Урочище Гард. Форпост запорозького козацтва

Туристичній спільноті України добре відома назва «Бузький Гард». Так називається Національний природний парк, що розкинувся на території п’яти районів Миколаївщини. Але далеко не всі знають, що ця назва пішла від розташованого на березі Південного Бугу поблизу міста Южноукраїнська урочища Гард, яке тісно пов’язане з історією запорозького козацтва. Сьогодні урочище є своєрідною природною лабораторією, у якій можна побачити ті ландшафти і природні умови, у яких відбувалося становлення і розвиток українського козацтва протягом XVI-XVIII століть.

ЦЕНТР БУГОГАРДІВСЬКОЇ ПАЛАНКИ

Урочище Гард - це глибокий вузький каньйон із крутими скелястими берегами. Серед його гранітних брил тече Південний Буг, утворюючи тут один із найбільших порогів – завдовжки понад півкілометра. З лівого берега нависають три величезні скелі з поетичними назвами – Сова, Брама і Пугач. Разом усі ці об’єкти утворюють величний кам'яний ансамбль. На верхніх ярусах урочища, де висота скель сягає 40-50 метрів, панує степова рослинність. Нижній ярус оповитий заростями карликового дуба, клена татарського і численних чагарників.

Крім мальовничих природних краєвидів, Гард цікавий своїм історичним минулим. Посеред цього ландшафту розгорталося чимало різних подій, пов’язаних із козацтвом, це місце оспіване у численних народних переказах і легендах.

За переказами, у прямовисній вертикальній стіні скелі Пугач була печера В’язниця. Її ще називали запорозькою тюрмою. Вхід до неї був на кілька сажень вище від поверхні води і на кілька аршинів нижче гребеня скелі. У неї опускали на мотузці чи ланцюгах в’язня, який вибратися звідти самотужки вже ніяк не міг.

Навпроти Пугача, серед річки, привертає увагу скелястий, порослий травою та деревами острів Гардовий. У ті часи він був прекрасною природною фортецею, яка майже не потребувала додаткових заходів для укріплення. Це місце було найближче до кордону з Османською імперією і Гард уважався найзручнішим прикордонним форпостом, який захищав із півдня українські землі.

Тут майже три століття був центр Бугогардівської паланки, на чолі з запорозьким полковником, що управляв військово-адміністративним округом між лівим берегом Бугу і правим Інгульця, а на півночі межі паланки доходили до річки Чорний Ташлик.

Гард і сьогодні зберігає ознаки колишньої величі, які вже втратилися в інших місцях козацької слави. Так, як зазначає відомий український етнограф і громадський діяч минулого сторіччя Микола Біляшівський, відоме всім козацьке місто Січ у зв’язку з історичними катаклізмами та руйнуванням кілька разів переносилося на нове місце. А тим часом Гард, або Запорозький Гард, як його позначено на низці географічних карт, будучи центром найстарішої та найбільшої паланки Війська Запорозького, протягом трьох століть до моменту свого остаточного руйнування російськими військами, лишався на тому самому місці.

«Ім’я урочища пішло від рибальської споруди. Як свідчить назва Гарду та однойменного острова посеред річкової бистрини, вочевидь, десь тут мали ловити рибу традиційним тоді способом: за допомогою спеціалізованої споруди – гарду (походить від слова городити). Підтвердження цього ми знаходимо в історичних джерелах: саме тут, використовуючи каміння нижньої забори порога, річку перегородили подвійною стінкою гарду, який і дав назву урочищу та козацькій паланці», - розповідає начальник управління з питань молоді та туризму Миколаївської ОДА Олександр Максименко.

ПРО КОЗАКА ПУГАЧА ТА РИБНІ ПРОМИСЛИ

Саме ці рибні багатства, а також наповнені дичиною довколишні степи й стали першоосновою для виникнення тут козацького поселення. Крім того, тут виникла найбільша на той час в Україні рибопереробка. І згодом поселення переросло в адміністративний центр. Як стверджують історики, острів Гардовий перетворився з часом ще й на видатний сакральний центр, де в запорожців стояла похідна Покровська церква - друга найшанованіша після церкви в самій Січі святиня козаків, відома далеко за межами Запорожжя. І всі ці події відбувалися тут задовго до приходу російських «просвітителів».

«Нижче скелі Пугач і Гардового острова на лівому березі була Паланкова балка – відгалуження річки Ташлик. Поряд - Широка балка, в якій ще у ХІХ столітті можна було побачити залишки кузні, ями від козацьких куренів і запорозький цвинтар. Тут був військовий табір. У Гарді утримувалася команда із 375 чоловік, а влітку, коли зростала загроза татаро-турецьких нападів, козацька команда збільшувалася до 500 чоловік, які жили у 50 куренях (шалашах), двох хатах і десяти землянках», - розповідає відомий миколаївський краєзнавець, автор книг про козацтво, лауреат премії імені Аркаса Октябрина Ковальова.

За її словами, на схід від Паланкової балки, на похилому краю плато високого лівого берега, який примикає до балки, був Базар – місцина, на якій кілька сторіч тому йшла жвава торгівля. Тутешнє населення і досі це місце так називає. Між селами Костянтинівка та Богданівка, біля одного з найбільших порогів, лежить острів Великий, а трохи вище від нього – Малий острів. Обидва острови, як й інші пам’ятки урочища Гард, пов’язані з історією Запорозького козацтва.

Навпроти Паланкової балки була переправа (перевіз). Майже до кінця ХVІІІ сторіччя вона була однією з головних на Південному Бузі. До неї сходились кілька великих транзитних і торгових шляхів - Гардовий (Королівський), Січовий Нижчий, Кучманський (Керван-Іоль) та інші, тому вона давала запорожцям великі митні прибутки. А, крім того, близькість цих шляхів дозволяла запорожцям влаштовувати засідки і відбивати полонених, яких ногайці (татари) вели в турецьку неволю.

