Щодо політики героїв і гідного ставлення до бійця

Усе, що «неправильне, але допустиме», не сприяє успіхам на фронті

Нещодавно Президент виступив і натхненно, емоційно сказав про політику героїв. Скажу трохи і я. Вона на грані провалу. Але ще не пізно врятувати ситуацію.

Без закріпленого на системному рівні гідного ставлення до бійця в армії, у кожній ланці держустанов, з якими стикаються ті, хто потребує допомоги, ніякої політики героїв не може бути.

Як і не може бути здоровим психологічно й вижити в тривалій війні суспільство, поділене на «народжених для війни» і «більше потрібних у тилу», де «народжених для війни» – меншість. Без жодної можливості ротацій з фронту реального на «економічний» і навпаки.

Саме тому, що ми не рф, і воїни наші – не раби, чи не так, ми говоримо про гострі моменти. Незважаючи на постійні нападки, буцімто будь-яка важка й соціально актуальна тема – ворожа ІПсО, можливість говорити лишається тим, що нас суттєво відрізняє від ворога. І ще одне.

Ми готові жертвувати життям, але не гідністю.

Ми воюємо проти рф не для того, щоб рф відродили тут. Ні на системному, ні на ідеологічному рівнях.

Посягання на гідність руйнує те глибинне, на чому тримається наш спротив ворогу, – нашу ідентичність.

Тому питання поваги і прав воїнів стоїть дуже гостро. Нам навʼязують також думку, що важкі моменти, про які ми говоримо, – це плата за обороноздатність, ефективність на полі бою. Насправді ж відсутність розв’язання проблем веде до їхнього повторення і підриває обороноздатність.

Намагання проводити виключно «позитивну» інформполітику відриває від дійсності і замість виправлення того, що заважає нам перемагати, вибудовує стратегію самообману.

Звісно, ми круті й переможемо, питання тільки, що нас таки турбує ціна, і чи не буде в той час, як ми протистоїмо ворогу, знищений духовний вимір нашої країни на ціннісному рівні. Свобода і гідність – основа його.

Саме ситуація зі ставленням, зловживаннями і безкарністю самодурів знищує мотивацію навіть у тих, хто воює роками. І ладен був бігти цей марафон далі крізь біль і виснаженість. Поки не сталося дещо, що чіпляє питання гідності.

Чи багато буде охочих іти на ризик, якщо знатимуть, що в разі поранення чи важкої хвороби їх під час лікування замість реабілітаціі без попередження і можливості взяти відношення викинуть з частини і роду військ у місце, куди скидають алко/наркозалежних. А далі ти чутимеш – «це вовчий білет», «сюди просто так не потрапляють»? Слава Богу, не кожна частина таке практикує, але ті, хто так вчиняють, не приховують – такі поняття, як гідність і честь, їм просто смішні.

За принциповість, намагання боротися з корупційними і злочинними діями «потрібних» людей спеціаліста високого рівня можуть позбавити можливості працювати, блокувати переведення, погрожувати фізичною розправою. А гідність – це також вірність принципам і відмова прогинатися під безчесні забаганки.

Так, є ті, хто з 24.02.22 не мав жодної відпустки. Не тому що бухали й тікали в СЗЧ. Просто не повезло з командирами. Просто надто «розумні й правильні», а таких треба ламати.

Жива радянська спадщина в структурі ЗСУ вже виховала собі достойну зміну. Рудимент совка – вислуговування перед «старшим начальником» – молодшає і процвітає, бо стає стратегією виживання певних людей на їхніх посадах. Модель управління таких – намагатися усіляко принизити, довести, що гідність – міф, переконати, що більшість обирає зрадити принципам, пристосовуючись до обставин, і до тебе просто ще не підібрали ключик.

Є ті, хто не може вчасно отримати необхідну меддопомогу. Бо їм не поталанило з медиками, які бояться протистояти самодурам.

Ефективна система не будується на везінні й тотальній залежності від людського фактора. Вона прописує механізми, щоб звести цей фактор до мінімуму.

Чи, може, часта необхідність добиватися належних виплат пораненим через суди – це теж політика героїв?

Судячи з усього, на думку деяких наших сучасних стратегів, ефективності на полі бою досягають завдяки переведенню артилеристів і зовнішніх пілотів у штурмову піхоту чи розкиданню спрацьованих підрозділів по різних бригадах.

А чим на полі бою допоможуть сотні людей 55+, які втратили здоровʼя і яких замість поваги і змоги бавити онуків просто утримують у частинах, без посад, завдань, часто без можливості вчасно обстежуватися й лікуватися? Оті прості, непомітні герої, живі пункти з графи «обмежено придатних», яких ртцктасп хочуть набрати ще. З тими, які вже є, хтось нам пояснить, як бути? Умовний дідусь Петро, який 30 років працював трактористом, а в армії – мєхводом, раптом стане діловодом чи бухгалтером? Таких ой як багато, а тилові посади переважно розподілені. Не створено адекватної нормативної бази – то хай дідусь Петро ще кілька рочків просто поживе в частині до пенсії.

Накази без конкретики заточені під корупційний складник і будуть так працювати й надалі.

Поки права воїнів на гідне ставлення, змогу працювати на захист держави за обраним фахом, на який витрачено місяці або навіть роки підготовки і чимало коштів, не захищені, – люди низьких моральних цінностей безкарно зловживатимуть владою.

Бо просто можуть.

Бо «війна все спише».

Бо частина з них давно й безнадійно отруєна ідеологією ворога. Де немає місця людській гідності.

На все те, що сталося зі мною і побратимами, я почула у стройовій нової бригади чудову фразу – «це неправильно, але допустимо, бо ж війна».

От тільки це «неправильно, але допустимо» ніяк не сприяє успіхам на фронті, а під корінь знищує мотивацію учасників і свідків таких ситуацій. А, значить, бʼє і по обороноздатності.

Кожен пункт такого «допустимо» мав бути зважений і прорахований за наслідками, щоб не ставати полем для корупції і зловживань.

Єдина система виживання, розвитку і збереження здорового глузду в умовах тривалих бойових дій – це не «віримо в ЗСУ», а «сьогодні ти – ЗСУ, завтра – я». Адекватна система медичного та юридичного супроводу, адекватне розподілення за спеціалізацією. Ротації і визначені терміни служби.

Важкохворі й поранені мають право на повагу, вдячність і вибір, чи служити їм далі, зважаючи на можливості і психологічний стан кожної конкретної людини.

Переможе той, хто ліпше адаптується до реальності. Реальність – це не доповіді одних охочих вислужитися перед іншими про те, як усе добре. І бездумне намагання затикати певні діри тими самими людьми, наче цеглинками. А виявлення і розв’язання реальних проблем, які підривають обороноздатність.

Побратим-розвідник якось сказав так: і в них, і в нас – ті ж проблеми – програє той, у кого більший хаос.

Ворог максимально вкладатиметься, щоб хаосу в нас було більше. Оці болючі питання, якщо їх не вирішувати, – і є той хаос. Вони закладають базу для розколу, і ворог цим теж скористається. Але ще не пізно почати виправляти ситуацію.

Я не боюся, що ворог скористається моїми словами, бо право висловитися – це теж про свободу і гідність, які є глибокою і важливою частиною нашої самобутності. Самобутності вільних духом. Тих, хто проти ворожих колон виходили зграйками безстрашних у перші, найтяжчі, дні.

Ми ж не забули це, правда?

Я ніколи не забуду.

Ні ці перші дні фази 2022, коли одиниця зброї – одна на двох і патрони розсипом у кишенях, а побратим з ГШ пише: вам треба протриматися тиждень.

Ні березень 2014, коли росіяни махали моїм паспортом перед обличчям і кричали, що прийде час – і вбиватимуть нас за етнічною ознакою, чи просто тих, хто не відмовиться від громадянства.

Ні лютий 2014.

Ні всі роки на війні.

Я доброволець. 9 років життя віддано боротьбі за те, щоб моя нація існувала.

Повністю погоджуюся з великим нашим мислителем Ігорем Козловським: гідність – це ще про усвідомлену позицію і відповідальність, це духовна зрілість. Відповідальність за себе й не тільки за себе.

Обіймаю міцно й тепло всіх побратимів і посестер, хто, виборюючи свободу нашої Батьківщини, виймає стріли зі спини і змушений відстоювати власну гідність. Хто захищає і рятує інших не завдяки, а всупереч чинній системі. Хто не зраджує принципам і не мовчить.

Тільки так ми й можемо перемогти.

Позивний Мауглі
FB