19 березня. Цей день в історії

Події дня:

65 років тому (1950) Всесвітній конгрес прибічників миру в Стокгольмі ухвалив відозву про безумовну заборону атомної зброї як зброї залякування і масового знищення людей і визнання воєнним злочинцем уряд, який застосує його першим. У документі вперше був вжитий вислів «люди доброї волі всього світу», який увійшов у більшість європейських мов.

Ювілеї дня:

175 років від дня народження Віри Миколаївни Ващенко-Захарченко (1840-1895), українського педагога. Засновник і організатор однієї з перших у Києві (і на теренах усієї Російської імперії) приватної жіночої гімназії.

120 років від дня народження Максима Тадейовича Рильського (1895-1964), видатного українського поета, громадського діяча. Академік АН СРСР і АН УРСР. Перша книжка поезій («На білих островах») М.Т. Рильського вийшла в 1910 році, а остання («Зимові записи») – в 1964. Є згадка, що Леся Українка, ознайомившись зі збіркою «На білих островах», сказала: «От хто повинен був би написати «Ізольду Білоруку» (одну з поем самої Лесі Українки). За 50 років творчого життя Рильським було написано багато і різного: ліричні м’які поезії й вірші про Леніна, про партію (чого лише варта моторошно-весела, «залихвацкая» «Зажинкова пісня», написана страшного голодоморного 1932 року…) Були й блискучі переклади з польської, сербської, французької, російської мов. Відомий літературознавець Юрій Лавріненко у статті «Лірика і ліричний епос Максима Рильського» (1971), писав: «Подвійний парадокс Максима Рильського. Задеклярований найбільший незалежник поезії – став одописцем спричинника геноциду України. Але вийшов чистим і цільним із цієї пригоди. Майстер традиційної форми, відограв ролю новатора в українській ліриці і в ліро-епіці. Одначе заплата за ці перемоги була все ж трагічна. Світова поезія втратила унікального поетичного перекладача. А Україна втратила нагоду дати свій варіянт великої європейської поеми…» Сьогодні у Києві з нагоди 120-річчя від дня народження Максима Рильського відбудеться літературно-мистецьке свято «Ведуть в безсмертя смертного пісні». Урочистості відбуватимуться в Київському літературно-меморіальному музеї Максима Рильського.

115 років від дня народження Фредеріка Жоліо-Кюрі (1900-1958), французького фізика і громадського діяча, лауреата Нобелівської премії з фізики (1935).

110 років від дня народження Олександра Прокоповича Маркевича (1905-1999), українського зоолога і паразитолога. Вважається фундатором іхтіопаразитологічних досліджень в Україні. Розробляв ряд проблем ветеринарної паразитології, створив і обґрунтував самостійність нового напряму в паразитології - паразитоценології.

85 років від дня народження Ліни Василівни Костенко (1930), української поетеси, громадської діячки. Народилася в місті Ржищів на Київщині в сім’ї вчителів. Навчалася в Московському літературному інституті імені Горького. 1965 року підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. За три роки написала лист на захист В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього дев’ять років писала «у шухляду». За історичний роман у віршах «Маруся Чурай» (1979) була удостоєна Державної премії ім. Т.Г. Шевченка. 2005 року відмовилася від звання Героя України. 2010 року вийшов друком її прозовий роман «Записки українського самашедшего». «Вона – самотня людина. Ну що можуть їй дати всякі ці президенти чи парламентарі, крім того, що з’їсти час? Скільки політичних партій намагалися прорватися до Ліни Костенко! Колись на одному вечорі соціалісти від Мороза якусь нагороду хотіли їй вручити. Вона сказала: «Я цю політичну біжутерію не приймаю». Ліна Василівна добре навчилася мовчати. Її тексти написані ніби у вічність. Уявіть, що через 100 років людина отримає пошту з початку третього тисячоліття, і цим листом будуть поезії Ліни Костенко… Вона – з тих авторів, чиї твори треба видирати для друку. Якщо не видирають донька Оксана чи наполегливі видавці, як Іван Малкович чи Олена Бойко з «Либеді», вона їх і далі дороблятиме, шліфуватиме» (літературознавець Михайло Слабошпицький). А це з листа української поетеси Ірини Жиленко до чоловіка Володимира Дрозда, написаного далекого 1964 року: «Учора водила Ліну по художниках. Були в Аллиній (Алла Горська) майстерні. Стільки барв, такі шалені речі, аж очі боліли. Алла захопилась триколірною гравюрою (чорно-біло-червоною), робить дуже експресивні роботи… Ліна ошелешено, аж мовби перелякано, дивилась на величезні Аллині ескізи. Спитала: «Як ви можете, Алло, все це робити, знаючи, що ніколи не зможете виставити свої роботи?». Алла засміялась лукаво: «А ви?» А я дивилася на цих ставних і гордих жінок із буйно-золотими зачісками, у пасмах сигаретного диму, і думала: які вони схожі!» (лист від 29 січня 1964 року; Ірина Жиленко, «Homo feriens. Спогади», «Смолоскип», 2011)

85 років від дня народження Бориса Тимофійовича Штоколова (1930-2005), російського співака (бас), народного артиста СРСР. Крім оперного репертуару (партії Бориса, Досифея в операх «Борис Годунов», «Хованщина» Мусоргського та ін.) був відомий як один з кращих виконавців російських романсів. Автор книги «Гори, моя звезда».

60 років від дня народження Володимира Івановича Боденчука (1955-2006), українського журналіста, заслуженого журналіста України, головного редактора газет «Молодь України» (з 1987) та «Український футбол» (1991). Був головою правління Гільдії головних редакторів засобів масової інформації України; секретарем Спілки журналістів України. Автор низки публіцистичних збірок. 

60 років від дня народження Брюса Вілліса (1955), американського кіноактора, продюсера. Знімався в стрічках «Детективне агентство «Місячне сяйво»» (премії «Золотий глобус» і «Еммі»), «Міцний горішок», «Армагеддон», «Закон воєнного часу», «Сніданок для чемпіонів», «П’ятий елемент», «Кримінальне чтиво», «Місто гріхів», «Планета страху» та ін. Усесвітньо відомим Вілліс став у 28 років, після виходу в прокат «Міцного горішка» (1988), де він зіграв головну роль – офіцера нью-йоркської поліції Джона Макклейна. «Міцний горішок» – один із моїх улюблених фільмів за власною участю, хоча я й занадто там лихословлю. Але це тому, що саме тоді я тільки-но прийшов у кіно з телебачення, де лаятися було заборонено, і, зрештою, відчув себе вільною людиною. Коли фільм вийшов на екрани, мені подзвонила моя тітка і говорить: «Мені сподобалась твоя картина, мій хлопчику, але навіщо ти так тяжко лихословиш?» Нині актор виступає не тільки в амплуа сміливих одинаків, що рятують світ, хоча, як показують рейтинги, саме такі герої й є найзатребуванішими у широкого загалу кіноглядачів. «Міцний горішок» може дозволити собі дещо інше, і це, беззаперечно, його тішить: «Здається, в моїй кар’єрі настав довгоочікуваний момент, коли мені не потрібно зображувати чувака, що рятує світ. Мені смертельно обридло бігати перед камерою з пушкою в руці…» Попри світову славу та чималі статки, актор не втрачає почуття гумору й критичного погляду на себе, час від часу тішачи шанувальників не тільки новими ролями, але й філософськими сентенціями: «Я не волаю на кожному кроці про те, що я знаменитість і що ми, мовляв, із дружиною багатії. Я підгузки сам міняю. Я й гівно за собаками прибираю!»; «Гроші розбещують, але так вже вийшло, що вони потрібні всім. У житті мені потрібно стільки грошей, аби я міг зайти куди завгодно й дозволити собі там пообідати»; «Я зрозумів, що просто не вживуся з самим собою, якщо почну користуватися твіттером. Я навіть сказав собі: з твіттера починається божевілля…»; «Шістдесят – це просто різновид п’ятдесяти, а п’ятдесят – майже те ж саме, що й сорок. Кожен з нас – байдуже, скільки йому років, – десь всередині відчуває себе 24-річним»; «Я ніколи ні про що не жалкую. Дуже часто буває так: те, про що ти саме зараз жалкуєш, зрештою приводить тебе до чогось ліпшого»; «Раніше мистецтво імітувало життя. Сьогодні життя намагається імітувати мистецтво»; «Ти не можеш скасувати власне минуле, але ти можеш не повторювати його»; «Навіть найзатятиший пацифіст битиметься за власне життя, якщо хтось намагатиметься його вбити. Коли йдеться про твоє життя, тобі плювати на переконання. І якщо у тебе немає зброї, ти відбиватимешся каменем або схопиш стілець. А може, я просто надто часто дивлюся фільми, в яких зіграв?»; «Я вперше замислився про те, що смертний, коли народилася моя перша донька…»; «Господь – це сніг навколо, бруньки на деревах, народження дитини. Ось такий мій Господь!»; «Про що я шкодую? Вчора, ось тут, на столі, на цій таці, лежали груші. П’ять чи шість соковитих груш. А сьогодні їх вже немає…»; «Я щасливий. А ви?»;  «Життя – це не кіно. Дублів не буде».

В матеріалі використані фото: photo.ukrinform.ua, www.nobelprize.org, wikipedia.org