Декларація Франциска і Кирила. Що корисного для України?

У зв'язку з зустріччю Папи Римського і патріарха Московського, що відбулася в п'ятницю на Кубі, в Україні було чимало сказано в дусі «все пропало» і «насзновузлили». Паралельно і у вузькому, але принциповому сегменті ліберальної Росії теж наговорено стільки ж багато гірких, викривальних слів.

Підстави для цього, безумовно, були.

Але все ж ситуація не така однозначна.

ОБРАЗА НА ТРИ «УКРАЇНСЬКИХ» ПУНКТИ ДЕКЛАРАЦІЇ

Дійсно, як тільки з'явився текст спільної декларації гаванської зустрічі, українські читачі вп'ялися очима в три пункти - 25-27. №25 - про УГКЦ. №26 - про війну в Україні. №27 - про УПЦ КП і УАПЦ.

«25. Сподіваємося, що наша зустріч дасть внесок у примирення там, де існує тертя між греко-католиками і православними. Сьогодні очевидно, що метод «уніатизму» колишніх століть передбачає приведення однієї общини в єдність з іншою шляхом її відриву від своєї Церкви, не є шляхом до відновлення єдності. У той же час, церковні громади, які з'явилися в результаті історичних обставин, мають право існувати і робити все необхідне для задоволення духовних потреб своїх вірних, прагнучи до миру з сусідами. Православні та греко-католики потребують примирення і знаходження взаємоприйнятних форм співіснування.

26. Ми журимось через протистояння в Україні, яке забрало вже безліч життів, що заподіяло незліченні страждання мирним жителям, що привело суспільство в глибоку економічну і гуманітарну кризу. Закликаємо всі сторони конфлікту до розсудливості, солідарності та діяльного миротворства. Закликаємо наші Церкви в Україні працювати для досягнення суспільної злагоди, утримуватися від участі у протиборстві і не підтримувати подальший розвиток конфлікту.

27. Висловлюємо надію на те, що розкол серед православних віруючих України буде подолано на основі існуючих канонічних норм, що всі православні християни України будуть жити в мирі та злагоді, а католицькі громади країни будуть цьому сприяти, щоб наше християнське братство було ще більш очевидним».

Що сказати, у пункті 25 і справді є підстави для деяких образ з боку українських греко-католиків. Історіографія, історіософія УГКЦ якраз і базується на тезі «мосту» між православ'ям і католицизмом, подолання, таким чином, розколу, що стався між Римом і Константинополем. Тут же, у трактуванні спільної декларації, виходить, що історія створення уніатської церкви оцінюється з позицій сьогоднішнього дня скоріше негативно. І вже зовсім однозначно заявляється: це не «шлях до відновлення єдності». Що явно суперечить існуючій концепції історії УГКЦ. Прикро також, що уніати не названі Церквою, якою вони де-факто і де-юре є, а визначені як якісь дисперсні «церковні громади».

Пункт 26 виписаний досить туманно, але за контекстом він швидше калькований з московських, кремлівських заяв. «Протистояння в Україні», «конфлікт», «громадська солідарність» - тут, звичайно ж, вгадується штрих-пунктир путінсько-лаврівського продавлювання тези про «громадянську війну в Україні». Що також вкрай неприємно.

У пункті 27 йдеться про схизму (в українських варіантах перекладу) або розкол (в російських варіантах) серед православних віруючих в Україні». При цьому чітко вказується, що він може бути подоланий тільки «на основі існуючих канонічних норм». Багато хто побачв і в цьому поступку Московському патріархату.

Розчароване зітхання, що пронеслося по Україні, було гучне. Особливо серед греко-католиків. І патріарх УГКЦ Святослав відреагував оперативно. На офіційному сайті Церкви з'явилося його заспокійливе інтерв'ю за підсумками гаванської зустрічі під характерною назвою «Зустріч, яка не відбулася?»

РОЗЧАРУВАННЯ РОСІЙСЬКИХ ЛІБЕРАЛІВ

А що в Росії? Розмовляти зі священиками РПЦ з приводу цієї зустрічі не дуже цікаво - все одно, що прочитати прес-реліз або переглянути випуск новин на одному з центральних російських телеканалів.

Позиції ліберальних священиків куди цікавіші. Вони не розглядають нинішню РПЦ і керуючий нею Московський патріархат як щось історичне, що несе спадкоємність  через століття. Вони завжди підкреслюють, що нинішня церква відтворена Сталіним, фактично створена заново - після майже повного розгрому, і що вона спочатку була інфільтрована працівниками спецслужб.

Протоієрей Російської православної автономної церкви, письменник Михайло Ардов розповів автору, як він розчарований місцем, обраним для зустрічі Франциска і Кирила: «Вважаю, що для зустрічі Патріарха і Папи Римського важко було вибрати гірше місце, ніж Гавана, Куба. Ну, хіба що Пхеньян з Кім Чен Ином. Перша історична зустріч - і на території режиму братів Кастро?.. Кирилу туди й дорога. Але Папі Франциску, мені здається, можна було підібрати варіант краще. Для мене - це знак найстрашніших часів: прагматичність переважає над принципами».

Сказано це було незадовго до зустрічі. Але з «Кирилу туди й дорога» протоієрей Ардов потрапив у точку! Тому що саме з цього патріарх Кирил і почав зустріч: «Мене не покидає відчуття, що ми з вами зустрічаємося в правильний час і в правильному місці». Папа Франциск дипломатично ухилився від похвали місцю зустрічі і віддав хвалу Всевишньому: «Я дякую Святу Трійцю, що така можливість випала». (Диякон Андрій Кураєв, один з небагатьох, хто, перебуваючи всередині РПЦ, дозволяє собі мати власну думку, з приводу такого початку тонко зауважив: «Про Бога першим згадав Франциск. У цьому сенсі я б сказав, що дебют був за Папою»).

Священик Яків Кротов, чудовий публіцист і християнський просвітитель, у своєму фейсбуці так описав подію: «Це абсолютно прохідна зустріч слона і моськи. По одну сторону мільярд віруючих, по іншу мільйонів 100, найбільше, а реально і 10 не буде. І дуже шкода, що слон як моська обгавкує людство. Скільки-небудь історичною була зустріч папи (Павла VI, - ред.) з патріархом (Константинопольським, - ред.) Афінагором в 1965-му році. А все "значення" РПЦ МП стоїть на вуглеводнях і з вуглеводнями зникне». (Щодо «обгавкує людство» - це батько Яків сказав з приводу злагоджених консервативних випадів Франциска і Кирила з питань, пов'язаних з сім'єю, евтаназією, євроінтеграцією, критикою успішних «багатих країн»).

Наголос на вуглеводні можна доповнити думкою того ж Андрія Кураєва, що патріарх дуже хвилювався (на початку зустрічі навіть сів завчасно, через що довелося метушитися, одразу вставати, щоб привітатися з кардиналом і православним єпископом, які щойно підійшли). Чому? Та тому що, на відміну від спокійного і впевненого в собі папи, побоювався провалити «партійне доручення» від президента Путіна: «Оскільки контент розмови для папи був не таким вже й важливим, - він був визначеним нашим патріархом. І він був актуально-політичним, а не богословським. Ось і виходить, що ці дві години наш патріарх представляв не стільки нашу церкву, скільки нашого президента».

МАЛЕНЬКА МИША РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ

Ну що ж, якщо ця зустріч була так потрібна, так корисна російському президентові, то важливо подивитися, а як же її відпрацювала російська пропаганда. Зустріч пройшла в п'ятницю. Тому в підсумкових недільних випусках пропагандистсько-інформаційних програм можна було очікувати чогось зубодробильного. І що ж?

Потрібно відразу сказати, що очікування не виправдалися. «Вести недели» Кисельова почалися з гучного вигуку «Зустріч тисячоліття!», але далі пішло щось незрозуміле. І, загалом, навіть абсурдне. Кисельов пригадав стару історію, про яку папа побіжно згадав у якомусь інтерв'ю на початку тижня. Ще восени Франциск на виступі в Європарламенті сказав, що нинішня Європа безплідна, як стара жінка. А Ангела Меркель нібито прийняла це на свій рахунок, зателефонувала до Ватикану, щоб висловити обурення - мовляв, ні, Європа не безплідна.

Весь сюжет, який розповідає ведучий з фірмовою бридкою усмішечкою, виглядав надзвичайно дивно і не до місця. Так було до того моменту, поки не стало ясно, що це просто тривала підводка до сюжету про Мюнхенську конференцію з безпеки, майже без стику переходить у сюжет про Сирію і біженців у Європі. Ось що для Кисельова і росгеббельспропаганди було головним на цьому тижні.

А про «зустрічі тисячоліття» Кисельов заговорив лише на 37 хвилині. І, як для нього, формулював дуже акуратно. Щоб не бовкнути зайвого, чималу частину часу просто зачитував пункти спільної декларації, що з`являлися на екрані. При цьому з особливою урочистістю і похвалою сказав, що учасники зустрічі обходили складні питання, як наприклад про уніатів: «Тонко проходять тему тертя між греко-католиками і православними. У будь-якому випадку - храми забирати не треба».

Загадкова остання фраза - кому у кого і в який період часу «забирати не треба»? Може, він мав на увазі досить часті в останні два роки випадки відходу церковних громад разом з храмом з підпорядкування УПЦ МП? Якщо так, то влучив пальцем у небо. Тому що там якраз був перехід до складу УПЦ КП.

А ось про цю церкву, після доброзичливого визнання греко-католиками «права громад на існування та задоволення своїх потреб», Кисельов раптом різко сказав: «Не плутати! До розкольників Філарета це не відноситься».

Ось! Ось зараз-то, подумалося, Кисельов і почне запалювати! Але ні - він просто продовжив нудне зачитування декларації - пункту 27, а потім 26. І незабаром закінчив сюжет, давши місце репортажу з Гавани - теж вельми беззубому, в дусі «Клубу мандрівників» або «Навколо світу». І все!

Пізніше виявилося, що планове довбання України у Кисельова було заплановане в сюжеті про хижацьке розкрадання українських чорноземів. Але аж ніяк не в гаванській зустрічі.

А на Першому каналі в «Недільний «Час» Іради Зейналової картина виявилася ще більш показовою. Сюжет про зустріч папи і патріарха взагалі був у самому-самому кінці (після 1 години 17 хвилин інших, більш важливих новин). І перед досить містечковою новиною - масовим знесенням торгових центрів мером Москви Собяніним. І це теж точний показник інформаційно-пропагандистської другорядності зустрічі папи і патріарха.

Показово, що і в Зейналової все починалося з традиційної для російського ТБ брехні: «Зустріч, яку тисячу років чекали». («Не плутати!» - як міг би вигукнути тут Кисельов, якщо б йому більше заплатили з іншого боку).

Кремлівська пропаганда старанно підсовує в історичну схему замість константинопольського патріархату - московський патріархат, самозванний і перші сто з гаком років неканонічний (а через століття з невеликим, після набуття канонічності, і зовсім скасований Петром I - ще на два століття).

Адже це Константинополь тисячу років тому посварився з Римом. Цю зустріч їх предстоятелів чекали тисячу років. Але вона, як справедливо зазначив Яків Кротов (і не він один) відбулася ще півстоліття тому. Тільки не в 1965 році (як у Кротова), а в 1964-му. І не в Гавані, в аеропорту у братів Кастро, а там, де й належить бути великим історичним зустрічам, - в Єрусалимі.

На тлі беззубості і відсутності гостроти виділилося лише те, що з приводу греко-католиків автор репортажу з «Недільного Часу» Павло Краснов збрехав чистіше Кисельова (ось вона - школа розіп'ятих хлопчиків і зґвалтованих дівчат!): «У питаннях найболючіших папа римський приймає сторону Москви. Наприклад, відмовляючись від уніатства - підпорядкування православних громад Ватикану». Вибачте, папа аж ніяк не відмовився від уніатської церкви, що перебуває в його віданні.

Так що, судячи з основних пропагандистських рупорів Кремля, велика інформаційна гора анонсів гаванської зустрічі народила маленьку пропагандистську мишу.

Ну, пара сюжетів і перекручувань. Ну, Медведєв на виступі в Мюнхені згадав.

Але, мабуть, що до Всеправославного собору-2016, який планується провести в червні на Кіпрі, ця історія навіть не доживе, не запам'ятається. Для інших східних патріархів зустріч з Римським Папою - подія не така вже екстраординарна.

ПЕРЕЧИТАЄМО ДЕКЛАРАЦІЮ ПО-СВОЄМУ

А тепер давайте ще раз вчитаємося в спільну декларацію. І насамперед, звичайно, в українські її пункти (тим більше що після Мінська-2 у нас є великий досвід вчитування в казуїстичні декларації).

«...церковні громади (греко-католиків - ред.) мають право існувати і робити все необхідне для задоволення духовних потреб своїх вірних, прагнучи до миру з сусідами. Православні та греко-католики потребують примирення і знаходження взаємоприйнятних форм співіснування».

Патріарх Святослав практично відразу заявив з цього приводу: «Колись нас звинувачували в «експансії на канонічній території Московського Патріархату», а тепер за нами визнають право опікуватися нашими вірними скрізь, де вони цього потребують. Я припускаю, що це стосується також і території Російської Федерації, де досі ми не маємо можливості юридичного вільного існування, або території анексованого Криму, де нас, «перереєструвавши» за російським законодавством, фактично ліквідують».

Так, саме так! «Православні та греко-католики потребують примирення і знаходження взаємоприйнятних форм співіснування». А хто сказав, що тут мова йде про Україну - всю або тільки Західну? А якщо на території Росії знайдуться громади греко-католиків, тоді що?.. Тепер громади греко-католиків мають можливість, потрясаючи даною декларацією, вимагати своєї реєстрації, доти неможливої, на території Російської Федерації. А в разі відмови можна і потрібно буде голосно говорити про її порушення.

Якщо вдуматися, то й пункт 27 не так вже погано виписаний. «Висловлюємо надію на те, що розкол (схизму) серед православних віруючих України буде подолано на основі існуючих канонічних норм, що всі православні християни України будуть жити в мирі та злагоді».

Так, все саме так і буде. Константинопольський патріарх дасть автокефалію УПЦ КП і на цьому розкол закінчиться. Тому що «на основі існуючих канонічних норм» Київський патріархат буде рівним серед рівних. А це вже не схизма.

А щодо того, що «всі православні християни України будуть жити в мирі та злагоді»... Але ж не сказано, що мир і злагода можливі тільки в рамках єдиної підмосковської церкви. Живуть же зараз в Естонії Естонська православна церква Московського патріархату і Естонська Апостольська Православна Церква в юрисдикції Константинопольського Патріархату. Правда, їх життя, швидше, паралельне, ніж в мирі та злагоді.

Цікаво, до речі, подивитися цю тезу в поєднанні з тезою з пункту 25. «Метод «уніатизму» колишніх століть, що передбачає приведення однієї общини в єдність з іншою шляхом її відриву від своєї Церкви, не є шляхом до відновлення єдності». На момент укладення Брестської унії в 1596 році Київська православна митрополія була у складі Константинопольського патріархату. Ось що є старовинною «своєю Церквою» для України. Так що і тут корисно пам'ятати - критика «методу «уніатизму» колишніх століть» не має нічого спільного з визнанням особливих прав Московського патріархату, який, до речі, в 1596 році мав лише 7 років канонічного автокефального існування - після 140 років неканоничного.

Складніше, звичайно, з пунктом 26. Втім...

Тут же йдеться про протистояння в Україні», але не про «українське протистояння». А «сторони конфлікту» не названі. Тому кожен може трактувати, як вважатиме за потрібне. Так, не сказано, що Росія зацікавлена сторона конфлікту, але і не сказано зворотнє. Протистояння або конфлікт не заявлені як «внутрішньоукраїнські».

Так що - навіщо нам читати цей пункт так, як його бачить і з яким розрахунком його писала Москва. Давайте його читати так, як підправив Ватикан. І трактувати по-своєму.

Так, в Україні, дійсно, є протистояння. Але де? На окупованих територіях! Адже це там вже втрачено безліч життів, там незліченні страждання мирних жителів, глибока економічна і гуманітарна криза. А як інакше? Адже на решті території України економічна криза не така глибока, гуманітарної кризи немає взагалі, як немає і страждань мирних жителів. Але між якими сторонами конфлікту» це протистояння? Ми вважаємо - це протистояння власне України, спраглої до реформування, перебудови, і гібридного «російського світу», що направляється з Кремля. І ми зовсім не проти, якщо якісь ієрархи закликають «всі сторони конфлікту» до «розсудливості, солідарності та діяльного миротворства».

ОПОРА НА ВЛАСНІ СИЛИ

Взагалі, нічого страшного для української церкви, для української держави 12 лютого в Гавані не сталося.

Москва, що борсається в лещатах кризи та ізоляції, дістає з рукава вже останні козирі, як зустріч з папою, від якої так довго відмовлялися. Але при цьому зустріч Франциска і Кирила виявилася для Кремля чимось корисною, але зовсім не проривною. Що називається - не першошпальтовою.

А от українській масовій свідомості потрібно продовжувати позбавлятися від паскудної звички дуже сильно покладатися на когось. Інтереси Ватикану не суперечать інтересам УГКЦ (Рим, до речі, теж не дуже задоволений тим, що предстоятеля греко-католиків називають і згадують як патріарха), інтересам України. Але і не збігаються з ними.

В таких умовах потрібно максимально усунути негатив від події, що сталася. А також вміти знайти в ньому позитивні моменти, щоб добути з них користь. Так, сміливіше потрібно просувати своє трактування, свій порядок денний, а не повторювати чужі тези.

Ось і зараз, наприклад, варто було б не бідкатися з приводу «антиукраїнських» тез спільної декларації, а голосно прославити патріарха Кирила за сміливий екуменічний поворот. І це було б набагато корисніше - з урахуванням того, яка сильна в РПЦ дрімуча антиекуменічна позиція.

Олег Кудрін, Таллінн

Перше фото: AFP