Церковне протистояння з поляками - через Москву?

 Польськаавтокефальна православна церква (ПАПЦ) до 1938 р. мала офіційну назву «Православна Церква в Польщі».

Синод ПАПЦ мало не синхронізувався із Московською патріархією та її філіалами в атаках на ПЦУ. Окрім різних особистісних і конспірологічних причин, чи є тут канонічний підтекст?

Задам дивне питання – а який канонічний статус нині має Польська ПЦ?

Питання дивне, адже всі українці знають, що у 1924 році Польська ПЦ отримала Томос про автокефалію від Константинопольського патріарха. Чому українці знають? Бо Томос був даний передовсім 3 млн. українців та 1 млн. білорусів, які у 20-х роках минулого століття опинилися у юрисдикції Польщі. Власних православних поляків було, як кажуть соціологи, у межах соціологічної похибки – кілька десятків тисяч. І є підозріння, що це швидше ополячені українці чи білоруси. Нагадаю також, що саме у цьому Томосі вперше офіційно задукоментовано, що Київська митрополія опинилася у складі Московського патріархату «не за приписами канонів».

Але повернемося до ПАПЦ. Ви будете здивовані, але ця Церква у 1948 році офіційно відмовилася від цього Томосу. І це задукоментовано на рівні церковних документів! (див. друге фото)

І справді, офіційна делегація ПАПЦ, яка у червні 1948 року прибула в Москву, офіційно відкинула Томос, який Церква отримала у 1924 році від Константинополя. Натомість Москва дала обіцянку видати Томос від Російської ПЦ.

Можна дискутувати про те, робили вони це добровільно чи з примусу, хитрили (два Томоси краще, аніж один) чи в щось щиро вірили і т.п. Добре, радянські спецслужби заставили це зробити. Проте вже понад 30 років ПАПЦ не має кураторства російського КДБ (чи має?). Але з того часу зроблена офіційною делегацією ПАПЦ

Заява про відмову від Томосу, отриманого від Константинополя жодного разу донині не була дезавуйована цієї Церквою!!!

А це в канонічному аспекті означає, що ПАПЦ канонічно залишається АВТОНОМНОЮ Церквою у складі Московського патріархату.

Бо саме такий статус у неї був до отримання Томосу 1924 року.

Згадаймо – у 1922 році Московський патріарх Тихон відмовив Польській ПЦ в автокефалії і погодив «широку помісну автономію». Таку позицію патріарх мотивував тим, що дарувати автокефалію для «різноплемінних православних», які перебувають у польській державі в статусі національних та релігійних меншин, не дозволяють «ні здоровий глузд, ні святі канони».

Московити явно знають щось про канони краще Константинополя....

Уважний читач скаже – так вони ж мають Томос від Москви. Давайте розберемося, а що там «не так» із Томосом від Російської ПЦ?

Згідно із московською історіографією, 22.06.1948 Московський патріарх та Синод РПЦ видали власний Томос із даруванням автокефалії ПАПЦ.

Але що насправді відбулося? Польській церковній делегації було вручено постанову Синоду, якою «Російська Церква благословляла Польську на самостійне існування».

Поряд із тим, Моспатріархія сама визнала, що збір підписів під «Грамотою про дарування прав автокефалії Православній Церкві в Польщі» тривав до 22 листопада 1948, після чого вона була надіслана архиєпископу Тимофію Шреттеру (Журнал Московской Патриархии. 1949. №3. С. 08).

Незрозумілий з погляду еклезіології п’ятимісячний «збір підписів» спростовує тезу про дарування автокефалії саме 22.06.1948 року. У цей день польська делегація вірогідно отримала лише «Акт про возз’єднання Польської Православної Церкви із Російською Православною Церквою і про дарування їй автокефалії» (ЖМП. 1948. № 7. С.16–20).

Цей Акт складається з тексту звернення делегації ПАПЦ до Московського патріарха і Синоду (від цього звернення вони досі не хочуть відмовлятися!) та Постанови патріарха й Синоду, в якій зазначено: «Після затвердження Собором єпископів Православної Російської Церкви автокефалії Польської Церкви, Польська Церква обирає Главу своєї Церкви. До цього часу Польська Церква отримує устрій, що вимагається канонами для автокефалії».

Отже, Актом визначено, що цей документ повинен бути ще й РАТИФІКОВАНИЙ Архиєрейським собором Російської ПЦ, і лише по тому ПАПЦ зможе обрати свого предстоятеля. Тобто за суттю Акт є НЕ ДОКУМЕНТ ПРО НАДАННЯ автокефалії, а лише обіцянкою її майбутнього надання, після затвердження Архиєрейським собором Моспатріархату.

З огляду на те, що жоден наступний Архиєрейський собор Російської ПЦ не порушував це питання (лише Синод до 22.11.1948 запитував думки єпископів через телеграми), процедура, встановлена Актом, не була дотримана.

Жодного іншого документу з цього питання натепер не відомо.

Таким чином, станом на початок 2023 року Російська ПЦ офіційного Томосу про автокефалію ПАПЦ не надавала – були лише усні обіцянки і попередні підготовчі документи. Принаймні цей документ не було оприлюднено й обговорено з іншими помісними Православними Церквами.

Москва фактично заставила ПАПЦ відмовитися від Томосу Константинополя "нєканонічєской автокєфаліі" (див. документ), але хитро не видала нічого натомість...

Не дивно, що Польська церковна історіографія пов’язані з Томосом події у 1948 році намагається не згадувати.

ПАПЦ активно користується тим, що Константинополь не відкликав свого Томосу, проте не може не розуміти свій "підвішений" Москвою статус.

То може в цьому приховується таке нинішнє старання ПАПЦ сподобатися Московському патріархатові?

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства