Новий термін «президента» Путіна: чи дочекаємося на приліт «чорного лебедя»?
Світ має перейти від санкцій до режиму тотальної економічної ізоляції Росії
21 березня російське ЦВК оголосило переможця так званих виборів у РФ – Путін вп’яте став «президентом». Спробуємо «помізкувати» над тим, як проглядаються перспективи країни-агресорки упродовж наступних шести років, з чим стикнеться та який вигляд матиме її економіка? А головне – чи є у Путіна реальні шанси досидіти у Кремлі до 2030 року, чи дозволять йому таку розкіш російські еліти, а також головний союзник по «вісі зла» Китай, економіка якого нині стикається з численними проблемами, і якому не вигідно, щоб війна Росії проти України тривала довго?
Три сценарії перспектив РФ у наступні шість років правління Путіна
Перший сценарій умовно можна назвати «іранізацією РФ». Путін уже став таким собі «аятолою», зазначив Укрінформу дипломат Вадим Трюхан.
«Звісно, за кількістю років царювання Путін ще не догнав того самого (йдеться про лідера Ірану Алі Хаменеї, який знаходиться при владі уже 35 років. – Ред.), але він уже фактично змавпував стиль управління державою, який тривалий час практикується в Ірані. Що це означає на практиці? А те, що Росія житиме в умовах санкцій і в частковій ізоляції. Втім, враховуючи те, що в неї є потужні ресурси, вона адаптується, перебуватиме в такому собі вакуумі, намагаючись забезпечити необхідний мінімум для виживання власного плебсу, намагаючись розширювати свій життєвий простір, постійно загрожуючи сусідам, втручаючись у внутрішні справи багатьох держав не тільки регіону, а світу в цілому», – наголошує він.
Другий сценарій – це повалення Путіна, що може статися в разі, якщо пролетить «чорний лебідь»: «У вигляді, скажімо, серйозної поразки РФ в Україні, втрати Криму чи Донбасу, чи, наприклад, раптом вдасться досягти якихось вагомих результатів російським підрозділам – РДК, ЛРС, «Сибірський батальйон». У такому разі може відбутися плавний перехід від відверто агресивного способу управління Росією до дещо поміркованішого, як це сталося при переході від сталінського режиму до «царювання» Хрущова в Радянському Союзі. Звісно, на даний момент вірогідність такого сценарію невелика, але допустима».
Нарешті, третій сценарій... Його експерт назвав «каутизацією Росії». Цей сценарій можливий у разі, якщо Захід нарешті схаменеться і підхопить приклад Макрона, який кардинально змінив свою позицію. І суть полягатиме в тому, що Захід надасть Україні всю необхідну зброю. Не тільки літаки F-16, а й Mirage 2000, Gripen, можливо, навіть F-35. Плюс повноцінно забезпечить ЗСУ артилерією, ППО, далекобійними ракетами, причому йдеться не тільки про Taurus чи ATACMS.
«От у такому випадку Україна зможе завдати воєнної поразки Росії, яка в результаті роздробиться на десятки окремих держав. Як і попередній, цей сценарій на сьогодні теж виглядає сумнівним, особливо з огляду на те, що у стінах Конгресу США, зокрема, досі вариться так званий «пакет Байдена» на 60 мільярдів доларів. Проте цей сценарій найбільш бажаний, навіть для самої Росії та поневолених нею народів», – наголошує пан Трюхан.
Що стосується економіки РФ у найближчі 6 років - багато чого залежатиме від того, як розвиватиметься ситуація на фронті. А також, за яким із перелічених сценаріїв житиме Росія.
«Якщо за першим – тоді економіка матиме стійкий характер, як та ж іранська або північнокорейська. Але вона буде дуже мілітаризована: від 25% до навіть 50% припадатиме на ВПК, як це було в Радянському Союзі. І тоді для російського населення настануть складні часи. Прогнозувати, наскільки це може збурити плебс, не беруся, адже навіть цифра у 100, 200, 300 тисяч людських втрат їх особливо не переймає», – вважає дипломат.
Але якщо ситуація піде по другому чи третьому сценаріях, то на Росію чекатимуть криза за кризою. Не виключений дефолт.
«Проте, якщо говорити в перспективі найближчих місяців, то якихось серйозних ударів не очікується. Економіка РФ, на жаль, адаптувалася до функціонування в умовах санкцій, вона не сильно залежить від того, що не отримує на даний момент західних інвестицій, ноу-хау і так далі. Фактично економіка РФ орієнтується на китайський ринок, а в більш широкому контексті – на ринок азійський. Економіка буде насичуватись поступово технологіями, продуктами машинобудівного та інших комплексів, інвестиціями тощо саме з Китаю, Індії та інших азійських країн», – додав експерт.
Ну і останнє – про шанси Путіна досидіти до 2030 року. Пан Трюхан вважає, що диктатор може навіть замахнутися на ще один термін. Якщо, звісно, ситуація розвиватиметься за сценарієм №1.
«У принципі, в Путіна є доступ до сучасної медицини, він має непоганий вигляд, усі чутки про його смерть, як то кажуть, «перебільшені». Відтак, розраховувати на те, що з ним раптом станеться щось подібне, як ото колись із КГБістом Андроповим (він помер, не просидівши в кріслі генсека КПРС і року, – ред.) – не доводиться. Путін не збирається залишати свій трон. Тому нам усім треба напружитися, треба консолідуватися. Особливо це стосується наших дипломатів, які повинні щільно працювати з партнерами щодо отримання зброї, політичної підтримки, над тим, щоб вводились нові і жорсткіші санкції, щоб з РФ продовжили виходити ключові велетні, фінансово-промислові групи. Попереду на нас чекає дуже нелегкий шлях, який може зайняти не 1-2 роки, а набагато більше», – підкреслив Вадим Трюхан.
Треба нарешті переходити від санкцій до режиму тотальної ізоляції Росії. А то економіка РФ ще довго триматиметься на плаву
Експерт з безпекових відносин, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар підкреслює, що наразі експерти озвучують дуже різні прогнози. Одні вважають, що РФ не витримає подальшого перенапруження воєнним періодом, а відтак відбудеться її деструкція та фрагментація. Інші – якщо за останні фактично чверть століття з Путіним і його режимом нічого не трапилося, то нічого й не трапиться у найближчі десяток років, тобто триватиме війна, зокрема в Європі.
«Треба дещо по-іншому дивитися на цю проблему. Довголіття путінського режиму залежить від того, наскільки дозволена Кремлю свобода маневру. І тут питання значною мірою лежить у площині того, що ті тенденції у РФ за майже 25 років, які, власне, й привели цю країну до того стану, в якому вона перебуває зараз, – на Заході ігнорували або трактували зовсім по-іншому. Почнемо з того, що Путіна на початку його правління вважали «бездоганним демократом», – акцентує пан Гончар. – І це тоді, коли вже було добре видно, як цей «бездоганний демократ» розправляється зі своїми громадянами (йдеться про 1999 рік, коли Путін влаштував теракти у житлових будинках Москви, Буйнакська і Волгодонська, які забрали життя сотень людей, – ред.), розправляється з чеченцями (Друга чеченська війна, – ред.) А далі – більше: відома «ностальгія за СРСР» (2005 року Путін називав розпад СРСР найбільшою геополітичною катастрофою XX століття, – ред.), мюнхенська промова Путіна 2007 року (тривала понад 30 хвилин і згодом була визнана точкою відліку нової «холодної війни» між колективним Заходом та Росією, яка набивши кишені газовими та нафтодоларами, «вставала з колін». – Ред.), а через рік – стався напад на Грузію».
У 2008 році Путіна не те, що не піддали санкціям, а навпаки – винагородили: США «політикою перезавантаження», а ЄС «співпрацею заради модернізації».
Що було після цього ми, українці, добре знаємо: 2014 рік – анексія Криму, а також територій Донецької та Луганської областей, 2022 рік – повномасштабне вторгнення РФ в Україну.
«Тобто, всі події, які відбулися до моменту, коли Захід почав, що називається, «прозрівати» – це, як правило, запізнілі дії реактивного характеру, які не носили зупиняючого російську експансію та агресію характеру. Грубо кажучи, якби теперішні санкції були введені ще у 2014-му, то, можливо, 2022 року й не було б», – переконує експерт.
Але і зараз ми бачимо, що нібито і введено 13 пакетів санкцій від ЄС, санкцій американських і британських, санкцій «Великої сімки». І що – хіба російська економіка тріщить по швах? Насправді бюджет війни РФ справно забезпечується.
«А це означає, що війна буде продовжуватися. І не лише в Україні. В цьому контексті питання припинення й російської агресії, й існування путінського режиму... Це питання системності дій по знищенню цього режиму шляхом повної консолідації міжнародних зусиль. А тут, на жаль, ми поки бачимо малий прогрес. Бачимо також і те, що Америці загрожує впадіння у маразм ізоляціонізму. Через це путінський режим, наче у комп'ютерних іграх, отримує «додаткове життя». Ситуація зараз не виглядає так оптимістично, як би нам хотілося. 17 березня 2024 року режим Путіна показав, що він твердий, як ніколи. Проте – і це важливо – все те, що тверде, як правило, крихке», – каже президент Центру глобалістики «Стратегія XXI».
Тобто крихкість Росії спостерігається.
«Мотор російської економіки, який отримав минулого року, власне, як і цього року ще отримує, «потужне бюджетне вливання» за рахунок розгонки ВПК – потроху починає захлинатися. Але російське суспільство «безмолвствует», а путінський режим – робить свою справу», – наголошує Михайло Гончар.
