14 січня. Пам’ятні дати
14 січня (1 січня за юліанським календарем) християни східного обряду відзначають Обрізання Господнє, Євангельську подію, коли восьмиденне Немовля принесли до храму для обрізання та назвали Ісусом.
Водночас цього дня вшановується пам’ять одного з найвідоміших святих – Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської в Малій Азії, великого законодавця чернечого життя, одного з Отців Церкви, який жив у ІV столітті. Саме Василію приписується винайдення іконостасу, він є автором тексту літургії Василія Великого та автором молитов, численних проповідей і листів.
Разом з тим, цього дня за тим же юліанським календарем настає Новий Рік, який в Україні називають Старим Новим Роком. В давнину у слов’ян, як і в багатьох землеробських народів Європи, рік розпочинався навесні. Після прийняття християнства за греко-візантійським обрядом початком церковного та громадянського року стало 1 вересня. З 1700 року Петро І увів у Російській імперії січневе літочислення.
Прикметно, що в Україні під впливом Литви й Польщі, традиція зустрічі Нового року 1 січня існувала ще з кінця ХІV-ХV століття, хоч і тривалий час не визнавалася широкими масами.
Незважаючи на те, що протягом століть в українців декілька разів зміщувалися у часі Новолітування, загальна обрядовість у нашого народу залишалася більш-менш сталою. А Новий рік завжди був одним з найдавніших і найпопулярніших календарних свят, з яким пов’язували кращі сподівання.
У перший день нового року за давньослов’янським звичаєм виконувався обряд засівання (посипання). Дорослі й діти чоловічої статі ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібними зернами і бажаючи господарям щастя, здоров’я і щедрого врожаю: «Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця! Зверху колосиста, зісподу корениста. Будьте зі святом здорові, З Новим роком!»
У цей день народилися
в Україні…
Опанас Сластіон (1855-1933), художник, архітектор, визначний представник стилю український архитектурний модерн, етнограф.
Народився у Бердянську в родині іконописця, вчився в Петербурзькій Академії Мистецтв. Там познайомився з художником Порфирієм Мартиновичем, вони разом мандрували Україною, вивчали і малювали побут селян та міщан. Опанас навіть придбав фонограф, щоб записувати кобзарів. У дослідженні кобзарства Сластіон співпрацював із Климентом Квіткою та Лесею Українкою. Зібрані етнографічні матеріали оформлював в тематичні альбоми – старовинний одяг, вишивки, орнаменти, архітектурні деталі.
З 1887 до 1900 року Сластіон працював при Технічному комітеті Військового міністерства художником з проєктування обмундирування військ. Очолював в цей час Український клуб у Петербурзі. Протягом 1900-1928 років викладав у Миргородській художньо-промисловій школі.
Ілюстрував твори Шевченка, писав пейзажі та жанрові картини, в яких виразно прослідковується національний зміст. Як ілюстратор співпрацював з багатьма видавництвами, зокрема, часописом «Рідний край» Олени Пчілки.
Під час революційних подій 1917-1920 років рятував художні шедеври з маєтків відомих родин. На основі зібраного матеріалу в 1920 р. було відкрито «Науковий і художньо-промисловий музей» (близько 600 експонатів), який згодом став основою Миргородського краєзнавчого музею.
Сластіон спроєктував низку громадських будівель в українському стилі, зокрема, кооперативних товариств, споруди на території Миргородського курорту, будинок земського лікаря у Чорнухах, будинки у Великих Сорочинцях тощо. Тривалий час ці споруди не мали охоронного статусу, за совєтів вони часто піддавалися руйнуванням. Особливо архітектурні невігласи й русифікатори намагалися позбутися оригінальних башточок-прибудов як виразної ознаки українського модерну.
Зі спадщини Сластіона найбільш відомі земські школи, побудовані за створеними ним у 1913-1916 роках проєктами. Навчальним закладам він надав яскравого національно орієнтованого вигляду, школи мають характерну ознаку – шестикутні вікна і вежі, цегляний декор на фасаді повторював український народний візерунок. Відомо понад півсотні шкіл, побудованих за цими проектами. Приклад побудови цих шкіл викликав низку запозичень в інших регіонах – на Черкащині, Київщині та Миколаївщині.
Тут можна почитати розлогий, сповнений цікавих подробиць опис життя та творчості Опанаса Сластіона та подивися багато його робіт:
Іван Огієнко (церков. ім’я – Іларіон; 1882–1972), церковний і громадський діяч.
Народився Іван Огієнко в містечку Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії (нині Житомирська обл.). Селянський син, що виховувався на «Житіях святих» став студентом медичного факультету Київського університету, згодом перевівся на історико-філологічний. У юнацькому віці почав писати вірші російською мовою, але потім, завдяки виставам українського театру пережив «пробудження українського свідомості». 1915 року склав магістерські іспити – із церковнослов’янської, російської, польської, сербської мов, історії російської та європейських літератур і став приват-доцентом кафедри російської мови та літератури Київського університету Св. Володимира. У квітні 1917 року одним із перших перейшов на викладання українською мовою. У 1918-1920 був одночасно ректором Кам’янець-Подільського державного університету та міністром освіти в уряді УНР, де підготував проєкт українського правопису, працював над впровадженням літературної мови в освіту, церковне життя, державні установи, торгівлю, медицину і військо. У 1919 році став міністром віросповідань, переклав українською мовою богословську літературу, наказав перевести богослужіння із церковнослов’янської на українську (наразився на шалений опір московських попів).
Саме тоді майбутній митрополит вперше сформулював основи української автокефалії. Від імені уряду УНР він написав і обґрунтував вимогу до Вселенського патріархату про надання Українській церкві автокефалії. У 1920-му разом з урядом емігрував до Польщі. 1940 року Огієнко прийняв чернечий постриг і отримав ім’я Іларіон. Був висвячений на архієпископа Холмського і Підляського, згодом – на митрополита.
Сталося це саме в той час, коли польсько-український міжетнічний конфлікт на Холмщині та Підляшші сягнув свого дна. Закликів митрополита Іларіона з владичої кафедри в Холмі про припинення братовбивчої війни ніхто й чути не хотів…
Під час Другої світової війни владика емігрував. У серпні 1951 року на Надзвичайному соборі в канадському Вінніпезі митрополит Іларіон обраний предстоятелем Української православної церкви в Канаді. Його зусиллями 1968 року реорганізований богословський факультет Манітобського університету в Колегію ім. св. Апостола Андрія. Відтоді вона готує православних священиків для українських громад у всьому світі. Наукову й творчу спадщину Івана Огієнка становлять майже 2000 праць із різних галузей знань. Серед них – «Історія української культури», «Український стилістичний словник», «Історія українського друкарства», двотомник «Українська церква» та ін. Переклад Огієнком Біблії, який було опубліковано 1962 року у Лондоні Британським біблійним товариством, визнано одним із кращих у світовій біблеїстиці.
Всеволод Петрів (1883-1948), військовий і громадсько-політичний діяч, генерал-хорунжий армії УНР, військовий історик.
Народився в Києві в родині військового. В роки Першої світової війни – полковник Генштабу російської армії. У 1917 – начальник штабу Туркестанської дивізії Північно-Західного фронту. В кінці 1917 року Петрів сформував з солдат-українців Гайдамацький кінний полк, що згодом став першою регулярною кінною частиною Армії УНР. У січні 1918 полк пробився через Білорусь у Київ і взяв участь в боях проти червоногвардійських загонів Муравйова. В квітні 1918 за дорученням військового командування Петрів брав участь в операції по звільненню частини Лівобережної України та Криму від більшовицьких військ. В січні 1919 року він став одним з організаторів Спільних військових шкіл у Житомирі, що готували кадрових старшин для української армії. У 1919-1920 рр. займав командні пости в армії Української Народної Республіки, очолював Генштаб. З 1923 року – в еміграції. Жив у Польщі, Чехословаччині, Німеччині. Автор багатьох праць з української воєнної історії, статей з історії формування Армії УНР. Залишив мемуари «Спомини з часів української революції 1917–1921».
Михайло Раковський (1924-2000), художник-постановник, співпрацював з Сергієм Параджановим.
Народився в селі Засулля Сумської області. Закінчив Львівський інститут прикладного мистецтва, з 1960 р. – художник-постановник Київської кіностудії ім. О. П. Довженка.
Багато працював у тандемі з видатним режисером Сергієм Параджановим.
Оформив стрічки: «Українська рапсодія», «Квітка на камені», «Радість моя», «Тіні забутих предків», «Хто повернеться – долюбить», «Вулиця тринадцяти тополь», «Захар Беркут», «Пропала грамота», телефільми «Рідня» та «Гонки по вертикалі», «Платон мені друг», «Таємниці святого Юра», «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура» (1988), «Відвідування» (1989) та ін.
Про Михайла Раковського можна почитати тут: https://romen-sula.org/rakovsjkiy-mikhaylo-pavlovich
Адольф Лоза (1931-2004), художник.
Народився у Маріуполі, більша частина життя пов’язана з Одесою. Останні 7 років працював на посаді доцента кафедри живопису художньо-графічного факультету Південноукраїнського педагогічного університету імені К. Д. Ушинського.
Майстер пейзажу, Адольф Лоза був співцем Одеси та її мальовничих околиць. На його рахунку десятки виставок по всьому світу, його картини – в зібраннях колекціонерів мистецтва багатьох країн.
Більше інформації і фотографій тут: http://odessa-memory.info/index.php?id=292
…і тут: https://odnb.odessa.ua/view_post.php?id=3087
Наталія Наум (1933-2004), кіноактриса.
Народна артистка України, лауреат Державної премії України ім. О. Довженка (1999) за фільм «За двома зайцями». З 1958 року працювала на Київській кіностудії ім. Олександра Довженка. Загалом знялася у понад 40 стрічках, зокрема, «Олекса Довбуш», «Роман і Франческа», «Сон», «Земля», «Білий птах з чорною ознакою», «Ати-бати йшли солдати», «Високий перевал», «Камінна душа» та ін.
Олександр Шевченко (1963), поет, композитор, бард.
Народився в місті Гадяч Полтавської області. Середню школу і музичну школу по класу акордеона закінчив у Івано-Франківській області. Навчався у Львівському політехнічному інституті за спеціальністю «інженер-механік». Пісні пише з 1979 року.Виконавці, які мають в репертуарі пісні Шевченка: «Піккардійська Терція», Наталя Самсонова, Володимир Питель, Андрій Заліско, Людмила Кролюк, Тетяна Іванів, Зоряна Циганко, Даша Грішина, Борислава Білоцерківська, Ярина Прокопчук, Петрович, В’ячеслав Сінчук, група «Black Jack».
Канал Олександра Шевченко, де можна послухати його пісні, як у акторському виконанні, так і у виконанні різних гуртів і артистів: https://www.youtube.com/c/1963sheva/videos
Людмила Мисько (1971), скульпторка.
Народилася у Києві, закінчила Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова та Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури.
Працює в жанрах садово-паркової та станкової скульптури (створила понад сто садово-паркових та меморіальних скульптур з каменю), художньої емалі. Її монументальні твори встановлені більше ніж у 25 країнах світу.
Скульпторка взяла участь у понад 150 міжнародних та всеукраїнських симпозіумів, виставок та мистецьких акцій. Людмила Мисько – авторка найвищої та найдовшої (5х42 м) піскової скульптури в Україні, зареєстрованої в українській книзі рекордів Гіннеса.
Твори мисткині зберігаються у багатьох музеях України, країн Європи, Ізраїлю, Південної Кореї, знаходяться у приватних збірках по всьому світу.
Остап Соколюк (1986), письменник.
Народився року в місті Коломия Івано-Франківської області. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка, викладач української мови та літератури, музичного фольклору та іспанської мови. У 2011 році закінчив курси кінорежисури у Олександра Шапіро. В цей час познайомився з режисером Максимом Марченком, результатом цієї зустрічі став сценарій комедійного серіалу «Парадайз Продакшн».
Остап Соколюк пише в жанрах магічного реалізму, фетезі та кібер-фантастики. Дебютував 2011 року романом «Людина в (м)асьці». Далі були романи: «Ені», «Перші півні», «Вийти з кола», «Дарксіті».
Почитати твори письменника можна тут: https://medium.com/@ostap.sokoliuk/%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9-%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD-%D0%BC%D1%96%D1%84%D0%BE%D1%81-c74784f00760
