30 грудня. Пам’ятні дати

Як відомо, початок українському друкарству поклав у 1574 році першодрукар Іван Федоров. Першими центрами друкарства в Україні були Острог і Львів. Засновником друкарні Києво-Печерської лаври (1615) був Єлисей Плетенецький. Головним помічником архімандрита в роботі над «Часословом» став Захарія Копистенський. Саме він написав другу, після Плетенецького, передмову до книги. Автором гравюр до «Часослова» став Памво Беринда. Особливістю київського «Часослова» є поміщені в нього пісноспіви Антонію і Феодосію Печерським, княгині Ользі, князю Володимиру, Борису і Глібу, митрополитам київським Петру і Олексію. Друк книги дозволяв, по-перше, стандартизувати рівень освіти, по-друге – зробити її більш масовим явищем. 100 примірників на той час, а саме таким накладом вийшов «Часослов», – це велика цифра, адже книги були рукописними, і друк «Часослова» став проривом у просвітництво і культуру. Він став головною книгою для священнослужителів того часу. «Часослов» є також пам’яткою історії української мови, зокрема, релігійного стилю. Книга містить тексти із Біблії та Псалтиря. Також є історичні свідчення, що «Часослов» довгий час виконував функції підручника. Примірник «Часослова», як і багатьох інших українських стародруків та інших пам’яток, зберігається у фондах Російської державної бібліотеки у Москві.

Цього дня у 1829 році у селі Сокиринці на Чернігівщині було завершено спорудження унікального палацово-паркового комплексу – маєтку Галаганів.

У 1717 році гетьман Іван Скоропадський віддав село Сокиринці на ранг прилуцькому полковнику Гнату Галагану і з того часу Сокиринцями володів рід Галаганів. Будівництво маєтку розпочалось у 1825 році, коли цими землями володів Павло Григорович Галаган. Спроектував величний мурований палац на 60 кімнат в стилі ампір з високим декоративним куполом архітектор Павло Дубровський. Водночас садівник-австрієць Бістерфельд розбив навколо палацу великий ландшафтний парк з альтанками, церквою і каплицею, греблею і двома мостами. У палаці була велика мистецька галерея (вона стала основою для заснування Чернігівського художнього музею), унікальна коштовна колекція посуду і зброї. Тут діяв кріпацький театр і хор. Через це Сокиринці колись називали «українським Парнасом». Сокиринській парк створювався поступово, з 1793 по 1835 рік, переважно місцевими знавцями паркового будівництва. Його територія – 40 га. Прекрасний старовинний палац і англійський ландшафтний парк з озерами, парковими спорудами і скульптурами є справжнім пам’ятником садово-паркового мистецтва минулого, перлиною архітектурно-ландшафтного спадку України. У 1845 році маєток Григорія Галагана у Сокиринцях відвідав Тарас Шевченко. З власником маєтку поет був знайомий по Петербургу, подарував йому з дарчим написом окреме видання поеми «Тризна». Враження про перебування в Сокиринцях відбито в повісті «Музикант». У Сокиринцях зберігся Шевченків явір, де, за місцевими переказами, любив відпочивати поет. Тут же тривалий час жив і помер один із найвідоміших українських кобзарів – Остап Вересай (1803-1890). Там знаходиться і його могила.

Події дня

У 1930 році у Празі при Українському високому педагогічному інституті ім. Драгоманова засновано Українське педагогічне товариство.

Організатор і голова Товариства – український громадський діяч, педагог і бібліолог, професор Степан Сірополко. Українське педагогічне товариство ґрунтовно досліджувало теоретичні і практичні засади педагогіки на українських землях за кордоном, плідно співпрацювало з педагогічними та культурно-просвітницькими організаціями Закарпаття, Галичини, Буковини, Канади, сприяло працевлаштуванню українських педагогів з Чехії до закарпатських навчальних закладів. Товариство розпочало опікуватися тим, щоб у чеських та словацьких шкільних підручниках з’явились відомості про українську історію, культуру, традиції. Однак, з початком другої світової війни, у 1939 році, УПТ було ліквідоване.

У цей день народилися

в Україні…

Святослав Гординський (1906-1993), художник, графік, мистецтвознавець, поет, перекладач, редактор та журналіст.

Родом з Коломиї. Навчався у Берлінській академії мистецтв, у паризьких Академії Жульєна і Модерній академії Фернана Леже, прослухав курс візантології в Українському науковому інституті (Берлін). У 1931 році повернувся до Львова, де заснував Асоціацію незалежних українських митців (АНУМ), став редактором її журналу «Мистецтво». Виставлявся на міжнародних виставках у Римі, Берліні, Празі. Видав каталог, який тривалий час був чи не єдиним енциклопедичним довідником про життя і творчість українських митців. У 1944 році емігрував. У Мюнхені заснував Спілку праці українських образотворчих митців. Згодом переїхав до США, заснував Об'єднання мистців-українців в Америці (ОМУА). Створив мозаїки і розписи для понад 30 українських церков у різних країнах світу (серед них – великі собори у Вінніпезі, Мельбурні, Мюнхені, Римі), іконостас для церкви св. Михайла в Гезлтоні (США). Свою колекцію мистецьких творів заповів Національному музеєві у Львові. Як письменник видав 10 поетичних збірок, автор поем, монографій про українських художників, довідника «Українська ікона», перекладав поезії з англійської, французької, німецької, італійської, польської та інших мов. На основі аналогій з українським фольклором доводив українське походження «Слова о полку Ігоревім».

Ірма Вітовська (справжнє ім'я Ірина, 1974), акторка театру та кіно, продюсерка, громадська діячка.

Народилася в Івано-Франківську. Закінчила Львівський державний музичний інститут за спеціальністю «актриса драматичного театру». З 1998 року служить у Молодому театрі (Київ). Паралельно знімається у кіно (найчастіше – у режисерів Олеся Янчука, Олександра Березаня, Олександра Даруги, Анатолія Матешка, Ігора Забари, Антоніо Лукіча). На телебаченні працювала на каналі ICTV у проєктах «Народна зірка», «Шлюбні ігри», на каналі «Україна» – у вокальному шоу «Народна зірка», на «1+1» –у шоу «Маленькі гіганти». Ірма Вітовська – дворазова лауреатка національної кінопремії «Золота дзиґа» (2019, 2020), найкраща акторка національної премії від кінокритиків «Кіноколо» – за головні ролі у фільмах «Брама» (2018 рік) та «Мої думки тихі» (2019 рік), володарка двох національних премій «Телетріумф», володарка «Золотого Дюку» на Одеському міжнародному кінофестивалі 2019 року. Ірма Вітовська стала першою лауреаткою Премії Women in Arts від HeForShe в категорії «Театр та кіно», створеної ООН та Українським інститутом. 2020 року отримала премію «Київ» їм. І. Миколайчука за вагомий внесок у розвиток українського кіномистецтва. Лауреатка національної премії «Благодійна Україна» за проєкт-виставу «Оскар і рожева пані» (режисер Р. Держипільський), де виконала головну роль. Одночасно була ініціаторкою та креативною продюсеркою цього проєкту з розвитку системи дитячої паліативної допомоги в Україні. Театральна постановка отримала Гран-прі «Київська Пектораль» (2016 рік). Ірма Вітовська підтримувала Помаранчеву Революцію, була активісткою «Мовного Майдану» та «Революції Гідності». Після російської збройної агресії проти України відмовилася від співпраці з російськими кіновиробниками.

…і у світі

Редьярд Кіплінг (1865-1936), англійський поет і прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури (1907) «за велику фантазію та зрілість ідей». Автор роману «Світло згасло», поетичних збірок «Пісні казарми», «Сім морів», «П’ять націй» тощо.

Українцям більш відомий як творець дитячих казок про Мауглі, допитливе слоненятко, Кішку, яка гуляє сама по собі, про відважного мангуста Рікі-Тікі-Таві та багатьох інших. Аргентинець Хорхе Луїс Борхес писав про Кіплінга: «Творчість Кіплінга – його вірші і проза – набагато складніші за думку, яку вони відстоюють. Поряд з «Поганим кінцем», «Садівником» навіть кращі оповідання Мопассана – скажімо, «Пампушка», або «Мадемуазель Фіфі» – здаються дитячими карлючками. Другорядні обставини – те, що Кіплінг написав декілька книг для дітей, а в літературі надавав перевагу недомовленості – заступають цю істину… Передусім, він був майстром. Майстром винахідливим, потайним і невдоволеним, як Джеймс Джойс або Малларме. Нічого рівного пристрасті до слова в його пістрявому житті не було».

Пол Боулз (1910-1999), американський письменник-нонконформіст (хоча дехто з критиків називає його єдиним американським екзистенціалістом), композитор.

Пола Боулза знають, передусім, за кінофільмом Бернардо Бертолуччі «Під покривом небес» (1990; один із шедеврів італійського кінорежисера), знятого за однойменним романом письменника. Після виходу на широкий екран фільму, роман став світовим бестселером. Пол Боулз – улюбленець нью-йоркського мистецького істеблішменту, критиків, поетів-бітників і рок-зірок. Належав до легендарного літературного покоління – його сучасниками і друзями були Гертруда Стайн, Трумен Капоте, Теннесі Вільямс, Гор Відал, а потім і письменники-бітники – Гінзберг, Берроуз, Керуак. Майже 60 років Боулз прожив у марокканському Танжері. Варто зауважити, що в 50-х роках минулого століття Марокко (особливо Танжер) було своєрідним культовим місцем для європейської та американської творчої богеми.

Творчу кар’єру Пол Боулз починав з писання «автоматичних віршів», але після того, як Гертруда Стайн їх забракувала, перейшов виключно на прозу. Крім роману «Під покривом небес», визнаного експертами «Тайм» одним із кращих романів ХХ століття, Боулз є автором романів «Вгорі над світом», «Дім павука», збірок оповідань, мемуарів. Крім рідної англійської, Боулз чудово володів французькою і арабською. Він став першим європейцем, що зібрав колекцію усних оповідань курців гашишу, багатовікової марокканської традиції так званих «історій кайфу».

Щодо музики, то Пол Боулз був учнем композитора Арона Копланда. Він мав чудову нагоду зробити успішну музичну кар’єру, але відмовився від цього на користь літератури й аскетичного затворництва в Північній Африці. Пол Боулз до всього ще й був фотографом – вийшло декілька альбомів його марокканських фотографій. Проза Боулза безпристрасна й відсторонена, часом її називають магічною, але мають на увазі зовсім протилежне тому, коли кажуть про «магічний реалізм» Маркеса. Хто не має бажання читати роман, може подивитися чудовий фільм Бертолуччі, де головні герої – три людини і пустеля. І пустеля – головний протагоніст, виходить переможцем у цьому безкомпромісному протистоянні. До речі, на початку і в кінці фільму можна побачити і самого автора – 80-річного Пола Боулза.

Патті Сміт (1946), легендарна американська поетеса і співачка, яку називають «хрещеною мамою» панк-року – саме її гурт на початку 70-х став предтечею панк-революції, не давши таким чином слухачам потонути в морі (радше болоті) солодкоголосої попси.

Крім декількох десятків поетичних книг, Патті Сміт видала дві книжки дуже цікавої прози. Перша з них – мемуари «Просто діти», де йдеться про її стосунки з видатним фотографом Робертом Мепплторпом, давно стала бестселером. Друга – «Поїзд М» – химерне сплетіння уривків спогадів, бувальщин, сюрреалістичних оповідок та фантазій. Де дійсність, а де вигадка – відрізнити вкрай важко, а то й взагалі неможливо. Попри поважний вік, Патті залишається собою – великим дитям, безпосереднім, чистосердним, готовим дивуватися і надихатися з будь-чого.