Почесні кияни: поряд з Патоном, Джамалою і Джонсоном не має бути Брежнєва

Напередодні другого у період повномасштабної війни Дня Києва, який традиційно відзначається щорічно в останню неділю травня, депутатський корпус столиці вирішив зробити ревізію списку тих, хто має звання почесного громадянина міста. Спочатку в порядку денному засідання Київради фігурувало скасування такого титулу лише для генсека ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. Утім розгляд перенесли на 25 травня. Бо, як пояснив заступник міського голови – секретар Київради Володимир Бондаренко, під критерії, за якими позбавляють звання «Почесний громадянин міста Києва», підпадає ще низка представників радянської номенклатури.

Укрінформ розпитав істориків і краєзнавців, як і для чого започаткували відзначання особливих заслуг перед містом ще у ХІХ столітті та хто отримував медалі з власними прізвищами після брежнєвського екземпляру № 1. Хоча найперше – згадуємо найяскравіших достойників останніх кількох десятків років, коли почесне звання отримали експрем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон, майор «Вихор» Євген Березняк, співаки Святослав Вакарчук і Джамала, спортсмени Яна Клочкова та Віталій Кличко (ще з 2004-го, коли він під час Помаранчевої революції, якою жив Київ, вийшов на бій в помаранчевому паску), знаменитий художник Іван Марчук…

РОГОВЦЕВА, БЛОХІН, АМОСОВ, СТУПКА – В ОДНОМУ СПИСКУ

Ні в кого не викликає жодного сумніву, що за честь мати почесним киянином, скажімо, великого друга України Бориса Джонсона. Як прем’єр Великої Британії до вересня минулого року, він робив все можливе для допомоги нашій країні у повномасштабний період російсько-української війни і надалі продовжує нас підтримувати та переконувати увесь цивілізований світ в необхідності перемоги разом. Після 24 лютого 2022 року Джонсонюк, як ласкаво його називають в Україні, був у нас аж тричі: у квітні, незабаром після відбиття наступу російських нападників на Київ, потім у липні та у День Незалежності в серпні. Рішення про присвоєння Борису Джонсону звання “Почесний громадянин міста Києва” Київрада ухвалила наприкінці листопада.

Співачка Джамала, Сусана Алімівна Джамаладінова за паспортними даними, почесною киянкою стала після перемоги на “Євробачення” у Стокгольмі у травні 2016-го. На врученні Джамала експромтом проспівала відомі і улюблені всіма киянами слова офіційного з 2014-го гімну української столиці: “Грає море зелене, ||Тихий день догора. ||Дорогими для мене || Стали схили Дніпра, || Де колишуться віти || Закоханих мрій… || Як тебе не любити, Києве мій!”

Нині в Києві проживає близько тридцяти почесних киян: це, зокрема, незрівнянна 85-літня актриса Ада Роговцева, 76-річний нейрохірург Віталій Цимбалюк, 70-літній футболіст і тренер Олег Блохін, 48-річний лідер гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук, 51-річний мер-боксер Віталій Кличко. Таке звання мали учений Борис Патон, який до 100 років керував Національною академією наук, знаменитий кардіохірург Микола Амосов, великий актор Богдан Ступка, мер Олександр Омельченко, оперна співачка Євгенія Мірошниченко, легендарний розвідник Євген Березняк – “майор Вихор”, під чиїм командуванням у 1944-му було врятовано від повного знищення братній Краків...

ЧОМУ У БРЕЖНЄВА – МЕДАЛЬ №1 І В КОГО НАСТУПНІ?

Загалом, у Києві звання «Почесний громадянин Києва» засновувалися тричі: ще в часи скніння України в Російській імперії, за “вічного” генсека Брежнєва (і схоже, саме «під нього») та уже за відновленої незалежності України.

У травні 1982 року, на 1500 річний ювілей столиці, завбачливо було дане зелене світло для присвоєння почесного звання «громадянам інших міст та населених пунктів СРСР і зарубіжних країн» – просто «на знак глибокої поваги до їхньої політичної чи громадської діяльності». Це поряд з тими, хто має особливі заслуги перед містом «у сферах народного господарства, науки, культури, громадсько-політичного життя та інших видах діяльності». За положенням, пропонувати кандидатів, традиційно, могли партійні, профспілкові та комсомольські організації, а також трудові колективи.

«Фактично вирішили створити «цяцьку», яку могли роздавати, за мірками радянських часів, найбільш шанованим гостям Києва, – коментує відомий києвознавець Михайло Кальницький. – У перші роки існування звання нікого з відомих киян там не було. У мене є вирізка тих часів із “Вечірнього Києва”, де зображено нагородну медаль, на реверсі якої російською мовою відлиті прізвище, ім’я та по-батькові: “Почетный гражданин города Лєонид Ільич Брежнев”. Він отримав медаль №1 ”. Чотирикратний Герой Радянського Союзу Брежнев, як відомо, мав слабкість до усіляких нагород. Втім, за півроку – він помер.

Того ж року, після відвідувань Києва, були відзначені прем’єр-міністр Індії Індіра Ганді та в’єтнамський президент Чіонг Тінь. У 1983 році – почесним киянином» став Олексій Єпішев, начальник головного політичного управління Радянської армії та Військово-морського флоту, який займав високий пост у КГБ, ще за Сталіна, а ще – генерал Москаленко – командувач 38-ї армії, яка брала участь у Київській операції часів Другої світової. Їм присвоювали звання з нагоди 40-річчя визволення Києва від німецько-фашистських загарбників.

“Ці п’ять нагороджень не мали нічого спільного з думкою громадськості, їх призначала влада, – підкреслює Михайло Кальницький. – Далі, коли часто змінювалися генсеки і починалася перебудова, було не до медалей і звань. Реально традицію відзначати День Києва і присвоювати до нього звання «почесних громадян» відновили у 1997-му. Але тоді уже почали нагороджувати тих, хто дійсно щось вагоме для Києва зробив: академіка Бориса Патона, штукатурницю Ганну Сіру (працювала свого часу на відбудові Хрещатику бригадиром)”.

В 2000-му ухвалили нове Положення, дещо змінився дизайн нагрудного знаку. Відтоді прізвища достойників наносять гравіюванням, раніше його виготовляли з латуні, зараз – з позолоченого срібла.

“У нас дуже багато гідних людей потрапили до списку почесних громадян Києва, – резюмує Михайло Кальницький. – Є менш відомі імена лікарів чи вчених, утім не менш достойні. Тож свята справа – їх вшанувати”.

За наданою КМДА Укрінформу інформацією, званням «Почесний громадянин міста Києва» удостоєно 78 осіб. На тепер таких людей проживає у Києві 37. А в радянський період, впродовж 1982–1989 років, звання було присвоєно 14 особам. Із 1997 року їх продовжували вшановувати як почесних громадян міста Києва.

ВИДАТНІ МЕЦЕНАТИ ВАСИЛЬ СИМИРЕНКО І ЛАЗАР БРОДСЬКИЙ СТАТИ ПОЧЕСНИМИ КИЯНАМИ В ІМПЕРІЇ ЗМОГИ НЕ МАЛИ

До більшовицького заколоту 1917 року у Києві було лише 14 почесних громадян. “ Людина могла робити дуже багато для Києва, утім почесне звання не отримувала, – коментує науковий співробітник Музею історії Києва Ольга Друг. – Лазар Бродський чи Давид Маргулін, мабуть не підходили по тій статті, що іудеї. Чи Василь Симиренко, який 10 частину своїх доходів віддавав на українську справу, – Російська імперія не могла допустити такого”.

Процедура набуття почесного громадянства в Києві за імперських часів відбувалася так. Подання робила міська Дума – іноді одним “пакетом” для декількох осіб, а затверджував претендентів особисто імператор.

Інститут почесного громадянства з‘явився у Російській імперії у другій половині ХІХ століття для прикриття примусового зросійщення бізнесу та інкорпорації його до владної вертикалі, вважає книжковий аналітик Костянтин Родик, який проаналізував книгу Тетяни Водотики “Почесні громадяни Києва. 1872-1917”.

“Це не лежить на поверхні – як і будь-які імперські стратегії. Утім погляньмо на факти, – каже пан Костянтин. – Коли Росія загарбала чималий шмат Польщі, вона попервах сподівалася здобути симпатії поляків – тоді, в першій третині ХІХ століття, полякам щедро роздавали посади й маєтки. Втім, польська шляхта на це не купилася. Тоді почалося економічне витіснення польського чинника. (А він мав дуже великий вплив у Києві. Ред). 1841 року виходить указ, що надає російським купцям, котрі згодні переселитися до Київської, Волинської та Подільської губерній, нечувані преференції: звільнення на 15 років від усіх державних податків і зборів. Витримати таку «конкуренцію» місцевим комерсантам було несила. Далі виникла ідея з почесним громадянством, яке позиціонувалось як проміжний стан між купецтвом і дворянством”.

“Серед «почесних киян» фігурують різні персонажі, включно з тодішніми олігархами, котрі вже зналися на піарі, – далі коментує Костянтин Родик. – Приміром, почесним громадянином Києва став Ніколай Чоколов – «алкогольний магнат», чий горілчаний завод на Лук’янівці, власне, знищив річку Глибочицю. Саме його можна вважати винахідником «виборчої гречки» – балотуючись до міської думи, масово підкуповував виборців, щоправда, не крупою, а власною горілкою. Він походив із тих російських купців, що посунули в Україну за асиміляційними пільгами; відвертий українофоб, «співзасновник Київського клубу російських націоналістів». Може, насправді саме за це йому й подарував почесне київське громадянство російський імператор. Хоча у нагородних документах згадано інше: реалізував власну ініціативу створити у Києві перше комерційне училище. Втім, у пам’яті киян та на столичній мапі він таки лишився назвою району «Чоколівка» – уклав власні кошти у будівництво першого робітничого селища для працівників машинобудівного заводу Гретера і Криванека, більш відомого донедавна як завод «Більшовик».

Але ніщо не здатне “підмочити репутацію” таких почесних громадян Києва, як хірург Володимир Караваєв, іменем якого одну з вулиць міста було названо ще за його життя (з 1920 року її перейменували іменем Льва Толстого, з 2023 – Гетьмана Павла Скоропадського). А нині – хто ж з киян не знає району під назвою Караваєви дачі?

А ще багато безсумнівних заслуг перед містом мали Київський губернатор Іван Фундуклей (Його іменем – Фундуклеївська – колись називалася вулиця Богдана Хмельницького) та славетні меценати Нікола і Федір Терещенки.

Тож черговий День Києва – 28 травня воєнного 2023 року – є нагодою згадати всіх справжніх достойників столиці України.

Валентина Самченко, м. Київ