За двадцять років гривня подешевшала в 14 разів

Більшість наших співвітчизників можуть похвалитися, що колись були мільйонерами. Але не доларовими чи гривневими, а купонокарбованцевими. Тож заміні цих сурогатних грошей на справжню національну валюту й прощанню зі статусом мільйонерів українці несказанно раділи. Тим більше, що грошова реформа була не конфіскаційною, адже купони в розрахунку мільйон на 10 гривень міняли без жодних обмежень. За тодішнім курсом долар США коштував 1,76 гривні.

Відомо, що творцями українських гривень стали художник Василь Лопата та дизайнер Борис Максимов, а перші тиражі паперових купюр віддрукували у Канаді й Великобританії, звідки доставили в Україну наприкінці 1991 року. Отож на введених в обіг аж 1996-го гривнях стоїть дата «1992», коли їх планували запровадити.

Натомість в обіг надійшли сурогатні купоно-карбованці, на які випав найбільший удар галопуючої інфляції. Статистика стверджує, що за період із січня 1991-го по вересень 1996 року ціни в Україні зросли в 95 тисяч разів. У такій самій пропорції знецінилися гроші, якими спочатку були ще радянські рублі, а потім прирівняні до них купоно-карбованці.

На час введення в обіг гривні купюрами найвищого номіналу були 50- і 100-гривневі банкноти, які нині у колекціонерів коштують до 750 гривень

Більшість українців насамперед цікавить, чому за 20 років гривня подешевшала в 14 разів порівняно із доларом. Найпростіше звинувачувати у цьому Національний банк. Однак досвід уже першого стрімкого падіння гривні восени 1998 року засвідчив марність сподівань на суто банківські механізми регулювання. Тоді для утримання курсу було розпродано валюти на три мільярди гривень за курсом 2,3 з тодішньою фактичною ринковою вартістю долара на рівні 4 гривні. Тож Україна залишилася без значної частини золотовалютного резерву, національна валюта обвалилась удвічі, а кому дістались долари, викинуті на ринок за пільговою ціною, не відомо досі.

Насправді курс національної грошової одиниці — дзеркало економіки, де правлять бал корупція, забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного експорту коштом фактичного урізання зарплат і політичний популізм. Натомість не втомлюються нас переконувати в тому, що ми бідні, бо працюємо гірше, ніж у розвинених країнах. Насправді українцеві платять у 4—5 разів менше, ніж німцеві, французові чи американцеві за такий самий обсяг роботи, щоб перекрити втрати від високої енергоємності економіки та астрономічних за європейськими мірками кредитних ставок вітчизняних банків.

Навіть із нашої куцої зарплати, яка фактично після кожного обвалу гривні всихає вдвічі, в Україні утримують чи не найвищі відрахування, бо до 15% податку із доходів фізичних осіб слід приплюсувати 20% ПДВ, який сплачують під час купівлі товарів та оплати послуг. Тож 35% заробленого кожним відбирають до бюджету, який від того стає лише біднішим і не здатним профінансувати розплоджені перед кожними черговими виборами пільги і соціальні виплати. 

Маргарет Тетчер ще на початку 1980-х вистачило мужності заявити, що «ми маємо принципово відкинути поняття соціальної справедливості, яка нищить справедливість істинну». Подобається це комусь чи ні, доки зайнятість не стане синонімом достатку, доти не буде ні гарантованого соціального захисту пенсіонерів й інвалідів, ні міцної гривні й шанованої у світі України.

Віктор Шпак

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства