Найбільше про зростання ролі Росії у світі говорять самі росіяни - Горбулін
Про це у статті в газеті "Дзеркало тижня" написав радник Президента, директор Національного інституту стратегічних досліджень, академік НАН України Володимир Горбулін.
"Усі активно включилися в обговорення можливих конфігурацій "Великої угоди" (Big Deal): хто, що і кому "віддасть" у її рамках. Тим часом ці розмови ігнорують очевидний факт: роль американо-російських відносин хоча й вийшла на перший план, однак не є де-факто системотвірною в геополітичному сенсі. Більше того, загострення цих відносин у сенсі їхньої значущості досить мистецьки конструюється насамперед самою Росією для підтримання ілюзії свого "геополітичного статусу", - зазначив Горбулін.
У цьому контексті він вважає показовим, що найбільше про зростання ролі Росії говорять або самі росіяни, або іноземні політики/експерти, з ними пов'язані.
На думку Горбуліна, постійні міркування Генрі Кіссінджера про необхідність "поважати російські інтереси" і "зрозуміти дух росіян" зумовлюються зовсім не якимсь далекосяжним передбаченням, а, швидше, його особистим бажанням узяти участь у вже звичній для себе ролі посередника між США і Росією як правонаступницею СРСР. Однак світ, у якому це було актуально, розвалився ще 25 років тому, і розпачливі потуги кремлівського керівництва повернутися до цієї моделі через руйнування міжнародного права хоч і є почасти успішними, однак усе ж таки більше схожі на "піну", ніж на невблаганний рух айсберга, зауважив академік.
"Єдиним же реальним суперником США на міжнародній арені залишається Китай. І, за великим рахунком, коли йдеться про якусь "Велику угоду", її мету слід описувати зовсім не як переділ "сфер впливу" між США і Росією, а як формування певного нового статус-кво у відносинах між США і Китаєм, а також Росією і Китаєм", - переконаний Горбулін.
Крім того, зауважив він, ідея "Великої угоди" явно заперечує будь-яку суб'єктність інших міжнародних гравців.
Як акцентував академік, для укладення подібних "Великих угод" завжди потрібен дуже специфічний міжнародний контекст - або монопольне становище підписантів на міжнародній арені, або тотальна згода переважної більшості міжнародних суб'єктів на запропоноване рішення.
"І навіть тут є важливий фактор - згода країни, стосовно якої таке рішення може бути ухвалене", - зазначив він.
На думку Горбуліна, можна з певними застереженнями повірити в імовірність угоди стосовно Сирії, бо Башару Асаду "дітися особливо нікуди, і без прямої підтримки Росії його перспективи досить примарні, у тому числі його фізична безпека", також можна повірити в імовірність угоди з інших питань.
"Але якщо ми говоримо про угоду стосовно України, то тут виникають сумніви, що вона може бути реалізована без бажання самої України. Хоча Росія і підтримувані нею бойовики, схоже, вважають, що в нас тут усе грунтується на "американських ПВК" (приватні військові компанії - ред.) та якійсь примарній "допомозі американської вояччини", однак, як ми розуміємо, реальність зовсім інша", - резюмував директор Національного інституту стратегічних досліджень.
