Пам'яті Анатолія Півторака (позивний «Рак»)
Пішов захищати Батьківщину разом із сином, але загинув поблизу Кліщіївки на Донеччині
"Анатолій Півторак родом із села Криві Коліна Звенигородського району Черкаської області. Про початок повномасштабної війни дізнався від сина Сергія, який працював в Умані і 24 лютого 2022-го року став свідком ракетного удару по місцевій військовій частині. Тоді Сергій Півторак повідомив батькові, що йому сказали прийти до військкомату. Анатолій Півторак відповів, що також піде служити, адже «беруть сина, який ще не встиг пожити»", - йдеться на сайті Тальнівської міської територіальної громади.
Службу у ЗСУ Анатолій розпочав 27 лютого 2023 року в Звенигородській ТРО. Там і отримав позивний «Рак».
– У нас чверть людей у селі мають прізвище Півторак, – розповіла адміністратор ЦНАПу в Кривих Колінах Алла Півторак. – Толя – мій далекий родич. Ніколи не бачила його злим чи засмученим – завжди усміхнений, веселий, із купою веселих історій. Він мав золоті руки – все умів робити. Дуже полюбляв риболовлю й рибацькі байки.
Анатолій рано мусив стати дорослим. Коли навчався у 8 класі, у нього помер батько. Тож він був опорою для мами та бабусі. Здобув фах електромонтера в Уманському ПТУ №9. У 1989-1991 роках служив на кордоні Узбекистану з Афганістаном. Після цього чоловік повернувся до рідного села, де працював електриком.
- Толя був електриком від Бога. Розбирався в усіх тонкощах і нюансах професії. Він працював на нашій Кривоколінській ГЕС 13 років, його важко було здивувати якоюсь новинкою, – згадує заступник директора підприємства “Гідроресурс-К” Михайло Атаманюк.
За його словами, Анатолій під час військової служби підтримував спілкування з колегами з ГЕС.
- Якось прислав нам відео діалогу з полоненими кацапами. Там у своєму стилі казав окупантам: “Чого ти сюди прийшов? Хто тебе запрошував? Я хочу жити так, як велить мені моя земля, мій рід. Не цураюсь роботи: чи електротехнічної, чи будівельної, чи будь-якої іншої. Люблю свою сім’ю, дітей, онуків, своє село, річку Гірський Тікич. Люблю погомоніти з хлопцями про життя-буття без ваших “что” і “как”. Люблю розговітися зі своїми родичами, святкуючи предковічні празники. А у Кривих Колінах нашому роду нема переводу!”, – розповів Михайло Атаманюк.
Окрім основної професії, Анатолій любив будувати: робив це і для себе, і для людей. Він не раз казав знайомим, що може з нуля побудувати хату.
Чоловік загинув 12 липня 2023 року поблизу с. Кліщіївка Донецької області. Під час виконання бойового завдання Анатолій отримав несумісні з життям травми.
15 липня Героя поховали у рідному селі.
На будівлі Кривоколінської ГЕС нещодавно встановили пам'ятну дошку з портретом загиблого.
“Тепер, коли приїжджаю в Криві Коліна, Толя зустрічає мене своїм пильним, водночас добрим, злегка іронічним поглядом, ніби каже: “Ну як ви там? Тримайтеся!” Він уособлював сутність цієї землі й цих людей: у мирний час – добряк, душа компанії. Під час війни – твердий і абсолютно безстрашний”, – згадує Михайло Атаманюк.
У Анатолія Півторака залишились мати Марія Андріївна, дружина Надія Григорівна, дві доньки – Аліна та Марія, син Сергій та семеро онуків.
Вічна пам'ять та слава Герою!
Фото з відкритих джерел