1300 км на кріслі колісному
Сергій Цитриков мандрує містами і селами Тернопільщини і Хмельниччини і збирає гроші на FPV-дрони, які власноруч виготовляє для військових. За три поїздки, які тривали загалом 31 день, йому вдалося подолати на своєму кріслі колісному понад 1300 км та зібрати для ЗСУ майже 800 тисяч гривень. А загалом за цей рік - 1 млн 340 тис. грн.
ЗІ ШВИДКІСТЮ 15 КМ ЗА ГОДИНУ
Зустрічаюся із Сергієм Цитриковим під час його благодійного туру у селищі Підволочиськ. Це остання локація його третьої подорожі.
- Цього разу моя мандрівка тривала 16 днів. Я відвідав 15 міст Тернопільщини і Хмельниччини. Це вже третя така поїздка цього року. Всього я планував подолати тисячу кілометрів, але вдалося більше – понад 1300, - розповідає волонтер.
Чоловік мандрує на кріслі колісному, обладнаному спеціальною приставкою з двигуном та акумуляторами.
- Це допомога від закордонних благодійників. Завдяки цій приставці я можу їздити на довгі відстані. Візок рухається із швидкістю 15 кілометрів за годину, - каже тернополянин.
До візка прикріплені синьо-жовтий та червоно-чорний прапори, на колесах також патріотичні кольори і напис «Слава Україні». Спереду є скринька та QR-код для охочих перекинути кошти на картку.
- Я співпрацюю з БФ «Паляниця» і маю офіційний статус волонтера, посвідчення. Для мене це дуже важливо, аби люди мені довіряли. Також про всі зібрані кошти я звітую у соцмережах. У кожній громаді перед від’їздом я разом із представниками місцевої влади рахував кошти, оприлюднював зібрану суму і закидав їх на картку. Мені люди довіряють, я це дуже ціную і надзвичайно відповідально ставлюся до збору, - розповідає чоловік.
Сергій Цитриков перед поїздкою попередньо домовлявся з керівництвом громад, які відвідував.
- Для мене було важливо поінформувати людей, щоб вони розуміли, хто я, що роблю, і це добре спрацювало. Мене зустрічали голови громад або старости сіл. Вони та працівники міськрад та старостатів також активно долучалися до зборів. Я вдячний людям за підтримку моєї ініціативи і допомогу ЗСУ.
ДРОНИ І ПАВЕРБАНКИ
Сім років тому Сергій Цитриков травмував хребет на роботі. Відтоді пересувається на колісному кріслі, має першу групу інвалідності.
Після повномасштабного вторгнення Росії став займатися волонтерством. Коли його брат Юрій пішов служити в ЗСУ, почав допомагати йому.
- Виготовив самотужки зарядну станцію, згодом почав складати павербанки й дрони. Аби купувати деталі для цього, збирав гроші у Тернополі біля торговельного центру. Там доволі людно, і я приходив, коли у мене була можливість. Саме тоді з’явилася ідея благодійного туру Тернопільщиною для збору коштів, аби виготовити більше «пташок», - пригадує чоловік
Тернополянин називає свій проєкт «Дрони на кухні». Йому вже вдалося виготовити і передати 38 FPV для ЗСУ.
- Я закуповую необхідні комплектуючі, прошу товариша, щоб допоміг мені паяти деталі, і з’єдную їх самостійно. Також сам виготовляю павербанки. Акумулятори для них нам передають волонтери із заводу в Чехії, - зазначив Сергій Цитриков.
ДІТИ ВІДДАЮТЬ НА ЗСУ КИШЕНЬКОВІ ГРОШІ
Дорогою до Сергія постійно підбігають люди, також зупиняються авто. Він дякує кожному і бажає гарного дня.
До нас підходять дві жінки у чорному. Кидають гроші і розповідають, що їхній син та онук загинув на Покровському напрямі біля Селидового.
- Валентину було 23 роки, він був у аеророзвідці 68-ї бригади. Це таке горе, йому би ще жити і жити, - крізь сльози каже Валентина Кравчук.
Біля місцевої школи до пана Сергія підбігають діти і кидають гроші. Їх саме батьки забирають з уроків. Помічаю, що хлопчик витягує купюру з невеличкого гаманця.
- Ми даємо Тимуру кишенькові у школу, він їх відкладає і віддає на допомогу ЗСУ. Він дуже шанує військових,- розповідає мама школяра Оксана Гора.
Також підійшла вчителька з Підволочиського ліцею - вона принесла кошти, зібрані колективом.
- Ми вчора побачили у соцмережах, що пан Сергій сьогодні буде у нашому місті. Дякую йому за те, що він робить. Це велика справа. Ми з вчителями зібрали гроші і також долучаємося до його збору. У нашому ліцеї ми організовує благодійні ярмарки, щоб зібрати кошти для ЗСУ. Постійно проводимо уроки пам’яті, - розповіла вчителька Наталя Довгань.
На вулицях міста пану Сергію не завжди зручно пересуватися. Але це його не зупиняє. Він зізнається, така довга мандрівка його не втомила. Найважливіше, що вдалося зібрати кошти. Дорогою зустрічаємо хлопчика з мамою. Побачивши волонтера, дитина дістає зі шкільного рюкзака гроші.
- Ми з Марком завжди долучаємося до різних зборів для ЗСУ. Мій чоловік також військовий. Його вже рік вважають безвісти зниклим. Не можна залишатися байдужим, потрібно допомагати, - каже Олеся Присяжнюк.
Сергій Цитриков переконаний: не можна сидіти склавши руки, коли в Україні війна. Кожен повинен робити все, що може, на своєму місці.
Юлія Томчишин, Тернопіль
Фото авторки
