Навчити тих, хто навчає. Як має змінитися педагогічна освіта

Як і наскільки може змінитися педагогічна освіта та як зацікавити молодь йти у професію вчителя

Медіапедагогіка. Педагогіка емоційного інтелекту. Педагогіка інтеркультурної комунікації.

Вам знайомі такі напрями педагогічної науки? Скоріш за все, ні. «Вчитель хімії» чи «викладач фізики» звучить більш зрозуміло.

У сучасному світі завдання вчителя сильно змінилися. Ще 40-50 років тому економіка диктувала, які саме компетенції їй потрібні. Якщо в певному регіоні працювали металургійні заводи, там були потрібні фахівці з металознавства. Отже, місцеві виші готували студентів з відповідних спеціальностей.

Зараз самі люди обирають, які галузі економіки потрібно створювати та розвивати. Віртуальні банки без жодного відділення, криптовалюти, доставка товарів дронами, державні сервіси в смартфоні – ці та інші інноваційні галузі створювалися ентузіастами. Які не навчалися в «криптовалютному університеті» або на факультеті «віртуального банкінгу» – таких закладів просто не існувало!

Отже, сьогодні ми маємо не просто передавати знання, а створювати комунікабельних, креативних особистостей. Які здатні швидко опановувати нові технології, яким не навчалися у школі чи університеті. Ба більше – створювати такі технології.

Таким чином, сучасний вчитель має не передавати знання, а допомагати дитині розвивати мислення. І тут стає очевидним, що підхід до педагогічної освіти в Україні є застарілим.

Наша програма підготовки спрямована на розвиток hard skills, тобто знань з конкретних дисциплін. Це притаманно для всієї вищої освіти в Україні. Водночас у найрозвиненіших країнах пріоритет мають soft skills, м’які навички. Йдеться про креативне мислення, емоційний інтелект, роботу в команді, пошук спільних рішень, лідерські здібності, комунікабельність тощо.

Це що ж виходить: вчителю біології не потрібно знати біологію!? Поставимо це питання батькам школярів. Соціологи проводили відповідне опитування, де батьки мали скласти портрет ідеального вчителя, обираючи найважливіші характеристики такого педагога.

Так ось, «досконале знання свого предмета» посіло аж десяте місце! Його важливість відзначили лише 30% опитаних.

Загалом же топ-10 характеристик ідеального вчителя виглядає так:

● повага до кожного учня, рівне ставлення до всіх;
● вміння зацікавити навчанням, надихати учнівство;
● розуміння дітей, вміння знаходити з ними спільну мову;
● здатність розкривати учнівський потенціал;
● комунікабельність, відкритість до спілкування;
● терплячість та самоконтроль;
● турбота про здоров’я та емоційний стан учнівства;
● оригінальний стиль викладання;
● вміння розв’язувати конфлікти;
● досконале знання свого предмета.

Україна могла б запозичити модель педагогічної освіти у Естонії. Майбутні естонські вчителі в більшості випадків здобувають бакалаврську освіту за обраною спеціальністю – математика, фізика, хімія. А лише потім – продовжують навчання в магістратурі з фаху «Педагогічна освіта». Там студенти отримують поглиблені знання у галузі педагогіки, набувають досвіду та розвивають свої професійні навички.

Така підготовка включає, зокрема, вивчення основних підходів до навчання та виховання учнів, принципи розвитку дитини та психологію навчання, дослідження сучасних технологій та інновацій в освіті, вивчення методів роботи з учнями з різних культур та релігійних груп.

Не забуваймо й про ще одну важливу проблему – гроші! Ще до війни Президент підтримав нашу ініціативу: після суттєвого підвищення заробітних плат медикам наступним кроком має стати таке ж підвищення для освітян. Це допоможе зробити професію педагога престижною – якою, власне, вона й є у цивілізованих країнах.

Але навіть високі зарплати не спрацюють, якщо не змінити саму систему їх нарахування. Застаріла система тарифних сіток не дозволяє талановитому молодому педагогу отримувати гідні гроші. Оскільки виплати прив’язані до вислуги років, а не до показників ефективності. Результат – старіння професії: більше 40% українських вчителів старші 50 років.

Для вирішення усіх згаданих проблем потрібна велика спільна робота Міністерства освіти та закладів вищої освіти. Сподіваюся, що всі учасники процесу займуть активну позицію, і ми отримаємо бажаний результат: серед українських педагогів суттєво побільшає амбітних креативних людей, до яких хочеться йти на урок.

Юлія Гришина