Турецький «слід» у сирійських подіях
«Те, чого не вдалося зробити у Сирії за 13 років, було досягнуто за 12 днів», – повторюють останніми днями диктори турецького телебачення. Режим Башара Асада припинив своє існування, з ним завершився і період 61-річного правління партії «Баас». Ейфорія від перемоги над диктатором охопила й Туреччину, де досі перебуває близько 3,7 млн сирійців. Поки сирійці у великих містах Туреччини роздають пахлаву на знак святкування перемоги над режимом Асада та масово збираються повертатися на батьківщину, міжнародна спільнота розмірковує, як не допустити в країні нової громадянської війни. Щоб уникнути цього, необхідно закласти міцні основи нової Сирії. Однією з країн, яка це робить та планує робити й надалі, є Туреччина.
Підтримуючи опозицію протягом усього протистояння режиму, з 27 листопада, коли повстанці у Сирії почали наступ, Анкара наголошує на відсутності прямого впливу на події у сусідній країні та на перемозі сирійців. Тим не менше, про операцію сил опозиції Туреччині було відомо задовго до її початку, але країна обрала роль «сірого кардинала», зайняла позицію «невтручання» і досягла своїх цілей. Після падіння режиму Асада, з урахуванням підтримки Туреччиною опозиції, Анкара має реальні шанси домінувати як у формуванні нової політичної архітектури в Сирії, так і значно посилити свої позиції в регіоні, суттєво випереджаючи інші країни, зокрема й Росію.
УСПІХ ОПОЗИЦІЇ ЗАВДЯКИ ПІДТРИМЦІ АНКАРИ
Туреччина підтримувала опозиційні сили у Сирії – і словом, і ділом – протягом усього конфлікту. Але з 27 листопада Туреччина активно наголошувала на тому, що впливу на дії опозиційних сил під час наступу не має. Як повідомили згодом західні ЗМІ, Анкара знала про підготовку наступу та намір усунення режиму Асада за пів року до самих подій. Повстанці нібито передали президенту Ердогану меседж, що з боку Туреччини нічого не потрібно робити – просто не втручатися. У Туреччині офіційно цю інформацію не підтвердили, наголошуючи лише на своїй далекоглядній та виваженій політиці щодо Сирії, яка вже принесла плідні результати.
У вересні цього року (ще до початку активних дій опозиції), під час Генасамблеї ООН в Нью-Йорку, Реджеп Тайїп Ердоган підтвердив готовність зустрітися із сирійським диктатором. Туреччина на той час уже відправила Асаду пропозицію про зустріч, але позитивної відповіді так і не отримала. Виходить, що на той час в Анкарі вже знали про підготовку наступу й можливе повалення режиму. Після повалення режиму нагадали, що намагалися сісти за стіл переговорів, але ж Асад не захотів.
Отже, повстанці отримали від Анкари мовчазну згоду на операцію, і таким чином Туреччина скористалася черговим шансом посилити свій імідж миротворця та фасилітатора. Одним із «невідомих» у цьому рівнянні є роль Москви і питання, чи знала Росія про підготовку наступу й намір повалити режим. Якщо так, то виходить, що вона «злила» режим, не надавши додаткової підтримки, ще й вивела свої війська за сприяння Туреччини. Якщо ж ні, то це повна поразка російської політики та присутності в Сирії.
ВІЙСЬКОВА ПРИСУТНІСТЬ ТУРЕЧЧИНИ: ПІТИ ЧИ ЗАЛИШИТИСЯ?
Єдиним нюансом у цьому майже ідеальному для Туреччини «пазлі» є заява сирійської опозиції, що перебування військових контингентів зарубіжних держав є недоцільним і вони будуть виведені з країни. Навряд чи це в інтересах Туреччини, передусім тому що вона заради безпеки власних територій докладала зусиль для створення 30-кілометрової безпекової зони. Турецькі військові на території Сирії перебувають передусім для боротьби з тероризмом (PKK/YPG), запобігання атак з боку цих угруповань на свою територію та підтримку стабільності й безпеки у 30-кілометровій зоні поблизу турецького кордону.
Аби посилити свою безпеку, запобігти терористичним загрозам з боку курдських формувань, таких як PKK/YPG, обладнати території для повернення сирійських біженців, Туреччина провела кілька військових операцій. Це "Щит Євфрату" у 2016 році, "Оливкова гілка" у 2018 році, "Джерело миру" у 2019-му, метою яких було взяття під контроль територій на півночі Сирії, встановлення контролю над 30-кілометровою зоною, а згодом її облаштування та переселення туди сирійських біженців.
Ці зусилля Туреччини викликали неоднозначну реакцію на міжнародній арені. Деякі країни підтримують ідею зони безпеки, вважаючи її необхідною для забезпечення стабільності, тоді як інші висловлюють занепокоєння щодо потенційних порушень прав людини та загострення конфлікту. Зокрема, з боку США (які підтримують у Сирії PKK/YPG) після початку операції "Джерело миру" адміністрація тогочасного президента Дональда Трампа оголосила про cанкції щодо Туреччини, аби стримати її вторгнення у північну Сирію. І ці обмеження не були формальністю. Американський уряд припинив переговори щодо торговельної угоди з Туреччиною, яка стосувалася товарів на 100 мільярдів доларів, підвищив мито на імпорт турецької сталі до 50%, запровадив санкції проти чільних турецьких посадовців міністерств оборони, внутрішніх справ та енергетики. У 2021 році вже президент США Джо Байден продовжив дію указу про санкції щодо Анкари, підписаного у 2019 році через турецьку військову операцію в Сирії.