А міжнародна спільнота значною мірою досі перебуває в ілюзіях.
«Якщо санкції залишаться такими, якими є зараз, то економіка РФ зможе триматися на плаву. Всі ці санкційні режими мають багато дірок. Значна частина торгівлі з агресором досі залишається. А частина йде через треті країни», – додав він.
Зокрема, Індію, Китай, Казахстан, Туреччину...
«Необхідно нарешті переходити від санкцій до режиму тотальної економічної ізоляції Росії Заходом. Тобто, щоб не просто нічого не потрапляло напряму в РФ, а нічого не потрапляло в РФ навіть через будь-яку іншу країну. Звісно, що Китай чи Індія навряд чи долучаться до такого режиму. Але ЄС, наприклад, нещодавно поставив Туреччині, яка знову згадала про євроінтеграцію, чітку умову: вам потрібно нарешті визначитися з ким ви – з НАТО і ЄС, чи з Іраном, Росією та Китаєм? Як відомо, Туреччина є універсальним хабом для обходу Росією обмежень, – нагадує експерт. – Зараз, як ніколи, потрібна консолідована політична воля Заходу. Вона наче є, але недостатня. Через це ми й бачимо ситуацію, коли путінський режим відчуває себе хай і не комфортно, але й не критично».
Тож що, при нинішніх розкладах, являтиме собою російська економіка через 6 років? Пан Гончар як приклад навів економіку Північної Кореї: «Попри всі апокаліптичні прогнози економіка КНДР тримається. Звісно, порівнювати моноетнічну комуністичну Корею з Росією не зовсім коректно, але, тим не менше, ми дивимося по поведінці суспільства, що воно дозволяє владі. По суті, ми бачимо, що росіяни дозволяють путінському режиму те саме, що і північнокорейці режиму Кімів».
Російське суспільство ще не північнокорейське, але вже дуже близьке до цього. Це означає, що економіка може падати, може знижуватися рівень життя. А далі працюватиме принцип «лишь бы не было войны».
«Бо зараз в очах пересічного росіянина РФ хоч і воює з Україною, НАТО і його сателітами, але воює десь там – далеко. Саме тому ворог повинен відчути, що від нього війна пішла й до нього вона має прийти. Удари ЗСУ в стратегічну глибину противника, те, що ми спостерігаємо уже системно протягом останніх місяців у цьому році, – це дуже важливо», – підкреслив експерт з безпекових відносин.
ЗСУ ледь не щодня б'ють по російських НПЗ. Це відчутно для РФ. Але говорити про підрив економіки в цілому за наслідками кількох десятків прильотів передчасно: «Ми бачимо, що відбулося падіння виробництва. Але росіяни, раз їм не виходить більше переробляти нафту, – продають нафту сирою, і все одно отримують гроші. Тому питання стоїть у системності, послідовності та розширенні масштабу наших дій».
Отже, наразі паралельно йдуть дві стратегії: перша – це лінія Заходу, який повинен економічно відрізати Росію від світу, а друга – це методична робота ЗСУ.
Щодо шансів Путіна залишися в кріслі до 2030 року, а також чи готовий стільки часу чекати Китай.
«Ну, Китай нікуди не поспішає. Для них десяток-другий років – це не час. Тому питання, як довго сидітиме в Кремлі Путін, – це, значною мірою, питання до його оточення. Палацові перевороти, все ж, імовірні, оскільки і олігархат, і політичний ескорт-сервіс, який супроводжує Путіна, побачили, що і скільки всього вони вже втратили. Йдеться про їхні маєтності й різні бізнеси в Європі, Північній Америці...», – перелічує наш спікер.
Усього цього вони значною мірою позбавлені, обмежені, їхні втрати цілком відчутні. Звичайно, для Путіна це добре, бо це зміцнює його владу: «Але тут якраз є питання: наскільки довго він здатний цю ситуацію тримати. Ми бачимо, що час від часу в РФ відбуваються показові репресивні заходи. Останній з них – це знищення Навального. Атмосфера страху посилюється. Та коли сильно закручувати гайки, то різьбу зриває. Тому я думаю, що «табакеркою чи новачком», але бумеранг повернеться. Інша справа, – навряд чи хтось візьметься прогнозувати, коли це станеться: цього року чи років через п'ять».
Втім, так чи інакше, але є закони соціуму, закони економіки, власне, і закони природи. Хто б і як не намагався їх обійти – вони невблаганні.
«Отже, може статися так, що раптом гелікоптер із Шойгу та Путіним на борту просто зникне десь у тундрі. Гадаю, що диктатор це чудово розуміє, як і те, що головна загроза для нього йде не від «дутих» західних політиків, а від власного оточення, якому все ще є, що втрачати, і яке вже багато чого втратило», – зазначив Михайло Гончар.
Головним органом у РФ стає ФСБ. Путін зіграв на випередження будь-яким теоретично можливим переворотам
Політолог Вадим Денисенко вважає, що насправді «вибори», які відбулися в РФ, це виключно про внутрішню ситуацію: «Тобто вони не стосувалися війни з Україною, відносин зі Штатами, Китаєм чи Євросоюзом. Це все тепер другорядні, підпорядковані речі. Ці «вибори» виключно про зміну головної ідеї. Що мається на увазі? А те, що Путін збирається жити максимально довго, померти своєю смертю в своєму кріслі – імператора РФ. Саме цій ідеї тепер підпорядковується абсолютно все. Тому, якщо говорити про те, що саме буде змінюватись в Росії – там буде змінюватись система управління».
Простіше кажучи, нова ідеологія Росії, виходячи з неоімператорського статусу Путіна – це «Путін». А головне гасло Росії – «говорю Путин – подразумеваю Россию, говорю Россия – подразумеваю Путин».
Система управління, побудована як корпорація, що тримається на конкуренції різних веж Кремля, починає трансформуватися прискореними темпами.
«Фактично, без перехідного періоду, система входить у період «неоандроповщини». І тут маємо вже не вежі Кремлі, а політсиндикат приблизно 15-20 обраних людей, які стають становим хребтом режиму (більшість із них силовики). Але на відміну від політбюро КПРС, там не існує колективних рішень чи, тим більше, колективних засідань. Кожен має свій фрагмент влади і повноважень. Корпоративна логіка управління змінюється на індивідуальну, з усіма відповідними наслідками, – розповідає пан Денисенко. – Частина членів синдикату входить у нову систему на правах «безгрішності», з впевненістю, що у них є індульгенція на будь-які помилки. Хоча, звичайно, через деякий проміжок часу, як свого часу показово садили Ходорковського, точно так можуть посадити і когось із членів синдикату. Але зачистки все одно не будуть масовими, кожен із них житиме в парадигмі: я майже недоторканний».
Ці 15-20 обраних тепер вироблятимуть усі економічні та політичні рішення. Путін же залишає за собою арбітражну функцію як основу легітимності всієї системи.
«Але він не буде вдаватися в деталі, дискусії будуть іти виключно в режимі сварок і створення ситуативних союзів між членами синдикату. Для Путіна завжди результатом було і є, перш за все, налагодження процесу. Але невиконання завдань не стане (вже не стало) причиною для запуску соціальних ліфтів для входження когось нового в синдикат», – стверджує політолог.
При цьому головним органом у РФ стає ФСБ.
«Дуже символічно, що свою першу офіційну зустріч після «виборів» Путін провів не з військовими, а саме з ФСБшниками», – підкреслив експерт.
Тож, виходячи з вище сказаного, – чи досидить Путін у Кремлі до 2030 року? За словами Вадима Денисенка, якщо відкинути «чорних лебедів», то якихось серйозних загроз всередині РФ у Путіна просто не існує.
«Де-факто, можемо говорити про те, що його влада достатньо зацементована, – наголошує наш співрозмовник. – Те, що він зустрівся із ФСБшниками багато про що говорить. Один із найважливіших посилів за результатами цієї зустрічі зводиться до того, що ФСБ має стати ключовим органом у РФ. Путін зіграв на випередження будь-яким теоретично можливим переворотам».
Говорити про те, що в короткостроковій перспективі в Росії виникне якась змова і ця змова призведе до фізичного знищення Путіна...
«Для мене це виглядає як фантастика», – каже пан Денисенко.
Щодо перспектив російської економіки в наступні роки, то тут є два різнонаправлені моменти.
«Перший – макростабільність, яка досягатиметься погіршенням життя середньостатистичного росіянина, – запевняє експерт. – Наскільки російський громадянин буде готовий терпіти? Відповісти на це питання важко. Але те, що рівень життя точно погіршуватиметься – у цьому можна не сумніватися. При цьому збалансування бюджету, можливості фінансувати армію будуть, в принципі, відносно стабільними, ну, в перспективі мінімум двох років. Єдина проблема для росіян – це ціна на нафту і втрата ринків збуту. Якщо цього не трапляється, то найближчі два роки росіяни житимуть гірше, але при цьому макростабільність буде більш-менш триматися».
Водночас семимильними кроками буде нарощуватись технологічне відставання.
«От що буде точно відбуватися – це різка технологічна архаїзація економіки і всіх процесів в економіці. Через два роки, в принципі, ми зможемо говорити про те, що технологічне відставання почне, в принципі, з'їдати і макроекономічну стабільність. Але це за умови, що ситуація залишатиметься незмінною протягом наступних двох років», – резюмував політолог.
Мирослав Ліскович. Київ