«На кремль!»: проклинайте свого путіна, а не лише військкомати

Укрінформ продовжує проєкт «На кремль!» з Дмитром Флоріним, нашим «самомобілізованим» позаштатним автором. До вашої уваги другий випуск

Дмитро – журналіст-міжнародник, письменник, режисер-документаліст. Навчався та жив у росії. Ветеран бойових дій у Чечні у складі російського ОМОН. Після відмови їхати у чергове відрядження до Чечні у 2002 році звільнився з ОМОН та відрахувався з московського університету МВС. Працював у російських опозиційних та західних ЗМІ - Новая газета, ВВС, Радио Свобода, Дойче Велле, Голос Америки. Після погроз сім'ї та дітям у 2015 році виїхав із росії до України. Після двох років роботи в Україні (Українська служба ВВС, «Сьогодні» - проєкт Радіо Свобода та Голос Америки), низки проєктів в Укрінформі («Чи легко бути патріотом», мультимедіа-школа Укрінформ), виїхав на запрошення правозахисної організації до Фінляндії. Вивчав фінську мову в Університеті Лапландії, співпрацює з західними виданнями.

У перші дні після нападу росії на Україну «самомобілізувався» (формулювання самого Дмитра Флоріна) на роботу в Укрінформі, працює переважно над відеопроєктами.

«У цьому випуску я звертаюся до матерів російських солдатів, які воюють в Україні. Звичайно, я не маю ілюзій, що буду почутий. Проте, вважав за потрібне це зробити, оскільки шанси достукатися до свідомості росіян є дедалі меншими.

Колись Радянський Союз, а тепер росія постійно вкидають країну у війни, знищуючи як сусідні держави, так і своє власне населення.

При цьому війни в Афганістані, Карабаху, Абхазії, Молдові пройшли під мовчазним схваленням або байдужим неспротивом з боку тих, хто, здавалося б, має бути поза політикою та соціальним статусом апріорі проти цих воєн: дружин і матерів військових.

Солдатські матері, дружини, сестри, сім'ї були якоюсь силою лише за часів Першої Чеченської війни. Тоді жінки, всупереч політиці влади, самі домовлялися з чеченською стороною та їздили забирати своїх дітей із полону. Домовленості з Ічкерією встановлювалися на напівофіційному рівні, у переговори були включені навіть депутати держдуми від опозиційних ліберальних партій, які існували тоді в ній.

Наприкінці 90-х були випадки, коли матері забирали своїх дітей з військових частин, які готувалися для відправлення до Чечні.

Кількість дезертирів вимірювалася десятками тисяч. У росії було проведено кілька амністій ​​для того, щоб ті, хто втік з війни у Чечні, могли якось легалізуватися.

Втім, ситуація почала кардинально змінюватися до часу приходу путіна до влади та початку Другої Чеченської війни. Комітети солдатських матерів потрапили під пресинг законодавства та держорганів. Їхню діяльність почали обмежувати у зв'язку з тим, що законодавча база поняття «військова та державна таємниця» у нових законах почала включати майже все, що пов'язано з військовою службою. В результаті на початок війни в Україні діяльність НКО та комітетів солдатських матерів у росії була зведена практично до нуля.

Решта комітетів можуть ініціювати перевірки у військових частинах, якщо солдатам не вчасно видали зимові онучі. Але ніхто в росії не може вголос порушувати питання про тисячі убитих росіян та українців через агресію кремля в Україні.

Другий випуск «На кремль!» і розповідає про те, як солдатські матері в росії кардинально змінили своє ставлення до війни.

Вони не виступають проти війни в Україні. Виступають проти того, щоб їхніх дітей посилали на війну слабо підготовленими. Розповідають жахи про те, що в Україні «ведуть вулицями полонених російських солдатів, яких б'ють мешканці українських міст», що «в Україні воюють 30-річні українські професійні військові, яких вдень і вночі навчають американські інструктори».

І жодна з матерів не порушує питання справедливості цієї війни.

Їхній крик душі звучить так: не посилайте на війну погано підготовлених солдатів.

Інакше кажучи, будуть краще підготовлені – убиватимуть більше українців. Ми матері, але так нас влаштовує.

Ба більше, не всі матері загиблих російських солдатів взагалі наважуються щось говорити. Не через те, що вони бояться за своїх дітей, які залишилися. Бояться вони того, що не отримають обіцяних їм «гробових мільйонів» за загиблих дітей, з яких кремль зробив убивць жінок, дітей та людей похилого віку. Це не просто страшно. Це за межами моралі та розуміння…».

Дивіться другий випуск "На кремль!" Дмитра Флоріна