16 лютого. Пам’ятні дати

16 лютого 1918 року, у Вільнюсі, на засіданні Литовської Ради під керівництвом Йонаса Басанавічюса було одноголосно проголошено про відновлення незалежності Литви як самостійної демократичної держави. Вона була визнана 23 березня 1918 року кайзером Вільгельмом, однак лише у листопаді, після поразки Німеччини у Першій Світовій війні, був сформований перший литовський уряд.

Зародження Литовської держави відбулося ще на початку ХІІІ століття, а перші згадки про назву «Литва», сягають 1009 року. Впродовж віків не надто численний литовський народ змушений був боронити власну незалежність від зазіхань більш великих і агресивних сусідів. Так, майже століття, литовці стримували навалу Тевтонського ордену, згодом почалося довге й виснажливе протистояння з Росією. Територію держави кроїли безліч разів, але литовці не полишали надії на поновленні власної незалежності.

«Акт про незалежність Литви» від 16 лютого 1918 року був юридичною основою існування незалежної Литви у період з 1918 до 1940 року, коли вона була окупована СРСР, і після 1990 року, коли Литва першою з радянських республік проголосила про свій вихід з його складу.

Ставши знову незалежною країною Литва обрала європейський шлях розвитку: в 1991 році вона стала членом ОБСЄ та ООН, в 1993-му вступила до Ради Європи, в 2002-му – до НАТО, а в 2004 році стала членом Євросоюзу.

День військового журналіста

16 лютого 2015 року неподалік Дебальцева під час виконання бойового завдання загинув редактор редакції телебачення Телерадіостудії Міністерства оборони України «Бриз» капітан 3 рангу Дмитро Лабуткін. Він до останньої своєї миті продовжував вести зйомку подій, з честю виконавши як військовий, так і журналістський обов’язок. На його честь 16 лютого віднині є днем вшанування професійної доблесті військових журналістів.

День пам'яті Віри Холодної (1893-1919), української актриси, «зірки німого кіно».

Народилась Віра Левченко у Полтаві; навчалась у балетній студії Большого театру, але невдовзі кинула танці заради модного тоді кінематографа. За чотири роки знялася у понад 50 фільмах, з яких збереглися лише 5 («Міражі», «Життя за життя», «Шахи життя», «Мовчи, смутку, мовчи»). Наприкінці літа 1918 року актриса приїхала до Одеси щоб дознятися у фільмі «Княжна Тараканова». 8 лютого 1919 року Віра захворіла на «іспанку» – особливу форму грипу, яка ускладнилася запаленням легенів. Вона прохворіла вісім днів, і 16 лютого її не стало. Актрисі було 26 років. Відспівування проходило в Спасо-Преображенському кафедральному соборі при великому скупченні народу. Була похована в Одесі на Першому християнському кладовищі (нині не існує). У вересні 2003 року в Одесі на вулиці Преображенській, біля кафедрального собору, саме там, де колись знаходився будинок у якому мешкала актриса під час своїх останніх гастролей, де вона хворіла і померла, було відкрито бронзовий пам’ятник.

Події дня:

У 1918 р. Кубанська Законодавча Рада проголосила Самостійну Кубанську Народну Республіку, яка проіснувала 1 рік і 9 місяців.

За першою конституцією КНР, був проголошений її склад з Кубанської області, Чорноморщини (Чорноморської губернії), Ставропільщини (Ставропільської губернії), Терщини (Терської області). Велися перемовини з Гірською республікою – державою, проголошеною у листопаді 1917 року на території Дагестану й гірських округів Терської області. За кілька днів Законодавча Рада Самостійної Кубанської Народної Республіки ухвалила резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до Української Народної Республіки, на початку літа 1918 р. у Києві відбулися українсько-кубанські переговори, було вироблено план десанту української дивізії Натієва на Кубань. Але зусиллями як денікінців, так і більшовиків об'єднання не відбулося. 17 березня 1920 р. Кубанська Республіка була знищена більшовиками.

Визначні урядові діячі Кубанської Народної Республіки: Микола Рябовіл, Кіндрат Бардіж, Федір Щербина, Лука Бич, Степан Манжула, Олександр Філімонов.

Детальніше тут: http://www.open-ua.net/2015/02/blog-post_1.html

або тут: https://lb.ua/blog/dmytro_snegiryov/359266_kubanska_narodna_respublika_99.html

У 1919 році почалася Вовчухівська операція Української галицької армії.

Вовчухівська офензива – наступальна воєнна операція Української Галицької армії в лютому 1919 року під час польсько-української війни (1918-1919). Після двох невдалих спроб наприкінці грудня 1918 – січня 1919 року оволодіти Львовом, командування УГА на початку лютого, завершивши реорганізацію частин, укомплектувавши їх командними кадрами і довівши реальну чисельність військ до 60 тисяч чоловік, вирішило провести третю операцію з визволення столиці ЗУНР. Через несприятливі зовнішньополітичні обставини і прорахунки командування, яке не використало сприятливих умов для розгрому ворога, попри проявлений героїзм стрільців і старшин, завершилася невдачею – на вимогу Найвищої ради країн Антанти просування частин ГА було зупинено. Антанта допомогла Польщі не тільки зброєю, а й волонтерами – найперше, летунами зі США та Франції; відкомандирувала весь штаб армії на чолі з маршалом Франції Фошем, сформувала та озброїла 80-тисячний копус генерал Галлера.

16 лютого 2014 року, під час Революції Гідності, в регіонах України протестувальники почали розблоковувати будівлі держадміністрацій. Так, цього дня були звільнені приміщення Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської та Полтавської ОДА.

Крім того, у Києві звільнили приміщення КМДА. Але, попри це, ситуація залишалася напруженою – барикада біля ЦУМу і намети залишилися, а кількасот активістів самооборони чергували біля звільненої будівлі. В разі невиконання владою обіцянки закрити кримінальні справи проти майданівців, мітингарі погрожували повернути собі контроль за приміщеннями.

На вулиці Грушевського знесли частину барикад, щоб створити коридор для проїзду автівок у бік Паркової алеї та урядового кварталу. В той же день пости міліції були пересунуті вгору, ближче до будівлі Кабінету Міністрів.

16 лютого на Майдані Незалежності пройшло традиційне недільне Народне віче, на якому люди вимагали закрити всі понад 2 тис. судових справ проти активістів Євромайдану.

Арсеній Яценюк зі сцени заявив, що опозиція формує свій уряд і це спільне рішення всіх опозиційних лідерів. Водночас він повідомив, що відмовився від пропозиції Януковича очолити уряд.

Також на Віче було ухвалено рішення про «мирний наступ» 18 лютого до Верховної Ради із вимогою до парламентаріїв прийняти конституційний акт щодо повернення до Конституції 2004 року.

Цього дня народилися

в Україні…:

Григорій Яхимович (1792–1863), український церковний та громадсько-політичний діяч, теолог.

Галицький греко-католицький митрополит; доктор богослов’я, філософії та вільних мистецтв, професор теології та педагогіки Львівського університету, директор Львівської духовної семінарії. В 1860 – Львівський митрополит, член Палати панів австрійського парламенту та радник імператора; відстоював права українського населення Галичини, виступав на захист української мови та за збереження православного церковного обряду.

Семен Гулак-Артемовський (1813-1873), український композитор, співак (бас-баритон), драматичний артист, драматург, небіж письменника Петра Гулак-Артемовського, автор однієї з перших опер на україномовне лібрето опери «Запорожець за Дунаєм».

У 1838 році, коли Гулак-Артемовський навчався у київській бурсі, на його талант звернув увагу Михайло Глінка, який шукав виконавця для партії Руслана у щойно написаній опері за казкою Пушкіна. За рік Семенові зібрали гроші на навчання в Італії, за два роки він дебютував у флорентійськвій опері, а в 1842-му повернувся до Петербурга, де протягом 22 років був солістом імператорської опери в Петербурзі, а в 1864–1865 – Большого театру у Москві.

Широку популярність Гулаку-Артемовському, як композиторові, принесла опера «Запорожець за Дунаєм», датована 1862 роком, яка стала українською музичною класикою. Прем'єра опери відбулася 14 квітня 1863 року на сцені Маріїнського театру. Гулак-Артемовський був не лише її першим постановником, а й виконавцем партії Карася.Царська цензура після Емського циркуляру забороняла постановку опери на сцені впродовж 20 років. 11 червня 1884 року оперу знову було поставлено Марком Кропивницьким в трупі Михайла Старицького за участі Марії Заньковецької та Марії Садовської-Барілотті.

Окреме місце у творчій спадщині Гулака-Артемовського посідають українські пісні, зокрема «Стоїть явір над водою» (присвячена Тарасу Шевченкові, з яким автор товаришував з 1838 року), «Спать мені не хочеться», «Ой на горі та й женці жнуть» – рапсодія зі збірки із семи пісень під загальною назвою «Українська свадьба».

Єфросинія Зарницька (справж. прізв. Азгуріді; 1867-1936), українська театральна актриса, співачка (мецо-сопрано).

Народилася в м. Одесі в родині негоціанта. Дитячі та юнацькі роки проводила у родинному маєтку в селі Катеринівці тодішньої Херсонської губернії (нині Первомайський район Миколаївської області), співала в хорі, з великим успіхом виступала в аматорських виставах. Під час однієї з таких вистав аматорського гуртка Новоукраїнки влітку 1888 року, Єфросинію побачив Марко Кропивницький, який шукав талановиту молодь для своєї нової трупи. Дівчина вразила прославленого актора і режисера своїм голосом, грою, вмінням триматися на сцені. Він запропонував їй роботу у своїй трупі. Тоді ж, у 1889 році взяла й псевдонім – Зарницька.

Гастролі трупи М. Кропивницького у Катеринославі, Єлисаветграді, Харкові, Петербурзі, Тифлісі, Москві, Варшаві та багатьох інших містах супроводжувалися схвальними відгуками на гру актриси у пресі. З вересня 1893 по вересень 1894 рр. Зарницька – провідна актриса трупи Г. Деркача. Своєю грою Зарницька підкорила парижан під час гастролей трупи наприкінці 1893 – на початку 1894 рр. у Франції. Знаменитий французький критик Ф. Сарсе назвав голос актриси чистим, як кришталь. З 1894 по 1914 роки грає у трупах О. Суслова і О. Суходольського та інших театральних колективах.

Упродовж десяти років (1914–1924) Зарницька мешкала у Петрограді, де виступала в українських виставах і була причетна до організації та відкриття у 1919 році Українського театру ім. Т. Г. Шевченка. Актриса входила до складу розпорядчої ради театру, пробувала себе у режисурі, активно працювала у напрямку подальшого розширення свого репертуару в ролях літніх жінок. У 1924 році Зарницька повертається в Україну. Разом із своїм братом, актором М. Клодницьким вона організовує у с. Катеринівці самодіяльний театр. З 1926 року – актриса Українського Народного театру у Харкові. З 1931 року мешкала в м. Первомайську. Зіграла визначну роль у становленні Первомайського народного театру. Померла в 1936 році, похована на старому Голтянському кладовищі (могила не зберіглась).

…і в світі

Френсіс Гальтон (1822-1911), англійський біолог, психолог і антрополог, основоположник євгеніки і один з творців біометрії.

Народився в Бірмінгемі в Англії. Двоюрідний брат Чарльза Дарвіна. Сім'я Гальтонів була відомою та успішною у сфері виготовлення зброї та банкірській справі, в той час як Дарвіни були відомі в галузях медицини і науки. Обидва ці сімейства могли похвалитися тим, що їхні представники були членами Лондонського королівського товариства.

У 1840 році вступив у Кембриджський університет (Триніті-коледж) для занять математикою та природничими науками. У 1849 році публікує перше наукове повідомлення, присвячене розробці друкованого телеграфу – телетайпу. Багато подорожував, зосібна з експедиціями по Близькому Сходу та південній Африці.

У 1854 отримав золоту медаль Географічного товариства за звіт про африканську подорож. З 1856 року – член Королівського товариства. З кінця 1850-х займається кліматологією та метеорологією. Першим починає випускати метеорологічні карти Європи. Відкриває феномен антициклону. Після виходу книги «Походження видів» Чарльза Дарвіна став біологом. У 1860-ті розробляє проблему успадкування різних ознак у людини та тварин.