Нині в Сирії перебуває близько 900 американських військових, і чи залишатимуться вони там з огляду як на повалення режиму, так і на прихід Дональда Трампа до влади, – питання відкрите.
Отже, подальше перебування турецьких військ у Сирії залежатиме від багатьох факторів, включаючи динаміку внутрішньої політики в Сирії, безпекову ситуацію, а також відносини між Туреччиною та новим керівництвом країни.
ТУРЕЧЧИНА ПРИЙМАЄ НАЙБІЛЬШЕ СИРІЙСЬКИХ БІЖЕНЦІВ
Сирійська громадянська війна з 2011 року суттєво змінила політичний ландшафт Близького Сходу і стала значним викликом для сусідньої Туреччини. Країна має близько 900 кілометрів державного кордону з Сирією на півдні та південному сході. Нині кордон захищений стіною безпеки з системами освітлення, термодатчиками, прокладено дороги для патрулювання.
У 2011-му й у подальші роки після загострення конфліктів турецько-сирійський кордон ставав місцем паломництва для сирійців. Туреччина оголосила, що готова приймати сирійців, які тікають з безпекових міркувань, але вони мали в’їхати у країну легально, через пункти пропуску. Натомість велика кількість сирійців потрапила в країну нелегально, і Туреччині довелося докласти зусиль, аби поставити їх на облік уже всередині країни.
Згідно з даними міграційної служби Туреччини, станом на кінець листопада 2024 року в країні проживає 3,7 млн сирійців, з них 2 мільйони 936 тисяч 252 мають статус тимчасового захисту. Найбільше громадян Сирії мали статус тимчасового захисту у 2021 році – понад 3,73 млн. Більше половини сирійців у Туреччині – діти до 18 років. Жінки та діти складають 74% сирійців у Туреччині. Середній вік сирійців у Туреччині – 21,77 року. При загальній чисельності населення Туреччини 85,37 млн сирійці зі статусом тимчасового захисту складають близько 3,4%.
У Туреччині немає міст, де б не жили сирійці. Найбільше їх у Стамбулі, Газіантепі та Шанлиурфі.
За час перебування в Туреччині (станом на кінець серпня цього року) кількість громадян Сирії, які перебували під тимчасовим захистом і отримали громадянство Туреччини, склала 238 768 осіб, у тому числі 134 624 дорослих і 104 144 дітей.
Загалом, за даними Управління ООН з координації гуманітарної допомоги (OCHA), населення Сирії складає 23,5 мільйона осіб. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), 6,5 мільйона з них проживають як шукачі притулку або біженці в різних країнах, включаючи Туреччину, Ліван, Німеччину, Йорданію, Ірак, Єгипет, Австрію, Швецію та Грецію.
ЯК СИРІЙСЬКІ БІЖЕНЦІ ВПЛИНУЛИ НА ВНУТРІШНЮ ПОЛІТИКУ ТУРЕЧЧИНИ
Сирійські біженці вплинули не лише на зміну національного складу населення, а й на внутрішню політику Туреччини. Бажання турків допомогти братньому сирійському народу в 2011 році із року в рік змінювалося, переростаючи в незадоволення та соціальну напруженість. Навантаження на державний бюджет, конкуренція за робочі місця, ресурси та соціальні послуги, такі як освіта й охорона здоров'я, небажання сирійців асимілюватися, вчити турецьку мову призвели до зростання рівня незадоволення в турецькому суспільстві, яке час від часу навіть переростало на протистояння між місцевими жителями та біженцями. І це незважаючи на укладання у 2016 році угоди між ЄС і Туреччиною про фінансування повернення біженців, які дісталися Європи "східно-середземноморським маршрутом", у Туреччину та їхнього утримання в країні. Євросоюз завдяки угоді значно зменшив та впорядкував нелегальний міграційний потік, Туреччині ж довелося це реалізувати на практиці.
Політичні партії, передусім опозиційні, активно використовували питання біженців у своїх політичних кампаніях, критикуючи уряд то за недостатню підтримку біженців, то за надмірні витрати на їхнє перебування та неможливість створити умови для повернення біженців у Сирію. Вирішення питання і повернення сирійців було вагомим аргументом і на останніх президентських та парламентських виборах. Сирійське питання коштувало правлячій партії втрати голосів виборців, тому Партія справедливості та розвитку і її лідер, президент країни, зацікавлені у щонайшвидшому позитивному вирішенні питання повернення сирійців додому.
Вірить у це й турецьке суспільство. Але з огляду на безпекову ситуацію та масштаби руйнувань у Сирії, навряд чи цей процес буде настільки швидким. Більшість сирійців у Туреччині – це жінки та діти, для їхнього переміщення потрібні умови: житло, школи, медичні заклади. Облаштувати їх у знищеній війною країні не так просто. Туреччина обіцяє Сирії активне сприяння у відновленні, але коли воно почнеться і чи почнеться взагалі, буде зрозуміло в найближчі місяці.
Ольга Будник, Анкара
Перше фото: AA
