Саміт США – РФ «ім. Макрона»: може, й буде, але зрушень не дасть
Президент Франції Емманюель Макрон запропонував лідерам США та Росії провести саміт із питань безпеки та стабільності в Європі. А після нього – ще один, вже «з усіма зацікавленими сторонами».
У Байдена погодилися, але за умови, що Росія не продовжить військові дії проти України. Натомість у Путіна заявили, що конкретних планів щодо саміту поки немає, але «це потенційно можливо, якщо лідери так вирішать». «Зараз є чітке, конкретне розуміння про необхідність продовження діалогу на рівні міністрів. Ми виходимо з того, що на цьому тижні можлива зустріч Лаврова з американським колегою (держсекретарем США Ентоні Блінкеном, яка, ймовірно, пройде 24 лютого у Женеві, - Ред.)», - зазначив речник Кремля Пєсков.
Чи може зустріч Путіна та Байдена призвести до деескалації? Теоретично, так. У короткостроковій перспективі це може допомогти виграти трохи часу: поки дипломати говорять – гармати мовчать. Втім, щодо довгострокової перспективи – питання. Тому що, як відомо, є дуже багато різних «але». Позиція Сполучених Штатів, їх союзників та партнерів, зокрема України, критично відрізняється від позиції Росії.
Власне, щодо останньої. Нині відбувається безпрецедентне за останні 6-7 років загострення на Донбасі. Поруч з цим – звернення Держдуми до Путіна щодо необхідності визнання незалежності так званих «ЛДНР». 21 лютого, на попередньо записаному засіданні Радбезу РФ, яке скоріше нагадувало засідання політбюро ЦК КПРС (хто пам’ятає, що це), Путін і його паства шукали обґрунтування на користь такого рішення. Путін примусив висловитися всіх – пов’язав, тобто, свою злочинну челядь круговою порукою. А сам пообіцяв «прийняти рішення сьогодні». На момент публікації цього матеріалу рішення не було. Чекаємо.
Звісно, чим би не закінчилося визнання «республік» - поточної картини це не змінить, але може її дещо підсилити: вкупі з ескалацією на кордонах, в Чорноморсько-Азовському регіоні та на Донбасі — Кремль піднімає ставки і точно розігруватиме все це під час розмови з американцями.
Отже, якщо уявити, що такий саміт відбувся, що реально на цьому може бути обговорено/ухвалено?
“Це буде ще одна спроба знайти компроміс в питанні про «гарантії безпеки», але не тільки для РФ, але і для України, для країн НАТО, які межують з Україною. З боку США, країн Заходу і України це буде спроба знайти політико-дипломатичний шлях розв’язання кризи навколо України, яку спровокувала Росія, розпочати деескалацію військово-політичної напруги в зоні конфлікту на Донбасі, і на кордоні між Росією і Україною. Простіше кажучи, треба нейтралізувати ризики війни і нападу Росії на Україну. Росія, навпаки, в черговий раз може спробувати змусити Захід і Україну піти на виконання своїх вимог”, - коментує керівник Центру політичного аналізу «Пента» Володимир Фесенко.
Якійсь компроміс, каже він, може бути, якщо мова буде йти і про гарантії безпеки для України. На односторонні поступки не піде ні Україна, ні Захід.
“Ми ще не знаємо, яким може буде формат цього саміту: це буде ще одна зустріч Байдена і Путіна, чи більш широкий склад учасників, включно з Україною. Від цього залежить і характер рішень, про які можуть домовлятися. Якщо буде зустріч Байдена і Путіна, то домовлятися можуть лише неформально. Питання, які стосуються НАТО і України, треба буде офіційно узгоджувати з країнами НАТО і Україною”, - наголосив політолог.
За його словами, можна припустити, що на цьому саміті можуть домовитись про підготовку великого саміту (міжнародної конференції на вищому рівні) щодо узгодження принципових питань безпеки в Європі, зокрема про обмеження розташування військ, ядерної зброї, ракет середньої дальності, проведення військових навчань, тощо.
“Але ще раз підкреслю – це мають бути гарантії безпеки для всіх «інтересантів», зокрема і для України, а не тільки для РФ”, - підкреслив Володимир Фесенко.
Дещо більш скептично з цього приводу висловився політолог Олег Саакян. Він вважає, що, направду, шансів на те, що на саміті буде щось конкретно домовлено, що його підсумки вплинуть на перебіг сьогоднішнього протистояння — майже немає.
“Тут вся дилема для Росії стоїть в тому, що їй можуть запропонувати для того, щоб вона погодилася на зустріч, а також в тому, що в процесі вона зможе для себе “вичавити”. Саме через це РФ поки не погоджується на ці перемовини, тримає паузу... Це з одного боку”, - каже пан Саакян.
З іншого боку така зустріч потрібна Заходу. Макрону, наприклад, щоб забезпечити для себе внутрішньо-електоральні позиції: “Він перебуває у виборчому процесі. Йому важливо продемонструвати свій образ миротворця”.
А Байдену...
“Будь-яка дипломатична активізація — це, як мінімум, вигравання часу, зменшення наміру до атаки Росії тут і зараз. І Кремль це прекрасно розуміє. Тому Захід більше зацікавлений в цій зустрічі, ніж РФ. Принаймні, остання хоче, щоб так вважали, - зауважив політолог. - Щодо предмету перемовин... Зрозуміло, що з боку Москви — це ультиматуми, які були виставлені раніше або, принаймні, частина з них. Тому я досить песимістично налаштований, що вдасться про щось домовитися”.