У 1869 році книга «Спадковий геній» – вінець наукової роботи одного з періодів його творчості. Публікує безліч статей, винаходить перші прилади для психометричних дослідів. У 1884-му на Міжнародній виставці охорони здоров'я в Кенсінгтоні відкриває першу в світі антропометричну лабораторію. Розробляє методику складових портретів. Займається біологічної статистикою.

У 1892 році монографія про відбитки пальців Finger prints підводить підсумок дослідженням у цій галузі і закладає основні принципи дерматогліфіки.

Франц Вест (1947-2012), австрійський художник, володар почесного «Золотого лева» 54-ї арт-бієнале у Венеції за внесок у мистецтво.

Випускник Віденської академії красних мистецтв. Перші його роботи з’явилися в 60-их роках, в період розквіту віденського акціонізму. В 70-х митець почав створювати перші гіпсові скульптури, які отримали назву «Adaptives». Вони вважалися завершеними лише тоді, коли глядачі самі здійснювали стосовно них певні маніпуляції. Художник також працював з меблями, створюючи з них певні інсталяції, які мали трансформувати виставковий простір, який займали. Франц Вест неодноразово брав участь у престижній Венеційській бієнале, його роботи виставлялися в провідних музеях світу, зокрема в Нью-Йоркському музеї сучасного мистецтва, Музеї мистецтва королеви Софії в Мадриді, музеях Відня, Берліна, Парижа, Лондона.

Ієн Бенкс (1954-2013), шотландський письменник.

Народився й жив Ієн Бенкс у Шотландії, навчався в Університеті Стерлінга, вивчаючи філологію, філософію та психологію. Працював в лікарні, був садівником, двірником. У 1975 році подорожував автостопом по Європі і Північній Африці. Згодом працював на сталеливарному заводі та філіалі IBM в Шотландії.

Дебютував у 30 років романом «Осина фабрика», який і на сьогодні залишається одним із кращих його творів. Дотримувався лівих поглядів, виступав за вихід Шотландії зі складу Об’єднаного Королівства; на знак протесту проти вторгнення британських військ до Іраку в 2003 році порвав свій британський паспорт і надіслав клаптики тодішньому прем’єр-міністрові Тоні Блеру. Через декілька днів після смерті Ієна Бенкса побачив світ його новий, останній роман «Каменярня». Книжка одразу ж стала бестселером.

Автор романів «Кроки по склу», «Вороняча дорога», «Мертвий ефір», а також циклу науково-фантастичних творів, де описується утопічний світ під назвою «Культура». Газета The Times у 2008 році внесла його до списку 50 кращих письменників Британії з 1945 року, «Гардіан» назвала Бенкса «стандартом, за яким треба порівнювати іншу фантастику». Сам письменник досить прохолодно ставився до всіляких рейтингів та звань. «Я з дитинства мріяв стати письменником. І я ним став. Я пишу книжки, вигадую різні історії – ось і все, це моя робота. В іншому ж нехай розбираються читачі», – зауважив письменник в одному з інтерв’ю.

Ice-T («Айс-Ті», Справжнє ім'я – Трейсі Лорен Мерроу, 1958), американський репер та актор

Народився в Ньюарку, штат Нью-Джерсі, вважається одним з найкращих представників гангста-репу (Gangsta Rap). Перший альбом Ice-T мав назву «Rhyme Pays». Його спродюсував відомий на той час хіп-хоп діяч Afrika Islam. Це був далекий 1987 рік, і коли альбом Айса заробив собі золотий сертифікат, у це мало хто повірив. У 1988 році музикант об'єднав своїх найближчих товаришів з Лос-Анджелеса у реп-колектив під назвою Rhyme Syndicate. Також Айс Ті брав участь у діяльності треш-метал гурту, відомого як Body Count– що зробив собі ім'я на скандально відомій пісні Cop Killer. Після випуску треку у ротацію, на вулицях почалися масові заворушення. Були розпочаті судові слухання з приводу численних позовів проти гурту.