Заколот проти Цезаря в Театрі на Подолі
Американський драматург зі світовим ім’ям Річард Нельсон вперше поставить власну п’єсу в Україні
У ці два фінальні тижні Великого посту ми переживаємо справжній бум прем’єр у театрах столиці: мюзикл «Чикаго» в Національній опереті, «Марія Стюарт» у Національному театрі імені Франка, «Отелло» в Національному театрі імені Лесі Українки. Це все – від відомих українських режисерів, а ще на початку травня на нас чекає прем’єра «Тускульські бесіди» в Театрі на Подолі від знаного американського драматурга та режисера Річарда Нельсона, який ставив власні постановки у Королівському Шекспірівському театрі у Лондоні, паризькому Театрі дю Солей, театрах Нью-Йорка та Чикаго.
РІЧАРД НЕЛЬСОН: Я ВВАЖАЮ, ЩО МЕНІ ПОТАЛАНИЛО, ЩО Я САМЕ В ЦЕЙ ЧАС ЗНАХОДЖУСЬ ТУТ
Пан Нельсон приїхав до Києва на запрошення директора-художнього керівника Київського академічного драматичного театру на Подолі Богдана Бенюка і ось вже два місяці разом з українськими акторами готує нову постановку, а також спілкується зі студентами та ділиться досвідом, проводячи майстер-класи.
Коли пан Бенюк, спілкуючись по Zoom, запросив визнаного світом драматурга приїхати і самому попрацювати над постановкою власної п’єси на українській сцені, Річард Нельсон був зворушений такою пропозицією.
«Театр – це моє життя. Я працюю в театрі вже 50 з гаком років. І постійно шукаю відчуття: якщо ти щось робиш, то це повинно мати ще якийсь додатковий сенс, крім заробити гроші і бути успішним. Я прагнув знайти інший сенс, який є важливим для конкретної культури, міста, для країни, для народу, який проживає певний історичний момент. Це те, що я знайшов в Україні, і для мене честь бути тут. Бо тут неймовірні люди, чудові актори роблять надзвичайні речі. Вони працюють безперервно, без втоми навіть у той час, коли повітряні тривоги переривають репетицію», – поділився пан Річард.
Він додав, що пообіцяв дружині, тільки-но почує сигнал тривоги, відразу буде шукати бомбосховище. Так він і робить – спускається з акторами в сховище і продовжує там репетицію. Каже, що раніше ніколи не бував в Україні і зараз для нього це надзвичайно важливий досвід.
«Я постійно повторюю собі і друзям, які зараз далеко, що я вважаю, що мені поталанило, що я саме в цей час знаходжусь тут», – каже пан Нельсон.
Річард Нельсон – відомий американський драматург, письменник, сценарист, режисер і педагог. У його доробку близько 50 постановок, 10 кіносценаріїв та радіоп’єс. Він лауреат театральної премії Tony та низки значних нагород у галузі драматургії. Але до всіх цих визнань Богдан Бенюк додав ще одне – «хірург, який лікує душі».
«Я його називаю хірургом. До нас зараз під час війни приїжджають медики з різних країн, щоб допомагати нам рятувати тіло, а він приїхав як медик, котрий рятує душу», – сказав пан Богдан про шанованого гостя.
За його словами, Нельсон – з когорти тих неймовірних людей, які надзвичайно тонко розбираються у психології. Адже психологічний театр – це неймовірно просто і неймовірно складно. І слідкуючи за паном Річардом, який вже півтора місяця перебуває в Києві та проводить репетиції з українськими акторами, Бенюк бачить цей неймовірний скрупульозний погляд майстра психологічної дії.
ЦЕ ВИСТАВА ПРО ЛЮДЕЙ, ПРО СКЛАДНІСТЬ ЖИТТЯ, ПРО ТІ ДВОЗНАЧНОСТІ, З ЯКИМИ НАМ ТРЕБА ЖИТИ
То про що ж буде американська вистава «Тускульські бесіди» на київській сцені?
Насамперед, як зазначають її творці, вона про владу і зловживання владою у Стародавньому Римі, і це має приголомшливий резонанс у наш час.
Події розгортаються у неймовірно далекому 46 році до н.е. Цезар виграє битву при Мунді проти армії на чолі з сином Помпея. Його колишні соратники Брут та Касій, які отримали помилування замість смертної кари, вирішують вчинити заколот. Шість вельмож збираються у заможній місцині Тускул за Римом, аби обговорити, яким має бути їх життя після поразки, завданої Цезарем. Всі ці люди відомі в історії римської цивілізації і спільно вони намагаються зрозуміти, як їм долати чи контролювати людину, що отримує дедалі більшу владу – Юлія Цезаря.
Вони переконують себе, йдуть на компроміси з собою, думають, чим можуть зрадити самі собі. Це вистава про складність життя, про ті двозначності з якими нам треба жити, які нас навчають у щоденному житті.
«Кожного разу, коли я починаю репетицію, я кажу акторам: наша мета проста і важка, це щоб на сцені були люди, такі ж печальні, загублені, радісні, як хоча б один із глядачів у залі. Наша амбітна мета – спробувати відобразити те, що сучасні люди відчувають у своєму житті. Відповідно, у нашій виставі ви почуєте людей, які знайшли себе в дуже складні часи стародавньої історії, намагаються знайти розуміння того, що робити далі», – розповів драматург про свій твір.
Світова прем’єра «Тускульських бесід» відбулася в громадському театрі Нью-Йорка в березні 2008 року. В Києві прем’єра запланована на 3 і 4 травня, але український глядач побачить дещо іншу роботу, адже драматург поставився до вистави так, начебто вона нова – вніс певні зміни та свіжі сенси в п’єсу, він не намагався відтворити творчий процес, а створив його наново з київською творчою командою.
Ролі у київській постановці виконують: Роман Халаімов (Брут), Даша Малахова, Марія Деменко (Порція), Артем Атаманюк (Касій), Катерина Рубашкіна, Марія Рудковська (Сервілія), Сергій Бойко (Цицерон), Сергій Сипливий (Сирій).
ЦЕ НОВИЙ ЗАБУТИЙ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТЕАТР, ДЕ ГОЛОВНИМ СТАЄ СЛОВО – РОМАН ХАЛАІМОВ
Актор Театру на Подолі Роман Халаімов грає у виставі головну роль – Брута, але зазначає, що у цій виставі всі дійові особи - головні, бо кожна має величезне значення.
«Для мене в роботі з паном Річардом дуже цікавий досвід, ми звикли працювати в сучасному українському театрі, а його театр – відрізняється. Для мене це якийсь новий добре забутий інтелектуальний та психологічний театр, де головним стає слово. Це не шоу, якого зараз потребує глядач, котрий звик, щоб йому показували картинки – такий собі інстаграм, який гортаєш під красиву музику. Цей театр – інакший, він примушує глядача бути «ввімкнутим» – слухати актора», – розповів пан Халаімов про роботу з американським драматургом.
Актор продовжує: раніше театр мав «четверту стіну». А от театр Річарда Нельсона цікавий тим, що тут актори грають у «чотирьох стінах» – вони навколо, і глядач знаходиться просто на театральному майданчику, навколо кімнати, в якій відбувається дія. У актора немає вибору в якій бік грати – адже глядач сидить поруч з нами, в цій же кімнаті, і має можливість зблизька спостерігати за персонажами, бути частиною дійства.
«Це, звісно, великий досвід, попрацювати з таким великим режисером, драматургом, з такою прекрасною людиною. Річард створив дуже класну атмосферу для всіх, хто працює», – ділиться Роман Халаімов.
Вистава «Тускульські бесіди» буде йти на камерній сцені Театру на Подолі – оскільки для режисера дуже важлива ця близькість, щоб включити глядача не тільки в дійство, а в душі і в думки персонажів.
ЗАЛУЧЕННЯ ДО ТЕАТРУ МОЛОДОГО ПОКОЛІННЯ СТАЛО ДЛЯ МЕНЕ ГЛИБОКИМ ВІДКРИТТЯМ, ЯКЕ ЗВОРУШИЛО – РІЧАРД НЕЛЬСОН
Крім інтенсивних репетицій, впродовж двох місяців перебування в Україні Річард Нельсон встиг також неодноразово поспілкуватися з українськими студентами – проводив велику лекцію та невеличкі зустрічі з майбутніми режисерами та драматургами Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого. Говорить, що спілкування з українською молоддю його дуже приємно вразило.
«Я запитав у студентів: ви часто буваєте в театрі? Кажуть: так, постійно, бо театр для нас стає дедалі важливішим, ніж до повномасштабного вторгнення. Питаю: А чому? Вони давали різні дуже цікаві відповіді. Перше, тому що через повномасштабне вторгнення вони бажають більше дізнатися саме про українську культуру. Це було дуже зворушливо бачити, як театр передає молодим культуру народу. Інша відповідь, яку я почув: їм хочеться зібратися разом в один час в одному місці, щось робити разом, бодай, подивитися п’єсу. Залучення до театру настільки молодого покоління глядачів стало для мене, дійсно, глибоким відкриттям, яке мене дуже зворушило», – поділився Річард Нельсон.
АМЕРИКАНСЬКИЙ ДРАМАТУРГ: ТЕАТР – ЦЕ ТАКА Ж ЖИТТЄВА ПОТРЕБА, ЯК ЇЖА
Звісно, ми запитали у Річарда Нельсона та Богдана Бенюка, з чим вони пов’язують український театральний бум?
Річард Нельсон: У Лондоні, в часи Другої світової, коли його бомбили, театр був у метро. Бо театр – це така ж життєва потреба, як їжа. У цьому і полягає роль театру ще з античності, з Греції – глядач іде туди, щоб знайти відповіді на свої запитання, щоб не бути самотнім. Кіно, це прекрасно, але ти там самотній, а тут актори, вони переживають емоції, спілкуються, помиляються, вони живі, і це надзвичайно важливо.
До того ж у складні часи театр не лише має можливість, але і відповідальність відображати той безлад і артикулювати двозначності, з якими ми стикаємося в сучасному світі. Золота середина – це і не сперечатися, і не ставати на чийсь бік, а намагатися зобразити людей та світ такими, якими вони є, а не такими, якими ми хотіли, щоб вони були. Театр – це не аргумент, не сперечання, а спроможність показати складність людини, чим ми і ділимося з аудиторією.
Богдан Бенюк: Я бачив великий розквіт українського кінематографа 80-90-х років, коли був славнозвісний період поетичного кіно. І актори, які тоді працювали в штаті кіностудії Довженка, до нас, драматичних акторів, говорили: скоро не буде театру, бо кіно завойовує все. І драматичні артисти, які приходили на тонування чи озвучку, із заздрістю дивилися на кіноартистів.
Сталося диво, і вкотре за світову історію театру відбувся його великий сплеск – у нас, в Україні. Бо глядачу завжди цікаво, коли життя на сцені народжується прямо у нього на очах. Приходячи повторно на якусь виставу, він не бачить повторів, він весь час бачить іншу виставу. Це і є «фішка», яку ніколи не виграє кіно, бо воно фіксує один раз, і ти, навіть, потім багато разів дивишся свій фільм і розумієш, що тут зіграв би тепер по-іншому, але вже не в змозі нічого змінити.
Саме цього і добивається пан Річард Нельсон у «Тускульських бесідах», які будуть плестися, як павутина людської душі, що заплітається в рішенні неймовірно важливих питань, пов’язаних з майбутнім людства. Бо те, що вирішує ця шістка людей, котрі говорять про своє майбутнє і про майбутнє країни, натикається на величезні проблеми, які ми вирішуємо зараз, у даний момент.
Мабуть, тому ми й любимо театр, бо це живий організм, емоції, відчуття, це роздуми про наше минуле, сьогоднішнє і прийдешнє. А ще – можливість психологічно забути на дві з половиною години про проблеми, які є довкола, це і є терапія, яка лікує душі та дає віру в майбутнє.
Любов Базів. Київ
Фото Володимира Тарасова і Лєнки Кириченко-Поволоцької