Розпад Союзу – найбільша геополітична катастрофа? Це найбільша удача людства!

Сьогодні, 30 грудня 2022 року, виповнюється сто років від дня утворення Союзу РСР – спадкоємця Російської імперії. Монструозне державне утворення, яке трималося лише на багнетах та ідеологічному примусі, пішло у небуття у 1991 році. Держава-ракова пухлина сконала, але пустила свої ідеологічні метастази у світовий організм. Дотепер людство бореться з наслідками хвороби радянщини та комунізму, яка уразила мільйони людей та десятки держав.

До чого призводять спроби «відродити Радянський Союз» ми наочно бачимо на прикладі сьогоднішньої Росії, в якій опозиціонери мають ярлик іноземних агентів, де негативне висловлювання у бік влади та критика її дій призводить до осудження на тривалі терміни ув’язнення, де висловлення свої позиції щодо війни з Україною карається штрафами та притягненням до кримінальної відповідальності. І це, схоже, лише початок. Якщо їх не зупинити, вони там й до ГУЛАГу ХХІ століття дійдуть...

Втім, в обкладеній фантомними болями путінській росії вже не один рік тривають безумні обговорення імперського «ідеалу» - «відтворення союзу». Чому це марні фантазії доводить нині Україна своїм героїчним спротивом російській навалі. Втім, для того, щоб це усвідомити, зовсім не обов’язково було розв’язувати криваву Велику війну, достатньо згадати історію, навіть побіжно.

СРСР – нащадок Російської імперії і профанація демократії

Якщо згадати, яким був СРСР, то на думку спадає лише одне – добре, що він розпався. Комуністи, будуючи суспільство загальної справедливості та безмежного щастя і добробуту,  створили тоталітарного монстра. СРСР дивним чином поєднав усі найогидніші практики древнього світу та середньовіччя. Гноблення селян відтворювало історію кріпацтва, жорстока експлуатація робітників поєднувалася із відверто знущальними твердженнями про владу пролетаріату. Люди, які в інших суспільствах є провідниками суспільних перетворень та генераторами ідей – філософи, вчені, літератори, митці, були віднесені до «прошарку» між селянами та робітниками, їхніми думками нехтували, а багатьох з них фізично знищували, частіше за все – ні за що.

Радянський Союз від початку, у самій своїй назві, ніс інформацію про докорінну відмінність від решти цивілізації суспільного ладу, що будується. Влада рад мала на увазі профанацію представницької демократії, на початках - диктатуру найбільш неосвічених та люмпенізованих прошарків населення,  з ляльководами з номенклатурними лаштунками.

Усе і усі, хто проявляв найменшу незгоду з більшовиками, винищувалися або запроторювалися до в’язниць і таборів. Побудова «щасливого майбутнього», утопічного комуністичного суспільства відбувалася у буквальному сенсі на кістках незгодних та тих, хто вважався владою розхідним матеріалом для великого соціального експерименту.

Попри загальні слова про рівність усіх народів та інтернаціоналізм, радянська влада проводила жорстку політику щодо відродження колишньої імперії, на чиїх уламках вона постала у 1917 році. Колишня метрополія, під іншими гаслами, зайнялася тією самої справою, що і її попередниця – збиранням земель та спробою максимально придушити будь-який національний рух у своїх кордонах.

При розпаді Російської імперії деяким країнам та народам пощастило вирватися з задушливих обіймів Москви та створити свої власні держави. Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща не тільки проголосили свою незалежність, алей зуміли відбитися від спроб залучити їх до побудови нової імперії. Україні, Білорусі, країнам Кавказу та Туркестану не поталанило, їхні армії були розбиті, уряди повалено, землі загарбано, а народи поневолено.

Тюрма народів під вивіскою інтернаціоналізму

До кінця 30-х років на території Радянського Союзу існувало чимало «національних районів», де люди мали можливість використовувати рідну мову. На території України було створено десятки національних польських, болгарських, грецьких, німецьких, єврейських районів, декілька російських. За межами України існувало 40 національних українських районів, з них 38 – на території Росії. Усі вони були ліквідовані до 1939 року. Характерно, що у Криму, який тоді входив до складу Російської Федерації, кримські татари не отримали своєї, хоча б і урізаної, автономії або державності, і також були об’єднані до національних районів.

Це лише протягом певного і нетривалого часу невпевнене ні у власних спроможностях московські комуністи загравали з національними республіками, але вже у середині 30-х років політику коренізації та підтримки національних культур було згорнуто на догоду імперським амбіціям Москви. Національні кадри репресувалися, вживання національних мов обмежувалося сферою жорстко підконтрольної художньої літератури та народного мистецтва. Утворені національні райони скасовувалися, поступово впроваджувалася політика насильницького переселення цілих народів, російська мова ставала обов’язковою, а потім - єдиною для застосування в офіційних документах.

Радянський Союз зразка 1922 року мав зовсім інший вигляд, ніж СРСР у 1991-му. Тоді до складу СРСР увійшло чотири республіки, дві з них які були федераціями – Російська та Закавказька. Закавказька федерація складалася з військовою силою захоплених Грузії, Вірменії та Азербайджану, а Російська федерація включила до свого складу Туркестанську автономну республіку. Радянськими військами тоді вже було захоплено Бухару і Хорезм, які були хоча й васальними, по відношення до Російської імперії, але незалежними державами. Їх «добровільний» вступ до СРСР відбувся у 1924 році.

Комуністи вже на початку існування Радянського Союзу нехтували кордонами т та бажанням народів. Автономні республіки, за рішеннями у Кремлі, раптом перетворювалися на союзні, союзні втрачали статус, карти перелицьовувалися на догоду політичній доцільності. Примусове національно-територіальне розмежування 20-х років перетворило колишні держави Середньої Азії – Казахське ханство, Бухарський емірат та Хівинське ханство у теперішні Узбекистан, Таджикистан та Казахстан. Кордони проводилися так само, як це робили колонізатори у Африці та на Близькому Сході, не беручи до уваги ані історію, ані бажання народів.

Тотальний контроль, голод і геноцид

Найбільшою бідою для усіх народів, які мали нещастя втрапити до СРСР, була комуністична ідеологія і та практика. Людське життя  не мало жодної цінності, представники «експлуататорських класів» винищувалися. До цих класів відносили дворянство та духовенство, згодом до них приєднали інтелігенція та середняцьке селянство.

Будь-яке інакодумство було неможливим. Формально в СРСР до кінця 20-х років існувала багатопартійна система, обмежена, щоправда, лише нібито «соціалістичними» партіями. На практиці будь-які партії, крім комуністичної, заборонялися, їх звинувачували у контрреволюційній діяльності.

Усі професійні спілки, творчі союзи були поставлені під контроль комуністів. Замість судів діяли революційні трибунали, які керувалися у своїх присудах не законами, а революційною доцільністю. У судах закони трактувалися таким чином, як це було вигідно владі. Скасування товарно-грошових відносин повернуло суспільство у середньовіччя, загони збирачів продовольства діяли, як ранньофеодальні дружини якихось варязьких конунгів або аварських ханів, відбираючи у селян останні харчі.

На початку 30-х років, під час масової колективізації сільського господарства, комуністами було спровоковано декілька потужних і смертельних хвиль голоду. Голодомор 1932-33 років в Україні, що забрав життя мільйонів селян – прямий наслідок створення Радянського Союзу. Будь-які виступи селян та робітників, які досить швидко зрозуміли нелюдську сутність комуністичного режиму, придушувалися з нелюдською жорстокістю. Те ж Тамбовське повстання в Росії майбутній червоний маршал Тухачевський придушував за допомогою розстрілів заручників та труєння бойовими газами.

