місто, і якийсь час американські і радянські танки стояли один проти одного майже лоб в лоб. За даними французьких спецслужб, президент де Голль, намагаючись зупинити катастрофу, в розмові з радянським послом прямо заявив: все йде до ядерної війни. «Тоді ми помремо всі разом!» - патетично відповів посол.
Після 1962 року спокійніше не стало. Придушення Празької весни і вторгнення в Афганістан радянське політбюро під керівництвом Брежнєва здійснювало, погрожуючи світові атомною бомбою. Тим більше, що за кількістю ядерних боєголовок СРСР у той час «наздогнав і перегнав» США (40 тисяч проти 30).
«ОБШТОПАТЬ» СЛАБКОГО КЕННЕДІ
Чому ж саме Карибська криза привела людство на край прірви? Чому саме ці події помічник Джона Кеннеді Артур Шлезінгер назвав «найбільш небезпечним моментом в історії людства»? А інший видатний діяч зізнався, що «стрілки ядерного апокаліпсису показували без однієї хвилини півноч»?
Чи не тому, що Микита Хрущов розслабився і зарвався?
На те були дві причини. По-перше, 30 жовтня 1961 року на Новій Землі підірвали «Кузькіну мать» - найбільш грізну з будь-коли створених людиною термоядерних бомб, що за потужністю у 10 тисяч разів перевершувала хіросімського «Малюка». «Гриб» піднявся на висоту 65 кілометрів, ударна хвиля тричі обійшла Землю. Зраділий Хрущов тут же поставив своїм військовим завдання створити бомбу крутішу за «кузькіну мать», як мінімум раз у п'ять. Але справа застопорилася. За однією з версій, після вибуху на Новій землі вчені виявили загрозливі зміни в структурі земної кори. Запропонованих Микитою 150 мегатонн кора могла не витримати.
Але була і друга причина, з пояснення якої ми, власне, і почали розмову. «З Ейзенхауером Хрущов, незважаючи на всі свої ескапади, черевик тощо, поводився обережно,- говорив академік Арбатов.- Але варто було з'явитися в Білому домі Кеннеді, генсек направив ракети на Кубу, вважаючи нового президента США слабаком і лібералом, якого можна "обштопать".
У різних джерелах описано зустріч Кеннеді з Хрущовим навесні 1961 року у Відні, після якої Микита, власне, і вирішив таємно завезти на Кубу ракети. Встаючи з-за столу переговорів, Хрущов, начебто, процідив крізь зуби: «Кмітливий хлопчина, але слабак!»
Син колишнього радянського лідера Сергій Хрущов впевнений, що його батько блефував. «Почуття неминучості війни не було. Тоді з самого початку було зрозуміло, що Кеннеді пропонує переговори». Тобто Хрущов просто набивав ціну. Академік Арбатов навпаки вважає, що зібравшись легко обставити «слабкого» суперника, Хрущов «одразу нарвався на кризу, яка ледь не закінчилася глобальної ядерної війною». Тобто, Кеннеді, дійсно, готовий був іти ва-банк, і Хрущов цього не врахував.
ЯДЕРНИЙ ПОКЕР ІЗ РОЗКРИТИМИ КАРТАМИ
Політолог Андрій Піонтковський пояснює дії американського президента по-своєму: «В тому авантюрному ядерному покері, нав'язаному світу Хрущовим, американці грали, знаючи карти супротивника. Завдяки зраді офіцера ГРУ Олега Пеньковського їм було відомо все про радянський ракетно-ядерний потенціал того часу, і вони розуміли, що війну вони "виграють", знищивши і ядерний арсенал, і всю індустріальну інфраструктуру, і в якості супутнього збитку мільйони жителів СРСР».
І дійсно, як зараз стало відомо, незважаючи на горезвісну «Кузькіну мать», ядерний потенціал в СРСР у той час був ледь не у двадцять разів менше, ніж у США.
Кеннеді не боявся Хрущова, він був впевнений, що переможе. «Ось тільки у цієї "перемоги" була ціна,- пише він.- Не можна було повністю виключити, що в ударі у відповідь СРСР вдалося б доставити на територію США пару уцілілих боєголовок, тобто знищити одне-два американських міста (Нью-Йорк і Вашингтон, наприклад)». Католик Кеннеді не хотів ризикувати життям своїх людей, а тому намагався домовитися. Чи слід вважати це слабкістю?
Таким безбожникам, як Хрущов і його соратники, все було пофіг. Пам'ятаєте: «Тоді ми помремо всі разом»? Або ще: «Народ був готовий пожертвувати собою в ядерній війні, щоб його прах зцементував нові суспільства!» - це ображений «скасуванням» ядерної війни Че Гевара. Кремль безбудь-якої Америки скинув атомну бомбу на своїх солдатів на Тоцькому полігоні, аби лишень подивитися, що буде.
ЧИ МОЖЕ СЛАБАК ЗНЯТИ З НОГИ "БАШМАК"?
