Чи зможе Україна стати частиною «Шляху спецій» з Індії до ЄС
Чи чекає на світ кінець «Кімерики» (модель взаємодії Китаю та Америки, яку заклав Кіссінджер) і що прийде їй на зміну?
«Евріндія» (Європа + Індія) або «Аміндія» (Америка + Індія).
Чи змінить «Шлях спецій» з Індосту Новий шовковий шлях з Піднебесної?
Захід починає битву за Індію, яка може виявитися вирішальною в більш грандіозній битві за Азію і в підсумку – за весь світ.
Перші контури цієї стратегії починають проявлятися вже тепер.
Котрий рік Європа та Індія ведуть переговори про створення зони вільної торгівлі (ЗВТ), а також про тіснішу політичну співпрацю, намагаючись знайти взаємовигідні формати.
Тепер до цього непростого завдання додалася тема «Шляху спецій» на противагу китайському проєктові «Один пояс і один шлях».
Індія та ЄС можуть посилити співпрацю у сфері енергетики, цифрової економіки, логістики та транспорту, а також захисту довкілля.
На жаль, для Заходу, його захоплення «Кімерикою» (синтез американських інвестицій і технологій та китайських виробничих можливостей) зайшло надто далеко, щоб Піднебесну можна було просто «обнулити» без катастрофічних наслідків для світової економіки, особливо для країн Азії, що розвиваються.
«Китайський проєкт», який замислювали у США в 1980-х як ослаблення СРСР, дуже швидко з антиідеологічного концепту перетворився на зручний і вигідний формат співробітництва, коли американці інвестували, китайці виробляли, американці та європейці споживали, китайці вкладали зароблене в боргові інструменти Заходу та інші активи, наприклад, у нерухомість.
На кнопку «стоп» можна було натиснути ще на початку нульових, коли питома вага Китаю у світовій економіці становила приблизно 5%.
Але потім сталася низка глобальних криз, і Америці було явно не до Піднебесної.
Ба більше, з кожної кризи Пекін виходив стійкішим до зовнішніх шоків, також поточної пандемічної...
Апофеозом китайського домінування стало створення Всебічного регіонального економічного партнерства (ВРЕП) – осьової азіатської торговельної угоди за участі 10 країн АСЕАН плюс Китай, Австралія, Нова Зеландія, Японія і Південна Корея.
Китай уже створив Фонд Шовкового шляху, який має сприяти просуванню його товарів і здійснювати інфраструктурні та портфельні інвестиції в країнах-учасницях проєкту.
Загальний розмір фонду становить близько $40 млрд.
Крім того, у 2014 р. в Китаї було засновано Азіатський банк інфраструктурних інвестицій (АБІІ), який створить регіональну конкуренцію Світовому банкові.
Учасниками цієї міжнародної фінансової структури, що відповідає за фінансове наповнення проєкту, вже стали наразі 84 країни (майже вся Азія і найрозвиненіші країни ЄС).
Інвестиційний і кредитний портфель банку найближчими роками може становити близько $100 млрд.
Цей фінансовий проєкт багато експертів уже встигли назвати китайським аналогом МВФ.
Але як правильно можна «вирубати» Китай без великих наслідків для світової економіки?
Китай поки що виконує низку важливих функцій, що формують сучасну модель глобалізму: забезпечення колективного Заходу дешевими споживчими товарами; стимулювання зростання світової економіки, зокрема як споживач сировини; системні інвестиції в азіатські та африканські країни.
Порушення кожного із зазначених елементів загрожує системною дестабілізацією.
Втрата дешевих китайських товарів – це посилення інфляції в ЄС і США.
Падіння китайської економіки – це крах сировинних ринків і країн, залежних від експорту сировини.
Скорочення китайських інвестицій – це перетворення поясу стабільності за маршрутом Нового шовкового шляху на пояс нестабільності з відповідними міграційними ризиками.
ПЕРЕКЛЮЧИТИСЯ НА ІНДІЮ
ВВП Індії за майже такої самої чисельності населення, як у Китаї (1,4 млрд), дорівнює $3,3 трлн, тобто подушний дохід становить лише трохи більше $2 тис. на рік.
Отже, в Індії попереду – дуже довга розгінна смуга з темпами зростання ВВП на рівні понад 5%.
Вона цілком може стати «новим Китаєм» під час виконання функцій драйвера світової економіки.
Складнощі тут можуть виникнути лише у разі формування нової моделі розвитку, адже неоліберальний дискурс в Індії ніколи не був у мейнстримі.
З огляду на клаптиковість Індії, ця країна дуже обережно вдається до стимуляторів зростання, віддаючи перевагу інклюзивності та рівномірності розподілу ВВП.
Концепція розвитку, яку сформулював прем'єр Нарендра Моді, має три складники: зниження податків, стимулювання експорту та великі інфраструктурні проєкти.
І все це – на базі «тріади довіри»: бізнес довіряє державі, підприємці – одне одному, а населення – бізнесові.
У цьому контексті спроби Заходу перетворити Індію на драйвер світового зростання на платформі трансформованого під місцеві умови неолібералізму може дати зворотні результати, хоча суто теоретично Індія готова стати постачальником на ринки ЄС і США дешевих споживчих товарів і виконає це завдання не гірше за Китай.
Профіциту інвестицій в Індії поки що немає, і вона не зможе фінансувати «альтернативний Шовковий шлях».
Але гроші можуть дати американці та європейці.
Отже, з трьох ключових завдань Індія за правильно обраної стратегії може реалізувати два: стати новим світовим драйвером зростання і поглиначем сировини, а також забезпечити ЄС і США дешевими споживчими товарами.
А третє завдання – створення альтернативного китайському поясові стабільності в Азії та Африці – Індія виконає за європейські та американські гроші, перехопивши так функціонал Піднебесної.
Тут дуже доречним став той факт, що Індію буквально в останній момент «відірвали» від вступу до ВРЕП, на чому наполягала Японія, побоюючись домінування Китаю.
Спочатку в Делі схилялися до приєднання до торговельного союзу, але в останній момент передумали, резонно вирішивши, що два гіганти (Індія і Китай) не зможуть збалансовано зростати в рамках одного проєкту.
«ЕВРІНДІЯ» ЧИ «АМІНДІЯ»
Досі торговельна співпраця між Індією та ЄС перебувала з 2013-го на точці замерзання: Індія відмовлялася знижувати загороджувальні мита та скорочувати дотації місцевим виробникам, а також не дуже активно боролася за «патентну чистоту» з локальними компаніями з випуску кросівок «Аdibas».
Сьогодні йдеться про будівництво надрегіональних інфраструктурних проєктів у країнах Азії та Африки для витіснення звідти китайських інвесторів. До цього починання приєднаються Японія і США.
Аналітики банку «Standard Chartered» зробили прогноз, згідно з яким «частка країн у світовому ВВП має в перспективі збігтися з їхньою часткою у світовому населенні, що зумовлено конвергенцією ВВП на душу населення між розвиненими економіками та економіками, що розвиваються».
Це означає, що вже в найближчі десять років Індія може стати третьою економікою світу після Китаю і США.
А темпи зростання ВВП в Індії становитимуть приблизно 7–7,5% на рік, тоді як у Китаї цей показник скоротиться до 5%.
ЩО Ж НАС ЧЕКАЄ НА ВИХОДІ: «ЕВРІНДІЯ» ЧИ «АМІНДІЯ»?
Тобто європейський чи американський формат кооптування Індії? Імовірно, синтез. Захід, по суті, заново відкриває для себе Індію, і це вже не екзотика в стилі «Ост-індської компанії».
Для США важливо замкнути навколо Китаю пояс з «країн стримування»: Японія, Південна Корея, частково визнаний Тайвань, В'єтнам (з яким у Вашингтоні тепер активно заграють, незважаючи на непросту історію відносин), Австралія.
Але ключовим елементом у цьому поясі навколо Китаю має стати саме Індія.
А ідеальний пазл – це ще й залучення до антикитайського союзу М'янми (тому Захід тисне на місцеву військову хунту).
Далі справа техніки – точніше, захисту прав людини (уйгурська проблема, Тибет, Гонконг) і санкції – як похідна цієї політики, головна мета яких: економічне, технологічне і військове ослаблення Китаю.
Для європейців у цьому форматі головне – не постраждати економічно й не спровокувати в Азії та Африці появу «поясу нестабільності» замість ослабленого економічним тиском китайського Нового шовкового шляху, що загрожує для ЄС міграційними ризиками та економічними втратами.
Тобто сторони вирішуватимуть різнорівневі завдання: США – зі зміни глобальної архітектоніки світової економіки та геополітичного пасьянсу в Азії, а ЄС – тактичні цілі плавного зміщення ролі драйвера розвитку та інвестиційного донора для низки країн, що розвиваються, з Китаю на Індію (коштом фінансових фондів Європи, Японії, США та Британського Союзу).
Платформою для такого зближення буде атака на «пекінський консенсус» і концепт «союзу найбільших демократичних сил Європи, Азії та Америки», тобто ЄС, Індії та США на противагу сурогатній «суверенній демократії» Китаю.
Ключовий елемент, який «даватиме збої» в цій системі, – це непрогнозованість для внутрішньої стабільності Індії високих темпів економічного зростання та невизначеність ідеологічної концепції (неоліберальний дискурс як елемент ризику).
Для України подібна глобалістика може обернутися як втратами (у разі неправильної адаптації до змін), так і шансами на розвиток.
Індія і Китай до війни – наші найбільші торговельні партнери.
Тільки з Індією у нас був мільярдний профіцит у торгівлі, а з Китаєм – мільярдний дефіцит.
Індія не завалює наш споживчий ринок своїми товарами і водночас купує не тільки аграрну сировину, а й українську промислову продукцію.
Ми могли б співпрацювати в постачанні турбін, реакторів, авіаційної техніки та ракетобудуванні (причому без обсмикувань з боку США).
З одного боку, у сфері військових замовлень Індія тепер орієнтується на РФ, яка нарощує поставки на індійський ринок і продукції сільського господарства.
Чи зможе Захід змусити Індію відмовитися від російського вектора в обмін на інвестиції? Питання відкрите.
Китай у рамках «Кімеріки» зміг зіграти у свою гру, цілком можливо, вдасться це й Індії в концепті «Аміндії».
З іншого боку, під час укладення угоди про ЗВТ між Індією та ЄС у нас відкриваються унікальні можливості щодо т. зв. діагональної торговельної акумуляції з Індією (за аналогією з угодою Пан-Євро-Мед).
Тобто індійські товари, наприклад, тканини, що використовуються в пошитті одягу в Україні для продажу в ЄС, вважатимуться в частині локалізації як такі, що вироблені в нашій країні (вимоги щодо локалізації для України встановлено на рівні 30–40% за різними групами товарів).
А в індусів з'явиться можливість продавати в ЄС свої промислові товари на базі комплектувальних і вузлів з України. Крім того, у нас відкривається вікно з крос-торговельного співробітництва і величезний індійський ринок збуту.
Посилення Індії та ослаблення Китаю – це програма колективного Заходу на найближчі 10 років, і потрібно бути готовим до переформатування базових для нас сировинних і товарних потоків.
З очевидного: розраховувати на серйозні інвестиційні ін'єкції ЄС і США в цих умовах Україні не доводиться, все з'їсть «Аміндія».
Чи зможе Україна стати частиною «Шляху спецій» з Індії до ЄС?
Свій шанс на участь у Новому шовковому шляху з Китаю ми свого часу проґавили із втратою супутніх інвестицій у нашу інфраструктуру та логістику.
Чи скористаємося другим шансом?
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик
Перше фото: Kenzaburo Fukuhara/AP, Photo/picture alliance
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама