«Скіфське золото», затримане в Іспанії, ще у 2008-му мало зацікавити державу Україна
Це міжнародне розслідування рано чи пізно мало відбутися. Десятиліттями українські археологи волали, що спустошення скіфських курганів та торгівля артефактами, «біографія» яких просто губиться при розкопках чорними археологами, є ганьбою України.
Втім, чорні артефакти в Україні давно стали частиною джентльменського набору чималої кількості заможних людей. Наш бізнес-клас і купує сумнівні за походженням старожитності і не соромиться цього та навіть виставки робить, ще й хизується тим. Але країна, яка хоче до ЄС, настійливо туди стукає, рано чи пізно опиняється під ковпаком стандартів і норм ЄС, у тому числі у ставленні до історичної спадщини.
І ось днями Служба безпеки України спільно з Бюро економічної безпеки та поліцією Королівства Іспанії заявила, що нейтралізувала «транснаціональне злочинне угруповання, яке нелегально вивезло з України вироби «Скіфського золота» на суму понад 60 млн євро». При цьому у злочинців була вилучена колекція коштовностей.
Розслідування, про яке написали провідні іспанські медіа, ще не завершене, наразі, до оголошення підозр, СБУ взяло паузу на всі коментарі.
А громадськість кинулася обговорювати інцидент, розставляючи різні акценти. Перший. Чи справжні ці артефакти із скіфських курганів, чи це якісна підробка? (Ми звернулися із проханням про коментар до одного із керівників Гемологічного центру, відповіді ще немає).
Зрештою, у такій великій колекції могли бути і підробні, і аутентичні речі.
Другий акцент. Як вдалося вивезти ці предмети з України? В інформації йшлося про те, що у цьому допоміг священник Моспатріархату.
Автор через Фейсбук звернулася із проханням до духовенства різних юрисдикцій та попросила в приватному чаті прокоментувати ситуацію.
«Тримав я їх (пекторалі, частину колекції, вилученої в Іспанії) у руках приблизно 2008 року, коли до мене, як викладача богословського вишу, завітала група невідомих мені людей у супроводі нардепа Петра Ющенка у справі того, щоб церква УПЦ КП стала гарантом цього кладу. Як історик, я добре розумів, що це серйозні артефакти, адже Україну фахівці знають тільки по одній пекторалі часів Скіфії, а тут було кілька, – розповів один з митрополитів (імені він попросив не називати, як і решта наших співрозмовників. – Ред.). – Була пропозиція за підтримки президента Віктора Ющенка внести ці цінності у держбанк. Я не розумів цієї операції. А чому не здати це державі і не зробити це національним надбанням? Цим питанням я й морочився. Тим часом ділки як у воду канули з цими «чорноархеологічними» артефактами... І ось виплило. Нещодавно я про ці пекторалі розповідав на лекції студентам академії. І ось на тобі – маєш. Справжнього боку справи і походження цих пекторалей я зовсім не знаю, лишень доторком 15 років тому я зміг осягнути такі цінності».
«З 2009-2010 роках до нас у митрополії тоді УПЦ МП зверталися з пропозицією оформити дозволи на вивезення цінностей колекціонери, також вони підключали неформальних авторитетів Закарпатської області, які казали, що всі коштовності перетнуть кордон, головне, щоб були документи від Церкви, – розповів інший митрополит, – я відмовився. Але знаю, що вони знайшли якогось священника, відвертого пройдисвіта, якого звали Василь Аксанюк. Він на той час служив на Закарпатті, перейшов до МП з Київського патріархату, і його використовували саме задля таких цілей, брудних».
Якщо це правда, то це було пізніше. Тим часом, у 2009 році в Київському Арсеналі пройшла виставка скіфського золота за участю музею «Родовід», власником якого є Ігор Дідківський. Медіа писали, що всі унікальні речі скіфської доби на 2009 рік складали колекцію приватного музею «Родовід», зареєстровані у Міністерстві культури та мають інвентарні номери.
У публікаціях тоді стверджувалося, що жоден із цих предметів не можна ні продати, ні вивезти з України (крім випадків, якщо вони вирушають на виставку). Всі коштовності, як запевнялося, зберігаються у фондах одного з банків.
Якщо ви подивитеся фото виставки 2009 року і сьогоднішні знахідки іспанської поліції, то побачите, що деякі з речей ідентичні. Тобто частина речей, яка опинилася за кордоном, таки була вивезена попри декларацію, що це неможливо.
Тобто, якщо ви порівняєте фото з виставки 2009 року, які друкувалися у медіа і фото на сайті СБУ, то побачите принаймні кілька ідентичних речей - флакон для ароматичної олії, одна з пекторалей.
Перед тим, як відповісти на запитання: як перетнули кордон ці речі, хочемо зупинитися на іншому. Чорна археологія, як би вона не намагалася демонструвати збіг своїх інтересів з державними (одна з їхніх виставок називалася «Тобі – Україно», чим дуже дратувала вчених археологів. Мовляв, знищуючи древні кургани, казати, що то подарунок Україні не можна. – Ред.), швидше за все ніколи не матиме шляхетних цілей. Доля артефактів із пограбованих кургані переконливо про це свідчить. Не знаємо, чим керувалися власники згаданої колекції, коли всіляко піарили свої здобутки 2009 року, але 2015 року вони постукали у двері кабінету одного з найвідоміших музеїв країни.
- Вони прийшли за рекомендацією відомих людей і принесли пекторалі, ті самі, які ви побачили на фото іспанської поліції, – ділиться з нами ексдиректорка Національного музею, під час керівництва якої він був на піку відвідуваності, – і сказали, що готові продати їх музею. Я обережно сказала, що ми не знаємо «біографії» цих речей, але музей готовий взяти їх у подарунок. Вони подивилися на мене, як на ненормальну, сказали про десятки мільйонів євро їхньої ринкової вартості і спитали: хто зараз робить такі подарунки музеям? Я сказала, що музей не має таких коштів. Наступна їхня пропозиція була, що ми, мовляв, знайдемо державні кошти по своїх каналах, чи ви придбаєте тоді. Я не захотіла вступали у відносини з ними, бо навіть просто взявши їх на експертизу, я би легітимізувала колекцію. А крім того, мене чисто як науковця обурила логіка: якщо це оригінали, то вони за копійки – або десь їх придбали, або за копійки розкопали курган, а держава має платити мільйони доларів за те, що і так їй належить. Пройшло два місяці, і ці самі люди звернулися до мене через інші канали, і я знову відмовилася.
Тобто перед тим, як залишити Україну, скіфське чи не скіфське, але зроблене «під скіфське» золото, а може, мікс оригіналів та підробок – невідомі ділки хотіли «продати» державі.
Коли не вийшло, тоді спробували освятити вивезення коштовностей за участі Церкви.
«В Україні є єдиний порядок вивезення коштовних речей чи предметів мистецтва. Той, хто хоче вивезти, має замовити експертизу в інституції, яких є десяток, а після експертизи звернутися до Міністерства культури і отримати дозвіл, – ділиться з нами чиновниця, яка довгий час працювала у сфері охорони культурної спадщини, – на моєї пам’яті одній жінці не вдалося вивезти колекцію наперстків, бо музей декоративного мистецтва зробив висновок, що наперстки мають перебувати в Україні, так само колись відмовили у вивезенні експонатів скіфської колекції Сергію Таруті. Але щодо згаданої колекції, то у музейників і Мінкульту склалася чітка картина, що схема була шахрайська. Тобто вивозили, умовно кажучи, таємно, але для блізіру мали якісь папери. Це однозначне порушення. Бо дозвіл на вивезення таких речей мав би дати, наприклад, Національний історичний музей, а його не дав би жоден з директорів, які там працювали. Більше того, жоден інший музей його б не дав».
Чому шахраї настійливо зверталися саме до церковних інституцій, аби отримати дозвіл? Можна припустити таке: в доволі недавні часи Московська церква мала пільги та преференції при завезенні товарів через митницю. Ну згадайте, чому в 90-ті роки патріарха Кирила назвали на Росії «табачним» – за безмитне ввезення цигарок та горілки. У ті часи аналогічні пільги мали всі відгалуження Московської церкви у пострадянському таборі. Тож для митниці (яка, звісно, була «в долі» при таких перетинах кордону) достатньо було мати «папір з печаткою» від Церкви, щоб пропустити будь-що без догляду. На щось подібне могли розраховувати контрабандисти і в цьому випадку.
Коли була оприлюднена заява поліції Іспанії, то пролунало два прізвища священників УПЦ МП начебто причетних до оборудки. (До слова, Ігор Дідківський, у колекції якого зберігалися ці артефакти, за заслуги перед Українською православною церквою (МП) нагороджений орденом Преподобного Нестора Літописця).
Одні джерела Укрінформу казали, що дозвіл надавав у минулому голова Синодального відділу з архітектури, будівництва та охорони пам'ятників церковної архітектури УПЦ Моспатріархату протоієрей Віталій Косовський. Відомий священник, який має глибокі зв’язки у бізнес-колах. Авторка тексту розмістила статус у Фейсбуці, де попросила о. Віталія заперечити чи підтвердити свою «зацікавленість» у колекції. Віталій Косовський не відповів, але відомо, що саме в дні скандалу він був у Києві і виставляв у соцмережах, як він служить в Іллінській церкві на Подолі. Тобто він не заарештований і не в Іспанії. А от сліди іншого священника Василя Аксанюка, якого СБУ настійливо шукала з 2016 року, губляться. Наші співрозмовники з церковних кіл переконані, що Василь Аксанюк цікавий не лише своєю можливістю ризикувати священицькою репутацією задля бізнесу, але й контрабандними каналами на Закарпатті.
«Я вважаю, що з’ясувати хто дав дозвіл на вивезення, фактично освятивши шахрайську схему, досить просто, – ділиться з нами митрополит, який довгі роки служив в УПЦ МП, – варто просто подивитися, яким числом виданий дозвіл, зрозуміти, хто тоді очолював канцелярію, у кого в руках була печатка, хто мав вплив і доступ до всього, і все стане зрозумілим».
В принципі виглядає логічно. Один клірик оформлює папери, інший вивозить.
Ну десь так і виглядає бізнес на сивій давнині. Правильність описаного нами сюжету, гадаємо, невдовзі буде підтверджена офіційними даними спільного розслідування українських та іспанських правоохоронців. Відомо, що висновки для такого оприлюднення готуються. Але вже сьогодні можна сказати, що епоха безсоромного та безперешкодного продажу старожитностей із розкурочених українських курганів добігає свого кінця. Вирвані з контексту, без історії артефакти знецінюються, бо є речі, які продаються лише разом з історією. Напевно чорна археологія існуватиме, але коли вона стає нерукоподатною в пристойних колах, а обличчя «чорного колекціонера» засвітиться у базах Інтерполу – це буде чи не найкращий стимул зупинитися і подумати: А воно того вартує?
Лана Самохвалова, Київ
