Сучасна молодь почала активніше долучатися до багатьох процесів в Україні. Але питання підтримки юного покоління державою не втрачає своєї актуальності. Про ситуацію у сфері молодіжної політики, про кроки, які треба зробити для забезпечення належних умов реалізації потенційних можливостей юнаків й дівчат, Укрінформу розповів заступник міністра молоді та спорту Олександр Ярема:

- Олександре Йосиповичу, ви говорили, що одне із важливих завдань, яке перед собою ставить Міністерство молоді та спорту, це - розвиток молодіжної інфраструктури. Чого, на вашу думку, не вистачає сучасному поколінню?

- У нашому розумінні розвиток інфраструктури - це створення просторів, які будуть відкриті та дружні для молоді. Це ті місця, де школярі або студенти, молоді люди, зможуть з користю проводити свій час, отримувати там додаткові знання чи навички. Тобто йдеться про неформальну освіту, про можливості розкрити лідерський потенціал. Це може бути проектний менеджмент, навчання роботі в команді і не тільки.

До речі, у нас уже є яскраві приклади розвитку молодіжної інфраструктури. Створені та працюють багато молодіжних центрів, їх ще називають молодіжними просторами чи молодіжними хабами, і підходи до цієї роботи найрізноманітніші - залежно від запиту молодих людей. До прикладу, є молодіжний центр «Теплиця» у Слов'янську Донецької області. Там є гуртки, де молодь вчать програмувати та друкувати на 3D-принтерах. У сусідньому Краматорську є молодіжний центр «Вільна хата», де особливу увагу приділяють розвитку музичних талантів. У м. Лимані є молодіжний центр «Альтанка», де пріоритетним напрямом є урбаністика, молодь вчать створювати міста, комфортні для проживання.

- Якою є роль держави у процесі створення таких центрів?

- Звичайно, самі вони не організовуються, держава допомагає. Декілька років тому в Україні існував десяток молодіжних центрів, а зараз тільки в Донецькій області їх понад 80. Але для того, щоб центри розвивалися, треба змінити законодавство. Ми декілька разів спільно з народними депутатами вносили в сесійну залу парламенту відповідні пропозиції. Минулого року уряд ухвалив постанову, якою затвердив Типове положення про молодіжний центр, тоді ж Верховна Рада проголосувала за зміни до Бюджетного кодексу, в який внесли опцію підтримки молодіжних центрів.

А ще треба добре попрацювати з місцевою владою, яка має допомогти знайти найкраще місце для такого центру. Він обов'язково має бути в зоні пішої доступності, бо якщо знаходитиметься далеко і до нього треба їхати, молодь туди не піде. Якщо ж розташований поблизу школи чи біля дому, більше шансів на те, що молодь туди ходитиме.

Пам'ятаєте, як країну шокували кадри з Чернігова, коли молодь знущалась один над одним і знімала це на телефони? З'ясувалося, що вони проводили свій вільний час біля супермаркету. Буває таке, що й на заправках чи на зупинках збираються. Тому дуже важливо організувати комфортний простір, де можна проводити час із користю, отримувати знання та навички.

Підходи до створення таких центрів найрізноманітніші. Десь на базі старих бібліотек або будинків культури, клубів молодь спільно з місцевою владою робить яскраві місця для себе. Є випадки, коли їх роблять з нуля, наприклад, на базі вищих навчальних закладів.

- Ви зустрічаєтеся із закордонними колегами, обговорюєте молодіжну проблематику. Які схожі проблеми у цій сфері бачите, а які існують тільки в Україні?

- Так, ми проводимо зустрічі, обмінюємося досвідом. У контексті розвитку молодіжної інфраструктури дивилися на досвід Фінляндії. У них дуже розвинена система молодіжних центрів, найрізноманітніших просторів, але проблема залучення молодих людей до активного громадського, суспільного життя досі є актуальною. Юних фінів це не дуже цікавить, вони достатньо пасивно сприймають ситуацію більше у ролі споживачів, аніж тих, хто хоче формувати.

Наприклад, для Німеччини викликом є міграція, у той час як для нас - питання внутрішньо переміщених осіб є актуальним. Коли велика кількість людей змінює місце проживання, постає питання про створення для них нормальних умов (житло, навчання, робота та інше).

Велика кількість молоді, яка зловживає алкоголем, наркотиками - з такою проблемою зіштовхнулося багато країн, у тому числі наша держава. Тому варто популяризувати серед молодого покоління здоровий спосіб життя та думку про те, що бути здоровим - це добре.

Питання зайнятості молоді є гострим для багатьох країн. Створення програм стажування, нових робочих місць, можливостей для профорієнтації, профдіагностики, створення усіх умов для того, щоб людина могла себе знайти на ринку праці - над цим працюємо. У нас, до речі, критична ситуація, бо близько 50% випускників вищих навчальних закладів працюють не за фахом, понад 60%, які стоять на обліку в службі зайнятості, мають вищу освіту. Тому ми думаємо, як краще працювати з молоддю, зі школярами, батьками, для того, щоб допомогти їм зорієнтуватися, почали створювати карти професій. Є довідник для компаній про те, як стати більш дружніми для молоді, адже кожне покоління має свої відмінності, специфіку, запити.

Започаткували такий формат форумів спільно з нашими партнерами з Центру «Розвиток корпоративної соціальної відповідальності», з Фондом народонаселення ООН, де в межах одного простору зустрічаються представники бізнесу та молоді. Вони діляться своїм баченням, очікуваннями, досвідом, домовляються про співпрацю. Так само намагаємося організувати тісний контакт молоді з владою.

- Яка область, на вашу думку, є лідером по розвитку молодіжної політики, а яка гальмує?

- Складно давати такі оцінки. Наприклад, Дніпропетровська область дуже багато уваги приділяє роботі з молоддю, там у деяких селах є переможці конкурсу кращих практик молодіжної роботи. Донеччина є одним із лідерів у розвитку молодіжної інфраструктури. Є достатньо багато цікавих інноваційних ідей на Волині. На жаль, на Миколаївщині, Херсонщині, у Чернівецькій та Хмельницькій областях ці процеси відбуваються трохи повільніше.

З минулого року ми почали активніше працювати з органами місцевого самоврядування, залучаємо об'єднані територіальні громади до різних активних заходів. Тому буває так, що на обласному рівні менша активність, водночас у регіоні є громади чи міста, де є цікаве молодіжне життя. Можна згадати, до прикладу, Кам'янець-Подільський, Умань.

- У деяких відомствах, зокрема, при Міністерстві інформаційної політики є студрада, яка працює постійно. Які форми співробітництва з молодим поколінням у вас?

- Різні форми. Ми - перше міністерство, яке почало проводити відкриті конкурси підтримки проектів молодіжних організацій. Тісно співпрацюємо з Національною молодіжною радою України, яка об'єднує велику кількість всеукраїнських та регіональних організацій, з Українським молодіжним форумом, Українським молодіжним альянсом.

Багато комунікацій є із представниками різних середовищ, інколи таке спілкування відбувається неформально. Чому так? Тому що є формальна інституція, а є громадська рада, яка відіграє свою роль у певних процесах, а все інше базується на роботі робочих груп. Нещодавно, наприклад, збиралася робоча група, яка обговорювала Типове положення про молодіжні консультативно-дорадчі органи. Коли є питання для обговорення, ми запрошуємо широке коло зацікавлених осіб, експертів, молодь та спільно напрацьовуємо проекти рішень.

- Багато є людей, які готові разом із вами включатися у роботу?

- Є, і навіть не десятки, а сотні лідерів різних організацій, у тому числі регіонального рівня. Ця молодь активна, цікавиться багатьма процесами, які відбуваються в державі, має конструктивні ідеї. Вона приходить, презентує свої проекти, отримує фінансування і потім у себе в регіонах втілює їх у життя. Це важливо для обох сторін, бо вони відчувають нашу підтримку, а ми виявляємо ті проблеми і виклики, які є на місцевому рівні, тому готові на них реагувати.

- Якщо у людини є певна ідея, яким чином її найпростіше донести до керівництва Міністерства? Наскільки ви особисто відкриті для спілкування?

- Є багато прикладів, коли молодь звертається через соціальні мережі. У Facebook мені стисло викладають свої ініціативи або описують проект. Далі ми у Міністерстві аналізуємо інформацію, радимося, кому доручити цю роботу. Є керівники підрозділів, які можуть допомогти. Якщо необхідна моя участь, зустрічаюся з ініціаторами. Інколи нам надсилають офіційні листи поштою або електронною поштою. Достукатися до нас легко.

- Є молодь активна та спортивна, але є й така, яку цікавить пияцтво або наркоманія. Як із цим можна боротися?

- По-перше, можуть допомогти нам у цьому молодіжні організації та центри, про які вже говорили. Якщо людина зможе реалізувати себе у позитиві, то в алкоголі чи наркотиках не буде потреби. Допоможуть різноманітні проекти: табори, вишколи, навчання, тренінги, обміни та багато інших інструментів. Це не ми придумали, це досвід багатьох розвинених країн. Якщо людина перебуватиме у нормальному товаристві, де усе це не вживається, то і в неї такої потреби не буде більше. Часу на погані звички не залишатиметься.

А якщо молода людина вже вскочила у халепу, у біді її не залишимо. Маємо надійних партнерів - центри реабілітації, які допомагають вийти з ситуації залежності. Ми також працюємо з Міжнародною антинаркотичною асоціацією, яка допомагає молоді, з правоохоронцями, з колегами з ЮНІСЕФ. Не тільки боремося з проблемою, а й намагаємося протидіяти на інформаційному фронті, проводимо опитування, роз'яснювальні кампанії. Було, наприклад, електронне опитування про різні сфери життя молоді, про алкоголь, наркотики, булінг, молодіжну інфраструктуру, зайнятість, профорієнтацію, торгівлю людьми. Якщо людина протягом певного проміжку часу не відповіла на запитання, система автоматично надсилала корисні посилання та радила, звідки інформацію можна взяти.

-Ви згадали про булінг. Вважаєте, що ухвалення зареєстрованого у ВР законопроекту, який передбачає збільшення штрафу за цькування школярів, вплине на ситуацію?

- Навряд чи. У нас уже є приклади штрафів за куріння у громадських місцях, за вживання алкоголю. На практиці реалізувати таке складно.

Вважаю, що це питання часу, інформування та культури. Часто такі конфлікти сприймаються як щось звичне і не вважаються проблемою, тому зараз з колегами з Міносвіти та експертами намагаємося дати чітке визначення цього. Крім цього, необхідно сформувати план дій, пояснити, що треба робити, коли проблему виявили. Тобто, що варто робити, куди звертатися. Тут є різні інструменти. Ми зараз спілкуємося з колегами, які розробляють вистави для молоді та батьків, для педагогів, де викладено історії про дітей, які потрапили в подібну складну ситуацію і як з неї вийшли. Також є організації, які видають книжки про булінг. Кожен з нас має пояснювати підліткам, що знущатися з іншого неприйнятно, що це погано, це зло. З часом це може дати результат.

- Як можна боротися із проблемою відтоку розумних молодих людей за кордон? Або з випадками, коли хлопці та дівчата переїжджають у великі міста, а села залишаються без молодих кадрів?

- У нас дуже часто прикриваються такою загальною фразою «молодь - наше майбутнє» і на цьому все завершується. Але це велика помилка. Треба розвивати громади. Чим більше буде можливостей участі молоді в процесах прийняття рішень на рівні громади, чим краще розвиватиметься ця громада, тим більше шансів на те, що молодь залишиться. Вона має бути залучена усюди, від формування бюджету до розвитку інфраструктури, проектування об'єктів. Молоді люди побачать цей розвиток, зрозуміють свою відповідальність, і це добре. Бо навіщо ж тоді будувати дороги, якими нікому їздити, навіщо дитячі садочки та школи, в яких не буде дітей? Тому ми зараз активно спілкуємося із громадами, пояснюємо, чому їм настільки важливо звертати увагу на молодь, ураховувати її інтереси.

- Україна вже готується до виборів. Якщо раніше політичним життям більше цікавилися старші люди, наскільки активною молодь буде під час цих виборів?

- У мене немає результатів досліджень цього питання, але є відчуття, що цього разу кількість свідомих молодих людей буде значно більша. Останні два роки ми активно працюємо в різних середовищах, різних сферах, з різними молодими людьми, громадами, намагаємося привчити їх до критичного мислення. Пояснюємо, що вони можуть впливати на вирішення багатьох питань, радимо вчитися свідомо робити той чи інший вибір і не боятися нести за нього відповідальність. Ось, наприклад, якщо людина приходить зі своєю ідеєю, яка потім втілена в молодіжний центр чи в нові велодоріжки. Фактично є ідея, є дія і є розуміння, як це впливає.

І з виборами ситуація схожа, бо тут треба розуміти, що ті люди, які презентують свої ідеї, отримавши нашу підтримку, мають реалізовувати свою програму. І ці ідеї будуть втілені у закони чи в укази Президента, і потім безпосередньо будуть впливати на нас, виборців, на наші міста та села. Ми пояснюємо цей взаємозв'язок: твій вибір - твоя дія є дуже важливою. Але, впливаючи на рішення такого масштабу як президентські та парламентські вибори, молода людина повинна вміти аналізувати, мислити критично. Є тут і питання довіри. Кожен з нас має вірити у те, що його голос дійсно має значення.

- До речі, є результати соціологічного дослідження, які свідчать про те, що українська молодь прагне до освіти і не хоче політичної кар'єри. На вашу думку, чому так?

- Вважаю, це тому, що у нас немає сформованих і зрозумілих соціальних ліфтів. Якщо у розвинених європейських країнах людина може прийти у політичну організацію і вже через 1-2 роки очолити її, далі можна йти у партію із перспективою стати її лідером, то у нас цей ланцюжок працює інакше. Можна прийти в організацію та активно там працювати, але це не означає, що можна досягти якихось конкретних результатів. Така ж ситуація із партіями. Дуже важливо, щоб там були демократичні внутрішні процедури, але часто буває, що у політсили є свій лідер, який прийшов кілька років тому і до останнього подиху очолює. Досвід країн ЄС показує, що молодь зацікавлена у ротації і не налаштована чекати десятиліттями поки хтось постаріє, піде на пенсію, бо тільки тоді з'явиться цей шанс.

- А може, ситуація складається так, бо українську політику звикли вважати брудною справою?

- Політика не є загалом брудною справою. Бо так і економіку, і бізнес, і освіту, і журналістику можна назвати брудними. Я проти ярликів. Усе залежить від того, хто і як цією справою займається. Тут є певний стереотип, який нам свідомо нав'язують, щоб у політику не йшли люди з іншими поглядами, люди, які хочуть щось змінювати. Тому дуже важливо показати молоді, що політики не варто боятися, що там є інструменти та можливості, які дозволять змінювати країну на краще. Звісно, не варто очікувати таких змін швидко, але усе залежить від певної критичної маси, тобто, скільки людей приходить і з якими намірами в цю справу.

- Міністерство втілює у життя низку цікавих проектів із залучення молоді до процесів реформування держави. Розкажіть про них.

- Є проект стажування молоді в органах державної влади різного рівня "Державотворець". Ми ініціювали його спільно з Українською академією лідерства, за сприяння проекту USAID "Підтримка організацій-лідерів у протидій корупції в Україні" ("ВзаємоДія"). Перший етап проекту - це було стажування молоді в Адміністрації Президента України, Секретаріаті Кабінету Міністрів України, центральних органах виконавчої влади. Переконаний, реалізація проекту дозволить значно підвищити довіру молодих людей до влади, дати їм розуміння того, як відбуваються усі процеси, як готуються документи, як працюють різні органи влади, як ухвалюються рішення. Бо часто упереджене ставлення виникає саме через нерозуміння, через те, що хтось сказав, що все погано. Ми даємо молодій людині можливість самій в усьому розібратися та зробити свої висновки.

- Міністерство спільно з Програмою розвитку ООН в Україні у червні оголосило про старт конкурсу "Кращі практики молодіжної роботи в Україні - 2018". Чи багато людей виявило бажання взяти у ньому участь?

- Ми до 1 вересня будемо приймати заявки. Вже маємо дуже велику кількість звернень щодо участі. Мета конкурсу - сприяти подальшому поширенню позитивного досвіду українських міст та громад щодо залучення молоді до процесу прийняття рішень, розширення можливостей молодих людей адвокатувати реформи та розвинути їхні навички задля розбудови майбутнього. От, наприклад, у минулому році в університеті Гончара в Дніпрі студенти-історики у читальній залі гуртожитку, яка не використовується, створили молодіжний простір «Кузня української інтелігенції». Цей центр увійшов в десятку кращих практик молодіжної роботи.

У нас також є окрема програма «Молодіжний працівник». Її ідея полягає в тому, щоб в одному просторі звести тих людей, які працюють з молоддю. Це можуть бути працівники різних державних організацій  - чи облдержадміністрації, чи районної ради, чи може бути бібліотекар або працівник у сфері культури та роботи з молоддю. Система неформальної освіти, подібна на наш «Молодіжний працівник», є в багатьох країнах Європи. Тобто ті люди, які мають вже знання, які мають певні компетенції, далі продукують і генерують ідеї чи проекти, які дозволяють ефективно працювати з молоддю. Тому ми активно розвиваємо такий напрям роботи, як «Молодіжний працівник», в якому є трирівнева система тренінгів, є і спеціалізовані, які стосуються громадянської освіти, волонтерства, інклюзивної роботи в молодіжних центрах, формування здорового способу життя і багато-багато інших тем. Це необхідно для того, щоб люди, які працюють у молодіжному середовищі, мали різні компетенції. Такого, на жаль, не дає класична освіта. Є навчання, професії, де вчать соціальній роботі, де вчать педагогіці, але, як правило, це все призводить до того, що молодь сприймають як проблему. Ми зміщуємо фокус навпаки - це можливість, це потенціал, це ресурс, просто важливо правильно його залучити до цієї активності і тоді виграють усі.

Минулого року ми актуалізували питання щодо ролі молодої людини в процесах децентралізації. Це одна з ключових реформ, яка стосується дуже багатьох процесів, починаючи від того, що змінюються повноваження, закінчуючи тим, що зміщується акцент на відповідальність. Відтепер розуміємо, що відповідає за усе не дядько у високому кабінеті, а кожен з нас, і якщо ми хочемо щось змінити в країні, то маємо самі над цим попрацювати.

- Громадянське суспільство готує пропозиції до першого проекту Національного плану дій щодо зайнятості молоді. Що він нам дасть?

- Це такий великий масштабний проект, над яким ми почали працювали цього року. У березні 2016 року Міністерство спільно з колегами Центру «Розвиток корпоративної соціальної відповідальності», з низкою компаній, серед них були транснаціональні та великі українські, започаткували таку ініціативу - Пакт заради молоді - 2020. Ідея публічного зобов'язання компаній для створення робочих місць для молоді підтвердила свою ефективність. У 2017-му було створено понад 15 тисяч робочих місць і нових програм стажування, понад 300 партнерств, тому ми збільшили ці цілі. Зараз уже 100 компаній долучилося, і ми проводимо різноманітні заходи в межах пакту.

І так ми підійшли до необхідності створення проекту Національного плану дій щодо зайнятості молоді. Це має бути такий інтегральний план, направлений на те, щоб молода людина знайшла себе на ринку праці в Україні. Йдеться про те, що у 5-6 класах із дітьми варто починати говорити про кар'єру, проводити професійну діагностику або тестування, працювати з батьками.

Наступний етап - вибір професійної чи вищої освіти. Відповідно у ВНЗ відбувається програма стажування, зміна програми під потреби ринку, наступна - робочі місця. Тобто, це комплексна історія, пов'язана з розвитком кар'єри, пов'язана зі зміною підходу компанії до роботи саме з молодими людьми. Тому ми вважаємо за потрібне напрацювати документ, який би показав усі ці потреби і спробував відповісти на ці питання.

- Які варто ухвалити законопроекти, щоб дозволити молоді бути більше дотичними до ухвалення важливих рішень?

- Для нас дуже важливо, щоб було ухвалено законодавство про молодіжну інфраструктуру. Йдеться саме про молодіжні центри. Досі це питання регулюється тільки рішеннями уряду, а їх не завжди вистачає.

Було б добре, якби Верховна Рада звернула більше уваги на це питання. Зараз ми користуємося Переглянутою Європейською хартією щодо участі молоді в процесі прийняття рішень на регіональному і місцевому рівні. Часто зіштовхуємося з проблемою, коли молодь виступає з якоюсь ініціативою і громада її підтримує, але є інша сторона, яка говорить, що не буде цього робити, бо в законодавстві такого не прописано. І тому ми бачимо велику різницю між тими регіонами, де влада співпрацює з молоддю, створює інфраструктуру, вкладає ресурс, проводить конкурси для організацій, та регіонами, де цього не роблять.

Для нас дуже важливо, щоб держава забезпечила таку можливість, бо наступний етап - це допомогти навчити молодих людей використовувати цей інструмент. А далі вже буде легше підтримувати громади, де ця система працює, а де не працює - шукати причину та допомагати.

Олена Собко, Київ.

Фото: Олена Худякова, Укрінформ