«Helping Hand UA» очищає міста від наслідків війни

Як волонтери з Києва розбирають завали та допомагають українцям привести до ладу їхні зруйновані домівки

Сьогодні ми розкажемо про волонтерську організацію «Helping Hand UA», яка поки що працює лише в містах та селищах Київщини. Йдеться про  Гостомель, Ірпінь, Мощун, Горенку, перетворених окупантами на суцільні руїни.

«Рука допомоги» – більш вдалої назви неможливо було придумати для волонтерів, які власноруч розбирають завали, лагодять дахи, вивозять сміття...

Отож, познайомимося з керівниками та волонтерами цієї організації.

«Ми хочемо, щоб українці повернулися додому і мали свій дім»

Сергій Стеч, керівник  волонтерської ініціативи Helping Hand UA:

Сергію В’ячеславовичу – 56 років, він народився в Краматорську, але коли побачив у юності Київ, вирішив жити та працювати саме тут. Так і сталося - невдовзі після того, як хлопець закінчив  Краматорський індустріальний інститут. Останні 10 років Сергій Стеч очолював деревопереробну компанію.

– Коли почалася війна, я не знаходив собі місця від думок, як принести найбільшу користь Україні - як би це пафосно не звучало, - розповідає Сергій Стеч. -

Одного разу в по телевізору показували сюжет, як служба порятунку витягує людей з-під завалів. І в цю мить подумав – це воно. Мій бізнес знаходиться в окупації, я добре знаюся на підіймально-транспортному обладнанні, маю досвід керівника, в нашій команді є людина, яка майже 10 років працювала в Київській аварійно-рятувальній службі. Все збігається - ми будемо допомагати рятувати людей і тварин.

Майбутній керівник волонтерської організації припускав, якщо ворог більш активно почне бомбити Київ, служба порятунку міста сама вже просто не впорається. Тому придбали деяке спеціальне обладнання, організували тренування, опанували навички першої медичної допомоги. Уклали необхідні угоди з Київською службою порятунку та ДСНС області - що будуть їм допомагати на волонтерських засадах.

– Отже, спочатку ми готувалися до рятівних робот, - продовжує Сергій Стеч. - Вже потім, коли ворог відступив від столиці, і всі побачили, якої жахливої руйнації зазнали Буча, Ірпінь, Гостомель і навколишні села, виникла ідея розбирати завали та допомагати людям відбудовувати житло. І одразу після розмінувальних робіт ми почали працювати.

В перші тижні розбирали завали в Гостомелі - наслідки масованих ракетних, артилерійських обстрілів та пожеж. Прибирали в адміністративних будівлях, розчищали вулиці, вивозили сміття, груди каміння, уламки будинків, дахів, оплавленої вибухами та вогнем арматури - робили усе, що було в наших силах.. Потім розбирали завали в селах Горенка та Мощун.

В Мощуні було дуже багато роботи -  вивозили з вулиць гори каміння, щоб люди могли пробратися до своїх будинків.

– Ми взяли в оренду два екскаватори та два самоскиди, - розказує керівник волонтерів. - А потім в село почали повертатися люди, і до нас просто почали приходити і просити допомогти.  

– Як вам вдалося зібрати команду? – запитуємо у Сергія В’ячеславовича.

– Спочатку зібралося декілька моїх колег, партнерів, друзів. Фінансово нашу ініціативу підтримав американський фонд Nova Ukraine, за що ми їм щиро вдячні. Поступово сформувалася основна група волонтерів, і до неї весь час приєднуються нові люди. Я приїжджаю до них щонайменше один-два рази на тиждень - розказати про нові плани, ідеї. Якось з ними півдня попрацював – потім розігнутися не міг, - сміється Сергій Треч. - Вони дійсно – великі молодці! А ще - дуже позитивні та світлі люди, з якими я відпочиваю душею.

– А щодо планів – поділитеся?

– Ми хочемо допомагати людям не тільки розчищати завали, а й відбудовувати їхні домівки, багатоповерхові – теж.  Для цього потрібна відповідна техніка і відповідні кошти, - каже волонтер.  - Тоді можна буде говорити й про збільшення загонів, формування будівельних бригад, розширення географії проєкту.

Коли я вперше приїхав до Гостомеля - побачене спрацювало як сильний удар по голові. Світ, світосприйняття, розуміння якихось категорій добра та зла змінюються після того, коли в 15 км від твого дому на місці мирного і світлого життя бачиш руїни і тіла вбитих.

Але ми не маємо права ні здаватися, ні падати духом. Ми працюватимемо, допоки не відновимо нашу Україну, неважливо, скільки часу на це знадобиться. Ми хочемо, щоб українці повернулися додому й мали свій дім.

«Я зараз щаслива як ніколи - мене оточують позитивні, добрі люди»

Ірина Кривошея, координатор волонтерського загону Helping Hand UA:

Ірині – 41 рік, народилася в Полтаві. За фахом - лікар ветеринар. П’ятнадцять років тому переїхала з родиною до столиці, займала керівні посади в різних комерційних компаніях. Зараз займається лише волонтерством. Запросив Ірину до  Helping Hand UA  Сергій Стеч, у якого вона свого часу працювала.

– І знаєте, я зараз більш щаслива, ніж на будь-якій з моїх колишніх робіт, - зізнається Ірина. – Навколо мене – дуже позитивні люди. Та й які ще люди приїдуть безплатно допомагати іншим? Всі – дуже різні, але всі - веселі, добрі, й мені дуже подобається з ними спілкуватися.

Молода жінка розповідає, що її задача - забезпечити своїх волонтерів усім необхідним інвентарем, спеціальним одягом, взуттям. Знайти необхідну техніку, скоординувати роботу. Зараз в Helping Hand UA  - понад ста волонтерів.

– Спочатку люди не вірили,  що все, що роблять волонтери – це безплатно. Дуже багато  дякують, і це надихає, - продовжує Ірина. - Хоча буває інколи, коли люди не розуміють, що волонтери не зобов’язані виконувати всі їх примхи. Намагаємося спокійно «розрулювати» такі ситуації.

Прошу розповісти про те, що конкретно вже зроблено волонтерами на Київщині та про деякі найближчі плани. Отже…

– Зараз у нас в роботі зруйнований будинок в  Горенці – його хазяйка, лікар-гінеколог, вимушена жити поки в лікарні. Зустрічалася сьогодні з мером Гостомеля - він просить нас взяти в роботу кілька будинків, в яких живуть літні люди та мами з дітьми, - розказує Ірина. – У перші тижні розчищали за проханням місцевої влади центральний ринок у Гостомелі, щоб люди могли найскоріше там щось купляти-продавати. Потім  - ЖК «Покровський», ЖК «Чеський квартал», магазин «Фора» і територію навколо нього. Полагодили стелю і вікна в амбулаторії, прибирали аптеки, лікарні. Коли приїхали в Мощун, теж розпочали з інфраструктурних об’єктів: бібліотека, сільська рада, школа, пошта. В Горенці привели до ладу ліцей.  У Мощуні розчистили від завалів 56 будинків, в Ірпені – поки два. За тиждень  займатимемося благоустроєм майбутнього модульного містечка в Гостомелі - облаштуємо дитячий майданчик, футбольне поле...

З матеріалами для ремонтів і орендою техніки допомагає фонд Nova Ukraine, продовжує Волонтерка. У Helping Hand UA складають  перелік всього необхідного, узгоджують його з фондом, а потім звітують про витрати. Фірма, у яких волонтери орендують техніку, зробила знижку, а ось спеціальний кран  - так званий телескопічний навантажувач для складних робіт - все ж таки вирішили купити. Він стає в пригоді під час демонтажу  двох- триповерхових будинків.

– Зараз вже якось звикли, а ось перші тижні були дуже важкі, - ділиться Ірина. – Коли ми бачили, у що перетворили окупанти наші зелені містечка, всі ті вулиці, будинки, де загинуло стільки людей… Поверталася додому - навіть не було сил прийняти душ.

«Насправді я навіть не думав, що можу бути такою доброю людиною...»

Волонтер Андрій Пономаренко: 

Андрію 25 років, він - киянин. Закінчив Національний авіаційний університет, за спеціальністю – логіст. Так склалися обставини, що після закінчення вишу хлопцю потрібно було терміново знайти роботу, а тут підвернулася можливість влаштуватися  продавцем-консультантом у спортивний магазин. Андрію працювати там сподобалося, до того ж  були перспективи росту, і він вирішив залишитися. Але тут почалася війна, яка змінила всі плани.

– Всі речі з нашого магазину, які  могли знадобитися бійцям, – термобілизну, шкарпетки – вирішили передати ЗСУ і теробороні. Тому перші тижні війни займався саме цим - я був єдиним працівником, який залишився на той час в Києві. 