Агресія назовні, репресії всередині

Рівень агресії до власного населення, нехтування правами людини усередині  комуністичної держави можна порівняти тільки з агресивністю її зовнішньої політики. Від самого початку комуністи розпочали агресивні війни проти народів, які вивільнилися від імперії та бажали створити свої власні держави. Українську національну революцію було потоплено у крові, захоплено та знищено державність трьох кавказьких держав. Країни Балтії та Польща з великими людськими втратами відбилися від більшовиків, але були захоплені у 1939-1940 роках. Далекосхідну республіку, яка мала шанс стати демократичною державою, було поглинуто Росією напередодні підписання Союзного договору у 1922 році.

Цілі народи силоміць переселялися з обжитих місць, першими ця доля спіткала терських та донських козаків, ще у перші роки існування радянської влади. У 1938 році було виселено корейців з Далекого Сходу, під час Другої світової війни оголошувалися народами-зрадниками та виселялися з батьківщини кримські татари, калмики, чеченці, інгуші, карачаївці, понтійські греки, кримські вірмени, німці… Депортації супроводжувалися масовими вбивствами та знущаннями.

Не зумівши розпалити багаття революції у країнах Європи, де чисельні спроби створення радянських республік було придушено урядами, комуністи відігралися на національних меншинах у власній країні. Протягом 30-х років каральними органами СРСР було проведено низку т.зв. «національних операцій», у ході яких не тільки ліквідовувалися національні райони, але й фізично знищувалися представники народів, які мали свої держави, що їх комуністи вважали ворожими. Було заарештовано, розстріляно та засуджено десятки тисяч поляків, німців, румунів, латишів, естонці, литовців, фінів, греків, болгар...

Українські діячі культури-комуністи знищувалися саме за національною та мовною ознакою. Діячі українського відродження 20-х років були проведені через низку сфальсифікованих судових процесів та закінчили своє життя в таборах та на розстрільних полігонах. Найвідоміший з них – лісове урочище Сандармох у Карелії, де протягом декількох років цілеспрямовано знищувалася національна еліта не лише України, але й усього Радянського Союзу. Усього там було виявлено 296 розстрільних ям, де трагічно закінчили своє життя майже 10000 осіб. Серед них – Степан Рудницький, Микола Зеров, Микола Куліш, Лесь Курбас, знакові фігури в українському національному відродженні 20-х років минулого століття, що було штучно та криваво перервано катами.

І Сандармох – то лише один приклад…

Рівність у злиднях, брехня у думках

Найгіршою і найогиднішою рисою Радянського Союзу було навіть не нехтуваннями життями своїх підданих, а той стан речей і думок, який характеризувався російським терміном «двоємисліє», який навіть не має відповідника в українській мові. На партійних або профспілкових зборах, у телевізорі та по радіо говорилося про здобутки, про щасливе життя радянських людей, про миролюбність зовнішньої політики, про турботу партії про простих людей. Усе було навпаки, але люди, які насмілювалися піддати сумніву ці заяви, моментально зараховувалися у вороги народу та дисиденти.

Декілька поколінь громадяни Радянського Союзу жили в стані когнітивного дисонансу, коли дійсність та її  описання на шпальтах газет не мали нічого спільного. В одному з найпопулярніших анекдотів того часу йшлося про дівчинку, яка гірко плакала, почувши, у  садочку від виховательки, що у Радянському Союзі усі діти щасливі, у холодильниках багато їжі, усі люди заможні, гарно вдягнені та усміхнені. «Хочу до Радянського Союзу!» - крізь сльози промовляла дитина.

