«Його світлість ясновельможний пан гетьман усієї України»

В українській історії можна віднайти яскравий приклад спроби рівнозначного поєднання економічних та культурних важелів у державній політиці в умовах протистояння з росією. Йдеться про період Української держави (Гетьманату) П. Скоропадського в 1918 р. Прямий нащадок старовинного українського гетьманського роду і відставний генерал царської армії, Павло Петрович Скоропадський зміг найкраще порівняно з іншими відомими діячами періоду українських національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. стабілізувати ситуацію в країні. Його прихід до влади подається російською історіографією нібито як акт німецької окупаційної влади. Справа в тому, що більшовицька росія змушена була визнати факт існування самостійної української державності відповідно до Берестейського договору, укладеного в лютому 1918 р. За його умовами, на території України мали розташовуватися гарнізони німецьких і австрійських військ, що було своєрідною гарантією безпеки для нашої держави. Саме тому росіяни, не змігши змиритися з такою тактичною поразкою, назвали прихід до влади гетьмана П. Скоропадського 29 квітня 1918 р. внаслідок повстання не інакше як державним переворотом на німецьких штиках.

За давньою українською традицією, Скоропадський на посту очільника держави іменувався гетьманом. Це було зумовлено не лише тим, що він був прямим нащадком відомого гетьмана Івана Скоропадського, який увійшов в історію як один із найбільш непримиренних борців із російською експансією за часів Петра І в першій чверті XVIII ст. Річ у тім, що керівники Української Центральної Ради, яка стала загальним представницьким органом для всіх українських губерній після розпаду російської імперії в 1917 р., проводячи реформи з принципових питань (земельну, соціальну, адміністративну), не змогли повною мірою врахувати інтересів усіх верств населення, у зв’язку з чим допустили його розкол. До того ж, іще не повністю затихла зброя на фронтах Першої Світової війни. У такій непростій ситуації потрібно було вживати термінових заходів для консолідації українського суспільства. Тому й було вирішено скористатися популярністю феномену козацтва, що все ще зберігалася серед народу навіть попри тривалий період російської окупації. Оскільки подальша недалекоглядна політика Центральної Ради загрожувала повною втратою незалежності Української Народної Республіки, майбутній гетьман разом зі своїми прибічниками здійснив повстання – і в ніч на 29 квітня 1918 р. встановив режим Української Держави (Гетьманату).

Порівняно з режимом Української Народної Республіки (Центральної Ради), П. Скоропадський здійснив спробу перебудови економіки на засадах великої приватної власності й побудови системи ринкових відносин. Умови життя в Києві в цей час були найкращими порівняно з іншими містами колишньої російської імперії, що зумовило величезний переселенський потік представників білогвардійської інтелігенції до міста. Крім того, було створено цілу низку освітніх, наукових і культурних закладів (Українська академія наук, Національна бібліотека, Державний архів, університети, театри, школи і т.п.), діяльність яких спрямовувалася на утвердження української національної ідентичності. Серед іншого, організовувалися вчительські курси з історії та географії України, а також факультети української філології. Державна мова ставала робочою для управлінського апарату. Багато представників гетьманського уряду мали досвід тривалого проживання в еміграції і споглядання досвіду іноземного державного будівництва, що також було розумно використано для досягнення головних політичних цілей. Також було відновлено систему військової організації, практично повністю скасовану Центральною радою.

Держава Гетьмана П. Скоропадського активно встановлювала офіційні зв’язки з іншими країнами світу, тим самим здобуваючи нечуване визнання. Зокрема, дипломатичними методами уряду вдалося повернути контроль над Кримом. Із червня 1918 р. тривали переговори з Крайовим урядом на чолі з С. Сулькевичем, який на той час позиціонував себе як верховний орган влади у Криму. До його планів належало відродження на півострові незалежної держави на зразок Кримського Ханства, у зв’язку з чим будувалися плани заручитися підтримкою Німеччини та Османської імперії. П. Скоропадський спрямував ноти протесту до урядів цих країн із вимогами не визнавати незалежності кримської влади. Поряд із цим, він ухвалив рішення про запровадження повної економічної блокади Криму. Зокрема, це стосувалося поставок цукру з материкової частини України, який був необхідний для консервації традиційних для півострова фруктів. У зв’язку з цим місцеві фермери почали зазнавати досить відчутних збитків і, відповідно, тиснути на владу, спонукаючи її представників до врегулювання ситуації. Уже восени кримський уряд з власної ініціативи став просити Скоропадського про перемовини, у результаті яких у жовтні було остаточно визначено український статус півострова.

У той же час, режим Гетьманату зміг проіснувати лише 7,5 місяців. Причин у цього явища немало, однак серед них не останню роль відіграла орієнтованість економічних реформ переважно на великий капітал. В умовах наростання більшовицької загрози такий підхід не лише не сприяв консолідації народу, а й провокував хвилю повстань, названих сучасними істориками «селянською війною». Зростання накладів літератури українською мовою і темпів поширення знань про національну літературу, історію та культуру серед населення було як ніколи на часі, однак непослідовність кроків гетьмана в побудові відносин із російським урядом не узгоджувалася з його намірами в утвердженні української державності. При здійсненні економічних і культурних заходів гетьманські урядовці детально вивчали іноземний досвід, однак не завжди враховували придатність його для використання в українських реаліях. Також недостатньою мірою було вивчено урок Великої Французької буржуазної революції кінця XVIII ст. про необхідність дотримання балансу між правами і обов’язками громадян, що виявлялось у диспропорції становища різних соціальних груп та наявних у них інструментів для забезпечення своїх потреб. Очевидні паралелі цього періоду з сучасністю змушують замислитися над переглядом підходів до ведення державної політики, зокрема в умовах відсічі російської агресії.

Українці, зараз ми маємо бути консолідованими як ніколи. Вивчаймо для цього уроки достойних діячів нашого минулого, аби не повторювати прикрих помилок.

Національна академія СБУ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства