У місті Лева – особливе зацікавлення політикою

Львів український, золотистий у сонці, навіть теплий на порозі осені. Хіба важніше у ньому відчутно безсмертний революційний український дух. Вже у поїзді я цей дух відчув, коли зустрів давнього знайомого активіста, патріота, рухівця Ярослава Кендзьора. Поговорили ми про перші дні тих подій ще до 24 серпня 1991 року, включно з проголошенням суверенітету 16 липня роком раніше, про перші з’їзди Народного Руху України та його участь у шістьох скликаннях ВРУ, починаючи ще з УРСР. Він недавно передав матеріал для українського телебачення про те, як українці повалили імперію. Це висвітлювали у серіалах.

 Вже з першого дня у Львові я відчув своє місто. Приходив на інтерв’ю на радіо. Ведуча увічлива, але дуже горда та самопевна свого, бо вона львів’янка. З спочатку інтерв’ю скаржилася з претензіями: чому США не підтримує Україну і що українці можуть сподіватися від Америки. Адже ж я американець. Я подав відповідь, але вона не була вдоволеною. Вона бажала почути більш переконливого аргументу і кращої відповіді.

 Пригадується мені, як кілька років тому я приніс зашити ґудзики до піджака (маринарки) до кравчині (ательє) у Львові. Вона подивилась і сказала: «Ви спершу дайте чистити цей піджак». Я зрозумів, що тут не приймають що-будь. Це ж Львів.

 До речі, для мене Львів – це символ українського – не тільки європейського, а й світового міста. Головна мова комунікації й порозуміння тут – українська, але по вулицях, а зокрема на Площі Ринок, немов в ООН, чути різні мови світу серед гостей. Щоправда, польська мова має перевагу (тут ще ностальгічний момент), але є арабська, англійська, німецька, французька та інші. Львів радий гостям і має багато чим їх зацікавити. Правда, багато зацікавлень зводиться до вишні, та ще й до п’яної, чи львівської кави. Церкви, музеї, Опера, але це залежить від людини. Чистота у Львові теж допильнувана. Не знаю, чи це заслуга самого мера, чи засадничо добре вихованого, культурного та інтелігентного населення. Тут я рішив, що можна жити. 

 По радієвому, а після по телевізійному інтерв’ю я зрозумів – що цікавить львів’ян. Їх цікавить політика. Ніколи не бував я в місті такому, де таке зацікавлення політикою. Окрім претензій до політики США, ще є й відношення до Європи. Як-то ми не є у Європейському союзі чи НАТО?! Німеччина і Франція, там треба змінювати політичну настанову і тих політиків. Інакше і, мабуть, найцікавіше – ми дамо собі раду самі з тими москалями.

 Народ задоволений врешті зрозумінням президента Зеленського, що він сказав, що наша державність відновлена, що вона тисячолітня, хоча забув президент згадати ОУН та УПА, а також Мазепу, Петлюру і Бандеру. До москалів – недвозначне відношення. Москаль це ворог. З ним треба воювати. Зауважив собі, що коли б так думала вся Україна, ми побороли б москалів та прикормили малоросійство.

 Нам треба ввесь час згадувати Львів. Львів не тому П’ємонт, тільки що тут відбувались великі історичні події й звідси походили багато наших героїв, а й тому що ці події залишили по собі покоління свідомості. Ці покоління молодих і старих. Наймолодші сьогодні сповідують правду про Україну. Коли б була такою, як Львів, ціла Україна! Нам треба перенести приклад Львова до усіх закутин України.

 Останній день у Львові. Врешті впав дощ. Це теж було приємністю, бо як би то мало бути у Львові без дощу. Львівський дощ у серпні теплий такий, як львів’яни, але також він будить зі сну і задуманості. Він відсвіжує і національні почування.

Я був у Львові всього три дні, але набрався сили й наснаги, яких він дає. Тому і лев є символом міста. Львівськими символами є й лев, і Роман Шухевич, і багато більше. Я тепер – як туристичний гід: приїжджайте до Львова!

Аскольд Лозинський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства