30 квітня. Пам’ятні дати
Свято встановлено згідно з указом Президента від 27 квітня 2018 року «З метою вшанування мужності та героїзму захисників державного кордону України, враховуючи внесок прикордонників у боротьбу за незалежність України». Дата цього свята вибрана не випадково: саме цього дня, у 1918 році, під час російсько-української війни, армія УНР вийшла на кордон України та встановила на ньому державні символи.
Як відомо, 9 лютого 1918 року, в Бресті, був підписаний Брестський мирний договір, згідно з яким Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина і Болгарія визнали Україну самостійною державою. Однією з умов договору було надання Німеччиною і Австро-Угорщиною військової допомоги для визволення України від більшовиків. На початок весни 1918 року майже вся територія Лівобережної України знаходилась під їхньою окупацією й була розірвана на декілька «радянських» республік, зокрема Донецько-Криворізьку, Одеську, Кримську.
Масштабний український контрнаступ почався за підтримки союзницьких військ (передусім німецьких) на початку березня 1918 року. Визволення Донбасу від більшовиків було покладено на Запорозьку дивізію військ УНР (командувач Олександр Натієв), яку 9 квітня 1918 року переформували в корпус. Донецька група армії УНР під командуванням полковника Володимира Сікевича рушила у напрямку Лозова-Слов’янськ.
4 квітня Донецька група військ у складі трьох піхотних, гарматного та інженерного полків в авангарді німецьких військ, увійшла до Донбасу, зав’язавши бій за станцію Ланна з залишками Одеської армії Петра Лазарева. До 8 квітня група захоплює Констянтиноград (нині Красноград) і стратегічну станцію Лозову. 15 квітня українські війська здобувають станцію Барвінкове, 17 квітня - Слов’янськ, 18 – Бахмут. Цікаво, що у Слов’янську загони армії УНР і німецькі війська зустрічали з хлібом-сіллю, священики вийшли з хоругвами, на площі перед місцевим собором відбувся урочистий молебень і парад.
21 квітня від більшовиків було визволено Краматорськ. Тут теж на українців очікувала урочиста зустріч. Апогеєм стало виконання всім майданом пісні «Ще не вмерла Україна». Після того, як українські війська зайняли Горлівку, наступ українців вівся на Юзівку, Дебальцеве і Попасну. Згодом група полковника Володимира Сікевича разом із німецькими військами 25 квітня, після жорстокого цілоденного бою, зайняли станцію Микитівку.
30 квітня 1 піхотний полк дійшов до станції Колпакове, яка тоді знаходилась на кордоні УНР і Донської республіки. Станцію теж було взято, про що, як тільки-но було встановлено телеграфне сполучення, Сікевич сповістив Київ. У телеграмі йшлося, що віднині «український жовто-синій прапор майорітиме на кордоні цих земель, даючи знати всьому світові, що українська держава вільна і незалежна». У відповідь Симон Петлюра надіслав військовим вітальну телеграму. Таким чином завершилось визволення від більшовиків Донбасу.
Запровадження цієї дати святкування професійного свята українських прикордонників зроблено у контексті проведення декомунізації в нашій державі та низки ефективних і результативних кроків, здійснених в Україні за останні роки, які зміцнюють нашу національну ідентичність.
Разом з тим, сьогодні у християн східного обряду найскорботніший день тижня перед світлим Христовим Воскресінням – Страсна п’ятниця. Інша назва цього дня – Велика, або Свята п’ятниця і його присвячують спогадам про страждання, смерть Ісуса на хресті, зняття Його і поховання. Саме у п’ятницю, напередодні єврейського Песаха, розіп’яли Ісуса. У стародавні часи розіп’яття на дерев’яному хресті було однією з найганебніших смертей – так страчували переважно розбійників, убивць, рабів, що мали сміливість повставати проти рабовласників. Смерть ця була не тільки надзвичайно ганебна, але й фізично нестерпна – до «гуманної» страти на електричному стільці людство ще не дійшло. Приречені помирали довго і в страшних муках. Ісуса з Назарета, проповідника нової релігії – релігії ненасильства, всепрощення і любові, засудили саме до такої страти. І сталося це за наполяганням мешканців Єрусалима, тих самих, хто ще тиждень тому радо вітали Ісуса, вбачаючи в Ньому свого рятівника від римських завойовників. За тиждень перебування в столиці Іудеї Христос пережив чимало: тріумфальний в’їзд до міста, таємну вечерю з 12-ма відданими учнями, один із яких – Іуда Іскаріот, зрештою, зрадив Його за 30 срібняків. Потім – самотня молитва до кривавого поту в Гефсиманії, арешт, знущання, суд, вирок про страту (натовп подарував життя розбійнику і вбивці Варавві) і смерть на хресті. Після того як Ісус помер, до Пілата прийшов один із таємних послідовників Христа, Йосип Ариматейський і попросив дозвіл про зняття тіла Вчителя для погребіння. Він закутав покійного в білий шмат матерії й поховав у печері. У Велику п’ятницю Церква не здійснює літургії, натомість читаються Євангелія про страждання Спасителя (12 Євангелій, або «Страсті»), а по обіді відправляється вечірня з чином виносу і поховання плащаниці – плата великого розміру із зображенням відбитка Ісуса Христа (така плащаниця існує в кожній церкві). Страсна п’ятниця – час суворого посту. До виносу з вівтаря плащаниці нічого не їдять, після того вживають лише хліб і воду. Про веселощі і розваги навіть і не йдеться – цього скорботного для християн дня не бажано навіть голосно розмовляти чи сміятися.
Ювілеї дня:
138 років від дня народження Ярослава Гашека (1883–1923), чеського письменника-сатирика, драматурга, фейлетоніста, журналіста, автора майже 1500 оповідань та інших творів, із яких світової популярності зажив його незакінчений роман «Пригоди бравого вояка Швейка». Одразу ж після його публікації світові ЗМІ називали роман Гашека «революцією в чеській літературі». Незважаючи на це, чеська преса беззастережно віднесла «Швейка» до аморальних книг, яким немає місця в пристойному суспільстві. Книга викликала великий суспільний і державний резонанс, під час Другої світової війни солдатам у Чехословаччині навіть було заборонено читати її, але все одно ім’я Швейка дуже швидко стало прозивним (цікаво, що в чеській мові є слово «кафкарня» – абсурд життя, і є «швейковина» – пасивний супротив абсурду). Цікаво, що автор диктував і відправляв чергові шматки тексту поштою не перечитуючи: том у 750 сторінок був написаний за рік і дев’ять місяців.
119 років від дня народження Теодора Вільяма Шульца (1902-1998), американського економіста, професора Чиказького університету, лауреата Нобелівської премії з економіки (1979) «за новаторські дослідження економічного устрою країн, що розвиваються». Представник чиказької школи політекономії, яка виступає за невтручання держави в економіку. Автор праць з проблем людських ресурсів, економіки освіти і економіки сільського господарства. Народився Теодор Шульц на фермі неподалік від м. Арлінгтона (штат Південна Дакота, США). З раннього дитинства працював у фермерському господарстві. В 1921 поступив на агрокультурні курси при коледжі свого штату. Після їх закінчення продовжував навчання як аспірант у Вісконському університеті, де у 1930 році отримав вчений ступінь доктора наук із спеціальності економіка сільського господарства. Свою викладацьку діяльність за обраною спеціальністю розпочав у коледжі штату Айова. Через чотири роки його затвердили керівником нової кафедри економічної соціології. Починаючи з 1943 року, і упродовж майже сорока років Шульц працював професором економіки Чиказького університету. Викладацьку діяльність поєднував з активною науково-дослідницькою роботою. Впродовж 18 років Теодор Шульц був членом Ради директорів Національного бюро економічних досліджень США (1949-1967), згодом – економічним консультантом Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО), ряду державних відомств та організацій. У 50-х роках минулого століття очолював «Технічну допомогу Латинській Америці» - проект, що охоплював усі сектори економіки слаборозвинутих країн, включаючи сільське господарство, після цього почав досліджувати те, що називав «людським» капіталом. Учений любив повторювати вислів відомого американського філософа і поета Ралфа Емерсона про те, що «найвірнішим мірилом цивілізації є не кількість населення, не розмір міст, не врожай, а рівень людей, яких ростить країна».
Сьогодні день народження у Кірстен Данст (1982), американської кіноактриси. Повне ім’я зірки - Кірстен Керолайн Данст. Вже у три роки дівчинка почала зніматись в рекламі, а у шість потрапила в кіно з роллю в короткометражці режисера Вуді Алена. Першим успіхом у кар'єрі Кірстен став фільм «Інтерв'ю з вампіром», в ньому 10-річна актриса зіграла складну роль дівчинки, яку вампіри перетворили в свою іграшку. Ще один успішний фільм - драма «Маленькі жінки», який був тричі номінований на «Оскар». Однією з найбільш комерційно успішних ролей Кірстен Данст є Мері-Джейн Вотсон - кохана дівчина Людини-Павука. Разом з Тобі Макгуаером вона знялася і в двох його продовженнях, що вийшли на екрани в 2004 і 2007 роках. У 2011 році Кірстен стає кращою актрисою за версією Каннського кінофестивалю за роботу в драмі «Меланхолія». У 2016 році актриса була номінована на Еммі та Золотий глобус за свою роль міні-сералі «Фарго». Наразі фільмографія Кірстен Данст налічує понад 70 фільмів.