Чи досяг свого Хрущов? Комуністична еліта сприйняла мирне завершення кризи як поразку: лідер перестав бути всемогутнім, «не виправдав». Народу, пише Піонтковський, спробували пояснити ситуацію, порівнявши відступ з Куби з ленінським «брестським миром» в 1918 році.
Але народ і не сумував. Мало того, як чудово пам'ятає один з авторів цих рядків, і що всіма силами сьогодні заперечує кремлівська псевдо-історія, людину, яка принесла світові мир, радянські люди побачили не в Хрущові, а в Кеннеді. Так-так, саме він став у ті роки улюбленцем молоді,і через його швидку загибель радянські люди дуже засмутилися. А ось зміщення Хрущова через кілька років не засмутило нікого.
На початку 2000-х радянські генерали і кадебісти, які окопалися в уряді Путіна, називали колишнього радянського прем'єра хіба що не зрадником, який програв «третю світову війну». Мовляв, не Кеннеді, а він був слабаком - адже міг одним натисканням червоної кнопки» принести історичну перемогу «русского мира».
Сьогодні парадигма змінилася, став затребуваний геополітичний авантюризм. Спливла стара теорія «слабака-Кеннеді», «якого ніхто в світі вже й не пам'ятає». Зате Хрущов з черевиком у руці, який обіцяв з трибуни ООН «всіх закопати», став «справжнім мужиком». Всі в Раші знають: в історії були слабкий Рузвельт і сильний Сталін, слабкий Кеннеді і сильний Хрущов, слабкий Обама і сильний Путін... Ось як все добре виходить!
КОЛЕКТИВНИЙ МИКЛУХО-МАКЛАЙ
Втім, тут є над чим поміркувати. Цікава деталь: свої теоретизування в галузі геополітики Джон почав з дипломної роботи в 1939 році: «Політика умиротворення в Мюнхені», де вперше виклав думку про те, що «демократія має бути сильною і боєздатною, щоб винести тяготи тривалої напруженої боротьби з комуністичним світом, що набирає сили». А ось наприкінці життя погляди поміняв, і в відомій промові в Американському університеті 1963 року він вже сам пропонує... умиротворяти СРСР.
На жаль, кожне покоління американських президентів бачить себе колективним миклухо-маклаєм, намагається окультурити здичавілих росіян, звільнити їх з-під тиранії, одягнути, умити, навчити працювати. Але вони не хочуть працювати і окультурюватися, вони хочуть спопелити Америку. Всі і завжди.
Чи розуміє це Барак Обама, який почав свою першу каденцію з тієї ж помилки - приїзду до Путіна і пропозиції про «перезавантаження»? Прикольний хлопець, але слабак, міг подумати Путін. І розперезався. Дозволив би собі таке за часів Рейгана? Або Буша-старшого?
«Інфантильність Кеннеді вилилася у Карибську кризу, і світ тільки дивом уцілів,- писала в 2009-му Валерія Новодворська. - Путін же "отцям-єзуїтам цілком гідний син" ... Використовувати Барака Обаму, скаржитися на американську демократіюу напівтоталітарній Москві - для нього буденна справа». І це ще не було війни з Україною і проголошення війни з західним світом.
Рано чи пізно Обама чи якийсь інший американський президент зрозуміє, що Росію можна втихомирити, тільки пішовши ва-банк. Ставлення до ядерної зброї як до інструменту стримування (мовляв,у ядерній війні переможців не буде) себе вичерпало. «Логіка ядерного стримування у сучасних відносинах Росії і США стає все більш очевидною архаїкою, - писав учень академіка Арбатова, президент російського Інституту стратегічних оцінок Олександр Коновалов.- Парадокс полягає в тому, що там, де ця концепція начебто застосовна, нікого стримувати не потрібно. А у випадку реальних сучасних загроз безпеці наявність ядерної зброї ніякого стримуючого впливу не чинить».
І з особистого.
...У свіжопофарбованій кімнаті біля радіоточки зібралися: шестирічний хлопчик, мама і бабуся. По радіо грає музика, її перериває тривожний голос Левітана: «Через кілька хвилин слухайте важливе повідомлення ТАРС».
«Це - атомна війна», - приречено каже мама. «Тіпун тобі на язик», - махає руками бабуся. Через десять хвилин повідомляють: у космос полетів Гагарін. Всі радіють, а мама сумно каже: «Це просто відстрочка».
Карибська криза настала через півтора року.
Це не була жіноча інтуїція. Мати шестирічного хлопчика, а тепер одного з авторів цих рядків, разом з його батьком працювали на початку 50-х на атомному заводі, відомому як Челябінськ-40. Кожен божий день вони бачили, як з величезного конвеєра, який не зупинявся ні на хвилину, сходять боєголовки, начинені ураном, плутонієм, дейтерієм. Десятки, сотні, а пізніше і тисячі боєголовок. Чимало з них були підірвані, близько 130 - тільки на Новій Землі, дві - на території України. Інші зараз нависають над нашими головами дамокловим мечем.
Невже дочекалися нової Карибської кризи?
Євген Якунов, Віктор Мишковський. Київ.
Фото: Martin Trolle Mikkelsen via flickr