«Відомий історик 19 століття Аполон Скальковський зазначає, що Гардову переправу влаштував ще великий князь литовський Вітовт у ХV сторіччі. У самому урочищі була човнова, а навпроти острова Великого – поромна переправа. Тут несли сторожову службу 300 вояків на чолі зі старшинами. Пізніше у Гарді знаходився найвідоміший на Бузі рибний завод із двома власне риболовецькими спорудами – Старою або Козацькою, та Новою або Архієрейською, риба з якого йшла на потреби духовенства», - продовжує свою оповідь Октябрина Федорівна.

Вона каже, що кожної весни до Гарду приходили партії промисловиків. В основному - бродячі, безпритульні нежонаті люди, які наймалися на роботу. Вони залишалися тут до зими, а дехто й довше. Риби тут було стільки, що за кілька годин козаки виловлювали п’ять-шість, а то й більше возів, причому малу викидали назад у річку. Для зберігання рибу солили і маринували, складали у льодовники – великі погреби, куди взимку закладали кригу з річки, перекриваючи сплетеними солом’яними або очеретяними матами, а дах будували з очеретяних кулів. У таких льодовниках лід не танув декілька місяців.

Багато цікавих історичних подій, пов’язаних із запорозькими козаками Бугогардівської паланки сталося у цих краях. Тож не дивно, що про них складено багато легенд. Одна з них розповідає про героїчний подвиг козака Пугача, який загинув під час наїзду татарської орди на Гард.

«За переказами, одного разу ворожий загін з’явився на березі Південного Бугу. Виникла загроза втратити скарбницю паланки та козацькі боєприпаси. Але кмітливий і винахідливий козак Пугач швидко зметикував, як зарадити біді. Виїхавши наперед татарського загону, він став гарцювати на своєму коні, зваблюючи непроханих гостей на перегони. Вороги вирішили, що козак стане їхньою легкою здобиччю, і швидко, не роздумуючи, кинулися навздогін. Вони не знали ні місцевості, ні безмірної козацької відданості. Та Пугач розумів, що не зможе встояти проти цілого загону. Тому, розігнавши свого коня, спрямував його на високий берег ріки і в останню мить зупинив. Татари ж, не розуміючи маневру, захоплені переслідуванням, цього не зробили, тож багато їх зірвалося з високої скелі і загинуло в річці. Ті, що залишилися живими, розправилися з Пугачем, скинувши його з тієї ж скелі», - розповідає Ковальова. До речі, ці та багато інших розповідей про українське козацтво увійшли до її книги «Бугогардівська паланка».

Є багато й інших цікавих легенд, спогадів і артефактів. Так, за словами відомого історика Дмитра Яворницького, на острові Гардовому, на камені, вибита підкова, а проти скелі Пугач, у степу, на граніті – рука, кисть якої має довжину 7,5 четвертей (четверть - староруська міра довжини, яка рівнялась приблизно 18 см).

Варто зауважити, що пропри всю цінність тутешніх місць, екологи та громадськість Миколаївщини побоюються, - все вищеописане може опинитися під загрозою знищення. Адже наразі Южноукраїнська атомна електростанція наполягає на піднятті рівня Олександрівського водосховища до 20,7 метра. І це, на думку багатьох, призведе до затоплення острову Гардовий і навічно поховає останній ландшафт запорозьких порогів, що зберігся в Україні.

ЦЕНТР СКЕЛЕЛАЗІННЯ ТА ВЕЛОСИПЕДНІ ПОДОРОЖІ

Але не тільки своїми історичним минулим цікаве це місце для сучасників. Урочище Гард також є одним із центрів скелелазіння України, де клуби з усієї країни проводять різні чемпіонати, змагання та фестивалі.

На стрімких щитах скелі Брама проходять маршрути з категоріями складності від IV до VII. Найважчі з них мають категорії VII-a та VII-б і називаються «Дракон» і «Табу». Також можна полазити на кам'яних брилах скелі Пугач.

Крім того, більш привабливого місця для катання на велосипеді, ніж урочище Гард, годі й шукати. Його огортає мереживо живописних ґрунтових доріг, які з'єднують між собою пороги, балки і скелі, що ведуть до просторих терас із оглядовими майданчиками. Звідси відкриваються мальовничі пейзажі з видом на могутні скелі, Сокурову балку або «Ворота Гарда», як її називали ще козаки.

Бузький Гард - це долина в розломі Українського кристалічного щита, через яку тече Південний Буг. По берегах річки розкинувся унікальний кам'яний степ, що з весни до пізньої осені буяє розмаїттям кольорів і трав, яких тут налічується близько 800 видів, 25 із них занесені до Червоної книги і Європейського червоного списку.

Туристи, які прибули сюди на кілька днів, можуть зупинитися в хостелі чи в готелях у місті Южноукраїнську, яке розташоване всього за кілометр від урочища. А також у мотелях на трасі Ульянівка-Миколаїв за 5 км від міста. Поїсти можна в тутешніх кафе, ресторанах і фаст-фудах.

А наступна розповідь нашого проекту “Сім днів у регіоні” - про історико-археологічний заповідник, стародавнє місто-державу античної доби «Ольвія», що в Очаківському районі Миколаївщини.

Більше про Миколаївщину у проекті "Сім днів у регіоні" читайте у матеріалах:

"Тилігул. Лиман, солоніший за Чорне море", "Український Гранд-каньйон в мініатюрі", "Мигія. Центр України з екстремальних туристичних розваг".

Алла Мірошниченко, Миколаїв

Фото Олександра Кремка та з мережі інтернет