Історична політика в сучасних українсько-польських відносинах
Організатор: Національний інститут стратегічних досліджень.
Учасники: Василь Яблонський - заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень, к.і.н., доцент; Владислав Верстюк - завідувач відділу історії Української революції 1917-1921 рр. Інституту історії України НАНУ, д.і.н., професор; Оля Гнатюк - професорка Варшавського університету і НаУКМА, доктор наук; Олег Дубіш - перший Віце-президент Польсько-української господарчої палати; Ігор Ільюшин - завідувач кафедри міжнародних відносин Київського славістичного університету, д.і.н., професор; Володимир Копчак - заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР); Віталій Лозовий - головний науковий співробітник відділу гуманітарної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень, д.і.н., професор; Михайло Самусь - заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань.
Підсумкові матеріали:
Ще кілька років тому половина поляків не знали, хто винен у Волинській трагедії і хто її жертви - історики
До недавнього часу чимало поляків не так багато знали про Волинську трагедію 1943 року, суперечки про яку і надмірна політизація цього питання стали причиною нинішнього напруження в українсько-польських відносинах.
На цьому наголосив Віталій Лозовий - головний науковий співробітник відділу гуманітарної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень - під час круглого столу в Укрінформі, присвяченого історичній політиці в сучасних відносинах України та Польщі.
"В Польщі в 2013 році було проведене соціологічне опитування. Було визначено, що 47% поляків - це майже половина - не знали, хто винен у Волинській трагедії і хто був її жертвами. Хоча польська сторона до того стверджувала, що Волинська трагедія є постійним чинником польської історичної свідомості. А далі, за твердженнями і польських політологів, через політичні заяви, через ЗМІ ця подія була роздута до такої міри, що вона почала трактуватися як якийсь польський голокост - це вислів польського політолога. Відповідно, це поглиблювало негативний стереотип України в Польщі і в польській громадській думці", - сказав Віталій Лозовий.
Він додав, що подальші соціологічні опитування показали, що в свідомості поляків найбільшими ворогами під час Другої світвої війни вони вважали українців, лише потім ішли німці і росіяни.
"Рішення про проведення цієї антипольської акції було прийняте не стільки з метою помститися на національному чи соціальному грунті за кривди міжвоєнного чи навіть попереднього періоду, а це було продиктовано просто військовою стратегією - змобілізувати населення в Західній Україні. Тому що Червона армія поверталася в Західну Україну і це рішення приймала одна політична сила. А це зовсім інше. І цю кривду, цю зневагу по відношенню до українців, яку демонстрували всі уряди міжвоєнної Польщі, просто було використано", - уточнив Ігор Ільюшин - завідувач кафедри міжнародних відносин Київського славістичного університету.
Водночас, за його словами, наївно було б думати, що, коли старше покоління поляків відійде, польське суспільство забуде про цю трагедію.
"А тому єдиний можливий шлях уникнути конфліктів з сусідами - це пошук раціонального компромісу. А компроміс в даній ситуації можливий лише на грунті здорового скепсису до власної історії і обов'язково із визнанням того факту, що українці також чинили злочини по відношенню до своїх сусідів", - сказав Ігор Ільюшин.
Своєю чергою Василь Яблонський - заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень - закликав шукати в стосунках із Польщею конструктивного діалогу.
"І ми маємо не звужувати діалог, а вести його широким фронтом. Ми повинні розуміти, що якщо тільки України почне якісь дії в плані вишукування проблем між українцями і поляками, які пов'язані з національно-визвольними змаганнями 1918-21 років, з політикою Польської держави на українських теренах у 1920-30-ті роки, в 1940-ві роки, то це буде лише ще одним витком ескалації в двосторонніх стосунках. І найкраща відповідь - не пряма, а асиметрична. Її треба шукати на всіх рівнях", - підкреслив Василь Яблонський.
Олег Дубіш - перший віце-президент Польсько-української господарчої палати - наголосив на тому, що у Польщі і України є один спільний інтерес - це захист від гібридної війни, яку веде Росія і її спецслужби, що використовують погіршення польсько-українських відносин з метою ослабити обидві держави.
Він зазначив, що треба створювати відповідні платформи та інструменти, які поліпшували взаєморозуміння, а також активно розвивати економічні стосунки, які теж можуть страждати від погіршення ситуації між двома країнами.
Зокрема Дубіш наголосив на ролі української міграції. "Українська міграція в Польщі зростає. Цифри різні. Російські пропагандисти, які сіють взаємну невіру, говорять про кілька мільйонів, реально зараз у Польщі перебуває близько 1 мільйона українців. Хочемо ми цього чи не хочемо, через демографічну ситуацію внутрі Польщі вони вимушені будуть вгамувати свій запал, який провокує певні радикальні настрої. Тому що в найближчі 5 років Польща буде потребувати від 3 до 5 млн робочої сили", - сказав він.
Формула "Прощаємо і просимо прощення" не спрацювала - польський історик
Формула, що мала би призвести до польсько-українського примирення в питанні Волинської трагедії 1943 року, себе вичерпала, тож необхідно шукати новий шлях їй на заміну.
Таке переконання висловила Оля Гнатюк - професорка Варшавського університету і НаУКМА - під час круглого столу в Укрінформі на тему "Історична політика в сучасних українсько-польських відносинах".
"Щодо пошуків виходу з ситуації, мені здається, формула "Прощаємо і просимо прощення" вичерпала себе у випадку польсько-українського примирення. Треба шукати грунтовно іншої формули. Можливо, ця формула має бути зосереджена навколо вшанування загиблих і пам'яті наших спільних жертв. Бо, всупереч твердженням про те, що мертві не мають національності, культ предків є складовою нашої культури, нашої цивілізації. І пошана померлих і можливість їх гідно вшанувати і поховати є чимось дуже основним для цілої цивілізації, в тому числі європейської", - сказала Оля Гнатюк.
Водночас вона зазначила, що це не відміняє обов'язків істориків досліджувати і робити ці дослідження максимально доступними.
"І потрібно знати не лише те, що є якоюсь крайньою позицією, тому що ми тоді граємо в ту саму гру, в яку грають ті, хто хоче нас запхати в глухий кут. Тобто якщо ми будемо винятково досліджувати діяльність ОУН чи УПА на Волині, ми просто не побачимо, що було поза цим", - підкреслила історик.
Вона переконана, що в даний момент важливо показати дружню підтримку польському громадянству.
"Це дуже важливо, але не всупереч правлячій партії, тому що може бути дуже помилковим хід, коли ми зосереджуємо всі свої зусилля на тому, щоб тримати зв'язок з "Громадянською платформою". Це помилкова стратегія. Потрібно шукати тих контактів і тих виходів в тих місцях, де у нас дуже добрі взаємини. Це економічні і академічні взаємини", - переконана Гнатюк.
Науковець так вважає наївними сподівання залишити історію історикам.
"Занадно велику спокусу відчувають політики і особливо політмейкери, люди, які намагаються виграти той чи інший відсоток виборців. Але мене дуже тішить якісна зміна в українській зовнішній політиці і зваженість щодо рішень з боку українського керівництва. Було би добре, якби і менші посадові особи трималися принципу "Не зашкодь", - сказала вона.
Відео з прес-конференції:
Замовити фото натисніть тут - Фотобанк