Теперішній молоді складно уявити, що продовольство, одяг та взуття може розподілятися по картках, що полиці у магазині можуть бути геть пустими. Що неможливо купити автомобіль, холодильник або шафу у кімнату, навіть маючи гроші. Що туристична поїздка за кордон вважалася великим заохоченням з боку держави, а щоб отримати таке право – потрібно було пройти декілька співбесід, надати характеристики з місця роботи, від районного комітету комсомолу, КПРС та ЖЕКу. В СРСР регламентувався навіть стиль одягу, ширина штанів та припустимі моделі стрижки у перукарні. Завужені штани або слухання рок-н-ролу могли призвести до загибелі кар’єри. Носіння джинсів прирівнювалося до ідеологічної диверсії, за читання забороненої книжки могли виключити з інституту, знайдена вдома відеокасета з еротичним фільмом загрожувала ув’язненням на декілька років.

Усі розмови про те, що у СРСР було смачне морозиво (рецептура і обладнання були завезені і 30-ті з США) або дешева ковбаса (те саме) є не більш ніж спробою тих, хто мав нещастя прожити у тій країні свої юні роки, хоча б якимось чином виправдати марність і кричущу невідповідність такого життя цивілізації і нормальності. Освіченість, критичний розум, реальне сприйняття світу – усі ці риси здобувалися та набувалися не завдяки комуністичній владі та суспільному ладу СРСР, а всупереч притаманній йому тотальній зрівнялівці в усьому.

Рівність, яка проголошувалася у Радянському Союзі, була рівністю у бідності, покорі та розумових злиднях. Люди пристосовувалися до такого життя, приховували від оточуючих створений у своїй родині добробут,  подекуди, намагалися займатися нелегальним підприємництвом або й криміналом.

Марні спроби реанімувати мерця

Радянський Союз створювався як нібито добровільне об’єднання народів, які позбулися визискування з боку експлуататорів та національного гноблення. Але сама історія його утворення, штиками Червоної Армії та смертними вироками ЧК, призвела до десятиліть кривавого режиму.

Теперішня російська влада ніколи не приховувала своїх мрій відродити СРСР, президент Росії навіть колись назвав розпад цієї тюрми народів «найбільшою геополітичною катастрофою століття». Насправді ж найбільшою геополітичною катастрофою було створення Радянського Союзу, божевільна ідеологія та гігантські ресурси якого сприяли примусовому поширенню комунізму, нескінченним війнам, вбивствам, голоду і злидням для багатьох країн. Без підтримки СРСР не зміцніла б майбутня нацистська Німеччина, не була б розв’язана Друга світова війна,  не відбулася б гонка озброєнь.

Найкраще про ставлення громадян СРСР до цієї країни свідчить те, що абсолютна їх більшість зовсім не переймалася долею СРСР. Коли відцентрові процеси у радянській імперії набули незворотного характеру, на захист Союзу не вийшла жодна людина. Колишні керівники радянських республік хутко підписували рішення своїх парламентів про державний суверенітет. Референдумі та опитування, які проводилися у  республіках, підтвердили рішення про дезінтеграцію тоталітарного монстра. Країна, «де так вільно дихає людина», просто зникла, наче її й не було.

Ресентимент, який спонукав путінську Росію розпочати низку агресивних воєн проти держав-колишніх республік СРСР та напасти на Україну свідчить не про свідомий вибір народу, а лише про те, що імперський дух, яким просякнута колишня метрополія, не вивітриться, доки його не виб’ють артилерією та авіаударами. Російська імперія, яких би трансформацій вона не зазнавала, завжди залишалася агресором у зовнішній політиці та катом у політиці внутрішній. Подейкують, що Путін планував до сторіччя з дня утворення СРСР остаточно захопити Україну та провести у Кремлі свято відродження Радянського Союзу. Реальність і український спротив звели плани російського диктатора на нанівець.

Сучасний світоустрій не потребує імперій, а уся історія людства свідчить, що будь-яка імперія розвалюється. Спроби відновити її силою зброї приречені бути марними і лише призведуть до деградації колишнього імперського центру. СРСР зник остаточно, спроби відродити його марні, а сторічна річниця з дня утворення є лише приводом згадати жахливу історію цього цивілізаційного злочину, щоб ніколи знову його не повторювати.

Дмитро Редько, Київ