“Такими ініціативами Франція та США намагаються ще глибше затягнути Москву у переговорний процес”, - каже політолог-міжнародник Олександр Юсупов.
Але за нинішніх обставин, продовжує експерт, без критичних поступок із боку Заходу та України, насамперед, у питанні розширення НАТО, дуже складно уявити спокійний дипломатичний вихід із кризи.
На його думку, це не означає неминучість повномасштабної війни, однак все йде до, як мінімум, дуже серйозної ескалації на Донбасі.
“Тому не виключено, що останніми днями Париж і Вашингтон переглянули свої позиції з головних для Москви питанням і хочуть викласти нові ідеї на стіл. До того ж, Париж вже кілька разів гучно заявляв про бажання збудувати новий порядок європейської безпеки”, - вважає пан Юсупов.
На додаткові запитання, що конкретно могло би Україну задовольнити, яким чином цей саміт, його прогнозовані рішення співвідносяться із «духом» промови президента Зеленського на безпековому форумі у Мюнхені? Зрештою, в цьому ж ключі, остання пропозиція глави українського МЗС Кулеби щодо проведення мирних переговорів у форматі п'ять постійних членів Радбезу ООН плюс Україна, Німеччина і Туреччина — як експерти її оцінюють?
“Що нас могло б задовольнити? Найперше, це дотримання режиму припинення вогню і режиму тиші. Звісно, хотілося б іще відведення російських військ від наших кордонів, але, зрозуміло, що в цілому весь цей пакет уже звучить фантастично. Поле для домовленостей на сьогодні вкрай вузьке. РФ не збирається відходити з позицій своїх ультиматумів. А для Заходу та України — це неприйнятно”, - зазначив Олег Саакян.
“В наших інтересах – деескалація нинішньої кризи, хоча б частково (але суттєве) відведення російських військ від наших кордонів, припинення бойових дій на Донбасі. Не варто розраховувати на щось більше саме з точки зору наших інтересів. Росія не піде на якійсь значущі поступки в українських питаннях, як от, наприклад, по Криму і Донбасу”, - доповнив Володимир Фесенко.
Але є і ризики, продовжує політолог, що нас в черговий раз можуть схиляти до швидкого виконання політичної частини Мінських домовленостей.
“Проте я не очікую повторення Мюнхену-1938. Зараз зовсім інша ситуація, ніж тоді. І Байден, при всіх його особливостях, не діє в стилі Чемберлена. І ми готові захищатися, а не підкорятися російським ультиматумам”, - акцентує пан Фесенко. І додає: “Щодо саміту і тим, як його прогнозовані рішення співвідносяться із промовою президента... Скажу так, прямого протиріччя немає. Зрештою, як і ймовірні ризики мають, скоріше, потенційний характер. Промова Зеленського була якраз про необхідність реальних гарантій безпеки для України. Ну, відносно заяви Кулеби. Вважаю, це цілком доречна пропозиція. Росія хоче вести переговори лише зі США. А ми маємо максимально підняти і статус переговорів і розширити їх склад за рахунок зацікавлених держав”.
Володимир Фесенко наголошує, що дуже важливо, що Україна нині займає активну позицію щодо “безпекового саміту”, а не чекає, коли хтось про це буде домовлятися.
“У своїй промові на Мюнхенській конференції президент України справедливо розкритикував партнерів за недостатню допомогу й небажання приймати Київ у НАТО, і також сказав про готовність обговорити з наддержавами надання Україні нових гарантій безпеки. Але... Як результат — у частини експертного середовища склалося враження, що цілком можливо наше керівництво не так уже й проти варіанта з переходом до нейтрального статусу в обмін на зобов'язання членів Радбезу ООН забезпечити захист суверенітету України, і це нагадувало б Австрію за часів Холодної війни. Хочеться вірити, що все ж таки пропозиція Кулеби щодо саміту є лише спробою підтримати дипломатичні зусилля, і Київ й надалі відстоюватиме своє право на членство в НАТО”, - каже Олександр Юсупов.
Він також наголошує на тому, що велика угода з Москвою, навіть за посередництва Заходу – навряд чи хороша ідея: “Адже Росія не є конструктивним або надійним учасником міжнародної спільноти”.
Натомість, пан Саакян ще раз повторив, що не думає, що в порядку денному може бути виконання російських ультиматумів, оскільки “це б остаточно підірвало б єдність Заходу”, а також дало меседж одразу цілій низці реваншистських тоталітарних режимів по всьому світу, що в них руки розв’язані.
“Ми тоді перейдемо у фазу багатьох воєн у різних куточках планети. Тому що за конфліктом російсько-українським спостерігають у дуже багатьох столицях. (...) Це має бути порядок денний, співавтором якого є Україна. І, зрозуміло, що від того наскільки ми узгодимо свої кроки з партнерами — від цього залежить єдність і можливість імплементації таких домовленостей взагалі. Так, Україна сьогодні справді активніша — більше ніж можна було очікувати, але менше, ніж потрібно. Тобто заявка на проактивність є, кроки проактивні є, але їх достатність, вписаність у більші контексти, їх змістовність — подекуди викликає критику. Отже, нам ще є над чим працювати”, - переконаний Олег Саакян.
Підкреслюємо, що всі ці міркування зафіксовано на вечір 21 лютого 2022 року. Завтра багато що може виглядати інакше.
Мирослав Ліскович. Київ