Потім Андрій почав шукати, де ще міг би бути потрібним. Намагався записатися в тероборону, ходив до «військкомату». Але через те, що у нього не було військового досвіду,  всюди чув відповідь: «Чекайте, ми з вами зв’яжемося».

– Але я  не міг чекати та просто сидіти вдома і читати новини. Почав шукати волонтерські організації, - розповідає Андрій. -  Якось товариш сказав, що організовується якийсь новий волонтерський рух і, можливо, нас візьмуть. Це був, здається, початок квітня, коли мені зателефонували. Я сказав: «У мене є руки, голова на плечах, хочу хоч чимось допомагати,  виконувати хоча б найпростішу роботу». Мені відповіли: «Ми зараз оформляємо дозволи, щоб розбирати завали в Бучі, Гостомелі, Ірпені. Приходьте». З того часу майже кожного дня – з понеділка по п’ятницю -  ми й працюємо.

Андрій звільнився з роботи, і вже третій місяць як повністю присвятив себе волонтерству. Живе за рахунок «фінансової подушки» - колись у нього була мрія, на яку відкладав кошти.

– Я готовий займатися волонтерством, доки у мене зовсім не закінчаться гроші, - каже молодий чоловік. - Мені дуже боляче дивитися на всі ці будинки розбомблені, на очі людей, які не знають, що їм далі робити. Коли вони зводили ці будинки, вкладали в це кожну копійку - не спали, не доїдали …   Тому я не можу все це кинути і піти на роботу, а хочу по максимуму допомагати, скільки вистачить сил, здоров’я. Дуже складно пояснити ці емоції. Волонтерство мене так затягнуло – не можу навіть відповідного слова підібрати, що це для мене. Я навіть не думав насправді, що можу бути такою доброю людиною...

Андрій розповідає, що люди зазвичай дуже дякують, але трапляються й ті, хто думає, що волонтери щось комусь винні і починають вимагати від них того, чого волонтери просто не в змозі зробити. Але жодних розчарувань через це немає.

– Я прекрасно розумію, що в людей стрес, вони пережили страшні речі, - пояснює волонтер. - Не знаю, як би я повів в ситуації, коли б втратив все. Ми входимо в становище людей, пояснюємо їм, що ми можемо зробити, а що - ні.

«Мені дуже хотілося зробити щось корисне саме для Ірпеня»

Волонтер Інна Марунич:

Інні - 32 роки, вона теж народилася й виросла в Києві.  Закінчила Державний податковий університет в Ірпені, останнім часом працювала в будівельній компанії.

Живе завдяки накопичувань, які зробила у мирний час, та  шукає підробіток, щоб  була  можливість і працювати, і волонтерити. Бо, каже, вже не уявляє без цього свого життя.

– Коли сказала мамі, що їду в Ірпінь розбирати завали будинків, зрозуміла, що їй це не дуже сподобалося, адже це могло бути небезпечно. Але  вона мені нічого не сказала – я все одно зробила б так, як вирішила, - каже дівчина.

Інна давно хотіла потрапити саме в Ірпінь:

– Я там навчалася, там багато моїх друзів, які весь час запрошували мене в гості, а у мене завжди не було часу… І коли все це сталося, мені дуже хотілося хоч щось зробити для цього міста.

Інна розповідає, що подавала дуже багато заявок до різних волонтерських організацій, але чомусь ніхто ніколи не перетелефонував. І раптом вона дізналася,  що в Ірпінь їде сусід. Він взяв дівчину з собою, і вже там вона познайомилася з хлопцями з «Руки допомоги».  

– Ми почали розбирати завали  будинків, виносити сміття. Чи важка робота? – перепитує Інна. – Сили є – чому б не допомогти людям? Та й, звичайно, найважче роблять хлопці. У нас взагалі підібралися дуже добрі, хороші люди.

Згодом дівчина привела з собою й подругу.

– Вчора прибирали будинок, а там хазяйка - така добра, позитивна, досить молода жінка. Весь час працювала з нами, але в якийсь момент раптом розплакалася. Я зрозуміла, що ця зруйнована хата - це все її життя, яке було. Так хотілося її підтримати, але як?..

Побажаємо успіхів волонтерам з «Руки допомоги» і щиро подякуємо за все, що вони роблять. Українці, ви – неймовірні!

Лариса Гаврилова, Київ