Василь Сліпак: Історія героя виходить на екрани
У Вашингтоні відбулася допрем'єрна презентація докфільму "Міф", який офіційно вийде в Києві 25 січня
Історія, яка в червні 2016-го сколихнула Україну, Європу й увесь творчий світ, – про героїчну боротьбу та загибель на Донбасі оперного співака зі світовим ім'ям львів'янина Василя Сліпака, тепер стала екранізованою. У столиці США відбулася допрем'єрна презентація картини, яка офіційно вийде 25 січня в Києві й далі – по всій Україні й багатьох країнах світу.
Відомий у оперному світі своїм рідкісним яскравим баритоном, на фронті Василь Сліпак обрав позивний "Міф" – від Мефістофеля, його персонажа з улюбленої опери "Фауст". Його голос дійсно був унікальним, і це визнавали найкращі європейські школи. З 1997 року він вступив до складу Французької національної опери. У Франції Василь провів 19 років своєї творчої кар'єри.
З початком Революції Гідності він став активно допомагати Україні, а в травні 2014-го поїхав добровольцем на Донбас. Воював у Пісках, в районі Донецького аеропорту, брав участь у боях за Авдіївку. Він повертався до Франції, оскільки відчував, що на сцені може також принести велику користь Україні. "Як чоловік, можу бути на війні, а як артист – можу робити максимальну промоцію України у Франції", – говорив про себе Василь.
Після цього він воював під Маріуполем у вересні 2015-го, в червні 2016-го знову поїхав на Донбас. 29 червня він загинув у бою від ворожої кулі снайпера. Ціною власного життя врятував своїх побратимів.
Екранізували життєвий шлях Василя Сліпака режисери Леонід Кантер та Іван Ясній. Свою стрічку вони назвали на честь головного героя, його позивним – "МІФ".
"Найголовніше в цьому фільмі – мотивація добровольця. Коли добровольці пояснюють, чому вони йдуть на фронт, люди починають усвідомлювати для себе, в чому є сенс життя. Вони замислюються над власними цінностями: за що кожний з них бореться у своєму житті, за що може піти на самопожертву", – розповів у коментарі Укрінформу на презентації у Вашингтоні Леонід Кантер.
Звичайно, у фільмі йдеться про Україну, пояснив режисер. Тим не менше, якщо цей фільм подивиться іноземець, він зможе спроектувати це все на себе й відчути – як і чому українці борються й заради чого віддають своє життя. Крім того, ця тема дуже близька до діаспори, оскільки вона схожа на історію кожного з тих, хто виїхав з України та проживає за кордоном. Це змушує людей задуматися, що вони можуть зробити для України, коли там відбувається війна.
Розповідаючи про те, як проходили зйомки картини, Леонід Кантер зауважив, що знімальна група майже одразу, приблизно через два тижні після загибелі Василя, поїхала на фронт. "І це було дуже правильним рішенням, оскільки деяких із його побратимів уже немає в живих, дехто став інвалідом. І загалом було дуже важливо потрапити саме на ті позиції, де воював Василь", – розповів режисер.
Потім робота відбувалася в Парижі, дуже багато знімали у Львові й у Києві. Наразі фільм ще не завершений, але, тим не менше, в такому вигляді, в якому він є зараз, він уже справляє враження дуже емоційної картини.
Рідний брат героя, Орест Сліпак розповів Укрінформу, що Василь попри свою популярність був дуже скромною людиною. "Але, думаю, для нього дійсно було би в радість, якби цей фільм підштовхнув людей до змін та зрештою змінив би країну", – зазначив Орест.
Навіть після смерті Василь послужив поштовхом для змін в Україні, зауважив брат. Так, Василь Сліпак став першим Героєм України серед добровольців. Після його загибелі в Україні було прийнято відповідне законодавство, що стосувалося добровольців, яких нарешті прирівняли до воїнів Збройних Сил.
Крім того, у франкомовному світі виникла величезна хвиля дискусій. Публікації про Василя обговорювали в парламенті Франції, і так ще більше людей на Заході дізнавалися про агресію проти України.
Зараз цю справу продовжує документальна стрічка про українського героя. До кінця літа творці картини вже отримали заявки на демонстрацію в Канаді, Італії, Франції, країнах Балтії, Австралії, Новій Зеландії. У планах – показати фільм на кількох сотнях кінофестивалів по всьому світу, у тому числі на Berlinale, Канському кінофестивалі, в Лондоні, Кракові, Мельбурні, Буенос-Айресі та на інших міжнародних творчих майданчиках.
Ярослав Довгопол, Вашингтон